Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 31. Маніпуляції і пропаганда в медіапросторі

#фейковаінформаціяджинса #маніпулятивнийприйом #замовніматеріали #«моваворожнечі»провокуванняконфліктів

Пропаганда — це мистецтво сфотографувати дідька без копит та рогів.

Ґанс Каспер, німецький письменник

31.1. Прийоми медіа-маніпуляцій

Найефективніше поширюють інформацію для маніпулювання індивідуальною свідомістю реципієнта й масовою свідомістю аудиторії ЗМІ. Тому, щоб не стати жертвою маніпулятивного впливу мас-медіа, з’ясуємо його прийоми.

Передовсім домовимося, що маніпулятивним прийомом називатимемо спосіб виконання певних дій та подання інформації в медіатекстах для досягнення маніпулятивного впливу на реципієнта чи групу.

Кожен із зазначених нижче маніпулятивних прийомів може використовуватися окремо або ж комбінуватися з іншими залежно від завдань і об’єкта впливу, а також специфіки конкретного виду медіа.

Прийоми медіаманіпуляцій

До найпоширеніших прийомів медіаманіпуляцій належать такі:

1. Контролювання інформаційних потоків, дозування правди: висвітлення лише тієї достовірної інформації, яка потрібна маніпуляторові. Йдеться, отже, про навмисне замовчування суспільно значущої інформації, ігнорування фактів, їх фільтрацію, зокрема й через цензуру.

2. Фабрикування фактів. Фабрикувати означає виготовляти, штучно створювати «факти», а не відображати реальний стан справ. Для позначення неправдивої, сфальшованої інформації існує поняття «фейк». Оскільки фейкову інформацію масово поширюють сучасні медіа, то на її ознаках ми зупинимося далі докладніше.

3. Відсутність у ЗМІ альтернативної (іншої, несхожої на офіційну) інформації. Така інформація зрівноважує чи навіть пересилює медіаповідомлення маніпулятора. А головне — вона дає змогу аудиторії зробити власний розумний вибір між різними, часто діаметральною протилежними, позиціями, між «чорним» і «білим».

4. Навішування (наклеювання) ярликів: безпідставно звинувачувати когось у чомусь, приписувати негативні якості, соціально несхвалювані вчинки, ганебну поведінку для дискредитації особи, соціальних груп, ідей тощо.

5. Оманливість (ілюзія) плюралізму (англ. pluralismвід лат. pluralis — множинність) висвітлення подій, суспільно-політичних питань. Вона створюється за рахунок подачі однієї і тієї самої інформації в різноманітних форматах. Як наслідок — у медійному просторі з’являється багато подібних одне до одного повідомлень за відсутності в них різних поглядів на проблему. Сюди ж належить ігнорування діалогу й суспільних дебатів (обміну думками щодо певного питання).

6. Посилання на авторитетів, від імені яких поширюється вигідна маніпуляторові інформація (коментарі, думки, оцінні висловлювання) для схвалення чи засудження якихось фактів. До різновидів цього прийому належать посилання на анонімного авторитета (відомого науковця, письменника, політика і т. д.).

7. Відволікання уваги від головного на другорядне. Наприклад, подача суспільно важливої інформації серед незначної. У результаті цього розсіюється увага й губиться смисл попередньо сприйнятого, як це відбувається в політичних дебатах, які регулярно перериваються рекламою.

8. Контрастна подача інформації в медіаповідомленні за принципом «про себе — гарне, про інших — погане».

9. Прикриття універсальними (безпрограшними) поняттями, які мають позитивну реакцію в аудиторії, тих явищ, які насправді не мають нічого спільного з ними: демократія, свобода, законність, патріотизм, перемога, успіх тощо.

10. Зміна змісту інформації через втрату її справжнього контексту. Так буває тоді, коли цитату, фрагмент відео спеціально виривають із цілісного тексту або коли медіаповідомлення тенденційно конструюють із різних фрагментів.

11. Повторення однієї і тієї самої інформації, що, врешті-решт, осідає не лише в пам’яті, а й у несвідомому реципієнтів.

12. Подача суперечливих одне одному повідомлень, швидка зміна повідомлень, швидкий темп подачі повідомлень, невідповідність заголовка повідомлення його змісту.

13. Використання стереотипів — спрощених, спримітизованих, схематичних образів, кліше, лозунгів тощо або ж, навпаки, специфічної, складної термінології (політичної, економічної, правової, фінансової тощо).

На жаль, окреслені тут прийоми маніпулювання в мас-медіа не вичерпують усього їх розмаїття. Однак знання навіть цих прийомів певною мірою сприятиме зменшенню впливу маніпуляцій мас-медіа, особливо тих, які пов’язані з пропагандою. В останній маніпулятивні прийоми виявляються найдієвішими, часто-густо ігноруються будь-які моральні й гуманістичні норми.

31.2. Чому небезпечна пропаганда і як її уникнути та подолати

Термін «пропаганда» походить з латини (propaganda — те, що має бути поширено, від propagare — поширювати) і, як слово, не містить у собі жодного негативного забарвлення. Що поганого, скажімо, у пропаганді здорового способу життя, у поширенні через пропаганду корисних знань для просвіти. Аналогічне риторичне запитання постає і щодо комерційної пропаганди. Усе це — приклади, так би мовити, «безпечної» пропаганди.

Зовсім іншу (протилежну) роль відіграє політична й ідеологічна пропаганда. Її наслідки для людства продемонструвала нацистська пропагандистська машина Третього рейху. Не випадково, що об’єктом посиленої дослідницької уваги пропаганда стає в роки Другої світової війни й у період «холодної війни» між Радянським союзом і США. Нині ж зацікавлення науковців феноменом пропаганди не лише не зменшується, а й зростає. Пояснюється це колосальною роллю пропаганди в сучасних інформаційних війнах.

Інформаційна війна — це сукупність інформаційних дій, застосовуваних сторонами, які протистоять одна одній, для досягнення певних цілей. Зазвичай мета інформаційної війни полягає в досягненні інформаційної переваги над супротивником і формуванні такого інформаційного середовища, що сприяло б реалізації інших (неінформаційних) дій (політичних, дипломатичних, економічних тощо).

Залежно від своєї основної мети інформаційні війни завдають шкоди інформації, інформаційним ресурсам, технічним системам. Однак способи, засоби та прийоми ведення інформаційної війни насамперед спрямовані на індивідуальну й масову свідомість людей, щоб змінити їхні переконання, погляди, цінності, викликати відповідний настрій (наприклад, страх, паніку), зрештою, вплинути на поведінку. Для впливу на свідомість і волю супротивника й використовують пропаганду.

Про те, чому саме пропаганду активно використовували й використовують мас-медіа, зокрема в інформаційних війнах, а головне — як протистояти пропаганді, саме йтиметься далі.

Пропонуємо розпочати пошук відповідей на ці запитання з цитати, взятої з документа Організації з безпеки і співпраці у Європі (ОБСЄ) «Пропаганда і свобода масової інформації» (2015 р.): «Небезпека пропаганди надзвичайно висока в контексті ... конфлікту на території України і навколо неї». Оскільки, як зазначено в документі, «використання пропаганди в період конфлікту рівнозначне розплескуванню бензину над відкритим полум’ям. Пропаганда підживлює конфлікт і сприяє його ескалації, перешкоджаючи необхідному роззброєнню, безпеці і співпраці».

Найбільшу небезпеку несе в собі пропаганда війни, національної, расової, релігійної ненависті, що підбурює до дискримінації, ворожості, насилля. Така пропаганда порушує норми міжнародного права. Інші різновиди пропаганди, до прикладу, ті, які порушують професійні стандарти журналістики, хоч і мають значно менші наслідки, однак також неприпустимі в демократичних суспільствах.

Тепер, коли ми знаємо про небезпеку пропаганди та її два найголовніші різновиди, спробуємо дати визначення цього феномена.

Пропаганда — це навмисний цілеспрямований вплив на аудиторію через поширення різними комунікативними каналами недостовірної (неповної, неточної, спотвореної) інформації, спрощених (однобічних) суджень, спеціально створених міфів, стереотипів, оцінок, а також прихованого чи відкритого нав'язування якоїсь однієї позиції, ідеї для спонукання й змушування людей робити те, на що вони не наважилися б, маючи достовірну (повну, різнобічну) інформацію.

Виконайте в команді

1. Оцініть, чи «вписується» пропаганда здорового способу життя у визначення терміна «пропаганда», яке запропоноване вище. Про який вид пропаганди йдеться? 2. Складіть логічну графічну схему поняття «пропаганда» на підставі кількох дефініцій цього терміна

Класичне визначення поняття «пропаганда», відмінне від сучасних трактувань, належить американському вченому Едварду Бернейсу. 1928 року він вбачав у пропаганді «послідовні й неослабні зусилля щодо створення й формування подій для впливу на ставлення суспільства до тої чи тої ініціативи, ідеї або групи».

Шляхи подолання пропагандистського впливу

Подолати пропаганду можна тільки за допомогою цілої системи заходів — конкретних дій на різних рівнях. Скажімо, міжнародний рівень боротьби з пропагандою охоплює міжнародне законодавство, міжнародні суди, діяльність міжнародних організацій, міжнародний діалог.

На внутрішньодержавному (національному) рівні потрібно, по-перше, відстоювати ідею плюралізму мас-медіа та добиватися її реального втілення на практиці функціонування ЗМІ; по-друге, законодавчо засуджувати й не допускати небезпечної пропаганди; по-третє, відмовлятися від державних засобів масової інформації, роздержавлювати їх; по-четверте, всіляко сприяти діяльності суспільного мовлення; по-п’яте, розвивати медіаосвіту.

Дієвим рівнем подолання небезпечної пропаганди є самі ЗМІ. Журналістські організації, власники й видавці мас-медіа мають не допускати у змісті своєї медіапродукції такої пропаганди.

Та все ж з-поміж усіх зазначених заходів потрібно виокремити медіаосвіту як найефективніший спосіб протистояти пропаганді на рівні аудиторії і конкретного реципієнта.

31.3. Що таке «мова ворожнечі» та як її розпізнати

Однією з ознак пропаганди, яка ігнорує будь-які етичні принципи і норми, виступає мова ворожнечі, або мова ненависті. Її основна мета часто-густо зводиться до провокування, роздмухування конфліктів.

Шкідливість мови ворожнечі в мас-медіа полягає в тому, що вона може призвести до реального насильства, учинення злочинів. Мова ворожнечі суперечить базовим демократичним принципам рівності всіх людей у правах.

Терміном «мова ненависті» в міжнародній практиці (зокрема за рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи) позначають «всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують чи виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю».

Якщо спробувати коротко зрезюмувати сутність мови ненависті (ворожнечі, нетерпимості, некоректності), то це в підсумку будуть висловлювання, спрямовані або ж проти якоїсь однієї особи, або певної групи осіб, або й навіть цілого народу.

Варто звернути увагу на інколи крихку межу між мовою ненависті і свободою вираження поглядів. Приміром, коли ми критикуємо чиюсь аморальну поведінку — це свобода вираження поглядів, а коли об’єктом нашої критики стають уроджені особливості (стать, расова, національна приналежність, колір шкіри людини), маємо підстави оцінити таку критику як мову ворожнечі. При цьому значення має не тільки форма висловлювання (як ми подаємо інформацію), а й зміст (що ми вкладаємо в повідомлення). Він може бути прихованим (замаскованим) у вербальних і невербальних медіатекстах.

Основний шлях уникнення мови ворожнечі — толерантність (від лат. tolerans (tolerantis— терплячий), повага до іншого або інших. Наприклад, сьогодні слова «метис», «кольоровий» сприймаються як образливі щодо людей зі змішаним расовим походженням і темношкірих.

Так само не можна називати біженцями людей, котрі змушені були покинути свої місця й оселитися в інших регіонах своєї ж країни. Тож таких людей коректно називати «внутрішньо переміщені особи», «внутрішні переселенці».

Важливо запам’ятати бодай декілька ознак мови невмотивованої, безпідставної ненависті в медіаповідомленнях, а саме:

1) підбурювання до дискримінації або насильства;

2) демонстрація погроз, залякувань, образ;

3) використання агресивної лексики, яка дискримінує або принижує особу чи групу осіб;

4) створення й поширення негативних стереотипів щодо певних національностей (наприклад, ромів), соціальних груп (приміром, ЛГБТІ-спільноти), релігій, представників статей (жінок і чоловіків).

Щодо останніх — ґендерних (англ. gender — рід, стать) і сексистських (англ. sexismвід лат. sexus — стать) стереотипів — особливо небезпечні другі. Сексистські стереотипи відбивають зневажливе ставлення до жінки і, як зазначено в одній з резолюцій Парламентської асамлеї Ради Європи, «установлюють спрощену та карикатурну модель відносин між чоловіком і жінкою, «узаконюють» повсякденний сексизм, дискримінацію та засноване на статі насильство».

Так само й національні (етичні) та релігійні стереотипи несуть у собі конфліктне начало. Під їх впливом люди починають вірити в те, що до цього не вірили. Ось чому стереотипи так активно і безкінечно транслюють ЗМІ, щоб досягти своїх маніпулятивних і пропагандистських цілей.

Маніпуляції, пропаганда не тільки поширюють стереотипи; вони ще й формують їх. Творці маніпуляцій і пропаганди в мас-медіа розуміють, що через стереотипи інформація фільтрується, спрощується, а те, що не відповідає стереотипам, відкидається. Чому аудиторією, яка мислить стереотипами, легко маніпулювати, управляти? Тому що в основі стереотипного мислення лежать спрощені уявлення, схеми, образи, які не випливають з власного досвіду людини. Натомість вони нав’язуються їй, закріплюються в її свідомості засобами масової інформації.

Найкраща протидія стереотипам — власний досвід людини і знову ж таки критичне мислення. І як тут ще раз не прислухатися, а головне не стільки прислухатися, скільки втілити у власну щоденну практику спілкування з мас-медіа мудру пораду Ліни Костенко:

Криши, ламай, трощи стереотипи!

Вони кричать, пручаються, — ламай!

Хоч давня звичка з профілем Ксантиппи

благає, плаче, просить: «Не займай!»

31.4. Як розпізнати неправдиві й замовні матеріали в мас-медіа. Фейк та джинса

Пропагандисти й маніпулятори у ЗМІ доволі часто вдаються до такої «зброї масового ураження», як фейк.

Фейк (англійською «fake») — це спеціально поширювана в мас-медіа й соціальних мережах відверто неправдива інформація, фальсифікації, підробки.

Фейк використовують у пропаганді, для того щоб дезінформувати (ввести в оману), залякати, деморалізувати аудиторію, викликати в людей недовіру, агресію, спровокувати їх на конфлікти, заплямувати чиюсь репутацію, посіяти паніку в суспільстві.

Сфери поширення фейків — засоби масової інформації та соціальні мережі. Поняття фейку тут охоплює не тільки неправдиві текстові (вербальні) повідомлення, спотворені оригінальні тексти, а й світлини, підроблені у фотошопі, відеоролики, змонтовані у відеоредакторі або зняті в інший час чи в іншому місці, акаунти вигаданих осіб, сторінки в соціальних мережах, навмисно створені від імені інших (зазвичай відомих) людей.

Оскільки фейки — це не просто недостовірна інформація, а навмисно спотворена, несправжня, то їх потрібно вчасно виявляти, спростовувати, інформувати про них громадськість. Як це, скажімо, блискуче робить громадська платформа «StopFake» (режим доступу: https://www.stopfake.org/).

Однак кожному реципієнтові медіатекстів також потрібно вміти розпізнавати фейкову інформацію, хоче це зробити нелегко. Адже фейк створюється таким чином, аби переконати аудиторію у правдивості поданої інформації, змусити реципієнта повірити в неї, а ще й відреагувати, зокрема, перепостити, переказати, переслати фейкове повідомлення іншому реципієнтові. Фахівці пропонують розпізнавати фейк за такими ознаками:

1) сенсаційність повідомлення, скандальний характер події, що набуває широкого розголосу й ганьбить її учасників;

2) сенсаційний заголовок, який шокує, провокує;

3) нагнітання негативу, очорнення, звернення до таких емоцій людини, як страх, тривожність, гнів, відраза;

4) емоційність інформації, тенденційність висвітлення теми;

5) подання однієї позиції (порушення балансу поглядів);

6) відсутність посилань на джерела чи посилання на незалежні джерела, на безіменні авторитети, на імена невідомих (маловідомих) експертів, на західні ЗМІ, на очевидців, які воліють бути неназваними тощо;

7) абсурдність (лат. absurdus — безглуздий) інформації з погляду правдоподібності, здорового глузду (те, у що взагалі важко повірити).

Від фейків треба відрізняти так звану «джинсу» — замовні проплачені матеріали або навмисно приховану рекламу для поширення в засобах масової інформації. Масштабним це явище стає в період виборів різного рівня, коли за електорат (виборців) змагаються поміж собою політичні сили й кандидати.

Виконайте в команді

Перегляньте недавні (1—2 тижні) повідомлення ЗМІ в різних джерелах та визначте, чи є серед них такі, що можуть бути неправдивими чи проплаченими. Перевірте свої припущення, використовуючи знання з теми.

«Джинса» порушує права споживачів інформації, спотворює волевиявлення виборців. Вона суперечить вимогам професійних стандартів та етики у сфері мас-медіа. Однак трактувань поняття «джинса», як і поняття «фейк», у правовому полі немає. «Джинса» — сленґове слово медійників (медійної спільноти: журналістів, редакторів, фахівців із паблік рилейшнз, рекламних агентів та ін.).

Цим словом вони називають, з одного боку, комерційні матеріали, що їх розміщують серед звичайних матеріалів без позначення (маркування) реклами, що порушує Закон України «Про рекламу», а з другого — політичні статті, сюжети, інтерв’ю, створені самими політичними партіями або на замовлення. До політичної «джинси» також належать:

1) оприлюднення результатів сумнівних соціологічних досліджень, тобто досліджень, у яких трапляються завищення або заниження рейтингу політиків;

2) псевдоаналітичні матеріали експертів, у змісті яких зацікавлена та чи та політична сила;

3) спеціально створені листи читачів, глядачів, слухачів від імені громадськості;

4) коментарі ботів — найманих осіб, які за оплату розміщують пости на сторінках інтернет-видань для схвалення або дискримінації матеріалів.

Ознаки розпізнавання «джинси»:

1) розміщення матеріалу без інформаційного приводу;

2) підкреслено позитивний характер інформації;

3) низький рівень соціальної значущості інформації;

4) критичний матеріал про іншу політичну силу чи комерційну організацію;

5) однобічна подача матеріалу, висвітлення лише однієї позиції;

6) примітивність інформації, адресованість її малопоінформованому реципієнтові;

7) передрук або розміщення одного й того самого матеріалу в різних ЗМІ;

8) приховування справжнього імені автора матеріалу під псевдонімом;

9) розміщення повідомлення під рубриками «Погляд», «Кут зору», «Думка», «Позиція» тощо.

Та все ж найнадійнішим способом виявлення і фейку, і джинси залишається критичне мислення аудиторії, критичний аналіз кожним реципієнтом медіатексту.

Поміркуйте разом

Кому потрібна і кому не потрібна «джинса»? Чи завжди замовні матеріали є негативними та шкідливими?

Чи мали рацію відомі мислителі, стверджуючи:

«Факти, як шахи: кожен виконує свою функцію і має свою вагу на полі змісту». Володимир Різун, український вчений, журналістикознавець

«Факти не існують, є тільки інтерпретації». Фрідріх Ніцше, німецький філософ, психолог і класичний філолог, представник ірраціоналізму.

«Правда рідко буває чистою та ніколи не буває простою». Оскар Уальд, ірландський філософ, естет, письменник, поет.

«Слухаючи проповіді, пам'ятай, що чорт також може розмовляти мовою ангелів». Вільгельм Швебель, німецький учений та публіцист.

Відповідь аргументуйте

Практичне завдання

Складіть схему «Види замовних матеріалів та їх характерні ознаки» і «Порадник для тих, хто не хоче потрапляти під вплив «джинси».

Скористайтесь матеріалами за посиланням:

http://osvita.mediasapiens.ua/media law/world journalists/scho take dzhinsa i z chim ii idyat/

https://www.prostir.ua/?kb=yak-rozpiznaty-dzhynsu

http://prostir-monitor.org/foto/mtree/2014/05/election2014 media monitoring.pdf

Для завершення теми:

Що таке пропаганда, фейк, джинса?

Як ви розумієте вислів: «У сучасних інформаційних війнах роль пропаганди стрімко зростає»?

Які основні заходи для протистояння пропаганді на міжнародному, внутрішньодержавному та особистому рівнях?

Наведіть приклади проявів політичної та ідеологічної пропаганди в роки Другої світової війни та всьогоднішній інформаційній війні.

Порівняйте поняття: «безпечна пропаганда» і «політична пропаганда», «фейк» та «джинса».

Опишіть ознаки замовних матеріалів у медіа. Укажіть приклади таких матеріалів у доступних для вас медіа.

Підготуйте міні-повідомлення про роль медіаосвіти та способи захисту демократії за допомогою медіаграмотності в Україні та за кордоном. Скористайтесь посиланнями:

http://detector.media/withoutsection/article/134107/2018-01-27-yak-u-nashi-dveri-postukali-feiki/

http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/scho take mem/

http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/yak u kanadi zbirayutsya zakhischati vibori za dopomogoyu mediagramotnosti/