Історія України у питаннях та відповідях

1.2. ЕНЕОЛІТ: ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Енеоліт (від лат. «енеус» - мідний і грец. «літос» - камінь) - мідно-кам’яний вік - в межах України традиційно датується IV-III тис. до н.е., хоча згідно з останніми дослідженнями виникнення найбільш яскравої культури доби енеоліту - трипільської - пов’язують з кінцем VI тис. до н.е. Назва культури походить від назви містечка Трипілля на Київщині, поряд з яким археолог В.Хвойка у 1896-1897 рр. виявив перші на території України пам’ятки цієї культури. Племена трипільської культури заселяли площу близько 190 тис. км. кв. на територіях сучасних України, Молдови та Румунії.

Походження цієї культури остаточно не з’ясовано. Одні вчені вважають, що вона автохтонна, тобто її створили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена з Малої Азії, Балкан чи Східного Середземномор’я, треті схильні до синтезу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх автохтонних та прийшлих культур.

Основою господарства трипільців було зернове землеробство. Кам’яні та рогові мотики поступово витіснялися ралом. Зернові збирали дерев’яними серпами з крем’яними чи роговими вкладками. Основними культурами були пшениця, просо, ячмінь (знали 10 видів злаків), горох. Вирощували фрукти — сливи, абрикоси, аличу. Тваринництво мало приселищний характер, розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней. Використовували мідно-кам’яні знаряддя праці. Господарство велося екстенсивно — через виснаження землі кожні 50-100 років люди мусили переселятися на нові місця. Зберігалися також полювання, збиральництво та рибальство як допоміжні способи забезпечення населення продуктами харчування. Розвинутого характеру набули прядіння, ткацтво та гончарство.

Відбувався перехід від матріархату до патріархату, йшов процес зародження міжплемінних об’єднань, виокремлювалася влада вождів. Зберігалася велика родина, яка складалася з малих сімей. Родові зв’язки в цей час послабилися, розпочалося формування територіальної (сусідської) общини, не заснованої на кровній спорідненості.

У сфері побуту для трипільської культури характерно утворення поряд з невеликими поселеннями протоміст з населенням 15-20 тис. мешканців (Владимировка — 2 тис. жител., площа — 100 га; Майданецьке поселення — 1575 осель, 300 га; Таллянки — 3 тис. осель, 360 га), при цьому, однак, слід зазначити, що тут не було виявлено тих структурних частин (ознак), що відрізняють сталі міста від поселень: немає монументальних храмів, палаців правителів, адміністративних споруд, складських приміщень, спеціалізованих кварталів ремісників та громадських сховищ, тобто трипільські поселення ще не перетворилися на міста, це суспільство було суто первісним.

Мешкали трипільці у глинобитних одно— та двоповерхових прямокутних будівлях, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими переважно у червоний колір стінами. Перший поверх призначався, як правило, для зберігання інвентаря, помолу зерна, верхній — для проживання. Обов’язковим елементом була піч або відкрите вогнище. Покрівля була двосхила, крита соломою. Будівлі розташовувалися стінка до стінки й з’єднувалися переходами. Забудова поселень здійснювалася по колу, у великих поселеннях (наприклад, Майданецькому) зафіксовано до десяти концентричних кіл, розділених радіальними вулицями.

Одним з найбільш яскравих проявів матеріального та культурного розвитку трипільців було їх керамічне виробництво. Посуд ділився на кухонний, простий за формою й оздобленням, та столовий, більш досконалий. Поряд із побутовим існував і культовий посуд. Форма посуду — дуже різноманітна — горщики, миски, глечики, накривки, т.зв. біноклеподібні посудини тощо. Орнамент переважно геометричний — спірально-меандровий, зустрічаються також зображення людей, тварин та птахів. На ранніх етапах розвитку трипільської культури орнамент прокреслювався на вогкій глині, пізніше — розписувався. Кольорова гамма - чорна, біла та червона фарби (існували й поліхромний, й монохромний розписи). Особливого розвитку набула пластика — виліплені з глини жіночі статуетки, фігурки тварин (собака, бик, корова, баран, вівця, коза, олень), моделі жител, вівтарів тощо.

Релігійно-світоглядні уявлення трипільців мали хліборобське спрямування. Вони шанували Велику Богиню-матір, яка символізувала родючість, відродження та відновлення. Поширеними в них були культи Сонця, Місяця (можливо, був пов’язаний із культом Великої Богині), вогню, змії та бика (корови), різноманітні магічні практики. Археологами виявлені залишки святилищ.

Можна виокремити кілька причин занепаду трипільської культури:

• екстенсивна система землекористування;

• порушення екологічного балансу (посихання клімату, посухи у степових районах);

• перехід до скотарства у багатьох випадках;

• зростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен.

Довготривале проживання населення трипільської культури на значній території Східної Європи привело на заключному етапі її існування до розчинення в складному конгломераті культур, що засвоїли її основні досягнення у господарстві, культурі, ідеології.

Нові терміни і поняття

Автохтонна культура (від грец. «аутохтонес» — корінні мешканці) — культура, в тому числі й археологічна, яка виникла та розвинулась на тій самій території, яку вона займає.

Протомісто — місто на етапі становлення, перша перехідна форма до утворення справжніх ранніх міст.

Меандр — вид геометричного орнаменту у вигляді безперервної кривої або ламаної під прямим кутом лінії, що утворює одну чи низку спіралей. Термін має походження від назви річки в Малій Азії, що мала хвилясте русло.

Пластика — ліплене зображення предметів у повному об’ємі, керамічна скульптура малих форм (антропоморфна пластика, зооморфна пластика, орнітоморфна пластика, фігурні наліпні скульптурки на кераміці, керамічні об’ємні символи, моделі стільців-тронів тощо).

Поліхромія (від грец. «полі» — багато й «хрома» — колір) — багатокольо-ровість витвору декоративно-прикладного мистецтва.

Радіальний (від лат. «радіус» — промінь) — спрямований, розташований по радіусу. Мається на увазі таке планування поселення, коли будинки розміщуються концентричними колами, а вулиці променями, що виходять з єдиного центру, пересікають їх.