Історія України у питаннях та відповідях

2.13. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО В XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIV СТОЛІТЬ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Галицьке та Волинське князівства до 1199 р. існували окремо. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло:

• вдале географічне розташування (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади; родючі землі давали можливість розвиватися землеробству та скотарству; існування багатих родовищ солі, розгалужена система рік стимулювали внутрішню та зовнішню торгівлю як із Західною Європою, так і з Візантією);

• необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини;

• енергійна об’єднуюча політика князів Романа Мстиславича (1199- 1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.).

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів:

1. Утворення єдиного князівства (1199-1205 рр.).

Створення об’єднаної Галицько-Волинської держави пов’язують з ім’ям князя Романа Мстиславича (1168-1170 рр. - князь новгородський, 1170- 1199 рр. - волинський). Сміливий воїн, талановитий політик, жорсткий володар, князь здійснював активну зовнішню політику. Походи проти половців та Литви помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. В 1202 р. він заволодів Києвом і став великим князем. Літописець назвав його «царем на Русі», «самодержцем всія Русі». Князь Роман загинув у сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі. Його вдова з двома малолітніми синами втекла до родичів чоловіка у Польщу.

2. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.).

Після смерті Романа його синів - Данила та Василька - відсунуто від влади, за яку сперечаються різні боярські угруповання.

Характерні риси цього періоду:

• прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права - оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214 рр.) - людини, що не належала до династії Рюриковичів;

• безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі, наслідком якого було проголошення «королем Галичини та Володимирії» п’ятирічного угорського королевича Калмана, одруженого з дворічною польською княжною Соломеєю;

• наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе у 1223 р. на березі річки Калки (галицькі та волинські формування входили до половецько-руської коаліції);

• боротьба за відновлення державної єдності з боку Данила Галицького. У 1221 р. він утверджується на Волині, у 1237-1238 рр. - повертає собі Галич та частину Галичини.

3. Об’єднання та піднесення Галицько-Волинського князівства, боротьба із татаро-монгольським ярмом (1238-1264 рр.).

У 1238 р. Данило Галицький розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену, які захопили місто Дорогочин. Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився там й доручив управління воєводі Дмитру, який і очолив оборону міста. Відчуваючи постійну загрозу, Данило Романович споруджує низку міст-замків - Данилів, Кременець, Угровеськ тощо, куди запрошує ремісників та воїнів. Столицею князівства став Холм.

У період монгольської навали Данило перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити керівництво цих держав до антимонголь-ського союзу. Повернувшись до рідної землі, Данило змушений боротися не тільки з наслідками татаро-монгольської навали, а й з черговим свавіллям бояр, які запросили на престол чернігівського княжича Ростислава. Тільки у 1245 р., одержавши у битві під Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило відновлює єдність Галицько-Волинської держави. У цьому ж році князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб отримати ярлик на управління своїми землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався виграти час для вирішального удару по золотоординцях. Активно укріплюються старі міста, зводяться нові фортеці, проведено реорганізацію війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту. У 1253 р., сподіваючись на підтримку Ватикану у створенні європейської антиординської коаліції, Данило Галицький погоджується на унію руської православної церкви з католицькою та власну коронацію (відбулася у Дорогочині). Однак, оголошений Папою хрестовий похід проти монголо-татар не був підтриманий європейськими державами й не відбувся. Як наслідок, Данило розірвав унію з Ватиканом й вступив у відкриту збройну боротьбу з Ордою. Наприкінці 1254 р. він перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих дій князю вдалося відвоювати землі вздовж Південного Бугу, Случі, Тетерева. Але з 1258 р. Орда розпочинає новий наступ на землі Данила Галицького. Не в змозі протистояти наступу військ Бурундая, князь Данило погоджується на вимоги ординців й віддає наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Данилова та інших міст. Збереглися тільки оборонні споруди Холма. Саме тут після хвороби й помирає князь Данило.

4. Політична стабільність і економічний підйом (1264-1323 рр.).

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність.

Воно було поділено між синами князя - Левом, Мстиславом і Шварно. Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев (1264-1301 рр.). Хоча він і змушений був визнати свою залежність від улусу Ногая, все ж приєднав до князівства Закарпаття та Люблінську землю. У 1270 р. Лев І переніс столицю до Львова.

Єдність Галицько-Волинської держави відновилася у правління наступника Лева - князя Юрія І (1301-1315 рр.), який офіційно прийняв титул «король Русі та князь Володимирії». У цей час стабілізувався економічний розвиток, зріс добробут. Хоча Юрій змушений був віддати зміцнілій Польщі люблінську землю, його міжнародний авторитет зростав. Про те свідчить встановлення у 1303 р. окремої православної Галицької митрополії, що підпорядковувалася беспосередньо Константинопільському патріархові. Наступники Юрія, його сини - Андрій І і Лев II (1315-1323 рр.) - правили дуумвіратом, уклали військовий союз з Польщею і Тевтонським орденом проти Литви та Золотої Орди. Проте у битві з ханом Узбеком вони загинули, була перервана лінія династії Романовичів.

5. Поступовий занепад (1323-1340 рр.).

Останнім незалежним правителем Галицько-Волинського князівства став мазовецький князь Болеслав Тройденович (син дочки Юрія І Марії та мазовецького князя), який прийняв православ’я та ім’я Юрій II (1325- 1340 рр.). Князь не став маріонеткою бояр, а проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику. Внаслідок боярської змови Юрія II - Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність та незалежність держави не вдалося. Протягом короткого часу її землі опинилися під владою чужинців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - під Молдовою.

Історичне значення Галицько-Волинського князівства:

• після занепаду Києва стало новим центром політичного і економічного життя;

• сприяло подоланню однобічності візантійського впливу, розширило сферу дії західноєвропейської культури.

Нові терміни і поняття

Тевтонські лицарі — члени католицького духовно-лицарського ордену, заснованого у XII ст. у Палестині. У XIII-XVI ст.ст. у Прибалтиці існувала держава Тевтонського ордену.