Вінницька область

Печера

1682 р. турецький султан надав молдавському воєводі Георгію Дуці право керувати Правобережною Україною. Воєвода вибрав для своєї резиденції найпривабливіше місце Поділля - Печеру. Затиснута з двох боків скелями, річка утворює каскад мальовничих порогів. Палац було споруджено на високому правому березі, звідки відкривається чудова панорама каньйону Південного Бугу.

Однак недовго Дуці довелося правити. 1683 р. турки зазнали нищівної поразки під Віднем, у Молдавії відбувся переворот і Г. Дука втік до Польщі. Новий володар гетьман Ю. Хмельницький переніс резиденцію до Немирова. Занедбаний палац розібрали для будівництва фундаменту й огорожі дерев’яної церкви Різдва. 1865 р. на заході від неї побудували кам’яну дзвіницю. Тепер їхні елегантні силуети чудово височіють на вершині скелі.

Краєвид на Південний Буг і церкву Різдва (1764) з боку купалень парку в Печері

Археологічні розкопки, проведені у 19471948 рр. М. Артимоновим, підтвердили легенди про існування печер (звідси й назва села) і виявили поселення трипільської культури (IV-ІІІ тис. до н.е.).

Сумнівно, що хтось пам’ятав би безславного воєводу, якби не величний регулярний парк, закладений ним на сусідньому пагорбі одночасно з будівлею палацу. Парк ділить навпіл велична чотирирядна алея 250-літніх лип. Вона прямувала від головних воріт до палацу, розібраного у 1920 р. Липові алеї висаджені й по периметру парку. Парковий фасад виходив на квіткові партери з фонтанами й терасами, які вели до води. Високий схил скелі прикрашають штучно створені дивовижні кам’яні хаоси та гроти. До води також можна зійти кам’яними сходами, уздовж яких колись стояли мармурові статуї. Одна з них і донині сиротливо видніється біля берега Південного Бугу й дивиться на залишки колишніх купалень, викладених мармуровими плитами.

Пороги на Південному Бузі

Каплиця-мавзолей Потоцьких-Свейковських (1904, арх. В. Городецький)

На території парку збереглася каплиця-мавзолей (1904 р.) Потоцьких-Свейковських, спроектована в стилі романського модерну відомим київським архітектором В. Городецьким і скульптором Е. Саля. Вона разом із західними воротами, що фланковані маленькими дзвіницями, утворює єдиний ансамбль.

Наприкінці XIX ст. парк розширився на другий берег річки (де тепер с. Соколець). Тут Потоцькі облаштували «Дикий канал», що тягнеться паралельно до Південного Бугу. Тепер цей канал реконструйований і використовується для змагань з водного слалому. Довжина каналу 1100 м, глибина - 6м, перепад висот - 2 м. На 380-метровій ділянці створені штучні перешкоди. Соколецька частина парку вражає розмаїттям ландшафтів, утворених групами дерев різних порід, кам’яними хаосами, каскадами річкових порогів, водними каналами й самим Південним Бугом. У Сокольці збереглася будівля величезного млина кінця XIX ст.