Історія України у питаннях та відповідях

9.4. ПРИЙНЯТТЯ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. мала стати політико-правовою концепцією нової Конституції України. Однак, серпневі події в Москві внесли свої корективи у конституційний процес. Після того, як 24 серпня 1991 р. Верховна Рада (ВР) прийняла Акт про незалежність України та громадяни підтвердили його головне положення на грудневому референдумі цього ж року, стан речей у політико-правовій сфері змінився. Значна частина положень концепції втратила свою актуальність, не відповідала реаліям часу. Тому слід було виробити нові підходи до розбудови конституційних засад нової держави.

Процес прийняття Основного Закону України фахівці поділяють на два етапи. На першому з них (1990-1993 рр.) головним завданням було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічно та юридично завершеного проекту Конституції. На основі вже згадуваної концепції були створені чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. було винесено на всенародне обговорення. У жовтні цього ж року ВР доручила Конституційній комісії доопрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. Перший етап конституційного процесу завершився опублікуванням вказаного проекту.

Хронологічні межі другого етапу конституційного процесу - 1994- 1996 рр. Він розпочався 20 вересня 1994 р., коли було вирішено питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. Остання складалася з представників законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л.Кучми і Голови Верховної Ради О.Мороза. На цьому етапі слід було узгодити позиції різних політичних сил. Головні дискусії точилися щодо форми державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на теренах України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між різними гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. У квітні 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії ВР, розпочався розгляд проекту, який було запропоновано Конституційною комісією. Для доопрацювання проекту було утворено ще одну спеціальну комісію ВР. Протягом 28 травня - 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався парламентом і був прийнятий у першому читанні. Та вже 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. У такій ситуації 26 червня Президент оголосив Всеукраїнський референдум, куди виносився проект Конституції, який український парламент не прийняв. Протистояння між Президентом і Верховною Радою загострилося.

28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України. За це рішення проголосувало 315 депутатів, а за закон про введення її в дію - 338 депутатів. Відтак, 28 червня стало Днем Конституції України. Прийняття Конституції України завершило процес становлення політичної системи України як цілісного організму з більш-менш чіткою визначеністю структурних елементів та їх функціонального призначення.

У структурному відношенні Конституція складається з преамбули, п’ятнадцяти розділів. У преамбулі проголошується, що Конституція прийнята Верховною Радою від імені українського народу і є результатом здійснення українською нацією права на самовизначення. Крім того, в ній сформульовані завдання щодо забезпечення в Україні прав і свобод, зміцнення громадянської злагоди, розвитку соціальної і правової держави.

У першому розділі йдеться про загальні засади існування української держави. Остання визнається суверенною, незалежною, демократичною, соціальною й правовою. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо через різні демократичні процедури. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. За формою державного устрою Україна визнається як унітарна республіка, а українська мова проголошується державною. Водночас в Україні гарантується вільний розвиток інших мов.

Найвищою соціальною цінністю Конституція проголошує людину. Громадяни України мають право на працю, страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров’я тощо. Право приватної власності проголошується непорушним. Закріплюється право на свободу світогляду та віросповідання, право проводити збори, мітинги, демонстрації тощо. Утвердження та забезпечення прав людини і громадянина є головним обов’язком держави.

Вищий законодавчий орган України - Верховна Рада, що обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів. Роботою ВР керує Голова, що обирається з її складу. Крім законодавчої, ВР здійснює також установчі і контролюючі функції, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики. Главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України є Президент. Він обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. У Президента значні повноваження: представляє державу на міжнародній арені, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, забезпечує національну безпеку і правонаступництво держави, призначає позачергові вибори до ВР, третину складу Конституційного Суду України, за поданням прем’єр-міністра України - членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих держадміністрацій. За згодою ВР Президент призначає прем’єр-міністра та приймає рішення про його відставку, має право скасовувати постанови і розпорядження уряду. Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил України. Він підписує закони ВР і має право вето щодо них. Кабінет Міністрів - вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВР. Згідно з Конституцією правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Єдиним органом, який має офіційно тлумачити Конституцію та закони республіки є Конституційний Суд. Місцеве самоврядування, відповідно до Конституції, здійснюється безпосередньо громадами через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Інтереси територіальних громад міст, селищ і сіл представляють районні та обласні ради.

Конституція набула чинності з дня її прийняття. Отже, з’явилась можливість за допомогою положень і принципів Основного Закону завершити розбудову громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової держави.

Нові терміни і поняття

Легітимація — визнання чи підтвердження законності певного права чи положення.

Правова держава — суверенна, демократична держава, в якій панує принцип верховенства права; дотримання закону всіма громадянами, повага особи, забезпечення недоторканності її прав і свобод; панує пріоритет прав людини; взаємна відповідальність держави і громадянина; незалежність правосудця та презумпція невинності.

Право вето — заборона, яку накладає один орган державної влади на рішення другого державного органу.