Історія України у питаннях та відповідях

9.3. СТАНОВЛЕННЯ ВЛАДНИХ СТРУКТУР У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Свого часу представники української діаспори вказували на те, що якщо українська державність відбудеться, то вона постане з Української Радянської Соціалістичної Республіки й на перших порах повинна буде спиратися на владні структури радянської владної системи. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України (надалі - ВРУ) проголосила незалежність української держави, яка була підтримана на Всеукраїнському референдумі 1 грудня цього ж року. Зразу постало питання про розбудову власних державних структур. Стисло проаналізуємо цей процес.

8 жовтня 1991 р. ВРУ прийняла Закон «Про громадянство України». Згідно з цим законом громадянство України надавалося всім, хто проживав на теренах республіки, незалежно від статі, соціального стану, політичних та релігійних уподобань, хто не був на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України. Законом «Про державний кордон України» (4.11. 1991 р.) проголошувалась недоторканість кордонів України, визначався порядок їхньої охорони та правила переходу. Трохи пізніше було утворено Державний митний комітет України.

Важливим завданням поставало створення власних Збройних сил. 11 жовтня 1991 р. ВРУ затвердила концепцію оборони та розбудови власних Збройних сил. Відповідно до цього документа Україна оголошувала про свій нейтралітет, позаблоковість та без’ядерний статус. Розпочався процес поетапного скорочення та переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, окремої армії протиповітряної оборони, повітряних армій та Чорноморського флоту. Декларувалося, що держава має витрачати на військові асигнування 4-5 % бюджету. Процес реструктурування армії пожвавився після грудневого референдуму 1991 року. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла «Воєнну доктрину України». На початку 1994 р. Україна вивезла зі своєї території всю тактичну ядерну зброю. У процесі розбудови нової армії залишалось чимало невирішених проблем: Чорноморський флот (взаємовідносини з Росією), конверсія, кадри, соціальний захист військовослужбовців тощо.

У січні-лютому 1992 р. низкою постанов ВРУ затвердила Державним гімном України мелодію М.Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовтий колір для національного прапора, а тризуб як малий герб держави. Щоб вийти з карбованцевої зони в 1992 р. на теренах республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використання.

2 вересня 1996 р. купон змінила національна валюта - гривня. Трохи раніше, 28 червня 1996 р. в Україні було прийнято нову Конституцію (аналіз основних положень Конституції див. у пункті 9.4.).

Ще навесні 1990 р. було обрано Верховну Раду, що була вищим законодавчим органом влади. Депутати дванадцятого скликання, обрані ще до проголошення незалежності, продовжували працювати до весни 1994 р. Перший український парламент періоду незалежності прийняв майже 450 законів. Проте, велика кількість юридичних актів мала декларативний характер, а у самому парламенті політичні пристрасті доповнювалися, на жаль, непрофесіоналізмом депутатів. Законом ВРУ від 5 липня 1991 р. запроваджувався інститут президентства.

Першим Президентом України 1 грудня 1991 р. було обрано Л.Кравчука. За нього віддали голоси понад 61 % громадян, які взяли участь у голосуванні. Президент України мав виконувати функції глави держави і виконавчої влади. Конституція 1996 р. закріпила статус форми правління України як президентсько-парламентської республіки. Кабінет Міністрів України мав вживати заходи щодо забезпечення національної безпеки, розробляти і вирішувати питання соціально-економічного характеру тощо. Судова влада мала здійснюватися тільки органами судової системи. Остання складалася з Верховного суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» (5.11.1991 р.) нагляд за виконанням законів територією республіки мала здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Спочатку здавалося, що побудована система влади може адекватно і швидко вирішувати складні питання суспільно-політичного життя. Однак, в Україні фактично відбулося поєднання елементів парламентської і президентських республіканських правлінь, радянської владної системи. Причому, головні звинувачення майже завжди були спрямовані проти уряду. Розпочалося протистояння Президента і Верховної Ради. Президент Л.Кравчук у травні 1993 р. виступив з пропозиціями, запропонувавши взяти на себе безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів.

У той же час на місцях було запроваджено посади представників Президента. Розпочався процес формування апарату місцевої державної адміністрації. Все це робилося з метою реформувати радянську владну систему, а також створити жорстку виконавчу вертикаль, яка була б підпорядкована Президенту. Останні заходи Президента призвели до продовження конфлікту з Верховною Радою, яка у 1994 р. ліквідувала місцеві держадміністрації і повернула державну владу на місцях радам народних депутатів та їхнім виконкомам.

Окремі фахівці, зокрема О.Бойко, вважають, що зазначені вище події завершили початковий процес державотворення в Україні. Спроби колишньої республіки Радянського Союзу швидко сформувати нові владні структури разом з позитивними змінами, на жаль, призвели до негативних тенденцій: не вдалося здійснити чіткий розподіл владних повноважень між різними гілками влади; на всіх рівнях панувала тотальна безвідповідальність; надзвичайно ускладнився процес управління державою. Невдоволення пересічних громадян зростало, у суспільстві, яке було виведене з рівноваги, почали поширюватися думки про проведення референдуму щодо довіри Президентові та Верховній Раді. Протистояння між різними політичними силами посилювалося, розкол між Президентом та Верховною Радою поглибився. У такій ситуації було прийнято рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів Верховної Ради та Президента України.

Нові терміни і поняття

Громадянство — формальний політико-правовий статус особи, який визначає належність до певної держави, підпорядкованість її законам, надає людині певні юридичні, політичні, економічні права тощо.

Нейтралітет — 1) міжнародно-правовий статус держави, яка не бере участі у війні, що відбувається між іншими державами, зберігає зі сторонами, що воюють, мирні відносини, не надає жодній з них якоїсь допомоги; 2) невтручання у справи ворогуючих сторін.

Депутат - 1) виборний член представницького державного органу; 2) особа, уповноважена колективом для виконання відповідальних завдань, доручень поза сферою безпосередньої діяльності колективу, для репрезентування та відстоювання його інтересів.