Історія України у питаннях та відповідях

1.3. БРОНЗОВА ДОБА НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ

У другій половині III тис. до н.е. на території України розпочався бронзовий вік, характерною рисою якого було поширення виробів з бронзи. Бронза - це перший штучно створений людиною сплав (мідь та олово, або замість олова - сурма чи миш’як). Бронзові знаряддя швидко витіснили мідні, оскільки були твердішими за них, до того ж, температура плавлення бронзи була значно нижчою, що робило нововинайдений сплав придатнішим до ливарництва. Спочатку бронзові речі та зброя надходили з Кавказу та Карпато-Дунайського регіону, потім - бронзоливарні майстерні почали виникати й в українських землях (в Україні досліджено понад десять бронзоливарних майстерень).

Бронзовий вік умовно поділяють на ранній, середній та пізній. Мапа розселення племен бронзової доби в межах сучасної України й на суміжних територіях досить строката. Тільки протягом II тисячоліття до н.е. тут існувало понад 10 археологічних культур. За типами господарства та етнографічними ознаками їх поділяють на дві основні групи: землеробсько-скотарські культури Лісостепового Правобережжя, Волині та Прикарпаття (наприклад, культура шнурової кераміки або тшинецька культура) та скотарські культури Лісостепового Лівобережжя, Північного Причорномор’я та Приазов’я (ямна, катакомбна або зрубна культури). Найхарактернішою ознакою епохи бронзи був суспільний поділ праці йдеться про відокремлення скотарських племен від землеробських. Постійною зоною мешкання землеробських племен залишався лісостеп з його родючими грунтами та запасом вологи. Удосконалилося орне землеробство, була винайдена соха, розширився асортимент культурних рослин (пшениця кількох сортів, ячмінь, льон, коноплі, горох, сочевиця), активно застосовувалася тяглова сила тварин. Степова зона виявилася найбільш придатною для кочового скотарства, яке переживає розцвіт у добу бронзи.

Зростання продуктивності виробництва дало змогу не тільки забезпечити споживчі потреби людей, а й створити певні запаси (надлишки) продуктів. Вони поступово зосереджувалися в руках окремих осіб чи груп, що започаткувало майнову нерівність серед людей, а потім й серед племен. Це спричинило загострення соціальних суперечностей. Фіксується поява укріплених поселень, починає швидко вдосконалюватися зброя, з’явилися нові її види й форми захисту від неї - мечі, списи, щити, панцири тощо. Виникла необхідність у силі, здатній як регламентувати внутрішнє життя колективу, так і захищати його від зовнішнього ворога — виокремилася племінна верхівка на чолі з вождями, йдуть процеси консолідації племен на рівні союзів. Поступово формується устрій, який визначають як військову демократію.

В епоху бронзи закріпилася роль батьківського права в роді, утвердилися патріархальні відносини, насамперед, у кочових скотарів (доказом посилення влади чоловіка у сім’ї та у роді є парні поховання чоловіка та жінки, матеріали яких доводять факт ритуального вбивства останньої).

Найбільш ранньою культурою бронзової доби вважають ямну культуру (дістала назву від форми поховання) — сер. III — поч. II тис. до н.е. Ямники вели рухливий спосіб життя, основним заняттям було скотарство (корови, вівці, кози), але знали й примітивне землеробство (передусім, скоростиглі культури, наприклад, просо). Пересувалися на колесних засобах — гарбах, в які запрягали биків. Кераміка примітивна, серед форм домінує округлотілий гостродонний горщик. Культура дістала назву від поховань у грунтових ямах під курганними насипами: померлого клали в скорченому вигляді й посипали червоною вохрою. Характерно, що поховальну конструкцію робили у формі воза. При цьому справжні дерев’яні колеса від воза знімалися й клалися по кутах могильної ями. Померлий начебто вирушав у подорож з реального світу в інший. Крім того, в ці часи з’являються поховальні кам’яні скрині та монументальна скульптура у вигляді різноманітних стел - кам’яних плит прямокутних, трикутних, трапецієвидних контурів (зустрічаються і антропоморфні). Усі вони є культовими пам’ятниками, повязаними з вшануванням предків, сонця, родючості.

Ямну культуру змінює низка інших культур, у т.ч. катакомбна культура (XX-XVII - ст. до н.е.). В цей час розпочинається активне використання бронзи, розвивається металургійна справа. Розвиток металургії стимулював землеробство, якому сприяло запровадження орних знарядь (хоча основним заняттям все ж залишається скотарство). Кераміка відрізняється кращою якістю, різноманітністю форм й яскравою орнаментацією. Це, а також збільшення кількості поселень вказує на більш осілий (у порівнянні з ямниками) спосіб життя. Серед бронзових виробів катакомбників - вислообушні сокири, дволезові ножі у формі лаврового листа, шила, прикраси (серед прикрас зустрічаються й срібні).

Особливість катакомбної культури - оригінальний поховальний обряд: звичайну яму змінює спеціальна підземна камера - катакомба округло-овальна зі сферичною стелею. Щодо деяких померлих застосовують примітивні засоби муміфікації та створення посмертних масок із глини (т.зв. модельовані черепи). В могилах нерідко знаходять бойові молоти, кам’яні навершя булав, наконечники стріл.

У другій половині II - на початку І тис. до н. е. степову територію Лівобережної України заселили племена зрубної культури (XVI-XII ст. до н.е.). Взагалі ж, пам’ятки цієї культури фіксуються на території від Приуралля до Північного Причорномор’я на заході, та від Прикам’я до

Прикубання на півдні. Зрубні племена вели переважно осілий спосіб життя — їх поселень відомо значно більше, ніж катакомбних. Поряд зі скотарством активно займалися землеробством (головна культура — просо). Найбільш поширений тип кераміки — банкоподібні горщики, орнаментом прикрашали лише верхню частину посудини. Серед сюжетних композицій — хрести, прямокутники, свастики, стилізовані зображення тварин.

Знаряддя переважно бронзові. Це, насамперед, провушні сокири, долота, шила, голки, ножі своєрідної форми — з перехватом, вигнуті жертовні ножі із зображеннями. З кістки виготовляли псалії, гарпуни, з каменю — ливарні матриці, молоти, зернотерки. Для зрубної культури характерні й ритуальні дерев’яні чаші з бронзовими оковками із стилізованими зображеннями (ялинка, дощ, човен).

Для поховальних споруд зрубної культури характерні т.зв. довгі кургани різноманітної конфігурації (овал, вісімка, гантеля, замкова шпара тощо). Переважна більшість могил у басейні Сіверського Дінця мала дерев’яні зруби, в інших районах — побутували звичайні ями або кам яні скрині. Курганні конструкції включали облицювання схилів материковою глиною й камінням, спорудження ритуальних площадок на їх поверхні з менгіром у центрі, що дозволяє розглядати довгі кургани як святилища відкритого типу.

Нові терміни і поняття

Військова демократія — термін, введений для визначення влади вождів при збереженні залишків первісного колективізму та демократії (у вигляді народних зборів) на етапі руйнації первісного ладу й виникнення класового суспільства.

Псалії - частина давнього вузлового комплекту, пара стрижней, що кріпилися до кінцівок вудил для закріплення їх у роті коня.

Менгір - вертикально вкопане у землю довге каміння, культова пам’ятка епохи енеоліту та бронзового віку.