Історія України у питаннях та відповідях

9.6. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК БАГАТОПАРТІЙНОСТІ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

У добу перебудови, наприкінці 1989-1990 рр. на основі самодіяльних громадських організацій та рухів в Україні виникають численні політичні партії. На лютневому пленумі ЦК КПРС 1990 р., на вимогу демократичних сил, було прийнято рішення вилучити з Конституції СРСР статтю 6 про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії в радянському суспільстві. Законодавчо це було оформлено на III з’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 року. Відповідну юридичну базу для існування багатопартійності в Україні було створено після ухвалення постанови Президії Верховної Ради «Про порядок реєстрації громадських об’єднань» (вересень 1990 р.).

Ще у вересні 1989 р. у м. Львові на установчому з’їзді створено Народний Рух України за перебудову (НРУ). На з’їзді домінували представники Західної України (до 50 %), більшість делегатів належали до інтелігенції. Радикальне крило організації (В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, М.Горинь та ін.) виступало за повну незалежність України. У квітні 1990 р. на базі Української Гельсінської спілки постала Українська Республіканська партія (УРП). Лідером партії було обрано Л.Лук’яненка. 11 республіканців обрано до Верховної Ради УРСР. У березні 1990 р. на засіданні Великої Ради Руху деякі його керівники заявили про свій вихід з КПРС і пізніше створили Демократичну партію України (ДемПУ). З’явилася й перша формальна партія в республіці — Українська національна партія на чолі з Г.Приходьком. На цьому завершився І етап — «зародження багатопартійності».

На II етапі (травень 1990 - серпень 1991 р.), який окремі фахівці називають «вихід багатопартійності на державний рівень», з’явилася парламентська опозиція. Під тиском представників опозиції були прийняті важливі державні рішення. Серед них - прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. За період з 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об’єднань.

З серпня 1991 р. розпочався III етап - «становлення багатопартійності». Його можна охарактеризувати розширенням спектру багатопартійності. На сьогоднішній день налічується понад 150 партій в Україні. Крім того, посилився розкол та спричинилося дроблення політичних сил. Поступово активізувався процес створення місцевих партійних відділень та осередків. Більшість партій пов’язували свою діяльність з впливовими бізнесовими та юридичними колами. Однак, у політичній боротьбі спостерігалося періодичне перегруповування сил, створення політичних блоків. Відповідна тенденція була помітна в період виборчих кампаній 1994 р. та 1999 р.

Фахівцями підмічено: особливість процесу формування багатопартійності в Україні в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Усі політичні сили можна розділити на три класичні напрями: лівий, правий і центристський. До лівого крила можна віднести Комуністичну партію України, Соціалістичну партію України, Прогресивну соціалістичну партію України тощо. Серед партій правого спрямування — Народний Рух України, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів тощо.

Більшість центристських політичних партій базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії або лібералізму. Проте, на парламентських виборах 1998 р. лише чотири центристські партії (Партія зелених України, Народно-демократична партія, Всеукраїнське об’єднання «Громада», Соціал-демократична партія України (об’єднана)) подолали 4 %-ий бар’єр і потрапили до Верховної Ради.

Розвиток багатопартійності в нашій країні в період незалежності можна охарактеризувати такими моментами:

- існування великої кількості політичних партій (якщо на час проголошення незалежності в республіці було зареєстровано 4 партії, в грудні 1993 р. - 27, на початку 1998 р. - 52, то нині їх близько 150);

- нечисленність партійних лав (станом на квітень 1993 р. загальна кількість членів усіх партій складала понад 200 тис. осіб; більшість політичних партій - партії-карлики, або за висловом другого Президента України Л.Д.Кучми - «диванні партії», бо членів партії стільки, що всі вони помістяться на одному дивані);

- соціальна база більшості партій невизначена (у програмних документах партій не вказано виразниками інтересів яких соціальних груп вони є; програми партій схожі, їх характеризують гасла, які звернено до всього народу);

- більшість партій створюються не на консолідації навколо ідеї (партію, як правило, об’єднує лідер чи група авторитетних політичних діячів);

- партійний вплив, як правило, строго локалізований (партійна діяльність обмежена здебільшого столицею, партійні структури недостатньо поширені в провінції);

- порівняно чітка географічна зорієнтованість партій (націонал-демократи домінують в Західній Україні, ліві партії - у Східній).

Українське суспільство кінця 90-х років XX ст. — початку XXI ст. недостатньо структуроване. Населення, на жаль, характеризується низьким рівнем політичної культури, а більшість політичних партій - штучністю, формальністю, програмною непослідовністю, суперечливістю запропонованих гасел. При цьому не слід забувати, що у більшості випадків на перший план виходить не програма дій конкретної партії, а амбіції політичних лідерів.

Таким чином, процес становлення та розвитку багатопартійності в Україні триває, кожна політична сила шукає своє місце у політичному середовищі. Українська політична система наближається до того стану, який притаманний більшості сучасних демократичних держав. З одного боку, можна констатувати, що спектр політичних поглядів широкий, але чисельність політичних партій зростає значно швидшими темпами, ніж їх вплив, авторитет, дієвість, роль у сучасному українському суспільстві. На порядок денний виходить проблема консолідації політичних сил, укрупнення політичних партій, що зможе перетворити останніх на впливовий елемент української політичної системи.

Нові терміни і поняття

«Ліві» — політичні партії, що відстоюють інтереси найманих робітників. Практична діяльність лівих веде до розширення державного сектора в економіці, збільшення соціальних витрат.

«Праві» - політичні партії, що відстоюють інтереси власників. Як правило, політика правих призводить до приватизації державного майна, зменшення соціальних витрат.

Центризм - політична позиція, проміжне, середнє становище між крайніми політичними платформами, поглядами.

Політична культура - знання, система цінностей, взірці поведінки, що лежать в основі дій різних суб’єктів (правлячої групи, масових рухів, партій, керівників, які внаслідок свого посадового чи іншого становища регулюють відносини між людьми в межах певної держави або відносини з іншими державами).