Історія України у питаннях та відповідях

3.6. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА І ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ХV-ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

Вперше термін «козак» згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.) й означає «одинокий», «схильний до завоювання». Пізніше цей термін зустрічається в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303 р.). Згідно з «кодексом», слово «козак» означало «сторож», «вартовий». Під 1308 р. у Суґдеї (сучасний Судак) згадуються козаки, але вже як розбійники. За пізнішою фіксацією це слово в цілій низці тюркських мов позначало вільних найманців, вояків, степових розбійників, а в ширшому значенні - вигнанців, бездомних людей, авантюристів, нежонатих молодиків. У 1492 р. вперше згадуються козаки-християни (у скарзі Менгли-Гірея великому князю Олександру про пограбування його корабля в пониззі Дніпра) та з цього часу вони постійно зустрічаються в документальних джерелах. У XVI ст. термін «козак» означав «вільна людина, воїн».

Витоки української козаччини стали предметом дискусії, яка точиться між істориками з XVIII ст. і донині. Серед основних гіпотез можна згадати такі:

1. Хозарська теорія, яка отожнює козаків з давньою степовою людністю - козарами або хозарами;

2. Чорно-клобуцька теорія, що вважає їх нащадками «чорних клобуків» - тюркського племені, що у давньоруські часи жило в прикордонному зі Степом Пороссі;

3. Черкаська теорія пов’язує появу козаків з переселенням у Подніпров’я черкесів чи черкасів - гілки чорних клобуків, які заселяли Тмуторокань;

4. Татарська теорія бачить початки козацтва в татарських колоніях, утворених на Київщині за Володимира Ольгердовича й Вітовта, де татарський елемент перемішувався з місцевою бродячою людністю;

5. Автохтонна теорія проводить паралель між козацькою спільнотою і вічовими громадами Київської Русі, котрі в литовські часи ніби-то перетворилися на військовослужбові колективи, підлеглі великому князю литовському, зберегаючи свій вічовий устрій;

6. Болохівська теорія вбачає корені козацтва в давньоруських автономних громадах так званих болоховців, які після монголо-татарського завоювання вийшли з-під влади місцевих князів і добровільно прийняли протекторат Орди;

7. Бродницька теорія пов’язує козаччину зі слов’янською степовою людністю княжої доби - так званими «бродниками», що мешкали в пониззях Дунаю;

8. Уходницька теорія виводить початки козацтва з промислових ватаг, які в певну пору року спускалися для риболовецького і мисливського промислів у Дніпровий Низ;

9. Захисна теорія пояснює появу козацтва необхідносте) дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10. Утікацька або класова теорія пояснює появу козацького пограничного населення загостренням соціальних суперечностей, які штовхали феодально залежне селянство до масових втеч на вільні землі.

Як вважають сучасні науковці, жодна з цих гіпотез не може самостійно пояснити всю складність виникнення та формування козацтва. Однак більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Передумови появи та формування козацтва:

- існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами у порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

- досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками тощо;

- природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого, до самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1. Зростанням феодального землеволодіння, що підштовхнуло процес колонізації нових земель. Нестача землі у селян приводила до т.зв. народної колонізації вільних земель;

2. Посиленням феодальної експлуатації, наростанням релігійного та національного гніту;

3. Зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар, що обумовило необхідність формування воєнних загонів.

До останньої чверті XVI ст. козацтво - це заняття і спосіб життя, а не соціальний статус. У козацтво, тобто на степовий промисел (від рибальства і мисливства до конвоювання караванів і принагідного розбою на широкій дорозі), ходили переважно подніпровські міщани й бояри, збираючись у тимчасові промислові ватаги або наймаючись для варт і конвоїв. Так, збройний супровід східних караванів по степових дорогах до Києва, що належав до офіційних обов’язків черкаського намісника, незмінно здійснювався саме козацьким контингентом. Іншим варіантом козацької ватаги був рухливий кінний загін, очолюваний отаманом, що збирався для якоїсь розбійницької акції - нападу на купецький караван, посольську валку чи на татарських чабанів. Показово, що за усталеним звичаєм наміснику Черкаського замку належала данина пограбованої здобичі з козацьких розбоїв: панцир або кінь, або татарин (тобто бранець). У першій чверті XVI ст. антитатарські експедиції починають організовувати і прикордонні адміністратори з Черкас і Канева, вербуючи до своїх загонів (почтів) звичних до ризикованих пригод і добре навчених степовій тактиці бою козаків. Власне з цього почалося повільне сходження степових добутчиків до рангу окремого збройного стану.

Центральну роль в організації козаччини як професійної військової сили пізніша легендарна традиція приписує канівському і черкаському старості 1514-1535 рр. Остафію Івановичу Дашковичу. Про чисельність залучуваного Дашковичем до бойових операцій козацтва свідчить згадка, де вказується, що у його останньому поході 1535 р. на територію Росії з ним був 3-тисячний козацький загін. У 1533 р., запрошений на сейм Корони Польської, Дашкович у присутності короля виклав свій проект організації регулярної прикордонної служби. Згідно з ним, одна група козаків мусила б на чайках (човнах-довбанках) вартувати біля татарських переправ, а інша - в кінних роз’їздах - оберігати татарські шляхи. На островах же нижче порогів він радив спорудити кілька фортець (згодом це реалізує князь Дмитро Вишневецький на острові Хортиця).

На початку XVII ст. козацтво вже сформувалося як соціальна верства. Воно не було однорідним: реєстрове (городове) козацтво - заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі у Речі Посполитій; запорозьке (низове) - козаки, які проживали у пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозька Січ; нереєстрове - виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визнаного статусу, вело козацький спосіб життя та проживало у прикордонних районах. Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало власне місце у становій ієрархії Речі Посполитої.

Уже перші згадки про українських козаків характеризують їх як грізну і згуртовану військову силу. Вони здійснювали військові походи на турецькі й татарські міста-фортеці, воювали в Лівонії та Московській державі, прославилися в Західній Європі, стали надійним захисником українського народу, української культури та церкви.

Нові терміни і поняття

Уходники, бродники — напіввоєнізована-напівпромислова слов’янська людність ХІІ-ХІІІ ст.ст., згадувана в літописах, яка мешкала в пониззях Дунаю й Дністра у найтіснішому сусідстві з половцями, не підпорядковуючись безпосередньо княжій владі.