Історія України. Підручник

4. Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності

Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законодавства про культуру», де розвиток культури розглядався як один із найважливіших факторів національного відродження, подолання соціально-економічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців і національних меншин, що населяють Україну.

Розуміючи роль освіти у розвитку сучасної розвиненої держави, керівництво незалежної України прийняло низку державних актів намагаючись підняти рівень освітніх структур країни (і відповідно рівень освіти населення) до вимог сучасного світу. Було взято курс на докорінне реформування системи освіти.

Першим кроком на шляху перебудови освітньої галузі став прийнятий Верховною Радою України ще в 1991 р. закон «Про освіту». Згідно з ним, освіта мала бути доступною і незалежною, забезпечувати рівні можливості для всіх людей, зв’язок з національною культурою і традиціями, відповідати світовому рівневі. Закон встановив освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. А також освітньо-кваліфікаційні ступені — кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

У 1993 р. кабінетом міністрів була затверджена національна програма «Освіта» («Україна — XXI століття»). Вона передбачала децентралізацію та демократизацію управління освітою, диференціацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу, багатоваріантність навчальних планів і програм. Було відновлено діяльності Києво-Могилянської академії, відкрито в Києві Національну академію управління, Академію фінансистів у Донецьку, ряд нових університетів.

Важливою віхою на шляху реформування освіти став закон України «Про загальну середню освіту», прийнятий Верховною Радою 13 травня 1999 р. Згідно з цим законом в Україні здійснюється перехід до 12-річного навчання, введено 12-бальну шкалу оцінювання учнів. Встановлювалися типи загальноосвітніх навчальних закладів: середня загальноосвітня школа, спеціалізована школа, гімназія, ліцей, колегіум; загальноосвітня школа-інтернат; спеціальна загальноосвітня школа; загальноосвітня санаторна школа; школа соціальної реабілітації; вечірня (змінна) школа.

У 2003/04 р. розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. Орієнтуючись на входження до освітнього простору Європи, Україна декларувала приєднання до Болонського процесу. Із 2004 р. розпочалося впровадження зовнішнього стандартизованого тестування. Поступово розширюється сфера вживання української мови — якщо в 1990/91 навч. р. кількість тих, хто навчався в школах із українською мовою навчання становила 49,3%, то в 2002/03 навч. р. — понад 70%.

Проте потрібно відзначити, що поряд з деякими позитивними моментами в цей період, внаслідок низької матеріальної підтримки освітніх структур і кадрів погіршувалося забезпечення навчальних закладів підручниками і учбовими засобами, скорочувалася мережа шкіл, дошкільного та позашкільного виховання. Лише у 1994—1995 рр. школи втратили 46 тис. учителів, із вузів пішло 7 тис. викладачів, більшість з них — кандидати та доктори наук.

Процеси комерціалізації вузів, у більшості випадків мали наслідком фактично купівлю учнями дипломів без засвоєння ними потрібного обсягу знань. Престиж праці викладача, як втім і освіти впав. Загальний рівень освіти випускників в основному невпинно понижується. За умов, коли економіка країни стає все більш сировинною і «спрощеною», державі важко і непотрібно готувати велику кількість освічених, кваліфікованих спеціалістів.

Наука в Україні в сучасний період продовжує знаходитися у складному становищі. Економічна криза істотно вплинула на сферу науки і наукового обслуговування. Кількість зайнятого в ній персоналу наприклад у 1997 р. скоротилася до 233 тис. осіб. Різке зниження життєвого рівня і соціальна незахищеність призвели до зростання виїзду багатьох вчених за рубіж Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізіологів, біохіміків, фізиків-теоретиків. Наприклад упродовж 1993—1995 рр. практично не було конкурсу в аспірантуру, молодь залишає науку, переходячи в комерційні структури.

Однак все ж українська наука має солідний потенціал. У 2001 р. науковий комплекс України включав 1479 наукових організацій. Науково-технічні роботи виконували 113,3 тис. спеціалістів. Провідним науковим і координаційним центром країни залишається Академія наук України, яка у 1994 р. отримала статус національної (НАНУ). Було засновано низку галузевих академій. Наукові дослідження провадяться у сфері матеріалознавства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіології, біології, гуманітарних наук.

Україна бере участь у таких міжнародних програмах, як розвиток ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт», «Глобалстар», «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа» та ін. Плідно працюють конструкторські бюро заводів ім. О. Антонова (Київ), ім. Малишева (Харків), «Південмаш» (Дніпропетровськ), «Мотор-Січ» (Запоріжжя) та ін., які створюють такі конкурентоспроможні вироби як супутник Землі «Січ», літаки «Мрія», «АН», електронні мікроскопи, різних типів і класів кораблі, найпотужніші в світі преси, турбіни, дизельні двигуни, висококласні тепловози, сучасну цивільну й військову техніку.

Значних успіхів у розв’язанні проблем трансплантації внутрішніх органів, зокрема серця, досяг колектив українських кардіологів Інституту ім. М. Амосова АМНУ. Академік О. Шалімов розробив нові методи хірургічних операцій, написав понад 800 наукових праць.

У сфері гуманітарних наук видано низку важливих наукових праць, відкрито нові суспільствознавчі інститути — української археографії ім. М. Грушевського, сходознавства ім. А. Кримського, української мови, народознавства, українознавства тощо.

В літературній галузі також далася взнаки як економічна криза так і моральне спустошення 90-х рр. В декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. До критичного рівня знизився випуск українських книжок. Проте поступово в українській літературі проявляє себе нове покоління митців (Ю. Андрухович, О. Забужко, В. Медвідь, К. Москалець, О. Пахльовська, Є. Пашковський, О. Ульяненко, В. Цибулько).

Відновлено випуск таких відомих журналів, як «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник», «Світло і тінь», з 1992 р. в Україну перенесено видання щомісячного часопису незалежної думки «Сучасність». З’явилися нові періодичні видання журналів: «Тернопіль» у Тернополі, «Поріг» у Кіровограді, «Борисфен» у Дніпропетровську, «Хортиця» у Запоріжжі, «Чумацький шлях» у Харкові, друкований орган Міністерства оборони України «Військо України» та ін.

В музичному мистецтві широкої популярності набули такі музичні фестивалі, як «Червона рута», «Зірки світового балету», «Таврійські ігри», «Пісенний вернісаж», «Берегиня», «Оберіг», «Тарас Бульба», «Золоті ворота» тощо. Значні здобутки є і в української естради. Популярними є О. Білозір, А. Кудлай, А. Лорак, О. Пономарьова, Т. Повалій С. Ротару, Руслана Лижичко, яка в 2004 р. перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення», гурти «ВВ», «Океан Ельзи», «Пікардійська терція».

Українське образотворче мистецтво останніми роками збагатилося картинами А. Антонюка («На Голгофу», «Хорали Максима Березовського», «Вчителю, хто ми?»), В. Зарецького («Чорний струмок»), І. Марчука (цикли картин «Шевченкіана», «Голос моєї душі») та ін.

Вагомих успіхів досягли українські спортсмени. Золоті олімпійські медалі отримали фігуристка О. Баюл, гімнастки Л. Подкопаєва, К. Серебрянська, борець В. Олійник, важкоатлет Т. Таймазов, легкоатлетка І. Кравець, плавчиня Я. Клочкова та інші. Величезну славу у світі здобули українські боксери брати Клички та футболіст А. Шевченко.

Попри економічні негаразди розвивається і національний театр. Відомими театральними режисерами є І. Борис, С. Донченко, А. Жолдак, С. Мойсеєв, В. Петров, Б. Шарварко, Р. Віктюк. Серед акторів виділяються такі майстри, як Б. Ступка, А. Роговцева, сестри Н. і О. Сумські, А. Хостікоєв, Б. Бенюк, Л. Задніпровський.

В кінематографі можна відзначити фільм «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Ільєнко), який 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди найпрестижнішого у світі Канського кінофестивалю. Фільми «Фучжоу» Ю. Ільєнка, «Астенічний синдром» К. Муратової та «Голос трави» Н. Мотузка мали значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні. Крім того, визначне місце в українському мистецтвознавстві посідають фільми «Сад Гетсиманський» за мотивами творів Івана Багряного, «Приятель небіжчика» В. Криштофовича. В масовій культурі серед широкого загалу велику популярність мав український телесеріал «Роксолана».

Отже можна констатувати розвиток освіти і культури в Україні після здобуття нею незалежності відбувався неоднозначно. З одного боку звільнення від ідеологічної цензури, адміністративного тиску тоталітарної системи, посилення національно-державницького імпульсу, розширення контактів зі світовими культурними здобутками, широкі можливості свободи творчості здавалося відкривали великі перспективи для розвитку української культури.

Однак з іншого боку, фактично повна відмова держави підтримувати культурний потенціал країни, криза моральних засад та поширення загального цинізму, соціально-економічний колапс і провал надій на швидку та ефективну суспільну трансформацію, розчарування суспільства у нових західних ідеалах та моделях суспільного розвитку, насадження утилітарних прагматично-ринкових цінностей не сприяли «культурному вибуху» в цей період. Все ж не зважаючи на труднощі, поступово українська культура виходить з занепаду на нові рубежі.

Хронологія

10 січня 1992 р. — запроваджено купоно-карбованці.

14 січня 1994 р. — підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території України ядерної зброї.

10 липня 1994 р. — президентом України обрано Л. Кучму.

8 червня 1995 р. — президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради О. Мороз підписали Конституційну угоду.

28 червня 1996 р. — прийняття нової Конституції України.

2—16 вересня 1996 р. — проведення в Україні грошової реформи. Введення національної грошової одиниці — гривні.

Листопад 1999 р. — вибори Президента України. Переобраний Л. Кучма.

28 листопада 2000 р. — початок політичної кризи в Україні у зв’язку зі зникненням журналіста Г. Гонгадзе та «касетним скандалом».

9 березня 2001 р. — суспільно-політична криза в Україні досягла свого апогею. В цей день в Києві відбулися жорстокі сутички народу з міліцією.

Жовтень 2003 р. — «Тузлинська криза».

22 листопада 2004 р. — початок Помаранчевої революції в Україні.

8 грудня 2004 р. — внаслідок компромісної домовленості політичних сил України, Верховною Радою в одному «пакеті законів» було прийнято зміни до Конституції, новий виборчий закон та новий склад ЦВК.

26 грудня 2004 р. — переголосування другого туру президентських виборів, за результатами якого перемогу отримав В. Ющенко.

Серпень 2006 р. — підписання Універсалу національної єдності та призначення В. Януковича прем’єр-міністром України.

2 квітня 2007 р. — указ Президента В. Ющенка про розпуск Верховної Ради.

27 травня 2007 р. — спільна політична заява В. Ющенка, В. Януковича, О. Мороза про завершення політичної кризи в Україні.

30 вересня 2007 р. — дострокові парламентські вибори в Україні.

16 травня 2008 р. — вступ України до Світової Організації Торгівлі (СОТ).

Осінь 2008 р. — розпад та відновлення помаранчевої більшості у Верховній Раді України.

Жовтень 2008 р. — розгортання економічної кризи в Україні на тлі світового економічного спаду.

Січень 2009 р. — «газова криза» у відносинах між Україною та Росією.

Словник термінів

«Помаранчева революція» — суспільно-політичні події листопада-грудня 2004 р., що полягали у свідомому виступі громадян України проти влади на захист свої прав. Посвідчили про народження громадянського суспільства в Україні і мали результатом проведення переголосування другого туру президентських виборів.

Коаліція — політичний чи військовий союз двох і більше держав (чи політичних сил) проти спільного супротивника.

Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є пріоритетність права над законами, верховенство закону в державі, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.

Олігархія — панування в державі невеликих груп людей, що поєднують в своїх руках економічну і політичну владу.

Корупція — злочинна діяльність, яка полягає у використанні посадовими особами їх прав і владних можливостей для власного збагачення.

Тіньова економіка — уклад економічних відносин, що діють в суспільстві поза рамками правового поля і формальних правил господарського життя.

Популізм — діяльність, що має за мету забезпечення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел.

Інвестиція — довготривале вкладання капіталу підприємця на свій страх і ризик в яку не будь справу або підприємство.

Монополія — велике об’єднання капіталістів, яке виникає на основі концентрації виробництва та капіталу, і зосереджує в своїх руках більшу частину виробництва та продажу товарів з метою встановлення свого панування в окремих економічних сферах чи галузях господарства, і отримання максимального прибутку.

Глобалізація — загально цивілізаційний процес, що полягає у розвитку інтеграції, зміцненні взаємозв’язків і зростанні взаємозалежності народів та країн, і поширення по всій планеті єдиних технологій та культури.

Персоналії

Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному заводі в Дніпропетровську. З 1986 р. директор заводу. У 1990—1994 р. депутат України. (1992—1993) прем’єр-міністр України. Голова ради національної безпеки (1994). Президент України (1994—2004).

Ющенко Віктор Андрійович (нар. 1954). Заступник начальника Управління Української республіканської контори Держбанку (1985—1987). Заступник голови Правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР (1988—1990). У 1990—1993 рр. перший заступник Голови Правління Республіканського АК АПБ «Україна». Голова Правління НБУ, Голова НБУ (1993—1999). У 1999—2001 рр. прем’єр-міністр України. У 2002—2005 рр. народний депутат України, голова депутатської фракції «Наша Україна». З січня 2005 р. Президент України.

Янукович Віктор Федорович (нар. 1950). Закінчив Донецький політехнічний інститут. Протягом 20 років працював на керівних посадах — був Генеральним директором виробничих об’єднань «Донбастрансремонт», «Укрвуглепромтранс» та Донецького обласного територіального об’єднання автомобільного транспорту. З 1996 по 2002 рр. Голова донецької обласної адміністрації. Прем’єр-міністр України у 2002—2004 рр. З 2003 р. Голова партії регіонів. У 2006—2007 рр. знову на посаді прем’єр-міністра України. З грудня 2007 р. керівник фракції Партії регіонів у Верховній Раді України.

Тимошенко Юлія Володимирівна (нар. 1960).З 1995 р. президент корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). У 1999 р. голова партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»». У 1999 р. віце-прем’єр міністра з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді В. Ющенко. З 2002 р. депутат Верховної Ради і голова блоку свого імені. У 2005 р. прем’єр-міністр України. У 2006, 2007 рр. на чолі свого блоку успішно проходить вибори до парламенту. З 2008 р. прем’єр-міністр України.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст