Історія України. Підручник

6. Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна

Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу в її детальному розгляді. Певна заполітизованість питання (якщо прихильниками першого варіанту назви були радянські історики й ветерани війни, то другий використовують колишні вояки УПА і все більше сучасники) лише загострює його.

Нагадаємо, що термін «Вітчизняна війна» було використано у заяві Радянського Союзу від 22 червня 1941 р. з приводу початку війни з Німеччиною, яку прочитав нарком закордонних справ і заступник голови уряду СРСР В. Молотов. Термін «Велика Вітчизняна війна» уперше вжив 3 липня 1941 р. голова РНК СРСР Й. Сталін у зверненні до радянського народу. Він і є його безпосереднім автором. Хоча в міжнародних відносинах (наприклад, у листуванні з Президентом США Ф. Рузвельтом) Й. Сталін використовує термін «російсько-німецька війна», а термін «Велика Вітчизняна війна» залишив для внутрішнього використання.

Радянське керівництво, характеризуючи війну як вітчизняну, проводило аналогію з війною 1812 р. між Росією і наполеонівською Францією (хоча закордонний похід російської армії тоді на іноземну територію і Париж не можна назвати вітчизняною війною). Подібно й «визвольний» похід радянської армії у 1944—1945 рр. у країни Східної Європи, вступ до Берліна не варто також характеризувати як Вітчизняну війну. Та й чи взагалі «Вітчизняною війною» можна називати бойові дії на території іноземних країн? Але в «Акті про капітуляцію» Німеччини від 9 травня 1945 р. так і говориться: «Великая Отечественная война завершена».

Прикметно, що війна 1941—1945 рр. «Вітчизняною» була не лише для радянської сторони. Такою ж за характером вона була й для «Русской освободительной армии» (РОА), оскільки її бійці також боролись за Росію, щоправда, «оновлену», некомуністичну.

Цікаво, чи для західноукраїнського населення, для якого війна розпочалась у 1939 р., коли його землю було поділено двома великими державами, вона також була «Вітчизняною»? З вересня 1939 р. до літа 1941 р. радянська влада репресувала там 1 млн. 200 тис. осіб, тобто кожного десятого. Такі заходи викликали ненависть до неї і сподівання українців утворити власну державу за підтримки Німеччини. В результаті, на боці німців у 1941 р. воювали ДУН: «Нахтігаль» і «Роланд», а у 1943 р. — дивізія СС «Галичина». Для радянських воїнів — Радянська Вітчизна, для самого Й. Сталіна — його особиста влада, режим.

Таким чином, термін «Велика вітчизняна війна» має значне ідеологічне наповнення. Його можливо використовувати лише для внутрішнього вжитку. Більш виваженим, науково обґрунтованим, позбавленим радянської тенденційності є застосування терміну «німецько-радянська війна». Оскільки первинним суб’єктом міжнародних відносин є не народ, а держава (яку на міжнародній арені представляє її уряд) війна відбувалася між Німеччиною та СРСР. Звідси, також відбувалися радянсько-японська (1939 р.) радянсько-польська (1939 р.), радянсько-фінська (1939—1940 рр.), німецько-радянська (1941—1945 рр.) і радянсько-японська (серпень — вересень 1945 р.) війни.

Хронологія

23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».

1 вересня 1939 р. — початок Другої світової війни.

17 вересня 1939 р. — вступ радянських військ до Західної України.

28 вересня 1939 р. — підписання урядами «Договору про дружбу та кордон».

12 листопада 1939 р. — ухвалення Верховною Радою СРСР закону про включення Західної України до складу СРСР та возз’єднання з УРСР.

Червень 1940 р. — приєднання Бессарабії та Північної Буковини до складу Радянського Союзу.

22 червня 1941 р. — напад Німеччини на СРСР. Початок німецько-радянської війни.

2327 червня 1941 р. — танкова битва в районі Луцьк — Рівне — Дубно — Броди.

29 червня 1941 р. — захоплення німцями м. Львова.

30 червня 1941 р. — ухвалення Українськими національними зборами у Львові «Акту про відновлення Української держави».

7 липня 17 вересня 1941 р. — Київська оборонна операція.

5 серпня 16 жовтня 1941 р. — Одеська оборона.

25 жовтня 1941 р. — захоплення німецькими військами Харкова.

30 жовтня 1941 4 липня 1942 р. — Севастопольська оборона.

25 грудня 1941 2 січня 1942 р. — Керченсько-Феодосійська десантна операція.

8 травня 1942 р. — початок німецького контрнаступу в Криму.

1219 травня 1942 р. — Харківська наступальна операція.

30 травня 1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху (УШПР).

22 липня 1942 р. — захоплення німцями всієї території України.

14 листопада 1942 р. — утворення Української повстанської армії (УПА).

2 лютого 3 березня 1943 р. — Харківська наступальна операція.

4—16 березня 1943 р. — Харківська оборонна операція.

12 липня 23 серпня 1943 р. — Курська наступальна операція. Визволення міста Харкова.

14 лютого 1943 р. — звільнення міста Ворошиловграда.

13 серпня — 22 вересня 1943 р. — Донбаська наступальна операція.

8 вересня 1943 р. — звільнення міста Сталіна (Донецька).

26 серпня 30 вересня 1943 р. — Чернігівсько-Полтавська наступальна операція.

26 вересня — 5 листопада 1943 р. — Мелітопольська наступальна операція.

1014 жовтня 1943 р. — Запорізька наступальна операція.

313 листопада 1943 р. — Київська наступальна операція.

6 листопада 1943 р. — звільнення міста Києва.

1319 листопада 1943 р. — Київська оборонна операція.

24 грудня 1943 15 січня 1944 р. — Житомирсько-Бердичівська наступальна операція.

58 січня 1944 р. — Кіровоградська операція.

1944, 24 січня 17 лютого — Корсунь-Шевченківська наступальна операція.

27 січня 1944 р. — початок Рівненсько-Луцької операції.

30 січня 22 лютого 1944 р. — Нікопольсько-Криворізька операція.

4 березня 1944 р. — початок Проскурівсько-Чернівецької операції.

5 березня 1944 р. — початок Умансько-Ботошанської операції.

628 березня 1944 р. — Березнегуватсько-Снігурівська операція.

26 березня 10 квітня 1944 р. — Одеська наступальна операція.

8 квітня 9 травня 1944 р. — Кримська наступальна операція.

13 липня 29 серпня 1944 р. — Львівсько-Сандомирська операція.

8 вересня 29 жовтня 1944 р. — Східно-Карпатська операція.

28 жовтня 1944 р. — завершено визволення території України.

Словник термінів

Війна — конфлікт між політичними утвореннями (держави, племена, політичні угрупування), що відбувається у формі бойових дій між їхніми збройними силами.

Наступ — спосіб ведення бою, що має на меті атаку, напад, просування вперед. Застосовується для розгрому супротивника (знищення живої сили, військової техніки, об’єктів інфраструктури) і заволодіння важливими районами, рубежами та об’єктами на його території.

Оборона — спосіб ведення бою, що має на меті відбити наступ більшої кількості (потужності) сил противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони (об’єкти) місцевості, тим самим створити сприятливі умови для переходу в наступ.

Окупація — захоплення озброєними силами території супротивника.

Рух опору — національно-визвольний, антифашистський рух у роки Другої світової війни проти німецьких окупантів, їхніх оюзників і колабораціоністів.

Саботаж — умисний зрив виконання якогось заходу, ухиляння від роботи чи навмисне недобросовісне її виконання.

Персоналії

Ватутін Микола Федорович (19011944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінчив Київську вищу об’єднану військову школу (1924 р.), Військову академію ім. М. Фрунзе (1929 р.) та її оперативний факультет (1934 р.), Військову академію Генштабу (1937 р.). У 1937 р. обіймав посаду заступника начальника, а в 1938 р. — начальника штабу Київського особливого військового округу; у 1939 р. — начальника штабу Українського фронту, у 1939—1941 рр. — начальника оперативного управління і заступника начальника Генштабу Червоної армії. На початку Великої Вітчизняної війни — начальник штабу Північно-Західного фронту, в травні — липні 1942 р. — заступник начальника Генштабу та представник Ставки Верховного Головнокомандування на Брянському фронті. Керував військами Воронезького, Південно-Західного, Першого Українського фронтів. Брав участь у битві за Дніпро, звільненні Києва, Корсунь-Шевченківській та інших операціях зі звільнення Правобережної України. У лютому 1944 р. на Рівненщині потрапив у засідку УПА, був смертельно поранений, помер у квітні 1944 р. в Києві, де й похований.

Кирпонос Михайло Петрович (18921941) — військовий діяч, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу, родом із Чернігівщини. У лавах Червоної армії з 1918 р. Закінчив Військову академію ім. М. Фрунзе (1927 р.). Брав участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 рр. — командував 70-ю стрілецькою дивізією 7-ї армії. З 1940 р. — командувач військ Ленінградського, а з січня 1941 р. — Київського особливого військового округів. На початку Великої Вітчизняної війни — командувач військами Південно-Західного фронту. Загинув у бою під час Київської оборонної операції 1941 р. Перепохований у Києві у парку Вічної Слави.

Черняховський Іван Данилович (19061945) — військовий діяч, генерал армії, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1944 р.). Народився на Черкащині. У 1925—1928 рр. навчався у Київській артилерійській школі. З березня 1941 р. командував 28-ю танковою дивізією в Прибалтійському особливому військовому окрузі. Під час Другої світової війни командував тією ж дивізією (у грудні 1941 р. перейменована у 241-шу стрілецьку), 18-м танковим корпусом, 60-ю армією, Західним та 3-м Білоруським фронтом. Війська під його орудою брали участь у форсуванні Дніпра, визволенні Києва, Коростеня, Житомира, Шепетівки, провели низку успішних операцій у Білорусі, першими ввійшли до Східної Прусії. 18 лютого 1945 р. в районі міста Мельзака (нині Пенежно, Польща), смертельно поранений. Похований у Вільнюсі (Литва).

Мельник Андрій Атанасович (18901964) — військовий і політичний діяч, родом із Дрогобиччини. В роки Першої світової війни був командиром сотні Українських Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був одним зі співорганізаторів формації Січових Стрільців (кінець 1917 р.), посідав командні посади, був начальником штабу Армії УНР (січень — червень 1919 р.). У 1920—1921 рр. працював у складі військової місії УНР в Празі, де завершив вищу освіту і здобув фах інженера лісництва. Після загибелі Є. Коновальця (1938 р.) очолив Провід ОУН. У 1939—1940 рр. прагнув зацікавити українським питанням деяких політиків у Франції та Великій Британії. На початку 1944 р. був заарештований гестапо. Після Другої світової війни вів діяльність, спрямовану на консолідацію українського політичного і громадського життя за кордоном. Із 1945 р. проживав у Люксембурзі, де й помер.

Шухевич Роман Володимирович (псевдоніми: Тарас Чупринка, Тур та ін.; 19071950) — військовий діяч, член Української військової організації та Організації українських націоналістів, родом з Галичини. Неодноразово брав участь у бойових акціях проти польських чиновників. Протягом 1934—1937 рр. перебував у польських в’язницях та концтаборі. Брав участь у створенні військових формувань Карпатської Січі у 1938 р. Після розколу ОУН у 1940 р. підтримав С. Бандеру, увійшов до Проводу ОУН(б). Був провідником ОУН на західноукраїнських землях. У 1941 р. командував батальйоном «Нахтігаль». Восени 1943 р. став головним командиром Української повстанської армії. У 1944 р. обраний головою Генерального секретаріату й головним секретарем військових справ Української головної визвольної ради. До 1950 р. керував партизанською боротьбою УПА проти радянської влади в західних областях України. Загинув під Львовом у 1950 р.