Історія України. Підручник

ЛЕКЦІЯ 19.

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 РР.)

1. Західна Україна і геополітична стратегія СРСР та Німеччини напередодні війни.

2. Початок німецько-радянської війни. Причини поразок Червоної Армії (1941—1942 рр.).

3. Окупаційний режим в Україні.

4. Рух опору в Україні в роки війни, його течії.

5. Визволення території України від загарбників. Втрати у війні.

6. Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна.

1. Західна Україна і геополітична стратегія СРСР та Німеччини напередодні війни

Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу. В свою чергу, ці періоди визначені за окремо взятими віхами воєнно-політичної історії, які характеризували як закінчення попереднього, так і початок наступного важливого етапу життя країни. Отже, 1) 1 вересня — 21 червня 1939 р. — від вторгнення німецьких військ у Польщу до нападу Німеччина на СРСР; 2) 22 червня 1941 — 18 листопада 1942 рр. — від вторгнення німецьких військ у СРСР до закінчення Сталінградської оборони (водночас перший період німецько-радянської війни); 3) 19 листопада 1942 — 31 грудня 1943 рр. — від початку наступу під Сталінградом до закінчення битви за Дніпро (другий період німецько-радянської війни); 4) 1 січня 1944 — 9 травня 1945 рр. — від початку стратегічного наступу радянських військ по всьому фронту до підписання капітуляції Німеччини, для України 28 жовтня 1944 р. — завершення визволення її території (третій і завершальний період німецько-радянської війни); 5) 9 травня — 2 вересня 1945 рр. — від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії (радянсько-японська війна 9 серпня — 2 вересня 1945 р.).

23 серпня 1939 р. уряди СРСР і Німеччини уклали в Москві «Договір про ненапад» терміном на десять років, з правом його подальшого продовження ще на п’ять років. Його підписали міністри закордонних справ СРСР і Німеччини, відповідно В. Молотов і Й. фон Ріббентроп. Тому ці домовленості ще називають «пактом Молотова — Ріббентропа», який Верховна Рада СРСР і німецький бундестаг ратифікували 31 серпня 1939 р. Того дня сторони підписали й «Таємний додатковий протокол до договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом». (Про нього в СРСР дізнались лише у 1989 р., коли в архіві ЦК КПРС знайшли машинопис документу. На Заході ж було відомо з 1960-х рр.).

Він, по суті, вирішував долю Польщі: німецькі й радянські територіальні інтереси визначалися за лінією Нарев — Сян — Вісла. Тобто Західна Волинь, Східна Галичина, Варшавське і частина Люблінського воєводств (Східна й Південно-Східна Польща) відходили до сфери інтересів СРСР. До неї також входили Фінляндія, Латвія і Естонія (Литва — до німецької), Західна Білорусь. Щодо Південної Бессарабії (тоді вона входила до складу Румунії), на територію якої претендував СРСР, сторони не домовилися. Південна Бессарабія й надалі залишилася за Румунією. Водночас цікаво, що питання Північної Буковини на московських переговорах взагалі не розглядалось.

Деякі історики стверджують, що 23 серпня 1939 р. СРСР і Німеччина також усно домовились, щоб їхні війська вступили до Польщі в один день. Щоправда документальних підтверджень цьому немає. Позаяк 31 серпня керівництво СРСР повідомило в Берлін, що радянські війська на польському кордоні ще не розгорнуті, а тому вступити у Східну Польщу не готові. Німеччина, війська якої на польському кордоні вже були розгорнуті (перебувати в такому стані через небезпеку для них самих довго не могли), змушена була розпочати німецько-польську війну самостійно. Хоча вона була заінтересована в якнайшвидшому початку радянсько-польської війни.

Отже, 1 вересня 1939 р. німецькі війська (вермахт) вторгнулись до Польщі. 8—9 вересня 1939 р. ці війська підійшли до Варшави. Тоді уряд СРСР поспішив надіслати Німеччині вітальну телеграму. Але захопити польську столицю з ходу німці не змогли й штурмували її майже два тижні.

Під час наступу німці швидко просувалися польською територією й зайшли за річки Нарев — Сян — Вісла, тобто вступили до радянської сфери впливу. В уряді СРСР така ситуація викликала занепокоєння. Тому 17 вересня 1939 р. він, попри те, що раніше затягував час, тепер сам поспішно ввів війська до Східної Польщі. Офіційно пояснив це метою «відновити мир і порядок на цій території, забезпечити народам, які там проживають, мирне існування, яке б відповідало їх національним потребам». Надалі було опротестовано дії німецьких військ, і їх змусили відступити за визначену лінію розмежування сфери впливу. До Польщі радянські війська ввійшли у складі 54 стрілецьких і 13 кавалерійських дивізій, 18 танкових бригад, 11 артилерійських полків загальною чисельністю понад 600 тисяч солдат та офіцерів, 4 тис. танків, понад 2 тис. літаків, 5,5 тис. гармат. Вони просунулись на захід на 250—300 км, захопили територію площею 194 тис. км2, з населенням 12 млн. осіб, узяли в полон 230 тис. польських солдат та офіцерів, більшість з яких було розстріляно. Через військові дії поляків проти німців якихось значних радянсько-польських боїв не відбулось. Українське населення Західної України тоді вітало радянські війська.

Після захоплення Польщі уряди СРСР і Німеччини 28 вересня 1939 р. уклади «Договір про дружбу та кордон». Цього ж дня також підписали «Таємний додатковий протокол», за яким сферу інтересів у польських землях між двома країнами було дещо змінено. Зокрема Варшавське й частина Люблінського воєводств відійшли до Німеччини, а Литву, крім її північно-західної частини, яка залишилась за німцями, отримав СРСР. Тепер на польській території він став безпосереднім сусідом Німеччини. У договорі також зафіксували, що вирішувати силою так званого «бессарабського питання» Радянський Союз не буде. Питання Буковини сторони на переговорах знову навіть не обговорювали.

28 вересня 1939 р. СРСР і Німеччина підписали також «Вірчий протокол», згідно з яким уряд СРСР обіцяв, що не перешкоджатиме німцям та особам німецького походження, які мешкали у радянській сфері інтересів, переселятись, якщо ті матимуть таке бажання, до Німеччини чи сфери її інтересів. Визнавались і майнові права переселенців. Таке саме зобов’язання взяла на себе Німеччина щодо осіб українського й білоруського походження, які проживали у німецькій сфері інтересів. Згідно з іншим «Таємним додатковим протоколом» від 28 вересня 1939 р., СРСР і Німеччина взаємно зобов’язувалися не допускати на своїй території ніякої польської агітації і всіляко з нею боротись.

Організовані 26—27 жовтня 1939 р. радянською владою Народні збори Західної України прийняли Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. А 1—2 листопада Верховна Рада СРСР прийняла постанову про прийняття до складу Радянського Союзу Західної України і Західної Білорусі.

Буквально за півроку до початку німецько-радянської війни, сторони 10 січня 1941 р. підписали «Таємний протокол», за яким Німеччина відмовлялась від претензій на північно-західну Литву, натомість, СРСР мав виплатити компенсацію за цю територію — 7,5 млн. доларів золотом.

Після цих домовленостей СРСР у червні 1940 р. ввів війська до країн Прибалтики: Литви, Латвії та Естонії, які як радянські республіки було приєднано до Радянського Союзу. 28 червня, після ультиматуму Румунії, СРСР увів війська до Південної Бессарабії та Північної Буковини. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла постанову про їхнє включення до складу Радянського Союзу. Хоча це суперечило попереднім німецько-радянським домовленостям.

Уклавши 27 вересня 1940 р. Троїстий союз з Італією і Японією («вісь Берлін — Рим — Токіо), Німеччина спробувала залучити до нього й СРСР, (створити «вісь» Берлін — Рим — Токіо — Москва). 12—13 листопада 1940 р. нарком закордонних справ СРСР В. Молотов провів у Берліні переговори з Й. фон Ріббентропом і А. Гітлером. Предметом перемовин були умови вступу СРСР до цього військово-політичного блоку. 12 листопада 1940 р. В. Молотов доповідав у телеграмі Й. Сталіну, що «зауважив А. Гітлеру про минулорічний радянсько-німецький договір, який був більше вигідний Німеччині (якій надали спокійний тил, у той час, коли розгортала бойові дії на Заході, та ще й отримала Польщу). Запевнив, що СРСР вважає договір реалізованим, окрім «фінського питання», про яке збираюсь говорити більш предметно. Настав момент говорити про більш широку угоду, але, треба попередньо з’ясувати появу такого нового факту, як Троїстий пакт. Тоді буде легше задавати А. Гітлеру питання, які цікавлять СРСР. Зокрема, щодо Чорного моря і Балкан (де спершу потрібно говорити про Румунію, Болгарію, а потім і Туреччину.) Німеччина пропонує СРСР взяти участь у Троїстому пакті як четвертому учаснику. Гітлер хоче знати інтереси СРСР у Європі й Азії... Він дуже зацікавлений, щоб домовитись з СРСР про сфери впливу. Помітне також його бажання зіштовхнути нас з Туреччиною, від якої хоче лише абсолютного нейтралітету. Про Фінляндію поки-що відмовчуються. Але, я заставлю їх про неї заговорити».

Радянська сторона вважала за можливе приєднання до «осі» за умов негайного виведення німецьких військ з Фінляндії, укладення з Болгарією договору про ненапад, будівництва радянської військової бази в районі Босфора і Дарданелл, відмови Японії від вугільних і нафтових концесій на Сахаліні. Дослідники говорять про бажання СРСР приєднати Фінляндію як чергову складову республіку. Погодитися з цим німецьке керівництво не могло, тому берлінські переговори було перервано. Сторони не домовились.

А трохи більше, ніж через місяць, 18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав директиву № 21 — «План нападу та ведення війни проти Радянського Союзу» (кодова назва документу «Барбаросса»). Вважається, що напасти А. Гітлер вирішив улітку 1940 р., коли радянські війська, всупереч німецько-радянським договорам, зайняли Північну Буковину й Південну Бессарабію. І це було невипадково. Через ці території, на відстані лише 180 км, пролягав найкоротший шлях до румунських нафтових родовищ і нафтопереробних заводів, які були життєво важливими для Німеччини. Німці зрозуміли, що готується напад. І саме тому завдали упереджувального удару. В цьому Німеччині сприяла капітуляція Франції 22 червня 1940 р., адже з’явилася можливість сконцентрувати більшу частину німецьких військ на східному напрямку.

Дискусія про причини нападу Німеччини триває й досі. «Чому А. Гітлер вирішив розпочати війну на Сході, не завершивши бойових дій на Заході?», «Що спонукало його вести війну водночас на двох напрямках?», ставлять запитання історики. Адже ще наприкінці XIX ст. канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк зазначив, що війна на два фронти для Німеччини — самогубна. Це підтверджував негативний для неї досвід Першої світової війни.

І тут сама поведінка А. Гітлера двозначна. Ще 22 серпня 1939 р., під час наради з німецьким військово-політичним керівництвом у Бергофі, він заявив, що: «Договір з СРСР для того, щоб виграти час. Далі я зроблю з ним те, що зробив з Польщею. Коли будуть вільні руки на Заході, Німеччина нападе на Радянський Союз». Хоча в праці «Моя боротьба» Гітлер до цього писав, що: «війна на два фронти для Німеччини не можлива і другої фатальної помилки допускати не можна». Тому, коли Гітлер говорив про важливий для німців життєвий простір на Сході, то мав на увазі не поточний момент. Це було його стратегічним планом, виконання якого розраховувалось на десятиліття чи навіть віки.

30 квітня 1941 р. А. Гітлер встановив остаточну дату вторгнення в СРСР — 22 червня 1941 р. Цікаво, чому цього дня? Варто зазначити, що неділя — вихідний день, коли громадяни, і частково військові, відпочивають; це також день літнього сонцестояння, тобто найдовший день у році (позитивний результат воєнної кампанії залежав від успіху саме в перші дні війни).

Стратегію і тактику ведення Німеччиною війни проти СРСР було визначено в плані «Барбаросса». Згідно з ним, передбачалося «оточити й ліквідувати радянські війська, які розташовувалися в західній частині СРСР, шляхом глибокого, швидкого висунення танкових клинів, унеможливити відступ радянських військ у глиб території СРСР. Завдати удару на головних напрямках і з’єднаннях радянських військ, швидким просуванням до осені захопити Москву і до зими вийти на лінію Волга — Архангельськ — Вологда. Останню військово-промислову базу СРСР — Урал — зруйнувати масованим бомбардуванням з повітря». Таким чином, остаточною метою військової операції було захопити лише європейську частину Радянського Союзу.

Прикметно, що у Генеральний штаб збройних сил СРСР також розробив план превентивної війни проти Німеччини. 15 травня 1941 р. датовано «Соображения по плану стратегического развертывания Вооруженных сил Советского Союза». Документ виконав заступник начальника Оперативного управління Генерального штабу Червоної армії генерал-майор А. Василевський, поправки вніс заступник начальника Генерального штабу генерал-лейтенант М. Ватутін. Щоправда, підписів наркома оборони СРСР Маршала С. Тимошенка і начальника Генерального штабу генерала армії Г. Жукова немає. У документі говориться: «враховуючи те, що на даний момент у Німеччини армія відмобілізована, з розгорнутими тилами, вона має можливість випередити нас у розгортанні і завдати неочікуваного удару. Щоб запобігти цьому, вважаю за необхідне, в жодному разі не надавати німецькому командуванню ініціативу дій, випередити противника у розгортанні й атакувати німецьку армію у той момент, коли вона перебуватиме на стадії розгортання і ще не встигне організувати фронт і взаємодію родів військ». 13 червня 1941 р. М. Ватутін підготував для керівництва СРСР «Справку о развертывании Вооруженных сил СССР на случай войны на Западе». Отже, в СРСР усе-таки прораховували можливість війни.