Історія України у питаннях та відповідях
9.8. МЕТА, ПРИНЦИПИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року визначила демократичний і миролюбний курс зовнішньої політики держави. Здавалося, що саме цей документ установить новий період зовнішньополітичної діяльності України. Проте, задекларовані в ньому принципи набули реального втілення тільки після проголошення незалежності. Україна отримала шанс перетворитись із об’єкта в суб’єкт геополітики, тобто самостійно вирішувати власну долю. Після того, як світове співтовариство визнало Україну рівноправним партнером, в нашій країні постало питання обґрунтування власної лінії поведінки на міжнародній арені.
Після розпаду СРСР, нове російське керівництво намагалося зберегти за Москвою керівну роль у Співдружності Незалежних Держав. СНД мало шанс перетворитися на конфедеративний або федеративний союз. В рамках СНД за 1992-1993 рр. було прийнято близько 400 угод, але Україна підписала тільки половину з них. 2 липня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». В російсько-українських відносинах увага зосереджувалась на кримському питанні, деякі політичні діячі Росії вказували на необхідність перегляду статусу Криму. При цьому поступово кримське питання почало, так би мовити, зміщуватися в бік питання Чорноморського флоту. Влітку 1992 р. президенти Л.Кравчук і Б.Єльцин досягай домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на п’ятирічний термін. 30 травня 1997 р. між Україною і Росією було підписано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство. Стосовно територіальних питань у договорі визнавалися «цілісність і непорушність» кордонів обох країн. Чорноморський флот та інфраструктура були поділені порівну, але Росія викупила непотрібні Україні кораблі. Сума викупу і вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривалися боргом України за енергоносії.
Україна озвучила прагнення бути без’ядерною державою. У січні 1994 р. у Москві було зроблено заяву трьох держав (Росії, України, США) про виведення ядерної зброї з України. Після ратифікації Верховною Радою договору у листопаді цього ж року нашій країні були надані гарантії безпеки з боку ядерних держав, а також передбачені компенсації не тільки за стратегічні, а й за тактичні ракети тощо. Впродовж 1992- 1997 рр. Україна уклала договори про дружбу і співробітництво з країнами СНД. З 1992 р. стала членом Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Після приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, у вересні 1995 р. Україна стала повноправним членом Ради Європи. Розширені відносини з НАТО, особливо через приєднання до програми «Партнерство заради миру». Невипадково 1994 р. був проголошений в США - «українським». У березні відбулися українсько-американські переговори на найвищому рівні, а після зустрічі двох президентів - Л.Кучми і Б.Клінтона (травень 1995 р.), засоби масової інформації сповістили про прорив у двосторонніх відносинах. Сутність зовнішньої політики України полягала у принциповій відмові від будь-яких проявів конфронтації, у переході до активного співробітництва з іншими державами.
Процес інтеграції України у загальноєвропейські структури виявився нелегким. Налагоджено правові засади контактів з Європейським Союзом, що має стати центральною інституцією, навколо якої створюватиметься порядок в Європі. У той же час взаємовідносини між Росією й Україною поступово входили у міжнародно-правове поле. На думку багатьох фахівців, велику роль у формуванні політики Європейського Союзу щодо України грає ФРН. З 17 січня 1992 р. встановлені дипломатичні відносини України з Німеччиною. Посольство Німеччини стало першим посольством західної країни в нашій незалежній державі. Наміри тісного співробітництва з Україною продемонструвала Польща. Останнім часом, незважаючи на розбіжності в окремих політичних питаннях, співпраця обох країн зміцнюється. Завдяки допомозі Чехії й Словаччини Україна у червні 1996 р. стала членом Центральноєвропейської ініціативи. Угорщина однією з перших підписала з Україною (6 грудня 1991 р.) Договір про основи добросусідства та співробітництва. Непростими залишаються відносини з Румунією, бо, починаючи з 1991 р., румунські політики фактично відкрито висували Україні територіальні претензії, посилаючись на аморальність пакту Молотова-Ріббентропа від 1939 року (мається на увазі приєднання до УРСР Північної Буковини, Хотинщини, Придунайського краю). У червні 1997 р. у Констанці українська сторона підписала широкомасштабний договір з Румунією, що було важливим актом не тільки для захисту національних інтересів України, а й взагалі для зміцнення системи європейської безпеки. За Констанцьким договором Румунія відмовилася від територіальних претензій до України. З розпадом СРСР виявилися перспективними взаємовідносини з Туреччиною. Особлива зацікавленість до нашої країни з боку Туреччини пояснюється кримськотатарським чинником. Зовнішньополітична діяльність незалежної України не обмежувалась Європою, Північною Америкою і Передньою Азією. Так, ще у березні і грудні 1995 р. відповідно до Японії і Південної Кореї здійснив візит Президент України Л.Кучма. Відкрилися нові можливості взаємного господарського співробітництва з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Певні корективи до зовнішньополітичного курсу України внесли події «помаранчевої революції». Українське керівництво визнало стратегічними відносини з Європейським Союзом, задекларувало спроби інтегруватися в ЄС. Натомість представники ЄС ще не бачать Україну своїм потенційним членом. Ілюзії української влади розвіяв Президент Чеської республіки В.Клаус під час візиту до Києва. До того ж, Україна визнала пріоритетність співпраці з США — єдиною на сьогодні наддержавою світу. США зацікавлені в тому, щоб Україна увійшла до євроатлантичних структур. Відкритим залишається питання про вступ України до НАТО. Останні провали у відносинах між Україною і Росією ще раз довели значний рівень інтегрованості економіки України в російську. Окремі українські політики справедливо вказували на те, що США і Росія втручаються у внутрішні справи України, тому нашій державі слід наполегливо впроваджувати в життя цілісну зовнішньополітичну стратегію.
Отже, зовнішньополітична діяльність України зосереджена в трикутнику ЄС - США — Росія. Інтеграція у європейські та євроатлантичні структури відбувається хаотично. Непослідовною є участь в СНД. Проте, в України є можливість перетворитися на регіонального лідера. Потребує додаткового обґрунтування, а можливо, перегляду так звана концепція багатовекторності.
Нові терміни і поняття
Ратифікація — затвердження органами верховної законодавчої влади держави міжнародного договору (укладеного повноважними представниками договірних сторін), що надає договору юридичної сили.
Конфронтація — зіткнення, протистояння між державами, блоками держав, соціальними групами тощо.
Європейський Союз - союз європейських держав, утворений згідно з Договором про Європейський Союз (так званий Маастрихтський трактат), підписаний у 1992 році. Діє з 1993 р.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України