Історія України у питаннях та відповідях

6.6. М. ГРУШЕВСЬКИЙ - ВЧЕНИЙ, ПОЛІТИК, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ

Михайло Сергійович Грушевський - український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної ради (1917-1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.

Народився М. Грушевський у сім’ї педагога-славіста. Походив з давньої (відомої з XVIII ст.) священицької родини Грушів (згодом Грушевських з Чигиринщини). Дід Михайла був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира — і йому було подаровано дворянство. Невдовзі сім’я переїхала за місцем роботи батька спочатку у Ставропіль, згодом — на Кавказ. З 1880 р. навчався у Тифліській гімназії, а в 1886- 1890 рр. — на історико-філологічному факультеті Київського університету. В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом В. Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку в 1890 р. було удостоєно золотої медалі. У травні 1894 р. захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки». В цей період свого життя брав активну участь у діяльності київської Громади. В 1894 р. за рекомендацією В.Антоновича переїхав до Львова, де посів кафедру української історії Львівського університету. Грушевський створив у Львові школу істориків України, до якої належали І.Крип’якевич, І.Джиджора, О.Терлецький тощо. В 1898 р. у Львові вийшов перший том монументальної праці М.Грушевського «Історія України-Русі» (в 10 т.), яка продовжувала видаватись в 1899-1937 рр. у Львові та Києві. В 1898-1913 рр., очолюючи Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу з реорганізації Товариства за зразком європейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки і музею. У 1895-1913 рр. редагував «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка». В роки першої російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні. В 1907 р. він організував і очолив Українське Наукове Товариство у Києві.

Політичну діяльність Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899 р. став одним із засновників Української Національно-Демократичної Партії. В 1908 р., продовжуючи свою політичну діяльність, Грушевський став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступовців, яке об’єднало більшість українських партій та національно-громадських організацій. В цей період Грушевський видав низку публікацій щодо українського питання - «З біжучої хвилі» (1906), «Визволення Росії і українське питання» (1907), «Наша політика» (1911), «Вільна Україна» (1917).

Перша світова війна застала Грушевського в Галичині. В листопаді 1914 р. він (через Австрію, Італію і Румунію) зумів повернутися до Києва. Тут був заарештований російською владою, яка вже давно слідкувала за його діяльністю, звинувачений у «австрофільстві» й засуджений до заслання у Сибір. На прохання Російської академії наук його переводять спершу до Симбірська, згодом до Казані, а звідти - до Москви. Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.

Грушевський повертається до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з Грушевським пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом - повну політичну незалежність України від Росії.

Після падіння Центральної Ради Грушевський відійшов від активної політичної діяльності. Деякий час (у лютому-березні 1919 р.) перебував у Кам’янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше - у Празі, Відні, Женеві, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність. В 1919 р. Грушевський заснував Український соціологічний інститут у Відні, в 1920-1922 рр. редагував орган Української Партії Соціалістів-Революціонерів: «Борітеся - поборете!», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні і Парижі.

У 1924 р. після довгих роздумів і переговорів з радянськими представниками Грушевський повернувся до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. В 1924 р. був обраний членом Української академії наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН, брав участь у виданні журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН», «Наукового збірника» тощо. За його редакцією вийшли: «Український археологічний збірник», «Пам’ятки українського письменства», «Студії з України». В 1929 р. Грушевського обрали академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі його заарештували як керівника т.зв. Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили. В березні 1931 р. його вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. У січні 1934 р. В. Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності - далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.

Все це негативно вплинуло на здоров’я вченого. Помер Грушевський 24 листопада 1934 р. при нез’ясованих обставинах під час нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УРСР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М.С., Рада Народних Комісарів УРСР постановила: поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України - Києві (на Байковому цвинтарі).

Грушевський - автор понад 2 тис. наукових праць: «Історія України-Русі» (в 10 т., в 13 кн. 1898-1937 рр.), «Нарис історії українського народу» (1904). «Ілюстрована історія України» (1911), «Початки громадянства» (1921), «Історія української літератури» (т.1-5, 1923-27) тощо. М. Грушевський - один з редакторів багатотомного видання документів «Джерела до історії України».

Історична концепція Грушевського складалась під впливом В.Антоновича, М.Костомарова і М.Драгоманова. Ідеї народництва і федералізму були домінуючими в його науковій і громадській діяльності. Для його концепції була характерною першість соціальних інтересів над національно-державними. Однак, в процесі подальшого вивчення історії України та особистої участі в громадсько-політичному житті Грушевський все більшого значення надавав державно-національному чинникові. Ідеалом майбутнього устрою України для Грушевського був демократичний федералізм з широкими правами громадян, виборністю всіх органів управління. Великі заслуги Грушевського як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу. Його діяльність як державного і політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії.

Нові терміни і поняття

Орден Святої Анни — орден, з 1797 р. внесений імператором Павлом І до ієрархії державних нагород Російської імперії для широкого кола державних чиновників і військових. Мав 4 ступені, нижчий 4-ий ступінь (наймолодший офіцерський орден) — для відзнаки бойових заслуг. Всього орденом Св. Анни нагороджено сотні тисяч осіб.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.