Історія України у питаннях та відповідях

4.5. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА І УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 р.

Б.Хмельницький розумів, що виграти війну з Польщею можливо тільки за підтримки сильних союзників. Тому він шукав союзу з Османською імперією та Московією. Турецький султан погоджувався на протекторат над Українською державою, і це турбувало Москву. Крім того, московського царя Олексія Михайловича приваблювала можливість використати козаків для відвоювання земель, що були втрачені під час російсько-польських воєн першої половини XVIII ст. Після тривалих та нелегких переговорів 11 жовтня 1653 р. відбувся у Москві Земський собор, який затвердив рішення прийняти військо Запорозьке з містами та землями під государеву руку й відрядив посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. 31 грудня 1653 р. посольство прибуло до Переяслава.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася закрита старшинська козацька рада, яка визнала протекторат Московії. У цей же день було зібрано велику козацьку раду, яка ухвалила рішення прийняти протекцію російського царя. Було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз Росії та України, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав та вольностей Війська Запорізького) і здійснено акт усної присяги — присягу у Переяславі склало 284 особи. Протягом січня-лютого присягли понад 127 тисяч осіб. Відмовилися від принесення присяги — вище православне духовенство, запорожці, частина міщан та козаків.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів. Основний (компромісний) договір (з 11 статей) був підписаний у березні 1654 р. («Березневі статті»). На жаль, оригінал цього документа не зберігся. У непорушності залишалися територія Української держави, її територіально-адміністративний поділ, форми правління й устрою.

Зміст 11 статей:

1. Україна має власне управління, яке не залежить від царських чиновників.

2. Народ України судиться за власними законами і у власних судах.

3. Гетьман має право приймати іноземних послів й відправляти власних до інших країн, після чого повідомляти про це цареві. Заборонялися дипломатичні зносини з Польщею й Османською імперією.

4. Гетьмана повинні обирати, як обирали, про обрання козаки мають доповідати царю.

5. Непорушними залишаються права і вольності усіх станів населення України.

6. Реєстрове військо визначається чисельністю 60 тис. козаків.

7. Україна зобов’язана виплачувати данину до царської казни.

8. Московські чиновники до збору податків в Україні не втручаються.

9. Козацьке військо повинне допомагати царю Московії у війнах.

10. Зі свого боку цар обіцяв боронити та захищати Україну.

11. Російські гарнізони на чолі з воєводами мали розміщуватися лише у Києві та Чернігові.

Тобто мова йшла про перехід України під владу російського царя на широких правах автономії. Договір скріпляв конфедеративний союз двох держав і кваліфікувався як «вічний», але його правова сила була дійсна лише на період правління Б.Хмельницького.

Серед істориків й досі ведуться дискусії з приводу визначення суті Переяславсько-Московського договору - що це було: персональна унія (Сергієвич), васальна залежність України від Росії (Грушевський), військовий союз між Україною та Росією (В.Липинський) возз’єднання українського та російського народів (радянська історіографія) тощо. Підручник за ред. Смолія дає таке визначення: за своїми формально-правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом передбачав створення під верховенством корони Романових конфедеративного союзу двох держав, спрямованого проти зовнішнього ворога.

Значення укладання цього договору:

- в царині міжнародних відносин він засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої;

- він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичної суверенності Української держави. Україна як держава зберігала власну територію, основи політичного та державного ладу, станові права та привілеї населення. Проте, відбувалося й певне обмеження державного суверенітету,

- він відкривав перспективу в союзі з Московією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об’єднання земель у кордонах національної держави.

Проте, фактичний перегляд положень документа починається вже з кінця 1655 р., у листопаді 1656 р., коли Росія в однобічному порядку підписує перемир’я з Польщею (для союзу проти Швеції), не враховуючи інтересів України. Крім того, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська сподівалася зберегти в нових умовах державну автономію. Доля штовхнула Україну на об’єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку.

Пошук Хмельницьким нових політичних перспектив (союз зі Швецією) було перервано його смертю (6 серпня 1657 р.).

Нові терміни і поняття

Протекторат — (лат. protector — покровитель) — форма міждержавних стосунків, коли одна держава визнає над собою верховний суверенітет іншої, передусім у міжнародних справах, зберігаючи автономію у внутрішніх справах та власну династію правителів.

Земський собор — на Русі з середини XVI до кінця XVII ст. — збори представників різноманітних шарів населення Московської держави для рішення політичних, економічних і адміністративних питань.

Персональна унія — політичне об’єднання двох чи більше самостійних держав в союз с одним головою, який є, таким чином, головою кожної держави-члена союзу.

Конфедеративний союз — форма державної єдності, коли держави, що об’єдналися, зберігаючи суверенітет повністю, надають частину своїх владних повноважень сумісним органам влади для координації деяких дій.

Суверенітет— виключне право здійснювати верховну владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого (відповідно суверенітет почасти тлумачиться як «повна незалежність»). Найчастіше суверенітет розглядається відносно держав як основний принцип міжнародних правовідносин та істотна ознака сучасної держави в міжнародному праві і визначається як «повнота влади», незалежність держави від інших держав чи міжнародних об’єднань, що виявляється у праві вільно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без стороннього втручання. Джерелом і носієм суверенних прав — сувереном - може бути абсолютний монарх чи диктатор, а в демократичних країнах — народ. У тоталітарних державах суверенітет права здійснює керівна партія. Васалітет, протекторат чи вхід однієї держави у тісні об’єднання з іншими призводять до обмеження Суверенітету чи його повної втрати.