Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 32. Критичне сприймання мас-медіа

#достовірністьінформації #джерелаінформаціїавторство #фактсудження #стандартиподаннякритичнийаналіз

В епоху тероризму та війн ХХІ століття медіаосвіта молоді стає важливою вимогою демократичного суспільства.

Б. Мак-Магон, французький маршал, президент Третьої республіки

32.1. Критичний аналіз текстів ЗМІ — найважливіший складник медіаграмотності

Сучасні засоби масової інформації висвітлюють найрізноманітнішу інформацію. Вона різна за формою і змістом, а також за своєю якістю. Яку ж інформацію мас-медіа вважають якісною? Зазвичай ту, яка відповідає таким критеріям, як достовірність (правдивість), об’єктивність, точність, повнота, достатність, актуальність, своєчасність та інші. І хоча ці вимоги до інформації мають універсальний характер, варто виокремити ту властивість інформації, без якої вона втрачає будь-який сенс загалом. Ідеться про достовірність інформації, поширюваної мас-медіа. Треба «піднятися» над медіатекстом та піддати його зміст і форму критичному аналізові перед тим, як ухвалити рішення щодо використання отриманої інформації.

Критичний підхід до медіатексту передбачає вміння ставити щодо нього запитання й шукати на них відповіді. Коло цих запитань залежно від виду медіа, типу тексту, завдань, що їх ми, реципієнти, ставимо перед собою, може бути доволі великим. Проте обов’язкові з-поміж них такі:

1) хто автор медіатексту?

2) з якою метою і для кого створено медіатекст?

3) хто фінансував (замовляв) створення й поширення повідомлення?

4) які джерела використано для підготовки матеріалу, наскільки ці джерела надійні?

5) чи відповідає зміст повідомлення дійсності?

6) що замовчується, приховується в повідомленні, чи подано в ньому кілька позицій, зокрема протилежних?

7) яку користь (цінність) несе повідомлення або якої шкоди і кому воно може завдати?

Усі потрібні знання і вміння для пошуку відповідей на ці запитання дає медіаосвіта та сформована нею медіаграмотність.

У сучасному світі засобів масової інформації, де вони визначають нашу картину світу, медіаосвіта (медіаграмотність) — невід’ємна частина загальної освіти і культури особистості. У Концепції впровадження медіаосвіти в Україні стверджується, що медіаосвіта «має стати фундаментом гуманітарної безпеки держави, розвитку і консолідації громадянського суспільства, протидії зовнішній інформаційні агресії» (у редакції 2016 року).

Медіаосвіта насамперед спрямована на формування медіаграмотності як сукупності знань і вмінь відбирати, сприймати, інтерпретувати, розуміти, оцінювати, використовувати і створювати медіаповідомлення.

Основу медіаграмотності кожної особистості становлять її аналітичні здібності та критичне мислення, а саме: уміння порівнювати, групувати, узагальнювати факти, властивості, явища, встановлювати взаємозв’язки між ними, інтерпретувати, оцінювати інформацію, робити висновок на підставі наявної інформації, застосовувати отримані в результаті розуміння медіатекстів знання в повсякденному житті, формувати власну позицію щодо фактів, відображених у мас-медіа.

Отже, медіаграмотність забезпечує готовність і підготовленість людини до спілкування з мас-медіа, сприяє самозахисту від недобросовісних медіаповідомлень, від неправдивої інформації, від маніпулятивного впливу, пропаганди, мови ворожнечі, насильства тощо.

32.2. Для чого існують стандарти подання інформації в мас-медіа

Мас-медіа мають поширювати якісну інформацію. Тому суспільство і професійна медійна спільнота (журналісти, редактори, видавці та ін.) висувають вимоги до подання інформації, що має відповідати загальноприйнятим етичним принципам, законодавчим і фаховим нормам. Так сформувалися стандарти (англ. standart — норма, зразок, мірило) подання інформації.

Створюючи повідомлення для засобів масової комунікації, автори зобов’язані дотримувати таких основних стандартів: 1) достовірність (правдивість); 2) оперативність; 3) баланс думок і поглядів; 4) об’єктивність, відокремлення фактів від коментарів і суджень; 5) точність; 6) повнота; 7) зрозумілість.

Водночас, критично оцінюючи медіатекст, реципієнти встановлюють відповідність поданої в ньому інформації зазначеним стандартам. Тому розглянемо їх докладніше.

1. Стандарт достовірності інформації. Цей базовий стандарт вимагає подавати лише правдиву, перевірену інформацію, тобто інформацію, яка відповідає дійсності (реальним фактам, подіям, явищам).

Адже лише достовірна інформація заслуговує на довіру аудиторії. Довіру викликає інформація, що має посилання на першоджерело, до прикладу, на очевидця, учасника події, про яку йдеться в повідомленні. Якщо інформація надходить не з першоджерела, то важливо все-таки встановити її первинне походження, аби переконатися в тім, що інформація не перекручена. Варто пам’ятати: що частіше інформацію передаватимуть різні медіа, то зростатиме ймовірність зниження її достовірності через «обростання» коментарями, оцінками, новими деталями.

Крім того, достовірність інформації можна перевірити звернувшись до альтернативних джерел. Ідеальним варіантом у цьому разі фахівці вважають три незалежні джерела.

Часто неперевірена інформація потрапляє в ЗМІ із блогів і соціальних мереж. Тому не варто поспішати робити висновки на підставі інформації (щонайперше новинної, сенсаційної, резонансної, провокаційно-емоційної), яку взято із цих ресурсів. Тут потрібно виявити витримку й дочекатися повідомлень (підтверджень або спростувань), що надходять з офіційних джерел. Особливо слушна ця порада сьогодні, коли в мас-медіа, зокрема в інтернет-середовищі, значного поширення в умовах інформаційного протистояння набуло таке явище, як «фейкова» інформація.

Отже, стандарт достовірності вимагає від автора медіаповідомлення ретельно перевіряти вміщену в ньому інформацію, спираючись на авторитетні джерела і беручи на себе відповідальність за правдивість відомостей.

Згідно зі статтею 302-ою Цивільного кодексу України, особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності. Подання недостовірної інформації підлягає спростуванню. І хоча українське законодавство дозволяє авторам мас-медіа не розкривати джерела інформації, однак це радше має бути винятком, а не правилом.

2. Стандарт оперативності. Він ґрунтується на тому, що громадяни мають право на одержання через ЗМІ оперативної інформації. Це означає своєчасність оприлюднення повідомлень. Запізніла, несвоєчасна подача медіаповідомлень знижує актуальність інформації, а отже, і її суспільну значущість. Принципового значення стандарт оперативності набуває в поданні новин. Однак і тут у гонитві за сенсаційним матеріалом автори новинних повідомлень у жодному разі не можуть ігнорувати вимогу перевіряти інформацію, за винятком відомостей з офіційних джерел (органів державної влади, органів місцевого самоврядування). Затримка (поширення) інформації матиме значно менші наслідки, ніж її недостовірність.

3. Стандарт балансу думок і поглядів. Коротко суть цього стандарту зводиться до вимоги подавати в матеріалі всі основні думки й наводити різні погляди (позиції) щодо висвітлюваної проблеми, а не нав’язувати аудиторії якийсь один (часто суто авторський) погляд. Обов’язково потрібно ознайомити аудиторію із позицією того, хто став об’єктом критики. До того ж варто подавати в матеріалі й оцінки незалежних експертів. У такий спосіб буде досягнуто об’єктивності й неупередженості у висвітленні того чи того питання. А це, своєю чергою, дасть змогу аудиторії самій зробити певні висновки, ґрунтуючись на всебічній інформації.

4. Стандарт відокремлення фактів від коментарів і суджень. Згідно із цим стандартом у повідомленнях засобів масової інформації потрібно чітко розділяти виклад фактів і суджень автора.

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (укладач В. Т. Бусел), слово «факт» (від лат. factum — зроблене) пояснюється як дійсна, невигадана подія, дійсне явище — те, що сталося, відбулося насправді; реальність, дійсність — те, що об’єктивно існує. Натомість «судження» — це думка про що-небудь, погляд на щось, а також виклад своїх думок, поглядів.

Судження часто містять оцінку події, явища, іншої особи. До оцінних суджень належить критика. Із поняттям «судження» не треба плутати обмову (несправедливе звинувачення, неприйнятні з погляду етики висловлювання про особу, щоб викликати до неї зневагу, недовір’я) і наклеп (поширення неправдивих відомостей, брехні, для того щоб зганьбити, знеславити когось).

Відповідно до ст. 30-ї Закону України «Про інформацію» «ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень. Оцінними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані... Оцінні судження не підлягають спростованню та доведенню їх правдивості.

<...> Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку чи оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду».

Узагальнюючи сказане, можемо стверджувати, що факт — первинний, емоційно нейтральний, об’єктивний. Коли факт дійсності відтворюється в медіаповідомленні, ми сприймаємо вже не сам собою факт дійсності, а його матеріалізований (у відео, фото, слові) образ. Спочатку цей образ ми впізнаємо й установлюємо його відповідність реальній події, явищу, зіставляємо з іншими фактами, інтерпретуємо і пов’язуємо всі ці факти в цілісну картину. Врешті-решт робимо самостійні висновки (судження, оцінки). Зрозуміло, що наші оцінні судження, на відміну від фактів, — вторинні, емоційно забарвлені, більшою чи меншою мірою суб’єктивні.

Отже, якщо факти дають відповіді на запитання хто? що? коли? де?, то судження відповідають на запитання а що я про це думаю? яке моє ставлення? як я оцінюю той чи той факт?

Будь-хто має право давати власні оцінки фактам і особам. Наші оцінні судження є вираженням свободи критики — ще однієї демократичної цінності в громадянському суспільстві.

Співвідношення фактів і суджень у конкретному медіаповідомленні залежить від його типу або жанру. Одна справа — це інформаційні повідомлення, де мають бути тільки «голі факти», інша — аналітичні, публіцистичні тексти мас-медіа: у них частка суджень може бути доволі вагомою. Поєднуючи в повідомленні факти й судження, його автор мусить неодмінно подбати про те, щоб аудиторія змогла чітко відділити факти і думки про них. Зрештою, таку вимогу і ставить перед авторами мас-медіа стандарт відокремлення фактів від суджень.

5. Стандарт точності. Ця вимога передбачає перевірку інформації перед її поширенням у ЗМІ. Найчастішою причиною неточностей є авторська недбалість, неуважність, брак часу на перевірку відомостей. Неточна, перекручена інформація може завдати моральної шкоди честі та гідності людини, а також негативно позначитися на авторитеті адресанта (відправника повідомлення).

6. Стандарт повноти. Факти, про які йдеться в повідомленнях, мають бути подані якнайповніше. Звісно, у тому обсязі, наскільки це можливо для автора. Подаючи факти, важливо висвітлити й контекст, у якому вони були. Відбір і висвітлення одних фактів і замовчування інших — неприпустиме.

7. Стандарт зрозумілості. Про ефективність медіаповідомлення варто мовити в тому разі, коли воно зрозуміле для аудиторії. Кожен елемент повідомлення, починаючи із заголовка, має забезпечувати легкість сприймання й адекватність розуміння змісту. Досягти зрозумілості тексту допомагають багато чинників: простота викладу, логічність побудови, точність слововживання, уникнення складної термінології, доцільне вживання іншомовних слів, скорочень тощо.

Виконайте в команді

Критично проаналізуйте будь-яке медіаповідомлення з україномовного електронного видання ЗМІ щодо дотримання в цьому тексті стандартів подання інформації.

Для формування навичок критичного аналізу медіатекстів доцільно час від часу повторювати виконання цього завдання вдома або в класі.

Використовуйте шкільні медіа (газети, журнали, радіо, телебачення, сайти, іміджеву рекламу тощо) не лише як важливий складник медіаосвіти та формування медіаграмотності, а і як лабораторію творення різних медіапродуктів: статей, інформаційних заміток, інтерв’ю, ілюстрацій, презентацій, телерепортажів, радіопередач, інтерв’ю, відеороликів, короткометражних фільмів тощо.

Через участь у діяльності шкільних медіа кожен із вас зможе розкрити свій інтелектуально-творчий потенціал, виявити медіактивність, розвинути критичне мислення, оволодіти навичками критичного аналізу медіатекстів. Крім того, шкільні медіа допоможуть формувати громадянську позицію.

Як учасники шкільних медіа ви зможете брати участь у відповідних конкурсах і фестивалях, зокрема у щорічному Міжнародному конкурсі шкільних медіа, організаторами якого виступають Національна спілка журналістів України, Національна академія педагогічних наук України, Асоціація молодіжної преси України.

Проте, можливо, саме шкільні медіа спонукають вас до вибору майбутньої професії, пов’язаної із засобами масової інформації. Хтозна, яку ще роль у майбутньому професійному і громадянському житті відіграє ваша теперішня участь у шкільних медіа.

Однак і поза шкільними медіа або паралельно з ними ви зможете оволодіти основними навичками створювати медіаповідомлення (вербальні тексти, фото- та відеосюжети), якщо пройдете освітній онлайн-курс із громадської журналістики. Повна назва онлайн-курсу — «СторіМейкер: Школа громадської журналістики». Створено цей курс 2012 року в США. Його українська версія на сьогодні є у відкритому доступі.

У преамбулі до курсу зазначено, що він «орієнтований на всіх, хто відчуває в собі нахил до журналістики, — незалежно від віку, сфери праці, напрямку в навчанні тощо».

Перед тим як ви розпочнете створювати власне повідомлення для засобів масової інформації, радимо уважно ознайомитися з матеріалом із зазначеного ресурсу онлайн-курсу.

32.3. Авторство медіатексту

Кожен медіатекст має свого автора. Навіть у тому разі, коли його ім’я не зазначено на примірникові твору чи не доведено до відома публіки якимось іншим способом. Тому, створивши текст (самостійно чи разом з іншими особами), ви стаєте його автором.

Автор — це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

При цьому автор може розкрити своє справжнє ім’я (автонім) або ж обрати собі умовне ім’я (псевдонім). Крім того, автор має право публікувати, відтворювати і розповсюджувати свій твір без позначення імені (анонім).

Залежно від того, який вид медіатвору створила особа (особи), розрізняють авторів аудіовізуального твору (кінофільм, телефільм, відеофільм тощо), авторів усного твору (промова, лекція), авторів інтерв’ю, авторів наукового твору, авторів музичного твору, авторів твору реклами та ін.

Оскільки будь-який твір — результат творчої діяльності автора, продукт людського розуму, то на нього поширюється авторське право. Останнє регулює правові відносини між автором (творцем) твору і користувачем, а також усі інші правовідносини, пов’язані зі створенням та використанням різноманітних творів. В Україні такі правові відносини регулює Закон України «Про авторське право і суміжні права». Для позначення авторського права використовують спеціальний знак охорони авторського права, який складається з латинської літери С у колі — ©, імені автора й року першої публікації твору.

Авторське право діє від дня створення твору і протягом усього життя автора, а також упродовж 70 років після його смерті. Порушення авторського права дає підстави для судового захисту. Зокрема, законом переслідується одне з найпоширеніших порушень авторського права — плагіат.

Плагіат (від лат. plagio — викрадаю) — це запозичення, відтворення, привласнення чужого твору або його частини під своїм іменем чи псевдонімом без дозволу автора і без зазначення джерела.

Учасники освітнього процесу (здобувачі освіти (учні, студенти, слухачі тощо) та вчителі, викладачі) зобов’язані дотримуватися академічної доброчесності. Під поняттям «академічна доброчесність» розуміють сукупність етичних принципів та правил, що передбачають:

1) дотримання норм законодавства про авторське право;

2) обов’язкове посилання на джерела інформації в разі їх використання, зокрема цитування;

3) надання достовірних відомостей про джерела використаної інформації.

Для завершення теми:

Що таке медіаосвіта, медіаграмотність, академічна доброчесність?

Як ви розумієте значення слів: «Затримка (поширення) інформації матиме значно менші наслідки, ніж її недостовірність»?

Які основні стандарти подання інформації?

Наведіть приклади співвідношення фактів і суджень у дібраних вами медіаповідомленнях. Прокоментуйте повідомлення.

Порівняйте поняття «факт» і «судження».

Підготуйте власне повідомлення (сюжет із текстом у провідній ролі) для соціальних мереж або шкільних медіа.