Історія України у питаннях та відповідях

3.9. КАЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКОГО ГНІТУ НАПРИКІНЦІ XVI - У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

З кінця XVI ст. козаки ведуть боротьбу не тільки проти турків і татар, а й проти польсько-шляхетського панування.

Причини козацько-селянських повстань:

1. Посилення національно-релігійного та кріпосницького гніту («Артикули» польського короля Генріха Валуа (1573 р.) та третій Литовський статут (1588 р.) фіксували остаточне оформлення кріпосного права);

2. Посилення з середини XVI ст. експансії польської шляхти на українські землі, особливо на ті, які почали колонізувати в «Дикому полі» запорожці;

3. Зіткнення політичних та економічних інтересів шляхетської та козацької верств;

4. Непослідовна політика польскої влади щодо козаків, прагнення взагалі узяти козацтво під свій контроль.

Перше велике повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1593 р. Очолив його гетьман запорожців Криштоф Косинський. У відповідь на загарбання білоцерківським старостою Я. Острозьким козацьких земель на Росі, козаки захопили Білу Церкву й Переяслав. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь і частково Поділля. На визволеній території вводилися форми козацького устрою. Проте, слабка організованість призвела до поразки в битві під м. П’яткою на Житомирщині у січні 1593 р. Козаки змушені відійти на Запоріжжя, звідки у травні розпочинають новий наступ. Проте влітку 1593 р. під час облоги Черкас К. Косинський був підступно вбитий. Козаки не припинили облоги й змусили місцевого старосту підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя.

Друге велике повстання відбулося в 1594-1596 рр. під керівництвом Северина Наливайка й охопило значну частину території України та Білорусії (цьому сприяло те, що основні збройні формування Польщі у цей час перебували у Молдові). Після того, як добірне польське військо на чолі з польським гетьманом Жолкевським виступило проти козаків, розпочалася війна, яка закінчилася невдачою С. Наливайка та його соратників (М.Шаули, ГЛободи) в битві біля урочища Гострий Камінь та остаточною поразкою у битві в урочищі Солониця під Лубнами (червень 1596 р.). С.Наливайка стратили у Варшаві після тортур.

Сейм 1596 р. виніс рішення про «поголовне викорінення козаків». Козацтво розкололося на дві течії: радикальну (незаможні козаки, які прагнули шляхом повстання покращити життя) і помірковану (заможні козаки, які були схильні до компромісів і договорів з польським урядом).

З 1596 до 1625 рр. домінувала поміркована течія (гетьмани Самійло Кішка та Петро Конашевич-Сагайдачний). Цим ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж козацтва, посилити його вплив та розширити права, перетворити козацтво на боєздатне регулярне військо, шляхом вступу всього Війська запорозького до Київського (Богоявленського) братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства. Такий підйом козацтва збігся з війною між Польщею й Османською імперією. У цьому зіткненні Річ Посполита була на грані знищення, і не останню роль у порятунку Польщі зіграли козаки, які брали участь й у вирішальному бою під Хотином у 1621 р.

Зростання авторитету і політичної самостійності козацтва змусило польську владу вживати твердих заходів проти цього (слід враховувати, що війна закінчилася й потреба в козаках знизилася). Більше того, за умовами миру з Туреччиною, козакам заборонялося судоплавство по Дніпру та вихід у Чорне море; до того ж, польський уряд не виплатив зароблених козаками грошей та скоротив реєстр. У відповідь козацтво активізувало втручання у турецько-татарські справи. У 1625 р. польська влада, незадоволена свавільною політикою козаків, надіслала в Україну війська під проводом коронного гетьмана Конєцпольського. У відповідь розгорнувся селянсько-повстанський рух у Середньому Подніпров’ї. Місцевих козаків і селян підтримали запорожці на чолі з М.Жмайлом. Вирішальна битва відбулася поблизу Куруківського озера, в урочищі Ведмежі Лози, проте жодна сторона не отримала перемоги. Нарешті поляки й поміркована козацька старшина підписали мирну угоду - Куруківську, що закріпила права шести тисяч (замість трьох тисяч у 1619 р.) реєстрових козаків. Інші повинні були перейти в стан посполитих. Крім того, козакам заборонялося вести самостійну політику щодо Криму та Туреччини й втручатися у релігійну боротьбу.

Після закінчення війни зі Швецією польський уряд у 1629 р. розквартирував значну частину своїх військ в Україні. Грабунки та розбої польських жовнірів зумовили новий спалах народного гніву. У березні 1630 р. спалахнуло повстання під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила), якого козаки обрали своїм гетьманом замість реєстрового гетьмана Григорія Чорного, що займав пропольські позиції. Внаслідок козацьких перемог під Каневом і Переяславом, поляки пішли на нову угоду. Переяславська угода зберігала Куруківську, але реєстр збільшився до 8 тисяч осіб, водночас збільшувалася й залога з реєстровців, які мали контролювати Запоріжжя, постійно там перебуваючи.

У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запоріжжя. Того ж року гетьман Іван Судима із загоном січовиків знищив кодацький гарнізон і зруйнував фортецю. Ця подія мала стати початком нового повстання, проте Судима був виданий реєстровцями і страчений.

У 1637-1638 рр. спалахували повстання козаків під керівництвом спочатку Павла Бута (Павлюка), потім Дмитра Гуні та Якова Остряниці. Наприкінці 1637 р. у битві під Кумейками поблизу Черкас козацьке військо зазнало поразки, наступного року повстання спалахнуло знов. Проте сила була не на боці повстанців й у липні 1638 р. вони змушені були капітулювати. На козацьких радах у Києві (вересень) та в урочищі Маслів Став в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали «Ординацію Війська запорозького реєстрового», яка обмежувала самоврядування реєстровців: скасовано виборність старшини, ліквідовано козацький суд, на чолі війська замість гетьмана поставлено польського комісара, посади полковників займала шляхта, реєстр скорочено до 6 тисяч (інші автоматично ставали посполитими). Козаки мали право селитися у трьох староствах - Черкаському, Чигиринському та Корсунському.

Таким чином, польській шляхті тимчасово вдалося придушити прагнення українського козацтва до волі. Основними причинами поразки були стихійність, неорганізованість, погане озброєння, малочисельність, локальний характер дій, а також тертя між старшиною і рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика поляків, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Нові терміни і поняття

Литовський статут - один з трьох кодексів (1529, 1566, 1588) феодального права Великого князівства Литовського, які включали право державне, земельне, кримінальне тощо. Закріпили привілеї феодалів, посилили та закріпили кріпацтво. Литовський статут 1588 р. остаточно скасовано тільки у 1840 р.

Жовнір (польск.) — вояк, солдат.