Історія України. Підручник

4. Розвиток культури та духовне життя

Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української культури.

Відразу після визволення українських теренів від нацистської окупації постала нагальна потреба відновлення освітніх потужностей для виховання молоді. Відбудова зруйнованих шкільних приміщень було покладено переважно на просте населення. І вже за перше повоєнне п’ятиліття українці власними силами відновили діяльність понад 1,5 тис. шкіл, що мали можливість прийняти у своїх стінах близько 500 тис. школярів. Відбудовчі процеси тривали й надалі. Однак приміщень не вистачало для все більших потреб у вихованні молоді. Як наслідок, близько третини усіх наявних навчальних закладів середньої освіти змушені були організувати навчання дітей у дві, а подекуди й у три, зміни. Однак навіть ці школи мали суттєві проблеми з матеріально-технічним забезпеченням. Зокрема, вони розміщувалися в малопристосованих для навчання приміщеннях, катастрофічно бракувало підручників, зошитів тощо.

Вкрай складною була ситуація і у вищій школі. Поряд зі стійкою тенденцією до збільшення кількості студентів, вищі навчальні заклади досить повільно відновлювали свої потужності. Значна кількість студентів здобувала освіту на заочному та вечірньому відділеннях.

Активно розвивалася в повоєнні роки українська наука. Значних успіхів у наукових пошуках досягли співробітники галузевих інститутів АН УРСР. Зокрема, в Інституті електротехніки під керівництвом С. Лєбєдєва було виготовлено першу електронну цифрову обчислювальну машину. В Інституті електрозварювання імені Є. Патона АН УРСР Б. Патон розробив теорію автоматів дугового зварювання. В 1953 р. було збудовано найбільший на той час суцільнозварний міст завдовжки понад 1,5 км, який поєднав лівий і правий береги Дніпра у Києві. Значних успіхів досяг колектив Інституту фізичної хімії під керівництвом О. Бродського. Інститут загальної та неорганічної хімії досліджував проблеми захисту від забруднення шкідливими речовинами водного басейну. Науковці Харківського фізико-технічного інституту активно досліджували проблеми металургії атомної енергетики, ядерної фізики надвисоких та середніх енергій, радіофізики тощо.

Плідно працювали українські науковці й за межами республіки. Золотими літерами у світову історію вписав своє ім’я С. Корольов. Саме Сергій Павлович був генеральним конструктором космічних кораблів СРСР, створив перші штучні супутники Землі, ракетоносіїв пілотованих космічних кораблів «Восток», «Восход», на яких було здійснено перші польоти в космос. Академік, лауреат двох Сталінських премій, А. Люлька винайшов перший у СРСР турбореактивний двигун.

Однак суттєвою перешкодою для подальшої успішної праці були сувора політична цензура наукових розробок науковців. Сумним прикладом цієї тенденції може слугувати так звана «лисенківщина». Впродовж 1947—1948 рр. знову розпочалися переслідування генетиків: М. Гришка, Л. Делоне, Л. Литвинова, І. Полякова, Д. Третьякова, М. Холодного І. Шмальгаузена та інших. Впродовж 1948 р. було скликано низку нарад працівників біологічних наук, на яких було огульно розкритиковано наукові здобутки прихильників генетики. У серпні ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про стан викладання біологічних наук і заходи щодо заміщення біологічних кафедр у вищих навчальних закладах»; ЦК КП(б)У — »Про заходи перебудови роботи наукових установ, кафедр, видавництв, журналів і газет України в області біології і зміцнення цих ділянок кваліфікованими кадрами». Наслідками таких рішень стали масові звільнення з посад видатних представників біологічної науки у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах УРСР. Паралельно з цим було переглянуто навчальні програми з біології та знято низку курсів: «Генетика з основами селекції», «Дарвінізм» тощо.

Подібна доля спіткала й низку інших наукових дисциплін. Наприклад, практично заборонено було кібернетику. Переслідувань з боку влади зазнали й українські фізіологи: О. Богомолець, Д. Воронцов, Р. Кравецький та інші. Влітку 1952 р. жорсткій та несправедливій критиці було піддано співробітників Інституту клінічної фізіології АН УРСР та Інституту експериментальної біології й патології Міністерства охорони здоров’я України.

У вкрай напружених умовах довелося працювати діячам гуманітарних наук. Зокрема літературознавці в 1949 р. розпочали видання 20-томного зібрання творів І. Франко, на початку 1950-х рр. було видруковано зібрання творів І. Котляревського, підготовлено до публікації 5-томну збірку праць Лесі Українки. Також проводився активний збір рукописів Тараса Шевченка, Марка Вовчка та інших.

Однак наростання ідеологічного диктату у повоєнний період не могло не позначитися й на гуманітарних науках. Так, уже в 1947 р. під прискіпливий погляд влади потрапили історики. Зокрема, у спеціальній постанові ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР» було розкритиковано праці «Короткий курс історії України» Є. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка і Ф. Ястребова, «Нарис історії України» К. Гуслистого, М. Славіна, Ф. Яструбова та інші. Цих науковців було звинувачено в прихильності до концепції історії України М. Грушевського.

В подібних умовах змушені були працювати й діячі культури та мистецтва. Ще наприкінці війни Й. Сталін на одному з засідань Політбюро ЦК ВКП(б) розкритикував кіноповість О. Довженка «Україна в огні» за наявні в ній «націоналістичні перекручування». В 1947—1948 рр. ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови «ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда» та «Ленинград», «Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) «Про оперу «Большая дружба» В. Мураделі». В липні 1951 р. в газеті «Правда» було опубліковано редакційну статтю «Проти ідеологічних перекручень у літературі», де було жорстко розкритиковано славетний вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Згодом долю українського поета розділили й інші літератори. Огульних нападів зазнали твори «Весна людства» С. Крижанівського, «Золоті ворота» Л. Смілянського, «Овсієві клопоти» Г. Тютюнника, «На ярмарку» Ю. Яновського та ціла низка інших.

Такі самі умови для роботи було створено ідеологами радянської влади для діячів музичного мистецтва України. В жовтні 1951 р. на пленумі Спілки радянських композиторів України в «недостатній пильності» було звинувачено Г. Вірьовку, А. Штогаренка, А. Філіпенка. Розкритиковано твори В. Нахабіна та Д. Клебанова «За ваше здоров’я», Третю симфонію Б. Лятошинського, пісні С. Жданова, М. Жербіна, П. Майбороди та інших композиторів.

Однак навіть у таких умовах діячі науки та мистецтва плідно працювали та поповнювали українську скарбничку новими неперевершеними досягненнями.

Хронологія

21 серпня 1943 р. — постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.

28 листопада — 1 грудня 1943 р. — Тегеранська конференція.

4 березня 1944 р. — Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ УРСР.

9 вересня 1944 р. — угода між РНК УРСР та польським Тимчасовим комітетом національного визволення про взаємну евакуацію поляків з України, а українців — з Польщі.

26 листопада 1944 р. — ухвалення на І з’їзді делегатів Народних Комітетів Закарпатської України у м. Мукачеві маніфесту про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини і возз’єднання з УРСР.

6 травня 1945 р. — українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН.

26 червня 1945 р. — утворення Організації Об’єднаних Націй. Обрання представників УРСР в комітети комісії ООН.

29 червня 1945 р. — договір між СРСР та Чехословаччиною про передання Закарпатської України до складу УРСР.

17 липня — 2 серпня 1945 р. — Потсдамська конференція.

16 серпня 1945 р. — укладення між СРСР і Польською Республікою договору про радянсько-польський державний кордон.

10 січня 1946 р. — відкриття у Лондоні першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Обрання УРСР членом Економічної та Соціальної рад.

22 січня 1946 р. — утворення Закарпатської області УРСР.

8—10 березня 1946 р. — ухвалення рішення на Соборі УГКЦ у Львові про ліквідацію Берестейської унії та об’єднання з РПЦ.

15—19 березня 1946 р. — Верховна Рада СРСР прийняла закони про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 рр.

14 серпня 1946 р. — ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про журнали «Звезда» і «Ленинград».

15 листопада 1946 р. — Рада міністрів УРСР ухвалила постанову про запровадження нового українського правопису.

Осінь 1946 р. — весна 1947 р. — голод у сільських місцевостях України, викликаний посухою і надмірними хлібозаготівлями.

10 лютого 1947 р. — підписання радянсько-румунського договору; приєднання до УРСР Північної Буковини, Хотинщини та Ізмаїльщини.

3 березня1947 р. — звільнення М. Хрущова від обов’язків першого секретаря ЦК КП(б)У. Призначення першим секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановича.

28 квітня — 12 серпня 1947 р. — депортація українського населення — операція «Вісла».

29 серпня 1947 р. — постанова ЦК КП(б)У про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії АН УРСР.

15 жовтня 1947 р. — постанова Ради міністрів УРСР і ЦК КП(б)У про порядок використання земель та майна, що залишаються після депортації сімей націоналістів, бандитів і їхніх спільників.

12 грудня 1947 р. — з вільнення М. Хрущова від обов’язків голови Ради міністрів УРСР. Обрання на посаду голови Ради міністрів УРСР Д. Коротченка.

26 грудня 1947 р. — звільнення Л. Кагановича від обов’язків першого секретаря ЦК КП(б)У. Обрання першим секретарем ЦК КП(б)У М. Хрущова.

21 лютого 1948 р. — прийняття указу Президії Верховної Ради СРСР про виселення з України осіб, які злісно ухиляються від праці в сільському господарстві й ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя.

4 жовтня 1948 р. — постанова Ради міністрів СРСР про виселення сімей бандитських і націоналістичних елементів.

26 листопада 1948 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового поселення осіб, висланих у віддалені райони Радянського Союзу в період війни.

15—17 березня 1949 р. — обговорення питання про запровадження загальної семирічної освіти в селах і десятирічної у містах на IV з’їзді профспілки працівників початкової і середньої школи.

29 серпня 1949 р. — перше в СРСР випробування атомної бомби.

5 березня 1950 р. — загибель командарма УПА Р. Шухевича (Тараса Чупринки).

30 травня 1950 р. — постанова Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) про укрупнення дрібних колгоспів.

2 липня 1951 р. — у газеті «Правда» вийшла стаття під назвою «Проти ідеологічних викривлень у літературі» з критикою вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та творчості інших українських літераторів. Початок кампанії цькування літераторів і митців у засобах масової інформації.

5—14 жовтня1952 р. — ХIХ з’їзд КПРС. Перейменування ВКП(б) на Комуністичну партію Радянського Союзу (КПРС). Затвердження п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1951—1955 рр.

5 березня 1953 р. — помер Й. Сталін.

Словник термінів

Асиміляція — злиття одного народу, що проживає розпорошено в чужому етнополітичному оточенні, з іншим шляхом засвоєння його мови, культури, національних звичаїв і традицій.

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держави, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних владою як соціально небезпечні.

Закерзоння — умовна назва частини території Польщі, що пролягала за межами так званої «лінії Керзона» і включала споконвічні українські території: Підляшшя, Холмщину, Надсяння і Лемківщину.

Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами і системами держав на світовій арені.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація держав, створена у 1945 р. для підтримки і зміцнення миру, безпеки й розвитку співробітництва між країнами. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН, Економічна і Соціальна Рада ООН, Рада з опіки, Міжнародний суд ООН і Секретаріат ООН.

Персоналії

Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946) — видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний факультет. Завершив навчання в Новоросійському університеті. У 1909 р. захистив докторську дисертацію. З 1929 р. — академік ВУАН, впродовж 1930—1946 рр. президент АН УРСР. З 1932 р. — академік АН СРСР. З 1944 р. — дійсний член Академії медичних наук. Засновник Інституту експериментальної біології. Фундатор школи патофізиків.

Гречуха Михайло Сергійович (1902—1976) — радянський державний і партійний діяч, родом з Черкащини. З 1926 р. член Компартії. У 1936 р. закінчив Харківський автодорожній інститут. У 1938—1939 рр. був першим секретарем Житомирського обласного і міського комітетів КП(б)У. В 1939—1961 рр. — член Політбюро (з 1953 р. — Президії) ЦК КП(б)У. У 1939—1954 рр. — голова Президії Верховної Ради УРСР. У 1954—1959 рр. — перший заступник, а в 1959—1961 рр. — заступник голови Ради міністрів УРСР. У 1962—1966 р. — радник при Раді міністрів УРСР. У 1956—1961 рр. — кандидат у члени ЦК КПРС, депутат Верховної Ради УРСР 1—5 скликань. З 1966 р. — персональний пенсіонер. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

Довженко Олександр Петрович (1894—1956) — кінорежисер та письменник. Фундатор українського кінематографу. Навчався в Глухівському учительському інституті, який закінчив у 1914 р. Надалі здобував освіту в Українській академії мистецтв. Як режисер працював: на Одеській кіностудії впродовж 1926—1928 рр.; Київській кіностудії — 1929—1941 рр.; «Мосфільм» — з 1946 р. Зняв фільми: «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Щорс» та цілий ряд інших. Автор документальних фільмів: «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні». Як письменник відомий за працями: «Мати», «Перед боєм», «Воля до життя», «Потомки запорожців»; кіноповістями: «Зачарована Десна», «Поема про море».

Кириченко Олексій Іларіонович (1908—1975) — радянський партійний і державний діяч, родом із Херсонщини. З 1930 р. — член КПРС. У 1936 р. закінчив Азово-Чорноморський інститут інженерів-механіків соціалістичного землеробства. З 1938 р. працював в апараті ЦК КП(б)У. Під час Другої світової війни був членом військових рад низки фронтів, генерал-майор. З 1944 р. був секретарем ЦК КП(б)У по кадрах, а в 1945—1949 рр. — першим секретарем Одеського обласного і міського комітетів КП(б)У. З 1949 р. знову працював у ЦК КП(б)У на посаді другого секретаря, а в 1953—1957 рр. — першого секретаря ЦК КП України. У 1957 р. переїхав до Москви, де до 1960 р. працював на посаді секретаря ЦК КПРС. З 1960 р. — перший секретар Ростовського обласного комітету Компартії, пізніше — на господарській роботі. Останні роки прожив у Москві.

Корольов Сергій Павлович (1906—1966) — науковець, винахідник, конструктор ракетно-космічних систем, засновник радянської космонавтики. З 1920 р. — старший інженер ЦАДІ. В 1931 р. став одним із засновників Групи вивчення реактивного руху; очолив його в 1932 р. В 1934 р. очолив відділ реактивних літальних апаратів Реактивного інституту. В 1937 р. був заарештований та потрапив до таборів ГУЛагу; звільнений в 1938 р. 1941946 рр. — заступник головного конструктора в одному із військових конструкторських бюро. У повоєнний час розробляв балістичні ракет, ракетоносії пілотованих космічних кораблів «Восток» і «Восход», які здійснили перші польоти в космос.

Коротченко Дем’ян Сергійович (1894—1969) — радянський партійний і державний діяч, родом із Сумщини. З 1918 р. — член компартії. У 1920—1930 рр. перебував на відповідальних партійних посадах: у 1924 р. — секретар Чернігівського, а в 1925—1928 рр. — Первомайського окружних комітетів КП(б)У. В 1928—1930 рр. навчався у Москві на курсах марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б). У 1934—1936 рр. займав посаду першого секретаря Бауманського, потім — Первомайського районних комітетів партії в Москві. В 1936—1937 рр. був секретарем Московського обласного комітету ВКП(б), у 1937 р. — першим секретарем Західного, а в 1937—1938 рр. — Дніпропетровського обласного комітетів партії. В 1938—1939 рр. перебував на посаді голови Раднаркому УРСР, у 1939—1947 рр. — секретаря ЦК КП(б)У. В роки війни був одним із організаторів партизанського руху в Україні. Протягом 1947—1954 рр. був головою Ради міністрів УРСР, а з січня 1954 р. до квітня 1959 р. — головою Президії Верховної Ради УРСР.

Лисенко Трохим Денисович (1898—1976) — радянський науковий діяч агрономічної та біологічної науки, родом з Полтавщини. У 1921—1925 рр. працював на Білоцерківській селекційній станції. Після закінчення (в 1925 р.) Київського сільськогосподарського інституту протягом 1925—1929 рр. завідував відділом селекції бобових культур Гянджинської селекційної станції. У 1929—1938 рр. працював у Всесоюзному селекційно-генетичному інституті в Одесі: старшим спеціалістом, з 1934 р. — науковим керівником і директором. У 1934 р. був обраний дійсним членом ВУАН, а в 1935 р. — Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. Леніна (ВАСГНІЛ). У 1938 р. переїхав у Москву на посаду наукового керівника експериментальної науково-дослідної бази АН СРСР «Горки Ленінські». У 1938—1956 рр. і 1961—1962 рр. — президент ВАСГНІЛ. У 1939 р. обраний дійсним членом АН СРСР. В 1940—1965 рр. — директор Інституту генетики АН СРСР. З 1966 р. — завідувач лабораторії в експериментальній базі «Горки Ленінські». Протягом 1937—1966 рр. був депутатом Верховної Ради СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1945 р.), кавалер восьми орденів Леніна, тричі лауреат Сталінської премії (1941, 1943, 1949 рр.).

Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — радянський державний і партійний діяч, родом з Курської області. З 1908 р. працював на шахтах Донбасу. В компартії з 1918 р. У 1922—1925 рр. навчався на робітничому факультеті при Юзівському гірничому технікумі (м. Донецьк). В 1923—1926 рр. був секретарем Петрово-Марійського районного комітету КП(б)У, у 1926—1928 рр. — заступником секретаря Сталінського окружного комітету, а в 1928—1929 рр. — заступником секретаря Київського окружного комітету КП(б)У. В 1929—1931 рр. навчався в Промакадемії в Москві. У 1931—1932 рр. був секретарем Бауманського і Краснопресненського районних комітетів ВКП(б), у 1932—1934 рр. — секретарем Московського міського комітету, в 1934—1935 рр. — другим секретарем Московського обласного комітету і першим секретарем Московського міського комітету ВКП(б). З березня 1935 р. до січня 1938 р. займав посаду першого секретаря Московського обласного і міського комітетів ВКП(б). У 1938—1949 рр. (з перервою у 1947 р.) був першим секретарем ЦК КП(б)У, а в лютому 1944 — грудні 1947 рр. — водночас і головою Раднаркому УРСР. Під час війни був членом військових рад Київського особливого військового округу, Сталінградського, Південного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. У грудні 1943 р. був відкликаний з України на посаду першого секретаря Московського обласного комітету і секретаря ЦК КПРС. У вересні 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС, а з березня 1958 р. паралельно очолював і Раду міністрів СРСР. У жовтні 1964 р. за рішенням пленуму ЦК КПРС був звільнений з обох посад і вийшов на пенсію.