Історія України. Підручник

2. Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності

Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.

Перші кроки до ринкової економіки Україна зробила ще до офіційного проголошення незалежності. Це засвідчують документи, базовані на положеннях Декларації про державний суверенітет України — Закон про економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та постанова Верховної Ради «Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки» (листопад 1990 р.), які визначали зміст, мету та основні принципи економічної самостійності республіки як суверенної держави.

Однак швидкої та ефективної трансформації соціально-економічного устрою не відбулося. Натомість українську економіку вразила тривала і жорстока криза. Це було спричинено цілим рядом чинників.

По-перше, радянська промисловість, у тому числі українська, великою мірою була орієнтована на випуск продукції, прямо чи опосередковано пов’язаної з воєнно-промисловим комплексом. Структурна перебудова такої промисловості була пов’язана з витратами величезних коштів упродовж багатьох років, а на даному етапі призвела до кризи цих виробництв.

По друге: створена в радянські часи промисловість загальносоюзного підпорядкування була цілісним самодостатнім організмом і аніскільки не залежала у фінансовому чи техніко-економічному відношенні від території, на якій розташовувалась. Розрив цього цілісного комплексу зруйнував ряд виробництв. Припинення або скорочення традиційних зв’язків залишило сотні підприємств без споживача, а відповідно — без фінансування. До того ж більшість підприємств України не мали замкнутого технологічного циклу. Українська промисловість виробляла не більше 20% кінцевого продукту. Основна частина її товарної продукції — напівфабрикати або комплектуючі вироби — призначалася для продовження виробничого процесу в інших республіках.

Розрив господарських зв’язків боляче вдарив українське виробництво і в плані реалізації своєї продукції, оскільки товарів українських підприємств на Заході ніхто не чекав, бо за світовими стандартами вони були в основному неконкурентоспроможними По третє — після того як Україна стала платити Росії і Туркменистанові реальну ціну за нафту й газ, питома вага витрат на енергоносії в продукції, яку вона виробляла, стрімко піднялася Крім того, потрібно зазначити, що внаслідок енергозатратності державної радянської економіки українські підприємства вимушені були споживати велику кількість енергоносіїв, що ще додатково збільшувало собівартість і не конкурентноздатність їх продукції. Звичайно переоснащення підприємств на ерегозберігаючі технології в умовах жорстокої кризи було неможливо. До того ж галузі промисловості з обмеженим рівнем капіталовкладень у створення нових потужностей, катастрофічно швидко старіли. Дія всіх цих чинників призвело до спаду виробництва і фінансового колапсу.

Склалося кризове становище: стара система господарювання значно підірвана, нова — ще фактично не створена. Ситуація загострювалася і через те, що Уряд намагався стабілізувати економіку переважно директивно-адміністративними засобами. Вже в грудні 1993 р. у схвалених Верховною Радою головних напрямах діяльності уряду висувалася ідея поступовості реформ. Спершу це виявилося у своєрідній реформеній паузі, після чого почалося згортання засобів економічної лібералізації та відновлення адміністративних методів управління. Було припинено торги на міжбанківській валютній біржі, запроваджено низький фіксований валютний курс, відновлено ліцензування експорту багатьох товарів, до 80% зріс рівень прямого та непрямого регулювання цін. Влітку 1994 р. індекс адміністративного регулювання економіки, за розрахунками Світового банку, більш як у 2,5 раза перевищив відповідний показник середини 1993 р.

Результати такої політики були катастрофічними. Так, оскільки податки становили від 40 до 90% прибутків населення це з одного боку повністю блокувало економічну людей, а з іншого вело до криміналізації і «тонізації» економіки, що ставала невід’ємною частиною корумпованого режиму. В цих умовах правляча державна, господарська та банківська еліти могли казково наживатися.

У 1992 р. валовий внутрішній продукт порівняно з 1991 р. зменшився на 14%, національний прибуток — на 16%, продуктивність праці — на 13%. Падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко знизили бюджетні надходження від промисловості. В умовах інфляції такого масштабу відбулася обвальна бартеризація зовнішньої торгівлі.

Ще у середині 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони. Запроваджені з 1992 р. купони багаторазового використання розглядались як попередники повноцінної національної валюти — гривні. Однак у фінансовій сфері з 1992 р. ситуація була критичною. Курс купоно-карбованця швидко падав. У 1994 р. економіка країни опинилася на межі краху. ВВП навіть порівняно з попереднім роком впав на 23%, виробництво промислової продукції — на 27,8%, сільськогосподарської — на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992—1994 рр. знизились на 57%. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою. Протягом 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, а 1993-го — в 103 рази. Таких масштабів інфляції в цей час не було в жодній країні світу. Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі.

Проте Уряду все ж вдалося загальмувати динаміку інфляції: в липні 1994 р. її рівень був найнижчим (2,1%) за три попередні роки. Уповільнено було і темп зростання цін — на споживчі товари та послуги за січень—липень 1994 р. вони зросли в 1,7 рази, тоді як у грудні 1993 р. Однак стабілізації було досягнуто переважно за рахунок відстрочення бюджетних виплат і величезного зростання заборгованості бюджету. За 9 місяців 1994 р. вона становила 47 трлн крб. Людям місяцями затримували, зменшували зарплати, працівникам підприємств їх нерідко віддавали натур продукцією, щоб робітники самостійно її реалізовували на ринку.

Крім того, стримування інфляції та зростання цін зовсім не означало стабілізації й виходу із кризи. Навпаки, негативні тенденції в економіці дедалі більше набирали силу. За даними Українського фонду підтримки реформ, тіньовий сектор економіки України сягнув наприкінці літа 1994 р. 60%. Монетарна маса, що перебувала поза банківським обігом, становила 40%.

Економічна криза на початку 90-х рр. негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності. Різко зменшилася купівельна спроможність населення. Протягом 1991—1994 рр. вона фактично знизилася в 5 разів.

Проголошена новим Президентом Л. Кучмою в жовтні 1994 р. стратегія економічних реформ передбачала лібералізацію цін і валютного курсу, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і проведення земельної реформи, відновлення економічних зв’язків із Росією (перерваних у значній мірі з ідеологічних мотивів). Паралельно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виникли ринки валюти, нерухомості; динамічнішими стали процеси роздержавлення.

Згадані заходи дали деякі позитивні результати. Насамперед це знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП (валового внутрішнього продукту). Другим важливим підсумком прискорення економічних реформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації. Зниження інфляції сприятливо вплинуло на стабілізацію курсу національної валюти по відношенню до долара. У вересні 1996 р. була успішно проведена грошова реформа і запроваджено національну валюту — гривню. Були укладені нові угоди про допомогу США, ФРН та міжнародних фінансових організацій Україні в здійсненні економічних реформ. Серед країн, що одержували допомогу від США, Україна посіла третє місце у світі після Ізраїлю і Єгипту.

Проте загалом економіка України переживала важкі часи. У результаті приватизації до кінця 90-х рр. XX ст. питома вага державної власності в Україні скоротилася з 96 до майже 40%. Приватизація відбувалася в основному «закритим способом» «для своїх» з допомогою залогових аукціонів, таким чином владна еліта зміцнювала своє економічне і політичне становище, створювала систему взаємної поруки і залежності нових власників від режиму (оскільки як сама приватизація, так і первісне накопичення капіталів нових багатіїв, відбувалося в основному незаконними і кримінальними способами.

Причому приватизація не лише була непрозорою і відбувалася «для своїх», але й приватизовувалися не збиткові, як у всьому світі прийнято, а високоприбуткові державні підприємства і власність, та ще й за мізерні кошти (що до речі било по державному бюджету). Нові власники нерідко експлуатували придбані підприємства на «злам» або взагалі розпродували їх частинами.

Крім того, оскільки держава практично відкрила власний ринок зовнішньому впливу і практично не захищала вітчизняного виробника, то від напливу іноземних товарів почали масово розорюватись українські підприємства, люди втрачали роботу. Причому знищувалися в першу чергу високотехнологічні галузі, що потребували найбільшої уваги і найважче страждали від розриву виробничих зв’язків.

Потрібно констатувати, що держава з одного боку не мала чіткої професійної програми економічних реформ, її змінне керівництво під впливом політичних та соціальних чинників то гальмувало, то знову починало половинчаті і не розроблені реформи. А з іншого боку, жорсткий контроль держави за ходом реформ був ослаблений, було відсутнє адекватне законодавче їх забезпечення, слабко і «вибірково» діяли судово-правові та виконавчо-силові органи. Це значною мірою було наслідком не лише консерватизму компартійної еліти, що зберігала свої позиції в Україні, політичним розбродом у владі, чи відсутністю професійної програми реформ, а головним чином тому, що економічні реформи і зокрема приватизація державного майна провадились не в загальносуспільних інтересах, а були було спрямовані на забезпечення інтересів владної еліти, котра в умовах політичної нестабільності і слабкості центру та неадекватності законодавчо-судових структур, закритим порядком могла захопити економічні багатства, а відтак і владні позиції в країні.

Крім того, оскільки держава практично не контролювала і не спрямовувала з допомогою податків, преференцій, митних бар’єрів економічну діяльність нових власників, то в умовах політичної нестабільності і правової ненадійності їх становища, найбільш прибутковою діяльністю був не розвиток підприємств (що досить морочливо, ризиковано і дає невеликі прибутки), а розпродаж майна, продукції, технологій, обладнання за кордон. Загалом в ці роки відбулося двократне згортання виробництва, чистий відтік капіталу становив 6 млрд. дол., рівень зовнішнього боргу виріс з нуля до 13,1 млрд. дол. в 1998 р., що складало 30% українського ВВП. Гривня знецінилась відповідно долара до 1999 р. у 2,2 рази. В умовах відсутності адекватної судово-правничої бази і контролю держави, виникло тисячі шахрайських структур, акціонерних товариств, банків які нерідко маючи підтримку у вищих ешелонах влади вивозили державне майно, чи розорювали тисячі людей і зникали. Таким прикладом можуть слугувати сотні фінансових пірамід, що в 90-ті роки розорили тисячі громадян.

Дика приватизація супроводжувалася не лише де капіталізацією економіки. Оскільки доступ до фінансових потоків і ласих шматків держвласності був неконкурентний — це сприяло виникненню приватних монополій, що були зрощені з держвладою. Відтак була задушена здорова конкуренція, успіху добивався не кращий виробник, а той хто мав зв’язки і «дах» у владних структурах. Відтак відбувалася монополізація цін, які ще й зростали через наявність десятків посередницьких структур. Таке становище не сприяло ні зросту виробництва, ні підвищенню якості товарів і послуг, ні прозорості бізнесу, ні тим більше зменшенню цін.

Проте вже на рубежі століть спостерігаються і певні позитивні тенденції у вітчизняній економіці. Вже в 1999 р. експорт вітчизняних товарів вперше обігнав імпорт. Набрав силу активний і незворотний процес розширення корпоративного та приватного секторів економіки. Виробництво у 2000 р. виросло на 5,9%. Товарний баланс став позитивним і сягнув 780 млрд. дол. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.

В 2005 р. гривня посилилася відносно американського долара на 4,8%. Темпи зростання ВНП сягнули 7,8%. Розширилися можливості української економіки і в зовнішній сфері. В грудні 2005 р. Європейський Союз офіційно визнав Україну країною з ринковою економікою. США скасували «спадщину холодної війни», так звану поправку Джексона-Веніка, що обмежувала торгівлю з Україною. На початку 2008 р. генеральною радою СОТ було схвалено протокол щодо вступу України до Світової Організації Торгівлі.

Однак катастрофічним є рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів (у провідних галузях сягає 60—70%). Доконаним фактом є високий рівень (до 60%) «тінізації» економіки. Високими є показники інфляції. Внаслідок правової нестабільності бізнесу, корумпованості владних державних структур, відсутні сприятливі умови для розвитку вітчизняного підприємництва та іноземних інвестицій. За роки незалежності незаконний експорт капіталу з України досяг 20 млрд. дол. В результаті знищення багатьох високотехнологічних секторів економіки, напливу іноземних товарів, економіка України стає все більш сировинною і спрощеною, що продукує відставання української держави у світі, периферійність її економіки, непотрібність науки та освіти. Красномовним у цьому відношенні є факт, що основними джерелами доходу держави є: прибутки від металопрокату, продажу продовольства, реекспорту і транзиту енергоносіїв, продажу у приватні руки об’єктів державної і комунальної власності, та податки з населення і юридичних осіб.

Рівень життя населення України на рубежі XX—XXI ст. значно нижчий від світових стандартів. Помітно дестабілізовувало суспільство прогресуюче поглиблення майнової диференціації. Розрив між доходами багатих та бідних сімей в Україні більш як у 10 разів. Внаслідок зменшення власного виробництва і розорення тисяч підприємств, близько 7 млн. українців поневіряються на заробітках за кордоном. Колосально зріс рівень злочинності у суспільстві. Підвищився рівень смертності і впав рівень народжуваності.

Загалом оцінюючи еволюцію української економіки в «незалежницький період», можна визначити певні особливості її розвитку. Становленні нового суспільного та економічного устрою в Україні порівняно з сусідніми країнами як західними (Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, країнами Балтії) так і з Росією, було позначено повільністю, закритістю та «меншою централізацією» приватизаційних процесів, розвалом і у великій мірі слабкістю як центральної влади так і правничо-судових інституцій, що мало результатом величезні соціальні витрати, високе майнове розшарування населення, безпрецедентний рівень злочинності і корумпованості державних інститутів, розвал економіки і звичайно низьку ефективність реформ.

Значною мірою таке становище обумовлювалося як консервативністю компартійного республіканського керівництва, так і тим, що не відбулося повноцінної ротації владної еліти в державі (значною мірою залишилася компартійна). Повільність та нерівномірність реформ великою мірою визначалася намаганням здобуття електоральних симпатій владних груп та слабкістю і відсутністю єдності влади, в якій відбувалося суперництво як між національно-ліберальними силами і комуністами, так і новими суспільними групами, що були зацікавлені в слабкості центрального керівництва і неефективності судово-правової системи, для реалізації своїх політичних амбіцій, а головне — ефективної конвертації своїх владних повноважень у власність та знову у владу.