Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 47. Європейська інтеграція. Виклики сучасного світу

#євроінтеграція #міграційніпроцеси #ЄвропейськийСоюз #Маастрихтськаугода #Лісабонськийдоговір

У важкі часи сильним є той союз, який мислить стратегічно, розділяє спільне бачення і діє разом.

Федеріка Моґеріні, представниця Євросоюзу з питань зовнішньої політики і безпеки

47.1. Витоки та процес європейської інтеграції. Європейський Союз

Концепція і практика розбудови Європейського Союзу ґрунтуються на трьох ключових принципах, що були задекларовані в Декларації Шумана від 9 травня 1950 року.

Перший принцип полягає в тому, що інтеграція є засобом, а не метою. Це означає, що інтеграція передбачає взаємну користь і є не панацеєю, а важливим інструментом для розв’язання соціально-політичних проблем.

Другий принцип — поступовість, рух «крок за кроком»: зона вільної торгівлі — митний союз — спільний ринок — валютний союз з єдиною грошовою одиницею та спільною економічною, грошово-кредитною й валютною політикою.

Третій принцип — інтеграція, створення механізму, який дозволив би, з одного боку, сприймати наявні суперечності як джерело подальшого розвитку об’єднавчих процесів, а з другого — ухвалювати збалансовані стосовно інтересів різних країн рішення та доводити їх до втілення у життя.

Варто знати

Роберт Шуман (фр. Robert Schuman1886—1963) — французький дипломат, міністр закордонних справ Франції, один з «батьків-фундаторів» європейської інтеграції. Громадянин Німеччини до Першої світової війни, після війни формально стає французом внаслідок повернення Лотарингії з Ельзасом до складу Франції. У травні 1950 року Роберт Шуман запропонував план економічної інтеграції, ідея якого належала Жану Моне. У 1960 році Європейська парламентська асамблея проголосувала за присудження Роберту Шуману звання «родоначальника Європи».

Європейський Союз утворився 1967 року у результаті злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн (ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом):

1) Європейського об’єднання вугілля і сталі (1952 — 2002 р.);

2) Європейського економічного співтовариства (1957 р.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (1957 р.).

Тривалий час ця організація називалася Європейське Економічне Співтовариство (Спільний ринок). У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія, Португалія. У 90-х роках ХХ ст. в ЄЕС налічувалося 12 членів. Від 1 листопада 1993 р., після набуття чинності Маастрихтських угод, офіційна назва цієї організації — Європейський Союз.

Німеччина та Франція — двигуни Європейської інтеграції

До Європейського Союзу як повноправні члени входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Велика Британія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція,

Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 р.). У 2004 р. до ЄС прийнято Естонію, Кіпр (грецьку частину), Латвію, Литву, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію, Угорщину, Чехію, в 2007 році до Європейського Союзу взяли Болгарію і Румунію, а в 2013 р. — Хорватію. На сьогодні Європейський Союз веде переговори про укладання асоціації з Україною, Молдовою та ін.

У 1997 році було укладено Шенгенську угоду про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. З 1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС — євро, що перебуває в обігу на території 17-ти країн-членів ЄС.

Однак процес інтеграції не був абсолютно безпроблемним. Так, у 2005 році не була схвалена Конституція Європейського Союзу, яка мала надати юридичний статус ЄС, запровадити посаду президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС і зробити ще деякі кроки в бік перетворення ЄС в єдину державу. Конституція не набула чинності через те, що її не схвалили референдуми про ратифікацію у Франції і Нідерландах. Важливі для Європейського Союзу рішення потрібно підтвердити на загальнонародних референдумах в усіх країнах, які входять до ЄС.

Альтернативою Конституції Євросоюзу фактично став Лісабонський договір, який підписали 1 грудня 2009 року. Він визначає цілі та цінності ЄС, а саме: забезпечувати людям простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів; працювати задля сталого розвитку Європи; сприяти соціальній справедливості та соціальному захистові; сприяти економічній, соціальній та територіальній згуртованості держав-членів ЄС; підтримувати та поширювати цінності ЄС; робити внесок у захист прав людини. На сьогодні головними органами управління ЄС є Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європейський парламент і Суд.

Європейська рада. До її складу входять очільники держав і урядів країн-членів ЄС, а також голова Європейської комісії. Визначає пріоритетні напрямки діяльності, ухвалює програми і рішення стратегічного характеру.

Рада ЄС (Рада міністрів) — вищий законодавчий орган ЄС. Складається з представників держав-членів ЄС в ранзі міністрів національних урядів. Рада має право ухвалення рішень, забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів, здійснює загальне керівництво бюджетом (разом із Парламентом), укладає міжнародні угоди.

Європейська комісія — виконавчий орган ЄС, що володіє одночасно правом законодавчої ініціативи. Складається із 26-ти «єврокомісарів» і формується кожні 5 років Радою ЄС з урахуванням побажань держав-членів, яка пропонує кандидатури єврокомісарів на розгляд Європарламенту. Зазвичай членами Єврокомісії призначають колишніх очільників національних урядів і міністрів. Після схвалення складу «кабінету» Європарламентом його затверджує Рада ЄС.

Європейський парламент — консультативно-законодавчий орган ЄС, складається із представників держав-членів (785 депутатів), які обираються прямим голосуванням у цих країнах (на 5 років). Здійснює функції консультацій і контролю; затверджує бюджет і укладає міждержавні угоди; схвалює або вносить поправки у прийняті правові акти та бюджет ЄС.

Суд Європейського Союзу — є офіційною інституцією, яка охоплює всю судову владу ЄС. До складу суду входять по одному судді від кожної країни ЄС.

47.2. Міграційні процеси. Види та форми сучасної міграції

Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи  соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і навпаки.

Є три основні поняття, що ними користуються під час розгляду феномена міграції: виштовхування, притягання і шлях міграції.

Виштовхування — процес, пов'язаний із незадовільними чи важкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовхування великих мас людей буває зумовлене насамперед серйозними соціальними потрясіннями (міжнаціональними і релігійними конфліктами, диктатурами, війнами), економічними кризами, стихійними лихами (землетрусами, повенями і т. ін.). Під час індивідуальної міграції силою, що виштовхує, може слугувати невдача в кар’єрі, смерть родичів, самотність і т. ін.

Притягання — це сукупність привабливих умов для проживання в інших місцях, наприклад у регіонах, де вища оплата праці, де можна здобути вищий соціальний статус, де існує політична стабільність, яка вселяє почуття впевненості в завтрашньому дні. Відмінність в умовах життя може бути створена і штучно, для керування потоками мігрантів і для притягнення робочої сили й інтелектуального потенціалу в ті райони, де їх не вистачає.

Шлях міграції — це характеристика безпосереднього пересування мігранта з одного географічного місця в інше. Шлях міграції включає в себе доступність переміщення мігранта, його багажу і родини в інший регіон, а також наявність або відсутність перешкод на шляху. Дуже часто саме недоступність переміщення зводить нанівець дію сил виштовхування і притягання.

Зазвичай розрізняють міграцію міжнародну і внутрішню. Обидва види міграції вважаються природними і нормальними до певних меж. У тому разі, якщо кількість мігрантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і регіонів), міграція стає надлишковою, її розглядають уже як негативне явище. Надлишкова міграція може призвести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і «постаріння» населення, перевага чоловіків або жінок у регіоні), до нестачі або, навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, негативних змін у культурі регіону та інших наслідків.

У глобальному суспільстві неконтрольована міграція є однією з найголовніших проблем. Прибуття іммігрантів призводить до зростання безробіття серед місцевого населення, зумовлює культурні конфлікти. У розвинених країнах формується відчуття кризи та зростання правого екстремізму, а в країнах, що розвиваються, викликає відверту ненависть до новоприбульців.

Поміркуйте разом

Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання: 1. Яка причина суттєвого зростання кількості мігрантів останнім часом? 2. Які країни є найбільшпривабливими для мігрантів? 3. Чи доцільно, на ваш погляд, вводити квоти на мігрантів? 4. Як ви вважаєте, чи справедливе для мігрантів прислів'я: «Коли ти в Римі, роби, як римляни»?

Загальна кількість мігрантів у світі становить 258 млн осіб, за підрахунками ООН. Найбільша кількість (майже 50 млн осіб, або 19%) живе в США, далі йдуть Саудівська Аравія, Німеччина та Росія — у кожній з них живуть близько 12 млн мігрантів. П'яте місце посіла Велика Британія, у якій зараз проживають 9 мільйонів мігрантів. У рейтингу країн-донорів мігрантів на першому місці — Індія (17 млн осіб), потім іде Мексика (13 млн), а далі —Росія, Китай, Бангладеш, Сирія, Пакистан і Україна (від 6 до 11 млн з кожної країни).

У 2015 р. Німеччина зверталася до інших країн по допомогу з огляду на наплив мігрантів. Центральні органи Євросоюзу закликали розподіляти сотні тисяч мігрантів по всіх країнах Європейського Союзу за квотами. Кілька східноєвропейських членів ЄС відкинули цю пропозицію, заявивши, що згодні приймати мігрантів тільки добровільно і самі вирішать, скільки вони зможуть прийняти.

47.3. Виклики сучасного світу

Потужний розвиток глобалізаційних процесів загострив давно існуючі проблеми людства, які можна об’єднати в чотири основні групи:

Соціально-політичні проблеми: запобігання ядерній війни; припинення гонки озброєнь, розв’язання регіональних, міждержавних конфліктів;будівництво ненасильницького світу на основі утвердження довіри між народами, зміцнення системи загальної безпеки.

Соціально-економічні проблеми: подолання економічної відсталості й пов'язаних із нею злиднів та культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва і відтворення світового валового продукту; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної і продовольчої криз; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору і Світового океану.

Соціально-екологічні проблеми: потреба проведення заходів щодо поліпшення газової оболонки атмосфери; з гармонійного розвитку живої і неживої природи; щодо раціонального використання природного потенціалу планети; щодо запобігання шкідливого впливу на природу військової діяльності.

Проблеми людини: дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави, інших людей та результатів власної життєдіяльності.

Для завершення теми:

Що таке європейська інтеграція та міграційні процеси?

Як ви розумієте значення вислову: «Німеччину та Францію називають двигуном Європейської інтеграції»?

Які основні принципи європейської інтеграції? Назвіть та поясніть виклики сучасного світу.

Наведіть приклади міграційних процесів у сучасному світі.

Порівняйте структуру й основні органи управління Європейського Союзу та відомі вам ознаки понять «конфедерація» та «федерація». Чи можна вважати Європейський Союз державою?

Підготуйте повідомлення про причини і наслідки міграційних процесів в Україні та світі.

Користуючись картою, визначте, які країни Європи ще не є членами Євросоюзу, та дізнайтеся про перспективи їхніх відносин з ЄС.