Історія України у питаннях та відповідях

5.9. ГРОМАДІВСЬКИЙ РУХ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Наприкінці 50-х років XIX ст. Санкт-Петербург стає одним з найважливіших центрів українського національного відродження. Тут проживала велика колонія українців. Завдяки матеріальній допомозі поміщиків-меценатів, батька і сина Тарнавських та Г. Галагана було засновано друкарню. Тут вийшли друком твори П.Куліша, І.Котляревського, Т.Шевченка тощо. У 1861-1862 рр. протягом 22 місяців виходив громадсько-політичний журнал «Основа», у якому публікувалися художні твори, праці з історії, етнографії українців, приділялася увага захисту української мови тощо. Журнал мав великі труднощі та перешкоди з боку офіційних кіл, російських шовіністів. Незважаючи на скору самоліквідацію, журнал «Основа» відіграв важливу роль у піднесенні національної свідомості українців Російської імперії.

Перший етап громадівського руху (кінець 50-поч. 60-х років XIX ст.)

Національно-духовне піднесення охопило й власне Україну. Найбільшу активність виявили студенти Київського університету. У 1859 р. відбувалися студентські сходки, гострі дискусії. У 1860 р. 15 студентів створили «Українську громаду», що ставила за мету працю на благо рідного краю та народу. Очолили її В.Антонович і Т.Рильський. Серед програмних положень були: малоросійський народ - окрема нація; кожен свідомий українець повинен віддавати усі свої сили для розвитку самосвідомості народу, дружити з братами-слов’янами. До «Української громади» почали приставати патріотичні елементи на Правобережжі та Лівобережжі. Так, на рубежі 50-60-х років почався масовий громадський рух, названий «українофільством». Однією з течій було т.зв. «хлопоманство» (ідеолог і керівник - В.Антонович). Хлопомани розмовляли тільки українською мовою, носили національний одяг, намагалися «ходити» у народ і т.д. Зрештою, хлопомани приєдналися до громадівців, що діяли у містах. їхня діяльність носила культурно-просвітницький характер: відкривали школи, бібліотеки, поширювали серед населення добутки українських письменників.

Активізація діяльності українських громад викликала тривогу серед місцевих реакціонерів і уряду. Поліція, довідавшись про спроби народницької «Землі і волі» установити зв’язки з громадівцями, перейшла в наступ. У 1862 р. були заарештовані активні громадівці, незважаючи на їхню спробу відмежуватися від революційного руху. У липні 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв оприлюднив циркуляр, що заборонив видавати «украинским наречием» педагогічну, церковну, наукову й ін. літературу. Винятки складали тільки художні твори. На посилення реакції вплинуло і невдале польське повстання 1863-1864 рр. (в Україні загалом масової підтримки це повстання не знайшло). Громадівський рух призупинився. Лише наприкінці 60-х рр. громади відновлюються в Києві, Полтаві, Чернігові.

Другий етап громадівського руху (70-80 роки XIX ст.)

Діяльність була напівлегальною, займалися громадівці в основному науковою та видавничою роботою. Особливу роль відігравала Київська громада. На початку 70-х років тут об’єдналися кращі національні інтелектуальні сили: композитор М. Лисенко, етнограф П. Чубинський, драматург М. Старицький та ін. У січні 1873 р. було створено Історичне товариство Нестора-літописця (200 діючих членів і член-кореспондентів). За редакцією Чубинського було видано 7 томів праць «Етнографічно-статистичної експедиції до Південно-Західного краю». Друкованим органом київської громади у 1874-1875 рр. була газета «Киевский телеграф».

У 70-х роках спостерігається тенденція до політизації руху. Так, у 1873 р. Київська громада виступила зі своєю політичною програмою, основним положенням якої була вимога федеративного ладу Росії з наданням широкої автономії Україні. Носієм політичних ідей (в т.ч. ідеї громадівського соціалізму) серед громадівців був Михайло Драгоманов (з 1875 р. жив за кордоном).

Відповіддю царату на пожвавлення українського руху (який сприйняли як прояв українського сепаратизму, а іноді й як пропаганду соціалістичних ідей) став Емський указ 1876 р. Заборонялося друкувати літературу українською мовою, ввозити її через кордон, заборонялося співати та грати на сцені українською мовою.

У Західній Європі Драгомановим розгортається діяльність, пов’язана з журналом «Громада» (який виходив у Швейцарії в 1878-1882 рр. з доручення і на гроші громадівців). М. Драгоманов у журналі сформулював ідею федералізму як справедливого суспільного устрою українського народу, ідеї європеїзму, культурництва (визвольна боротьба повинна вестися виключно просвітницькими формами й методами) тощо. Драгоманов виступав не за незалежність України, а за рівність і дружбу народів Росії. Він критикував громадівців, закликав їх перейти від етнографії і просвітництва до широкої політичної боротьби за федерацію України в рамках Російської імперії. Старі громадівці не погодилися з цим й припинили асигнування «Громади».

Третій етап громадівського руху (90-і роки)

Наприкінці 80-х років серед молоді посилилося прагнення вивести українство на ширший шлях національного розвитку й надати йому політичного звучання. Першою такою організацією стало «Братерство тарасівців» (1891 р.), представниками якого були — І. Липа, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, брати Міхновські. Найбільшого успіху вони досягли у Харкові, де виникла «Молода громада» (20 осіб). Погляди тарасівців на майбутнє України викладені у програмному документі «Кредо віри молодих українців» (1893 р.), написаному І.Липою у львівському журналі «Правда«: ідея нерозривності всіх українських земель, вимоги широкої політичної автономії, необхідність вирішення економічних проблем тощо. Діяльність тарасівців активізувала студентський громадський рух. Ще у 1895 р. у Київському університеті виникає таємна «Українська студентська громада», у 1897 р. - у Полтаві та Харкові (Д.Антонович, С.Петлюра та ін.). Усього нараховувалося понад 20 громад. Основна ідея руху - дотримуватися принципів самостійності України або її федералізму чи автономії в складі Росії. На основі харківської громади у 1900 р. була створена перша українська політична партія - Революційна українська партія.

З ініціативи Д. Антоновича в Києві в серпні 1898 р. відбувся всеукраїнський нелегальний з’їзд студентських громад, що об’єднав усі громади в «Загальну українську безпартійну організацію» (на чолі - В.Антонович та О.Конинський) - у 1904 р. вона перетвориться в Українську демократичну партію. Головним винуватцем тяжкого соціально-економічного та культурного становища українського народу був оголошений російський абсолютизм.

Нові терміни і поняття

«Земля і воля» — таємне революційне товариство народників в 70-х роках XIX ст. Засноване в Петербурзі в 1876 р. Назву товариству дано наприкінці 1878 р., з появою однойменного друкованого органу; колишні назви: «Північна революційно-народницька група», «Суспільство народників». Видатними діячами «Землі і волі» з часу її створення були М. Натансон, О. Натансон, А. Миіхайлов, А. Д. Оболешев, Р. Ст Плеханов, А. А. Квятковський, Д. А. Лізогуб Ст А. Осинський, О. В. Аптекман і ін. Пізніше в туди вступили С. М. Кравчинський, С. Л. Перовськая, Л. А. Тихомиров, М. Ф. Фроленко. «Земля і воля» мала тісні зв’язки з революціонерами, гцо діяли в Києві, Харкові, Одесі.