Історія України у питаннях та відповідях

8.4. НАСТУП СТАЛІНІЗМУ В ІДЕОЛОГІЇ І КУЛЬТУРІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-Х - НА ПОЧАТКУ 50-Х РОКІВ XX СТ.

Закінчилася Друга світова війна, яка принесла радянському народу багато випробувань, страждань і горя. Процес повернення до мирної праці, подолання повоєнної розрухи втілював багато сподівань на позитивні зміни. Однак, як і у попередні роки все знаходилося під пильним контролем комуністичної партії. Велике занепокоєння в офіційної влади викликало те, що під час війни десятки мільйонів осіб проживали на окупованих територіях, мільйони були вивезені на примусові роботи до Німеччини, перебували в полоні. Мільйони радянських військових перебували в країнах Східної і Південно-Східної Європи та бачили там вищий рівень життя, ніж про нього казала радянська пропаганда. Всі вони зазнали чужих для системи ідеологічних впливів. Для того, щоб відновити тотальний контроль над свідомістю людей, режим почав використовувати різноманітні засоби, в тому числі гучні ідеологічні кампанії та репресії.

В Україні репресії мали ще одну особливість - з їх допомогою влада намагалася викорінити саму можливість національно-визвольного руху в республіці. Приборкати критично налаштовану інтелігенцію доручили секретарю ЦК ВКП(б) А.Жданову. У 1946- 1948 рр. прийнято постанови ЦК партії «Про журнали «Звезда» і «Ленинград»», «Про репертуар драматичних театрів і заходи щодо його поліпшення», «Про кінофільм «Большая жизнь»», «Про оперу «Великая дружба» В.Мураделі».

Водночас ЦК КП(б)У ухвалив постанови «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури» (серпень 1946 р.), «Про журнал сатири і гумору «Перець»», «Про журнал «Вітчизна»», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення» (усі три у вересні 1946 р.). Творча інтелігенція піддавалася нещадній критиці, причому зневажливим і безцеремонним тоном, визнавалася «українськими буржуазними націоналістами» та «ворогами народу».

У 1947 р. КП(б)У знову очолив Л.Каганович. І вже на вересневому пленумі правління Спілки письменників України відверто звинувачено в «націоналізмі» М.Рильського (твори «Мандрівка і молодість», «Київські октави»), Ю.Яновського (роман «Жива вода»), І.Сенченка (повість «Його покоління»), О. Довженка (кіносценарій «Україна в огні») та ін. Цього ж року влада робить наступ на наукову інтелігенцію. У серпні ухвалюється постанова «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У працях «Короткий курс історії України» (за ред. С.Білоусова, К.Гуслистого, М.Петровського та ін.),

«Нарис історії України» (за ред. К.Гуслистого, Л.Славіна, Ф.Ястребова), першому томі «Історії України» (за ред. М.Петровського) розкритиковані «перекручення буржуазно-націоналістичного характеру», антинауковість, відхід від принципу партійності, відродження історичних концепцій В.Антоновича, М.Грушевського, відмова від класового підходу до аналізу історичного поступу людства. Влада монополізувала право на трактування історичного процесу та нікому не дозволяла ухилятися від заданої схеми історії.

Другий етап кампанії, спрямованої проти інтелігенції, пов’язаний з боротьбою з «низькопоклонством» перед Заходом, а пізніше з «космополітизмом». Ініціатори цієї кампанії мали на меті привести країну до культурно-ідеологічної ізоляції, розколоти інтелігенцію, певним чином протиставити її іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні настрої, посилити процес русифікації, відновити образ внутрішнього ворога, необхідний тоталітарному режимові для існування. Окремих представників української творчої інтелігенції, таких як критики О.Борщагівський, А.Гозенпуд, стали називати «безрідними космополітами».

У 1947 р. започаткували дискусію щодо окремих питань філософії, яка пропагувалася як «зразок більшовицької критики і самокритики». В інших наукових напрямах — мовознавстві, політекономії — теж відбувалися дискусії подібного характеру. Вочевидь, офіційна влада за допомогою таких дискусій намагалася виявити та розгромити інакомислення серед представників наукової інтелігенції, встановити контроль над усіма сферами духовного життя.

На сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук у серпні 1948 р. одна з подібних дискусій фактично розгромила радянську школу генетики. Кількасот вчених втратили роботу. Ця кампанія нині називається іменем «народного академіка» Т.Лисенка — «лисенківщиною». В Україні її жертвами стали академік М.Гришко, професори С.Гершензон, Л.Делоне, І.Поляков та ін. Псевдонаука «зачиняла двері» окремим науковим напрямам, не давала їм вільно розвиватися, все більше панував догматизм. Кібернетика була оголошена «буржуазною лженаукою».

2 липня 1951 р. у газеті «Правда» побачила світ редакційна стаття «Проти ідеологічних перекручень у літературі». У ній було піддано критиці вірш В.Сосюри «Любіть Україну», написаний ще 1944 р., як «ідейно порочний твір». М.Рильського звинуватили в «серйозних ідеологічних помилках», засуджено оперу К.Данькевича «Богдан Хмельницький», вказано на «серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні».

Незважаючи на те, що головним об’єктом для тоталітарного режиму була інтелігенція, від ідеологічного наступу тоталітарного режиму страждало все суспільство. Один з партійних лідерів Л.Каганович відверто вказував, що кожний випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українського буржуазного націоналізму. Підкреслимо, що ідеологічні кампанії проводилися під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників: розгортання і поглиблення «холодної війни» між СРСР і США, зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами, реанімація образу внутрішнього ворога - однієї з умов існування режиму, нейтралізація активної патріотично налаштованої національної еліти тощо. Все це створювало гнітючу атмосферу, гальмувало духовний розвиток народу загалом. Суспільство перебувало в очікуванні нового витку репресій, принаймні на це вказує промова Сталіна на осінньому пленумі компартії 1952 року. 5 березня 1953 р. Сталін помер, з’явилися сподівання на пом’якшення морально-політичного клімату в країні.

Нові терміни і поняття

Концепція історична — головний задум, провідна ідея історичного дослідження, за допомогою якої обґрунтовується вибір об’єкта пізнання, здійснюється первинне формулювання проблеми, аргументація найпринциповіших понять, які в сукупності утворюють чітку пояснювальну схему.

Космополітизм (космополіт — громадянин світу) — теорія і практика, яка вважає особу представником усього людства, здатним користуватися всіма надбаннями людства, орієнтуватися на них і примножувати; теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії батьківщини, свого народу, національної культури.

Шовінізм — агресивна форма націоналізму, спрямована на розпалювання ворожнечі між народами. Шовінізм вказує на винятковість нації, якій нібито належить панувати щонайменше над іншими народами.

Догматизм - метод мислення, який спирається на догми - положення, що сприймаються як незаперечні і незмінні, без 'їх доведення і врахування мінливості обставин.