Історія України у питаннях та відповідях

2.7. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Економічною основою давньоруського суспільства була феодальна система землеволодіння. Становлення феодальних відносин в Київській Русі відбувалося в загальноєвропейському руслі. Проте, були й певні особливості: по-перше, в Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов’янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку; по-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала велика кількість незаселеної вільної землі.

Форми землеволодіння у Київській Русі:

• общинні землі;

• у X ст. князі почали захоплювати та концентрувати у своїх руках общинні землі, формується вотчинне землеволодіння князя;

• у Х-ХІІ ст. формувалися васальні відносини, за службу князь дарував боярам та дружинникам міста й села (спочатку тільки з правом стягувати податки - «кормитися») - тобто йдеться про помісну форму землеволодіння. З послабленням князівської влади - з XI ст. - починається формування вотчинної земельної власності бояр та церкви;

• поступово складалася система умовного землекористування (земля надавалася у користування, за службу) - це було характерно, передусім, для Галицько-Волинського князівства.

Соціальний склад:

1. Панівний клас - це феодали, т.зв. кращі, знатні люди. Він складався з князів, бояр, дружинників.

2. Сільське населення:

вільне

• смерди (більша частина селянського населення, общинники, що були особисто вільними, мали власність, платили певну ренту феодалам - за «опіку»);

частково вільне

• закупи (попадали в кабалу (тимчасову чи постійну) за купу — грошову позику) й рядовичі (укладали ряд — договір з феодалом і визнавали залежність від нього на певний час або назавжди);

невільне

• челядь й холопи - особисто не вільні, не мали власності, знаходилися у повній власності феодалів.

3. Населення міст:

• вільні майстри-ремісники посадів (про наявність зародків цехових організацій свідчать назви - наприклад, урочища Гончари та Кожум’яки у Києві); були й приватні ремісники, які працювали в дворах-садибах князів та бояр;

• купці, торговці (існували купецькі корпорації).

4. Окрема категорія - православні священнослужителі (неоднорідна - до неї відносилися й представники церковної верхівки, й рядові священники та монахи).

5. Існувала також категорія ізгоїв - людей, що втратили зв’язок зі своєю соціальною групою.

Основним засобом виробництва у добу феодалізму була земля. Оскільки вона поступово переходила до приватної власності феодалів, це ставало основою отримання ними з залежних селян земельної ренти. Відомо три її форми: найбільш рання - натуральна рента, тобто оброк продуктами (спочатку у формі данини - «полюддя»), потім з’являється відробіткова рента (панщина) й, нарешті, з X ст. - грошова рента (грошовий оброк).

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство, особливо землеробство. Мало розвинутий характер: відомі різноманітні знаряддя праці (плуг, рало, борона, серп, коса тощо), різноманітні системи обробки грунту (двопілля, трипілля). Серед культур найбільш поширеними були зернові (жито, пшениця, ячмінь), овочеві (морква, цибуля, огірки, горох) та технічні (коноплі, льон). Середня врожайність зернових складала сам - 6,2 (одна десятина — 1,09 га давала 8 ц зерна). Розвинутий характер мало садівництво. Тваринництво розвивалося як приселищне (розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней). Допоміжними галузями були промисли - бджільництво, мисливство, рибальство.

Важливе місце належало ремеслу. У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел (залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке тощо). Тільки асортимент виробів із заліза складав до 150 найменувань. Усе це зумовило піднесення торгівлі та зростання міст (Гардаріки - «країна міст (замків)», так називали Русь варяги). У IX - X ст.ст. в Київської Русі існувало 20 міст (серед яких Київ, Чернігів, Новгород, Бєлгород, Смоленськ тощо), у XI ст. - 32 й напередодні татаро-монгольської навали - понад 300 міст.

Через Київську Русь проходило багато торговельних шляхів: грецький - «із варяг у греки», що пов’язував Прибалтику з Причорномор’ям через Дніпро; «Шовковий шлях», що через Наддніпрянщину з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм; «соляний» та «залізний» - поєднували Кавказ із Прикарпаттям. З Русі традиційно вивозили хутро, віск, мед, шкіри, ремісничі вироби. Водночас ввозилися коштовні тканини, вина, килими, фарфор, прикраси, зброя.

У Київській Русі існувала власна грошова система. Спочатку це - «куна» - хутро куниці чи білки, поступово, на зміну прийшла тверда валюта - гривни - зливки срібла вагою 160-196 грамів, наприкінці XIII ст. виникає карбованець - срібний злиток вагою 1/2 гривни. З кінця X ст. при Володимирі Великому розпочинається карбування власної монети - це золотники та срібляники, проте їх не багато, вони були свого роду візитною карткою правителя.

Отже, за часи Київської Русі у соціально-економічній сфері йшов процес становлення феодальних відносин - формувалися системи приватного землеволодіння та оподаткування, відбувалася диференціація феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки було сільське господарство, передусім, зернове землеробство. Активно розвивалося ремісниче виробництво, активізація обміну та торгівлі сприяли становленню власної грошової системи.

Нові терміни і поняття

Вотчина - найдавніший вид феодальної земельної власності, спадкове земельне володіння з правом вільного відчуження. У межах вотчини її власнику належала адміністративна та судова влада, право стягнення податків.

Закут — у Київській Русі залежні люди, що взяли у феодала у борг позичку (купу) та були забов’язані відробити її.

Земельна рента — дохід, не пов’язаний із виробничою діяльністю, який землевласник регулярно отримує з власної землі, яку він передає у «користування» залежним селянам.

Полюддя — у Київській Русі об’їзд князем та дружиною підвласних земель з метою збирання дані.

Посад — торговельно-промислове поселення у давньоруських князівствах, спочатку за стінами міста, пізніше — у межах міста.