РОЗДІЛ IV. ДЕМОКРАТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО ЦІННОСТІ

§ 18. Демократія в сучасному світі

#демократіявладанародусуверенітет #демократичніцінності #інститутидемократії #конституція #принципрозподілувлади

Демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу.

Авраам Лінкольн, 16-й президент США

18.1. Виникнення і суть демократії

Термін «демократія» вперше почали використовувати у V ст. до н. е. для позначення тодішньої політичної системи, що існувала в деяких грецьких містах-державах. Відтоді ідея народовладдя розвивалася, збагачувалася традиціями середньовічних міст-держав, досвідом розвитку представницьких органів влади в новий час і нині викликає зацікавлення у вчених, політиків, громадян. Нині демократія разом із правами людини та верховенством права становлять тріаду цінностей правової системи Ради Європи.

Демократія (грец. δημοκρατία «влада народу» від δημος «народ» та кράτος «влада») — модель державно-політичного режиму, за якого єдиним джерелом влади в державі є народ, який здійснює її як безпосередньо, так і через обраних представників, і за якого існують рівні можливості здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

У світі не існувало і нема ідеальної демократії, яка могла б слугувати прикладом і зразком для сприймання. Та й демократичний режим урядування є нині реальністю лише для деяких країн світу, а для решти — радше орієнтиром. Демократія покликана забезпечувати рівноправну участь людей в управлінні та ухваленні рішень, соціальну рівновагу, згоду різних соціальних груп і сил.

Поміркуйте разом

Які переваги та недоліки ухвалення рішень на основі згоди порівняно з використанням принципу більшості?

Щоб сформулювати власну позицію, зверніться до матеріалів за посиланнями:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Знаходження консенсусу

http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/fb/mm/2010/10-136/page11.html

Через громадянську сферу цінності демократії впроваджують у щоденне життя, наприклад, розв’язуючи на місцевому рівні проблеми, які безпосередньо стосуються громадян: поліпшення освіти, дозвілля, постачання і обслуговування, умов праці і житла, безпеки довкілля тощо. Громадянська сфера і державна мають перебувати у партнерських взаєминах, щоб державні органи могли доповнювати вимоги суспільства можливостями влади.

Важливими умовами ефективності демократії є: а) посилення правових основ у взаєминах держави і громадян; б) високий рівень соціально-економічного розвитку суспільства; в) функціональний розподіл влади, так щоби ніхто не зміг узурпувати її, адже влада завжди тяжіє до абсолюту; г) ефективна судова система тощо.

18.2. Цінності демократії. Демократичні інститути

Демократичні цінності — це ідеї, за реалізації яких опредметнюється значущість демократії, її привабливість для більшості людей.

Основні демократичні цінності
Свобода і рівність	За класичним визначенням — це право робити все те і займатися всім тим, що не шкодить іншому. Мінімально потрібне обмеження свободи людини визначається потребою захисту свободи іншої людини. Свобода без рівності існувати не може. Рівність усіх людей передбачає наявність у них однакових прав, незалежно від статі, раси, кольору шкіри та інших особливостей
Людська гідність	Усвідомлення особою власної значущості, унікальності, самобутності, що породжує певний громадянський обов'язок, почуття патріотизму тощо
Права людини	Сукупність благ, можливостей і умов життя, необхідних для нормального розвитку і життя кожної людини, забезпечення яких покладено на державу
Громадянство і громадянська активність	Передбачає не тільки політико-правовий взаємозв'язок людини і держави, їхні взаємні права й обов'язки, а й активний характер життєдіяльності людини, усвідомлення власних інтересів з урахуванням інтересів усього суспільства, намагання не залишатись осторонь важливих подій, що впливають на її життя і визначають її майбутнє
Свобода слова і свобода асоціації	Бажання і змога відверто й відкрито обговорювати та вирішувати спільні проблеми, об'єднуватися. Важливо підкреслити, що за демократії більшість поважає права і думки меншості. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, відстоювати свої інтереси, пропонувати альтернативні думки, критикувати тощо
Солідарність	Єдність і цілеспрямоване об'єднання людей довкола основних, визначених ними ж, цілей і цінностей. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі сильніших слабшим, на взаємній підтримці одне одного
Компетентність та відповідальність громадян	Обізнаність громадян про свої права, механізми і процедури їх захисту, можливості впливати та брати участь у здійсненні управління загальносуспільними справами, а також усвідомлення обов'язку повною мірою відповідати за ухвалені рішення і вчинені дії
Суверенітет народу	Повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реальної участі громадян в управлінні державою, зокрема загальне виборче право, виборність (безпосередньо або опосередковано) органів державної влади та ін.
Приватність	Визнання спроможності людини самостійно керувати власним життям, невтручання в особисте і сімейне життя, захист від свавільного управлінського втручання державних органів та будь-яких інших сторонніх осіб
Законність і порядок	Жодна людина, чи то державний службовець, чи президент, не може бути вище за закон. Він однаковий для тих, хто управляє, і тих, ким управляють, усі рівні перед законом. Ніхто не може бути покараний інакше, як у визначеному законом порядку і тільки за його порушення.

Забезпечення втілення і реалізації демократичних цінностей відбувається через демократичні процедури: вибори, голосування, референдуми, опонування та змагальність, делегування повноважень, вивчення громадської думки, плюралізм (багатоманітність). Народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади, в демократичній державі здійснює владу як безпосередньо, так і через обраних представників. Тож виокремлюють дві основні форми демократії — безпосередня (пряма) та представницька (опосередкована), кожна з яких має свої інститути.

Інститути безпосередньої (прямої) демократії забезпечують пряме волевиявлення, тобто це особиста участь або участь у складі об’єднання громадян в управлінні справами суспільства і держави. До них належать:

— референдум — спосіб ухвалення громадянами через безпосереднє голосування законів або інших рішень із важливих питань загальнодержавного значення;

— вибори — спосіб формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів;

— загальні зібрання громадян — збори, на які скликають за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя;

— народні законодавчі ініціативи — внесення до парламенту офіційної пропозиції про ухвалення законопроекту, зміну або скасування нормативно-правового акту, якщо таку пропозицію підтримала певна кількість підписів виборців.

Інститути представницької демократії уможливлюють здійснення народом свого волевиявлення через обраних ним представників — депутатів чи інших виборних осіб. Обрані народом особи є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони ухвалюють рішення, обов’язкові для виконання на всій території держави. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов’язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада України. Громадяни держави можуть створювати й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави, наприклад Президент України. Населення певної адміністративно-територіальної одиниці через вибори формує також органи місцевого самоврядування (місцеві ради), які ухвалюють рішення, що є обов’язковими на відповідній території країни і стосуються питань, які належать до компетенції такого органу.

Практичне завдання

Прочитайте витяг із Конституції України про інститути прямої демократії в Україні і дайте відповіді на запитання:

1. Хто не має права голосу на виборах і референдумах? 2. Яким чином народ може ініціювати проведення Всеукраїнського референдуму? 3. Які питання вирішують виключно Всеукраїнським референдумом? 4. Щодо яких питань референдум не допускається?

Мовою оригіналу

Конституція України, № 254к/96-вр, прийнята 28 червня 1996 року, редакція від 30.09.2016

Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Стаття 73. Виключно Всеукраїнським референдумом вирішують питання про зміну території України.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

18.3. Конституція та її призначення

Центральною в системі законодавства будь-якої держави є конституція, яка є юридичною основою для правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади. Конституція містить ті правові норми, за якими здійснюється управління державою та суспільством і які мають найвищу юридичну силу.

Конституція — це особливий правовий акт (або кілька правових актів чи інших джерел), який містить правові норми, що визначають державний лад, принципи і порядок утворення та функціонування органів державної влади, їх повноваження і взаємодію, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Однією із суттєвих ознак конституції, яка відрізняє її від інших нормативно-правових актів, є її політичний та ідеологічний характер. Конституції сучасних демократичних держав, до прикладу, декларують такі важливі цінності, як права і свободи людини, приватну власність, демократичні інститути, організацію їхньої співпраці, місцеве самоврядування тощо.

Додаткова інформація

Залежно від критеріїв конституції класифікують:

1) за формою: кодифіковані й некодифіковані (кодифіковані мають вигляд єдиного цілісного документу; некодифіковані можуть бути писаними, але складатися із кількох документів, або неписаними, якщо це кілька джерел, причому серед них є й неписані, наприклад правові звичаї);

2) за способом ухвалення: даровані або октройовані (утверджені одноособовим актом, наприклад, монарха), договірні (ухвалені укладенням договору, наприклад, між суб’єктами федерації) і народні (ухвалені парламентом, референдумом чи конституційною асамблеєю (зібранням);

3) за порядком внесення змін і доповнень: гнучкі (внесення змін і доповнень до конституції проводять у порядку, встановленому для будь-якого звичайного закону) та жорсткі (внесення змін і доповнень має особливий порядок порівняно зі звичайними законами);

4) за часом: постійні (ухвалені на невизначений строк) і тимчасові (ухвалені на визначений строк чи до настання конкретної події).

18.4. Законодавча, виконавча та судова влада в демократичних країнах

Неодмінною умовою демократії та основним принципом правової держави є чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів.

Розподіл державної влади — принцип, за яким державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної гілки: законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавчу, виконавчу та судову владу здійснюють окремі державні органи, наділені відповідними повноваженнями в конкретній сфері, що утворюють самостійну систему — апарат держави.

Головне в системі розподілу влади є створення механізмів для запобігання узурпації влади (незаконного захоплення влади збройним шляхом або в результаті змови певним посадовцем чи групою посадовців, перевищення повноважень або привласнення собі чужих прав), що є своєрідним застереженням від авторитаризму і тоталітаризму. У Конституції України передбачено систему «стримувань і противаг», яка реалізується через політико-правові засоби втручання однієї гілки влади у сферу компетенції іншої, незважаючи на загалом незалежний статус гілок державної влади.

Система розподілу державної влади в Україні
Гілка влади	Орган, що її здійснює	Призначення	Основні функції:
Законодавча влада	Парламент — Верховна Рада України	Формулює стандарти прав та правові норми життя держави і суспільства	1) приймати загальнообов'язкові закони; 2) затверджувати державний бюджет; 3) здійснювати парламентський контроль за виконанням Конституції та законів; 4) визначати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики; 5) обирати, призначати або затверджувати високопосадовців.
Виконавча влада	Уряд (Кабінет Міністрів України) та система інших центральних і місцевих виконавчих органів	Забезпечує виконання Конституції та законів і створює умови для їх реалізації	1) забезпечити здійснення внутрішньої та зовнішньої політики; 2) управляти об'єктами державної власності; 3) видавати підзаконні акти (постанови, розпорядження) для регулювання суспільних відносин на підставі Конституції і законів.
Судова влада	Система судів конституційної та загальної юрисдикції	Здійснює правосуддя і забезпечує права та свободи людини і громадянина	1) втілювати реальне верховенство права і панування закону в суспільному житті; 2) вирішувати цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення від імені держави; 3) гарантувати права і свободи фізичних та юридичних осіб; 4) зміцнювати законність і правопорядок.