Історія України. Підручник

3. Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.

Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.

Складною була проблема здобуття вищої освіти для української молоді. На початковому етапі навчалися у західноєвропейських університетах. Частина студентів присвятила себе науковій діяльності, вони стали визначними вченими свого часу. Показовим є приклад Юрія Дрогобича, який у 1481 р. став ректором Болонського університету. В 1483 р. в Римі було надруковано працю «Прогностична оцінка поточного» за його авторством, що стала першою книгою, виданою українцем. Нині відомо лише про два її примірники. Один зберігається у Кракові, другий — у Тюбінгені. Відомо також, що освіту за кордоном здобули І. Курцевич, С. Морозовицький, П. Могила, М. Шмиглецький, Ф. Прокопович, С. Оріховський та інші політичні й культурні діячі.

Рубіжною датою в освітянській сфері став 1576 р., коли за ініціативи князя Костянтина Острозького було засновано Острозьку академію — перший вищий навчальний заклад України. Повний курс навчання було сформовано з традиційних для Західної Європи «семи вільних наук»: граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії. До складу викладачів належали Іван Княгиницький, Герасим Смотрицький (перший ректор), Діонісій Палеолог та інші.

Не поступалися своїм учителям і вихованці академії: Мелетій Смотрицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Захарія Копистенський, та інші. Проте розквіт Острозької академії тривав недовго. Після смерті К. Острозького його онука Анна Ходкевич у 1624 р. на її місці заснувала єзуїтський колегіум.

Іншим українським освітянським центром став Київ. Саме тут у 1632 р. на основі школи київського Богоявленського братства та школи Києво-Печерської лаври було засновано Київський колегіум. Першим його ректором став архімандрит Києво-Печерської лаври, згодом митрополит, Петро Могила. Весь курс навчання становив 12 років. Окрім «семи вільних наук», активно вивчалися латинська, старослов’янська, грецька та інші мови. Однак, попри визнання сучасників, Київський колегіум отримав офіційну назву «академія» лише в 1701 р.

Суттєвого розвитку в означений період досягло й книгодрукування. 1572 рр. Іван Федоров заснував першу в Україні друкарню в м. Львові, а 1574 р. видав першу українську друковану книгу — »Апостол». Того ж року друком вийшов «Буквар», що став першим шкільним підручником. В 1591 р. в Україні друкується ще один підручник — »Адельфотес» (граматика грецької мови), в 1596 р. — »Граматика словенська» Лаврентія Зизанія, а в 1619 р. — »Граматика слов’яноруська» Мелетія Смотрицького.

Далі І. Федоров працював в Острозі, де в 1581 р. надрукував свою знамениту «Острозьку Біблію». Це було перше видання Біблії слов’янською мовою. Обсяг Біблії — 1252 сторінки.

У першій половині ХVІІ ст. друкарень в Україні стало значно більше. Було засновано друкарні в Галичі, Дермані, Києві, Стрятині, Крем’янці, Луцьку, Рахманові. Активно діяла друкарня Києво-Печерської лаври.

Розвиток друкарства стимулював відповідні процеси й у літературі. Окрім полемічної літератури в цей час з’являються драматичні твори, що складалися на основі сюжетів з народного життя.

Суттєвого розвитку набули фольклорні надбання. Українці вклали у думи та пісні всі страждання своєї Батьківщини, оспівували ватажків, які вели їх на боротьбу проти татар, турків, польської шляхти.

В окреслений період у музичному мистецтві значного поширення набув хоровий спів. Найвідомішими на той час були хорові колективи в Острозькій академії та Київському колегіумі, при братських школах.

Значного оновлення та розвитку набула архітектура. Перебуваючи під постійною загрозою бойових дій, територія України прикрасилася величними фортифікаційними спорудами. Найбільш відомими були замки в Кам’янці-Подільському, Луцьку, Львові, Острозі. Неперевершеною пам’яткою архітектури стали споруди Дерманського монастиря на Волині, церква Богоявлення в Острозі.

Хронологія

1240 р. — у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».

1303 р. — термін «козак» міститься у словнику половецької мови.

1308 р. — слово «козак» згадується в додатку до грецького збірника житій святих «Синаскаря».

1482 р. — ректором Болонського університету стає український учений Юрій Дрогобич (Котермак).

1483 р. — у Римі Юрій Дрогобич видав книгу «Прогностична оцінка поточного» — це перша книга, видана українцем за кордоном.

1489 р. — перша згадка про українських козаків у «Польській хроніці» Мартина та Йоахима Бєльських.

1516 р. — староста хмільницький Предслав Лянцкоронський на чолі козацьких загонів здійснив похід на Аккерман.

1540 р. — барський староста Бернард Претвич на чолі козацьких ватаг розгромив татарський загін під Хмільником.

1551 р. — перша згадка про Запорозьку Січ у «Всесвітній хроніці» Мартина Бєльського.

1552—1556 рр. — князь Дмитро Байда Вишневецький на основі більш раннього укріплення на о. Хортиця спорудив кам’яну фортецю — Запорозьку Січ, що стала форпостом формування козацтва та твердинею оборони українських земель від набігів татар.

1560-ті рр. — 1593 р. — Запорозька Січ на о. Томаківка.

1572 р. — Універсал Сигізмунда ІІ Августа про утворення найманого козацького війська у складі 300 чоловік. Цим було започатковано реєстрове козацтво, яке набуло статусу регулярного війська. До обов’язків реєстровців належали захист південних кордонів Речі Посполитої та участь у каральних походах урядових військ проти повсталих козаків та селян. Проте цей загін досить швидко розпався.

1572—1573 рр. — Іван Федоров заснував першу в Україні друкарню в м. Львові.

1574 р. — Іван Федоров надрукував «Апостол», що став первістком української друкованої книги. Того ж року книгодрукар видав «Буквар», що став першим шкільним підручником.

1576 р. — князь Костянтин Острозький заснував Острозьку академію — перший навчальний заклад вищого ступеня в Україні.

1578 р. — Стефан Баторій сформував реєстровий козацький загін у кількості 600 чоловік для охорони кордонів. Козаки отримали і низку привілеїв: вони виводилися з-під юрисдикції місцевих органів влади та звільнялися від податків. Реєстровцям надавалося право на володіння містечком Трахтимировим, місцевим монастирем та землями від цього населеного пункту до м. Чигирина для задоволення власних потреб. Реєстровці отримали і військові клейноди: хоругву, бунчук, печатку, герб, гармати, труби, литаври. За старшиною було закріплено земельні наділи на правах рангових маєтностей. Було визначено і назву реєстрових загонів — «Низове», або «Запорозьке військо».

1581 р. — Іван Федоров надрукував «Острозьку Біблію» слов’янською мовою. Це було перше видання Біблії, якого ще не мав жоден слов’янський народ. Підготовка до видання Біблії тривала майже десять років. Над нею працювало 72 перекладачі (з єврейської та старогрецької мов). Обсяг Біблії — 1252 сторінки.

1591 р. — надруковано «Адельфотес» (граматика грецької мови).

1591—1593 рр. — козацько-селянське постання на чолі з К. Косинським.

23 січня 1593 р. — бій між повстанським козацьким військом під проводом К. Косинського та шляхетським ополченням під командуванням К. Острозького під містечком П’яткою, у якому козацтво зазнало поразки.

1593 р. — козацтво проголошене поза законом у Речі Посполитій.

1593—1638 рр. — Запорозька Січ на р. Базавлук.

1594 р. — козацький загін Г. Лободи напав на Акерман та зруйнував його.

1594—1596 рр. — козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка, Г. Лободи та М. Шаули.

1596 р. — Лаврентій Зизаній видав «Граматику словенську».

1615 р. — київська шляхтянка Єлизавета (Гальшка) Гулевичівна подарувала свою садибу з землями на Подолі для будівництва православного монастиря і школи. Новозасноване на цих землях Богоявленське братство збудувало тут монастир і школу, яка й стала основою Київського колегіуму.

1619 р. — Мелетій Смотрицький опублікував «Граматику слов’яноруську».

1625 р. — було офіційно затверджено військово-адміністративний устрій Війська Запорозького реєстрового. Реєстрові козаки були поділені на 6 полків по 1 тис. чоловік у кожному. Дані полки отримали назви найбільших міст, що знаходилися на території їхнього дислокування: Білоцерківський, Канівський, Київський, Корсунський, Переяславський та Черкаський.

1632 р. — на основі Київської братської школи та школи Києво-Печерської лаври було утворено Київський колегіум.

Словник термінів

Автохтонна теорія походження козацтва — доводить, що козацтво є продовженням вічових громад Київської Русі, які трансформувалися у військові підрозділи, які підпорядковувалися великому литовському князеві.

Болохівська теорія походження козацтва — пов’язує феномен козацтва з існуванням болохівців, які після встановлення монголо-татарського іга прийняли протекторат Орди і вийшли з-під юрисдикції місцевих князів.

Бродницька теорія походження козацтва — пов’язує козацтво із слов’янським степовим населенням періоду Київської Русі, яке проживало у пониззі Дунаю.

Захисна теорія походження козацтва — пояснює появу козацтва з гострою потребою дати організовану відсіч татарським набігам.

Курінь — військовий підрозділ (або казарма) у козаків Запорізької Січі, складова частина коша; чисельність куренів могла досягати 38.

Обозний — представник козацької старшини, мав у своєму підпорядкуванні артилерію та відповідав за постачання.

Осавул — посадова особа на Запорозькій Січі, відав організацією військових загонів.

Паланка — землі, підвладні Запорозькій Січі. В різний час налічувалося від 5 до 8: Бугогардівська, Інгульська, Кальміуська, Кодацька, Орельська, Прогноїнська, Протовчанська, Самарська.

Писар — посадова особа на Запорозькій Січі, керував військовою канцелярією.

Повстання — збройний виступ певної частини населення держави проти чинних порядків задля поліпшення власних умов життя, зміни законодавства або повалення панівного політичного ладу.

Січова рада — найвищий орган влади на Запорозькій Січі, який вирішував найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, здійснював судочинство, розподіляла землі та угіддя. На січовій раді обиралася й військова старшина.

Соціальна теорія походження козацтва — пов’язує появу козацтва з посиленням економічного, політичного, національного та релігійного гніту українського населення.

Суддя — посадова особа на Запорозькій Січі, проводив судочинство, відав скарбницею, в разі потреби, виконував повноваження кошового отамана.

Татарська теорія походження козацтва — твердить, що козацтво пов’язане з появою на території Київщини за часів Вітовта татарських поселень, де шляхом злиття з місцевим населенням з’явилося козацтво.

Уходницька теорія походження козацтва — виводить козацтво з утворення на Наддніпрянщині громад вільних озброєних людей, які прибували на промисли.

Хозарська теорія походження козацтва — за нею козаки ототожнюються з хозарами.

Черкаська теорія походження козацтва — виводить родовід козацтва від черкес, або черкасів, які проживали на території Тмутараканського князівства.

Чорно-клобуцька теорія походження козацтва — вважає козаків нащадками племені чорних клобуків, яке за часів Київської Русі проживало на Пороссі.

Персоналії

Баторій Стефан (1533—1586) — король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.

Вишневецький (Байда) Дмитро (?—1563) — князь, староста черкаський та канівський, козацький отаман, засновник Запорозької Січі на о. Хортиця. Зробив величезний внесок у консолідацію козацтва, здійснив низку походів на Кримський півострів. Претендував на молдавський престол, але внаслідок зради був полонений і відправлений до Стамбула. Після жорстоких катувань за наказом султана Сулеймана ІІ був страчений.

Дашкевич Остафій (?—1535) — староста черкаський та канівський, разом з козаками активно боронив українські землі від нападів татар та здійснив кілька походів на Кримський півострів. В 1533 р. запропонував побудувати на Дніпрі низку фортець для оборони південних рубежів від турецько-татарської агресії.

Дрогобич (Котермак) Юрій (близько 1450—1494) — закінчив Краківський університет. Доктор філософії з 1478 р. і доктор медицини з 1482 р. З 1482 р. став ректором Болонського університету. В 1483 р. в Римі він видав книгу «Прогностична оцінка поточного» — це була перша книга, видана українцем за кордоном.

Жолкевський Станіслав (1547—1620) — коронний польний гетьман з 1588 р.; великий коронний гетьман з 1613 р.; канцлер з 1617 р. Придушив козацько-селянське повстання 1594—1596 рр. Командував польськими військами під час битви під Цецорою 1620 р., зазнав поразки і загинув.

Косинський Криштоф (?—1593) — гетьман реєстрового козацтва, який очолив у 1591—1593 рр. козацьке повстання. Загинув під час облоги Черкас у 1593 р.

Лобода Григорій (?—1596) — один із ватажків козацько-селянського повстання 1594—1596 рр. В 1594 р. здійснив напад та зруйнував Акерман, де були сконцентровані турецькі війська, що готувалися до походу на Угорщину. В липні 1594 р. частина козаків, які приєдналися до С. Наливайка, обрала його гетьманом. У жовтні 1594 р. разом із С. Наливайком здійснив похід на Молдову, та примусили молдавського господаря присягнути на вірність австрійському імператорові. Після битви в урочищі Гострий Камінь на козацькій раді в м. Переяславі був обраний гетьманом повстанців. Під час облоги повстанських загонів в урочищі Солониця поблизу м. Лубен був убитий на козацькій раді.

Лянскоронський Предслав (?—1531) — брацлавський і кам’янецький староста, згодом — київський воєвода. У 1516 р. На чолі козацьких загонів здійснив похід на Акерман.

Наливайко Семерій (Северин) (близько 1560—1597) — один із ватажків козацько-селянського повстання 1594—1596 рр. В 1594 р. здійснив похід на територію Молдови, де розгромив татарські загони, що прямували на територію Австрії. У жовтні 1594 р. разом із Г. Лободою здійснив похід на Молдову, та змусили молдавського володаря присягнути на вірність австрійському імператорові. Навесні 1595 р. очолив козацько-селянське повстання. У березні 1595 р. командував повстанськими загонами під час битви з польським військом в урочищі Гострий Камінь. Був позбавлений гетьманської булави на козацькій раді у м. Переяслав. Після поразки повстання 28 травня 1596 р. був виданий козаками польській владі. Керівників повстанців було вивезено до Варшави, де, після майже річного ув’язнення та тортур, страчено.