Історія України у питаннях та відповідях

1.10. СХІДНІ СЛОВ’ЯНИ У IV-IX ст.: ІСТОРІЯ, ПОБУТ, ЗВИЧАЇ ТА ТРАДИЦІЇ

Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І-ІІ ст. н.е. Тацита, Плінія Старшого, де слов’яни фігурують під назвою венеди. Твір історика готів Йордана «Гетика» (VI ст.) містить інформацію про розпад венедської ранньослов’янської спільноти. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавини (Подунав’я). Візантійський автор Прокопій Кесарійський вважав антів та склавинів одним народом (тобто розділення на антів та склавинів було недавнім). До речі, слід вказати, що більшість сучасних вчених вважає, що формування окремих слов’янських груп та народів було започатковано процесом розселення антів та склавинів. Відомо, що у IV ст. виникають союз антів й союз склавинів. Археологічно склавинське об’єднання пов’язують із празько-корчацькою культурою, а антське — із пеньківською культурою.

Антське царство — раннє державне утворення, в якому відбувався перехід від первісного ладу до феодалізму, з виразними ознаками патріархального рабовласництва. Письмові джерела згадують антських вождів (царів): Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста. Відомо, що анти були войовничим народом. Йордан повідомляє про війни готів під керівництвом Амала Вінітарія з антами, описує спочатку поразку готів, а потім перемогу (Амал Вінітарій розп’яв короля антів Божа з синами та 70 старійшинами).

Протягом VI ст. йшли війни між антами та Візантійською імперією за Балканські провінції (т.зв. Балканські війни), наприкінці VI ст. анти захопили Пелопонеський півострів (здійснювали напади на Елладу, Фесалоніку, Фракію), доходили навіть до передмістя Константинополя. Практикували осаду міст, знали військову техніку свого часу. До середини VII ст. практично весь Ватіканський півострів було заселено слов’янами.

З середини VI ст. до Східної Європи прийшла нова хвиля завойовників з Центральної Азії — авари, які заснували в Карпатській котловині свою державу Аварський каганат. В наслідок слов’яно-аварських воєн, антське державне утворення припинило існування, проте процес складання державності у східних слов’ян продовжувався.

У VII-IX ст.ст. утворюються та існують нові слов’янські етнічні та політичні угруповання, союзи племен й т.зв. славінії, наприклад, союзи дулібів, полян, сіверян, уличів, древлян (тринадцять племінних груп). На грунті об’єднання окремих племен у союзи виникають протодержавні утворення — племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, у VIII-IX ст.ст. існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (майбутня Новгородська земля) й Артанія або Арсанія (Ростово-Суздальська або Причорноморська — Приазовська Русь). Наймогутнішим була Куявія, яка стала тим територіальним та політичним ядром, навколо якого зросла Давньоруська держава.

Спочатку в слов’ян існувала військова демократія, реальна влада належала племінним зборам — віче, вже існувала нерівність, але ще не було легалізованого апарату примусу. Поступово роль віча занепадає та на перший план у політичному житті виходить князівська влада. Дружина на чолі з князем виокремлюється у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла над общинниками. Розвиток продуктивних сил суспільства, збагачення дружини під час походів сприяли соціальному розшаруванню й формуванню феодальної системи. Військова та племінна знать дедалі більше концентрувала у своїх руках багатства, використовувала працю рабів та збіднілих общинників. Прогресуюча соціальна диференціація обумовила необхідність появи постійних органів примусу.

Основа господарювання східних слов’ян — орне землеробство (подсічно-вогнева, перелогова система — у лісовій зоні, а у лісостеповій — наприкінці І тис. — двопілля й трипілля). Основні культури: зернові — просо, ячмінь, пшениця, жито, городні - цибуля, ріпа, капуста, морква, горох; технічні — льон, конопля; садові). Допоміжну роль відігравали тваринництво (ВРХ, свині, вівці, коні), сільські промисли, бортництво, рибальство, мисливство.

У VI-VIII ст.ст. у східнослов’янських племен розвиваються ремесла. Одні з них — залізообробне, ковальське, ювелірне — мали вже професійний характер, існували навіть спеціалізовані центри, тоді як інші — гончарне, обробка дерева, каменю, рогу та кості мали ще натуральний характер.

Розвиток господарства зумовило поглиблення суспільного поділу праці, обміну та активізації торгівлі, виникнення та зростання кількості постійних поселень, а також укріплених «градів», у яких відбувався міжобщинний обмін та розміщувалася племінна верхівка. Розширювалася зовнішня торгівля (що засвідчують знахідки іноземних монет). Найбільш жвавими були торговельні зв’язки з Великою Моравією, Болгарією, Хазарією, Візантією тощо. Розширення торгівлі збагачувало родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства, а також ставило питання про необхідність захисту торговельних шляхів та створення власної державності.

Протягом усього І тисячоліття матеріальна культура східних слов’ян зберігала спільні риси. Сільські поселення мали площу 1-2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок, як правило, «гніздами» — на відстані 2-4 км одне від одного. Житлом служили напівземлянки або землянки зі стінами з плетеного каркасу, що був обмазаний глиною чи зі зрубними стінами, обов’язковим вогнищем, а з V ст. - пічкою-кам’янкою. Відомі й наземні житла. Площа — близько 25-30 кв. метрів. Біля домівок — кладові (ями). Кераміка була ліпною, інколи зі врізними узорами. Як вже згадувалося, виникали та розвивалися й укріплені гради — центри племінних князівств.

Вірування слов’ян характеризуються як політеїзм. Існували розвинута система святилищ та жертвоприношень, виокремилася впливова верства жерців (волхвів).

Поховальний обряд — кремація (перепалені кістки ховали в ямках або у спеціальних урнах, інколи поряд з кістками знаходять рештки зброї, монетні й речові скарби, що свідчить про виділення серед слов’ян воїнів та племінної верхівки).

Таким чином, можна зробити висновок, що східні слов’яни формувалися як етнос із власного матеріальною та духовною культурою протягом І тис. н.е., й напередодні IX ст. вони вже стояли на порозі формування власної державності.

Нові терміни і поняття

Славінія — перехідна форма від територіального союзу слов’янських племен до ранньофеодальної держави.

Трипілля — система землекористування, яка передбачала наявність пару, озимих та ярових посівів.

Політеїзм (від грец. «полі» — багато й «теос» — бог) — багатобожжя, віра у багатьох богів.