Історія української літератури ХI—XVIII ст.

Короткий термінологічний словник

Автентичність (грец. authentikos — справжній, достовірний) — оригінальність, вірогідність тексту на підставі безпосередніх даних.

Автограф (грец. autos — сам і grapho — пишу) — власноручний рукописний текст певного автора, первісний рукопис давнього часу.

Агіографія (грец. hagios — святий і graphs — пишу) — літературний жанр, призначений для розповіді про святого; житіє святого.

Азбуковник — своєрідний довідник, у якому за алфавітним принципом розташовані певні повідомлення, наприклад біблійна символіка.

Акафіст— гімн на честь Ісуса Христа, Богородиці чи святого, який виконували стоячи. Складався із зачину (кукулія), 12-ти більших строф (ікосів) і 12-ти менших строф (кондаків), які чергувалися під час виконання.

Алегорія (грец. alios — інший і agoreuo — говорю) (інакомовлення) — художній спосіб двопланового зображення. Часто застосовували у давніх творах (проповіді, притчі, повчання).

Альманах (нім. Almanach, від лат. almanachus — збірник прогнозів) — літературний збірник, упорядкований за певною тематикою або жанрами. Був поширений у давні часи (Ізборник, «Золотослів», «Маргарит», «Златоструй» та ін.).

Ампліфікація (лат. amplificatio — збільшення, прикрашання) — стилістичний прийом, який полягає у нагромадженні однакових тропів, однотипних виразів чи синтаксичних елементів з метою підсилення виразності художньої мови.

Анімізм (лат. anima, animus — душа, дух) — віра в існування душ, духів, уявлення про природу як живу душу.

Апокриф (грец. apokruphos — схований, таємний) — оповідання легендарного характеру про осіб і події з біблійної історії, які не входять у канонічний текст Святого Письма.

Апракос — текст Нового Завіту.

Архетип (грец. arche — початок і typos — образ) — прообраз, первісний образ, ідея, давній взірець колективної підсвідомості, який існує у пам’яті поколінь і може бути втілений в усній та писемній формах у вигляді символів.

Аскеза (грец. askesis — вправа, подвиг) — спосіб життя, який полягає у надзвичайній стриманості, помірності, відмові від життєвих благ та насолод заради здобуття містичних знань і надприродної магічної сили.

Афоризм (грец. aphorismos — визначення) — короткий вислів, узагальнене судження, виражене у лаконічній, влучній формі (давній збірник афоризмів — «Бджола»).

Байка — ліро-епічний твір у віршах чи прозі, пов’язаний з повчанням, моралізаторством, основним художнім засобом якого є алегорія.

Бароко (італ. barocco — дивний, химерний) — художній тип творчості в європейському мистецтві XVI—XVII ст., який характеризувався динамізмом образів та композицій, зображенням контрастів, складною метафоричністю, алегоризмом, пишністю, барвистістю, риторичністю викладу, оздобленням, емблематичністю зображення.

Біблеїзм — вживане у художньому тексті слово чи вислів із Біблії.

Буколіка (грец. bukolikos — пастух) — твори, у яких зображено ідеалізоване сільське життя на природі.

Бурлескний (італ. burla — жарт) вірш-орація (лат. ого — говорю) — речитативний гумористичний твір, основним засобом якого є навмисна невідповідність між темою і словесною формою: подання «високої» теми зниженим, часом вульгаризованим стилем, «низької» — високим, піднесеним.

Буфонада (італ. buffonata — блазнювання) — жартівлива, смішна вистава або манера гри (інтермедія, фарс, водевіль, побутова частина вертепної драми).

Вертеп — популярний в Україні у XVII—XIX ст. пересувний ляльковий театр.

Геральдичний вірш — твір, що пояснює значення гербів держави, міста, роду.

Гомілетика (грец. homileo — спілкуватися з людьми) — розділ курсу риторики, що розкривав теорію і практику проповідницької діяльності (складання та проголошення проповідей).

Грамота — вид ділових документів X—XVII ст. у східних слов'ян.

Гротеск — тип художньої образності, заснований на парадоксі, карикатурному перебільшенні зображуваних рис людини або певних явищ.

Гумор — різновид відображення смішного, кумедного в життєвих явищах та людських характерах.

Двовір’я — поєднання двох вірувань.

Декламація (лат. declamare — вправлятися у виголошенні промов) — проміжний між поезією, шкільною драмою і віршованим діалогом жанр віршових творів, що виконували під час різдвяних або великодніх свят.

Діалог (грец. dialogos — бесіда, розмова) — віршований твір на релігійну чи історичну тематику, побудований за принципом розмови двох осіб.

Діаріуш (польс. diariusz — щоденник) — різновид щоденника, нотатки, зроблені певною особою про факти свого життя у відповідному соціальному і національному контексті, своєрідний психологічний портрет автора, свідчення його ментальності, інтелекту, смаку.

Драма (грец. drama — дія) — родовий різновид літератури, який художньо моделює життєві колізії за відсутності авторських характеристик дійових осіб.

Духовні вірші — релігійна лірика, яку створювали церковні діячі, учні шкіл, мандрівні дяки, адаптуючи книжні псалми і канти до розуміння пересічного слухача.

Елегія (грец. elegos — скарга, плач) — ліричний жанр, основною темою якого є сумні роздуми про долю, становище у суспільстві, стосунки між людьми.

Емблема (грец. emblema — вставка) — художній прийом у бароковому мистецтві, принцип барочного метафоризму, що полягає в унаочненні абстрактних понять, їх специфічній символізації (емблеми чеснот, правосуддя, релігійних цінностей тощо).

Епіграма (грец. epigramma — напис) — короткий за обсягом, дотепний за спрямуванням, дошкульний за змістом твір.

Епістола (грец. epistole — лист) віршована — ліричний жанр, послання або лист у віршовій формі.

Євангеліє (грец. euangelion — добра звістка) — жанрове визначення перших чотирьох книг Нового Завіту.

Єресь (грец. hairesis — особливе віровчення) — відступ від загальноприйнятих поглядів, правил, положень. В Україні виникає у XIV—XV ст. унаслідок критичного ставлення до постулатів християнських віри та обрядовості.

Житіє — епічний повчальний твір з розвинутим сюжетом, побудованим на матеріалі біографії реальних або легендарних осіб, котрих християнська церква проголосила святими.

Житійна література — див. Агіографія.

Іконографічний (грец. eikon — зображення і grapho — пишу) канон (грец. kanon — правило) — правила створення образу центрального героя, наділеного доброчинністю і покірністю Божій волі.

Інвектива (лат. invectiva — лайлива промова) — різкий, гнівний виступ, який звинувачує когось або спрямований про чого-небудь.

Інтермедія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеликий за обсягом розважальний драматичний твір переважно комічного характеру, який виконували між актами основної вистави.

Іронія (грец. eironeia — удавання) — насмішка у прихованій, удаваній формі.

Ісихазм (грец. hesychia — спокій, безмовність) — ідеологія православної церкви, вчення про спосіб досягнення стану блаженного спілкування з Богом.

Історичний вірш — вірш, у якому змальовано конкретні події минулого або осмислено історію загалом.

Казання — див. Проповідь.

Канонічний текст — текст, обов’язковий для користування у незмінному варіанті (наприклад, біблійний канонічний текст).

Кант (лат. cantus — спів, пісня) — вид давньої величальної пісні, яку виконував хор без музичного супроводу у святкові дні.

Кирилиця — абетка, що мала 43 літери: 24 — візантійського (грецького) алфавіту і 19 — для передавання фонетики слов'янських мов.

Козацькі літописи — історико-літературні твори, що виникли у козацькому середовищі і виражали його ідеологію, бачення історичних подій.

Компіляція (лат. compilatio — крадіжка, грабіж) — неоригінальна, несамостійна літературна праця, поширена у давні часи, зокрема у літописанні, різноманітних белетристичних та дидактичних збірниках.

Курйозні (франц. curieux — цікавий) вірші — поширені у XVII ст. вірші, у яких перевагу надавали версифікаційній вигадливості, формальним прийомам (наприклад, акростихи, фігурні вірші та ін.).

Літопис — літературна, ідеологічно зумовлена форма викладу історичних подій, художнім ядром якої є хронотоп (часопростір), що розгортається за схемою середньовічних уявлень про світ, давні спільноти.

Літописне оповідання — розповідь, що спирається на факт (факти) і позначена розгалуженим сюжетом, авторською інтерпретацією деяких подій, широким використанням джерел оповіді.

Літургія (грец. leiturgia — служіння) — найголовніше християнське богослужіння.

Манускрипт (лат. manuscriptum — рукою написане) — давній рукопис.

Мартиролог (грец. martyros — слово) — жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (наприклад, «Мінелогій» («Місяцеслов»)).

Медієвістика (лат. medium aerum — середній вік) — галузь історичної (і літературної) науки, що вивчає середньовіччя.

Мемуари (лат. memoria — пам'ять) — жанр, близький до історичної прози, наукової біографії, документальних історичних нарисів, нотатки про події минулого, свідком чи учасником яких був автор.

Мінея (грец. minea — місячний) служебна (Часослов) — хроноло гічно впорядковані тексти церковних відправ на кожен день місяця, серед яких особливе літературне значення мали поетичні та образні, емоційно наснажені тексти пісень.

Міракль (лат. miraculum — чудо) — жанр середньовічної віршованої драми про житіє святого та чудеса, пов'язані з ним.

Містерія (грец. mysterion — таємниця, таїнство, обряд) — середньовічна європейська драма XIV—XVI ст. на біблійний сюжет, яку розігрували у святковий день (Різдво, Великдень).

Мораліте (франц. moralitee, від moralis — моральний) — твір повчального характеру з алегоричними дійовими особами на морально-етичну тематику.

Ораторська (лат. ого — говорю) проза — церковне красномовство, що оформлене у жанрі проповіді, призначене для проголошення (як елемент служби Божої) і читання (збірники проповідей).

Палеографія (грец. palaios —- давній і grapho — пишу) — допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає давні рукописи, переважно письмо (спосіб написання, форму літер, особливості матеріалу, на якому писали, тощо).

Палея — скорочений виклад старозавітної історії.

Паломник (прочанин) — мандрівник до святих місць, який за традицією приносив із собою гілочку пальми.

Паломницька проза — див. Ходіння.

Панегірик (грец. panegyrikos logos — урочиста промова, вірш) — хвалебний твір на честь певних осіб.

Паремійник — старозавітний текст.

Пародія (грец. parodia, букв. — пісня навиворіт) — сатиричний або гумористичний твір, що імітує творчу манеру письменника чи окремого твору з метою його висміяти.

Пастораль (лат. pastorales — пастуший) — жанр, оснований на зображенні ідилічного сільського і пастушого життя на природі.

Патерик (грец. Paterikon, від pater — батько) — збірник оповідань церковно-релігійного змісту про ченців певного монастиря.

Патерикове житіє — життєпис синайських, єрусалимських ченців.

Плач — ліричний жанр оплакування, літературна стилізація голосіння із трагічного приводу.

Повідомлення — лаконічний виклад (1—2 речення) факту, що містить часо-просторову інформацію.

Повчання — літературний середньовічний жанр із виразною морально-дидактичною метою, яка розгортається у формі риторичних настанов, підкріплених писемними джерелами.

Поетика — навчальна дисципліна в давніх школах, що передбачала викладання правил віршування, написання драматичних творів та використання у літературі різноманітних художніх прийомів.

Полонізм (лат. polonus — польський) — слово чи вислів, запозичений з польської мови або стилізований під неї.

Послання — жанр дидактичної ораторсько-повчальної прози, який порушує важливі питання християнської моралі.

Притча — алегоричне оповідання про людське життя з яскраво висловленою мораллю.

Пролог (грец. pro — передмова і logos — слово) — збірник стисло викладених житій святих, розташованих у календарному порядку відповідно до церковних свят (наприклад, «Синаксар»).

Проповідь — жанр ораторсько-публіцистичної прози в давній літературі; твір урочистого або релігійно-повчального характеру.

Протограф (грец. protos — перший igrapho — пишу) — первісний текст, на який спираються пізніші списки та варіанти цього тексту.

Псалом (грец. psalmos — пісня) — пісня релігійного змісту.

Псалтир — збірник релігійних пісень та гімнів (псалмів).

Псевдонім (грец. pseudonymos — несправжньо іменований) — вигадане ім'я, яким з певних причин маркують літературний твір.

Редакція (лат. redacnus — приведення до ладу) — різновид тексту (варіант) літературного твору, який з’являється внаслідок зміни автором або кимось іншим його обсягу, ідейно-художнього змісту або стилю.

Реформація (лат. reformatio — поліпшення) — релігійний рух другої половини XVI — першої половини XVII ст. у Західній та Центральній Європі, що набрав форми боротьби проти католицької церкви, внаслідок чого зародилися протестантські течії — лютеранство, кальвінізм, социніанство.

Риторика — наука красномовства. У давніх школах була обов’язковою навчальною дисципліною.

Рококо — стильовий різновид у європейському мистецтві та літературі XVIII ст., якому властиві вишуканість, примхлива декоративність, уникання антитези; стиль розвинувся під впливом модифікації бароко.

Романс — невеликий за обсягом вірш любовного змісту, призначений для сольного співу з інструментальним акомпанементом.

Сатира (лат. satira, від satura — суміш) віршована — ліро-епічний жанр, що передбачає викривальне засудження сміхом суспільних явищ або моральних якостей людей.

Свята Земля — місця, пов’язані з народженням, життям, стражданням, смертю і воскресінням Ісуса Христа.

Секуляризація (лат. saecularis — світський, нецерковний) — вивільнення художньої свідомості від релігійного світогляду, прагнення до світської тематики у змалюванні дійсності.

Силабічне (грец. syllabe — склад) віршування — система віршування, що характеризується рівною кількістю складів у рядках (11, 13), парним римуванням, наявністю цезури; характерна українській поезії XVI—XVIII ст.

Синаксар (місяцеслов) — збірник житій.

Сказання — розповідь про дійсні події, викладені образно, у художньому стилі.

Список — рукописна копія певного твору, його варіант.

Стихіра — церковні пісні одного ритмічного ладу; зазвичай це спів на мотиви озвученого вірша із Псалтиря.

Твори отців церкви (богословська література) — рання християнська література IV—VII ст,, до якої належать численні інтерпретації, авторські тлумачення Святого Письма.

Титла — спеціальний значок скорочення у частовживаних словах.

Травестія (італ. travestire — перевдягати) — різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою перероблено на твір комічного характеру.

Устав — близький за формою до візантійського унціального, тобто одновимірного, тип письма IX—XI ст.

Фарс (лат. farsio — начиняю, наповнюю) — вид народного театру і літератури, в якому гостра комедійність органічно поєднувалась із життєвими реаліями.

Фацеція (лат. facetia — жарт, дотеп) — смішне коротке оповідання, побудоване на основі анекдоту з дотепною кінцівкою, створене бурлескним стилем.

Філософський вірш — вірш, спрямований на філософське осмислення світу, людини, вияв філософських поглядів ліричного героя.

Хроніка (грец. chronika — літопис) — вид історико-мемуарної прози, для якої властиве ведення записів про історичні події в хронологічній послідовності.

Хронограф (грец. chronos — час і grapho — пишу) — зведений огляд найважливіших історичних подій, зроблений на основі візантійських джерел та біблійних легенд.

Ходіння («хоженіє») — твір, у якому паломник (мандрівник до Святих місць) розповідав про побачене і почуте в далеких краях.

Четья (церковносл. чести — читати) Мінея — книга, яку читали у дні, коли за церковним календарем вшановували святих, матеріал якої відповідав вимогам християнської обрядовості.

Шкільна драма — жанр драматичної літератури, який творили в Україні в XVII—XVIII ст. викладачі і студенти тогочасних шкіл та колегіумів.

Щоденник (журнал) — літературно побутовий, мемуарно-автобіографічний жанр, складений на основі явищ реального життя конкретної людини (щоденники подорожні, родинні, індивідуальні, історико-побутові, автобіографії).

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка