Історія України у питаннях та відповідях

7.6. СТАНОВЛЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В СРСР ТА РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ (кінець 20-х-30-ті роки)

У кінці 20-х - на початку 30-х рр. XX ст. політичне керівництво СРСР усе більше схиляється до створення міцної державної влади. Боротьба за владу, яка тривала після смерті В. Леніна, закінчується перемогою Й.Сталіна. Не випадково 1929 рік радянський лідер назве роком «великого перелому». У західній пресі термін «тоталітаризм» почали застосовувати для характеристики політичного режиму в СРСР з кінця 20-х років.

Тоталітарний режим, що сформувався в СРСР у 30-тих роках контролював та спрямовував усі суспільні процеси. Сучасні українські фахівці-історики стверджують, що про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20-х - 30-х роках свідчили такі тенденції та процеси: утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології як монополії на істину; монополізація влади більшовицькою партією (остання альтернативна більшовикам партія - Українська комуністична партія — проіснувала до 1925 р.); зрощення правлячої партії з державним апаратом (для прикладу, в 1938 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутатів, з яких 222 комуністи, 36 комсомольців); встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям; встановлення монопольного контролю з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою.

Велику увагу керівники СРСР приділяли налагодженню роботи державного апарату. Він мав стати ланкою, що безпосередньо зв’язуватиме в радянські часи «верхи» з «низами». Неформальним органом найвищого керівництва було Політбюро ЦК ВКП(б). Монополія партійно-державного апарату на владу була базою суспільної організації, а командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР.

На XVI з’їзді партії Й. Сталін наголосив: «Репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу». Відтак монополізація влади породжує насильство. У цій справі велику допомогу робить комуністична пропаганда. Вона не дозволяє критикувати комуністичну доктрину, радянську владу і більшовицьку партію.

У довоєнний період, починаючи з 1929 р., в Україні виокремлюють три хвилі масових репресій. Перша хвиля, яка мала місце в 1929- 1931 рр., безпосередньо пов’язана з процесами депортації і розкуркулення. Вони були спрямовані здебільшого проти тих, хто виступав проти насильницької колективізації. Друга хвиля масового терору (1932-1934 рр.), яка тісно пов’язана з першою, призвела до смерті мільйонів людей, мала продовження після вбивства одного з більшовицьких лідерів - С.М.Кірова. Найвідоміша не тільки науковцям, а й широкому загалу, третя хвиля прокотилася теренами СРСР у 1936-1938 роках. Остання в історичній літературі отримала назву «Великого терору».

Не можна забувати про те, що незаконні дії проти інакодумців мали місце не лише в кінці 20-х років, але тільки з цього часу ці процеси набули поширення. Водночас із згортанням непу в СРСР розпочалася боротьба зі «шкідниками», що призвела до «шахтинської справи». У зв’язку з цим, влітку 1928 р. на лаві підсудних опинилися й керівники промисловості УСРР. Надалі боротьба з українською інтелігенцією велася на судових процесах «Спілки визволення України», «Українського національного центру», «Польської організації військової», «Блоку українських націоналістичних партій», «Троцькістсько-націоналістичного блоку».

Національна українська еліта отримала відчутного удару від сталінського терору. Жертвами репресій за справою «Спілки визволення України» стали С.Єфремов, В.Чехівський, А.Ніковський, М.Слабченко та ін. Яскраві постаті української культури - М.Зеров, М.Хвильовий, Л.Курбас та інші - не оминули «колеса» репресій. 250 працівників Академії наук України репресовано, більше 89 письменників знищено, 64 — заслано.

Нині є вираз про те, що для України 1937 рік (апогей терору) настав у 1933 році. Саме тоді до репресій проти творчої та наукової інтелігенції приєднали «чистку» Наркомату освіти УСРР. Було викрито 200 «антирадянських» елементів. В обласних управліннях народної освіти через політичні мотиви замінили 100 % керівництва.

Зазнала репресії й армія. Лише за півтора року в Київському й Харківському округах репресовано щонайменше 17 командирів дивізій та 18 командирів бригад. Повністю знищено штаб київського військового округу, який очолював І.Якір. Загинули коменданти всіх Укришених районів (особливих з’єднань). І це тільки цифри, що стосуються верхівки армії.

З середини 1933 р. до листопада 1936 р. тривали кампанії генеральної чистки лав партійно-державного апарату. Навесні 1937 р. у КП(б)У залишалося на обліку 297 тис. членів і кандидатів, на 254 тис. менше, ніж було на початок 1933 року. 3 11 членів Політбюро ЦК, обраних на пленумі після XIII з’їзду КП(б)У 1937 р., загинули десять осіб. Живим залишився тільки Г.Петровський. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК, 9 членів Ревізійної комісії, яких було обрано на вказаному з’їзді, репресовано 100 осіб. До червня 1938 р. постраждало й 17 членів українського радянського уряду.

За підрахунками фахівців жертвами репресій тільки за період з 1933 по 1938 рр. стали 360 тис. громадян України. Постраждали усі верстви суспільства. Слід зауважити, що багато з тих, хто раніше доклав чимало зусиль до виявлення «ворогів народу», у 1937-1938 рр. самі стали жертвами терору (С.Косіор, П.Постишев та ін.). Співавтори сталінського «великого терору», діячі, які очолювали НКВС України, теж стали жертвами репресій (В.Балицький, І.Леплевський, О.Успенський). Усього в республіці було знищено 1193 працівників НКВС, які свого часу працювали в цьому наркоматі на керівних посадах.

Таким чином, в Україні, як і загалом в СРСР у 20-30-х рр. було встановлено тоталітарний режим. Усунувши з політичної арени представників інших політичних сил, більшовики на чолі з Й.Сталіним встановили тотальний контроль над усіма ланками суспільного життя, створивши, за словами видатного українського історика С.Кульчицького, своєрідне «державосуспільство». За допомогою комуністичної ідеології партійно-державний апарат для зміцнення своєї влади вдався до різних форм репресій (розкуркулення, депортації, викриття «шкідницьких організацій» тощо). Доля мільйонів людей була понівечена. Україна зазнала величезних демографічних втрат, було знищено цвіт інтелігенції, заблоковано розвиток громадянського суспільства, зруйновано генофонд. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей.

Нові терміни і поняття

Тоталітарний режим — політичний режим, який характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов’язковою ідеологією.

Централізація — зосередження керівництва, управління в єдиному центрі; зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.

Репресії - (від лат. — «придушення») незаконні засудження, масові розстріли, звинувачення населення.

Депортація — вигнання, насильницьке переселення окремих осіб або цілих народів як засіб кримінального або адміністративного покарання.

Терор — здійснення позасудової розправи з супротивниками шляхом насилля.