Історія України у питаннях та відповідях

9.12. РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Починаючи з кінця 80-х років в Україні швидко розгортався процес релігійно-церковного відродження. Він характеризувався як поглибленням рівня релігійності населення, так і кількісним зростанням релігійно-конфесійної мережі та розбудовою релігійних структур. Необхідно підкреслити, що з кінця 80-х років загальна кількість релігійних організацій в Україні виросла у 5,8 разів (з 5689 релігійних громад у 1988 р. до 33083— на початок 2009 р.). За цей час значно урізноманітнилася конфесійна карта країни: з 18 різних церков, конфесій та напрямків вона збільшилася до близько 120. Темпи приросту релігійних організацій були нерівномірними: найвищими - у 1988-1991 рр. (30% щорічного приросту), а потім поступово уповільнилися (7% - 5%). Слід відзначити, що на початковому етапі релігійна мережа у західних районах зростала набагато швидше, ніж в інших, але на кінець 90-х років темпи приросту поступово зрівнялися. Серед областей України перше місце за кількістю релігійних громад займає Львівська область, а останнє — Кіровоградська.

У релігійному відродженні велику роль відігравало відновлення традиційних конфесій. Найвпливовішою складовою релігійного життя України залишалося православ’я: на 1 січня 2009 р. воно (без врахування старообрядницьких церков) охоплювало 16851 громаду (проти 5970 - 1991 р.), що становило близько 50 % усіх релігійних громад України. Православні церкви активно відроджували та створювали монастирі — так, якщо у 1989 р. їх було 11, то на 2007 р. - вже 230. Діяло 45 місій, 44 братства, виходило 149 періодичних видань. Проте православ’я протягом 90-х років знаходилося у стані глибокої кризи, яка виражалася у наявності трьох православних церков: Української православної церкви в єдності з Московським Патріархатом, яка була чисельно домінуючою (11539 громад); Української православної церкви Київського Патріархату (4128) та Української автокефальної православної церкви (1184). Головним вододілом православного середовища було питання про об’єднання церков у єдину Помісну православну церкву та отримання українським православ’ям повної канонічної незалежності, тобто автокефалії.

Досить активно відроджувалася Українська греко-католицька церква, яка займає третє за чисельністю організацій місце в Україні (3570). Після легалізації церква відновила свою структуру. Найбільша концентрація греко-католицьких громад фіксувалася у Галичині та Закарпатті, але протягом 90-х років відбулося помітне поширення УГКЦ на Схід. Серед внутрішніх проблем церкви на першому місці стояло питання отримання нею статусу патріархату. Крім того, УГКЦ вимагала у держави повної реабілітації її як юридичної особи. Дуже актуальним для УГКЦ було застосування соціальної доктрини католицизму до умов сучасної України. Серед головних напрямків церковного будівництва УГКЦ - піднесення богословської освіти, зміцнення церковної дисципліни, поліпшення катехітичної праці, соціальне служіння, робота з молоддю.

Динамічно розвивалася Римо-католицька церква в Україні. На 01.01.09. р. діяло 907 громад. Оскільки римо-католицизм в Україні мав етнонаціональне забарвлення, то найбільш поширеним він був у місцях проживання поляків та угорців (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Закарпатська області). Помітною стала тенденція просування церкви на Схід. У діяльності РКЦ з середини 90-х років проявилися ще дві тенденції: з одного боку — лінія на українізацію її богослужбової практики, з іншого — полонізована спрямованість місійної, філантропічної та просвітницької діяльності.

З кінця 80-х років розпочався новий етап розвитку протестантських конфесій. На 1 січня 2009 р. в Україні діяли 8053 традиційні протестантські громади (для порівняння, у 1991 р. — 2360). Більшість течій здійснювали перехід до церковного статусу, що проявилося у створенні формалізованої структури та розгалуженої організації (Всеукраїнська Спілка об’єднань євангельських християн баптистів, Всеукраїнська Спілка церков християн віри євангельської (п’ятидесятників), Українська Уніонна конфенція адвентистів сьомого дня). Відпрацьовувалася нова для вітчизняного протестантизму модель релігійної громади, яка поєднувала традиційну високу дисципліну, високу релігійну зорієнтованість членів, закритість щодо секулярних впливів із високою соціальною активністю, відкритістю до суспільства, посиленням впливу на його життя. Проте окремі протестантські течії (наприклад, Свідки Єгови) зберегли риси сектантства.

Активно відроджувалися релігійні організації національних меншин. Найбільш впливовими та чисельними серед них були організації мусульман та іудеїв. З початку 90-х років чисельність мусульманських організацій в Україні зросла у 71 раз (з 16 у 1991 р. до 1135 на 01.01.09 р.), діяли три самостійні мусульманські центри (Київ, Сімферополь та Донецьк). Кількість іудейських громад зросла більш, ніж у 10 разів - з 23 у 1991 р. до 268 у 2009 р. За допомогою зарубіжних релігійних організацій іудеї створили декілька самостійних релігійних центрів, що керували їх діяльністю.

Одним із проявів релігійного відродження в Україні було інтенсивне поширення нетрадиційних, новітніх релігій зарубіжного та вітчизняного походження. Якщо до 1989 р. вони взагалі були відсутні в Україні, то на початок 2009 р. їх нараховувалося вже 1735. Неорелігійні течії й рухи були дуже неоднорідними за своїм походженням, вченням, формами релігійної організації та діяльності. Але їх типологічно можна об’єднати у декілька груп, а саме: неохристиянські (наприклад, Церква Християн

Повного Євангелія), неоорієнтальні (необудцизм, неоіндуїзм), неоязичницькі (Собор Рідної віри, РУНВіра), синтетичні (Велике Біле братство, Церква уніфікації), сцієнтиські (Церква Сайентології), езотеричні (Реріховське товариство), містико-оздоровчі рухи (йога, вчення П.Іванова), а також сатанізм. Розвиток більшості неорелігійних громад йшов у напрямку відмови від несприйняття світу й позбавлення молодіжного екстремізму, інституалізації громад та їх соціалізації.

Практично всі релігійні організації України крім богослужбової практики здійснювали місіонерську, освітню, видавничу, будівельну та соціальну діяльність. Так, на 01.01.09 р. в Україні діяло 340 місій, 74 братства, різними конфесіями було створено 196 духовних навчальних закладів (17549 слухачів), видавалося 377 релігійних видань. Протягом 1992-2008 рр. було збудовано 5421 культову споруду, будувалося ще 2399. Але проблема забезпечення релігійних організацій будівлями була розв’язана лише на 64 %. Релігійні організації різних конфесій працювали на ниві добродійництва, надаючи допомогу нужденним, працюючи у лікарнях, сирітських домах, місцях позбавлення волі тощо.

Нові терміни і поняття

Релігійна організація - згідно з українським законодавством, до релігійних організацій відносяться: релігійні громади, центри, управління, монастирі, місії, братства, духовні навчальні заклади.

Конфесія (від лат. «конфесіо» — визнання, сповідь) — будь-яка Церква, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру.

Помісна православна церква — одна з п’ятнадцяти автокефальних (автокефалія — самоврядування, адміністративна незалежність) православних церков, кожна з яких очолюється власним Патріархом.

Культова споруда - спеціально обладнана будівля, необхідна для задоволення релігійних потреб віруючих (храм, каплиця, молитовний будинок тощо).