Історія української літератури ХI—XVIII ст.

2.11. Вертепна драма

Перші згадки про пересувний ляльковий театр, що діяв в Україні у XVII—XIX ст., датовані приблизно серединою XVII ст. (тексти драми відомі лише із XVIII ст.). Він виник спочатку на західноукраїнських землях, звідки вертеп розповсюдився по всій Україні. І. Франко традиції і джерел а, вертепної драми вбачав у ляльковій грі скоморохів (Київська Русь) і західноєвропейському театрі маріонеток (інші дослідники посилаються на польський та німецький впливи).

Художня специфіка вертепної драми

Вертеп становив собою переносний невеликий будиночок або скриньку, зроблену з дерева і картону. Він мав два поверхи: на верхньому відбувалися різдвяні сцени — за євангельськими мотивами, на нижньому — світські сцени побутового характеру. Керував ляльками за допомогою дротиків схований за будиночком вертепник, який озвучував дійових осіб. Для виготовлення ляльок використовували дерево, ганчір’я, овочі.

Вертепні вистави розігрували на різдвяні свята. Тексти до них створювали переважно у середовищі школярів, вони ж були й вертепниками. У жартівливому «Правилі» мандрівних дяків зазначено: «Це радісний день настає, день, кажу, свята різдвяного наближається. Встаньте із ложей своїх і візьміть всяк відповідний його мистецьким здібностям інструмент, виготовте вертеп, склейте звізду, складіть ноти! Коли станете по вулицях з галасом бродити, шукаючи сивухи, приймуть вас під дах свій».

Усталеного тексту вертепної драми не існує, є декілька її редакцій, що дійшли в списках XVIII ст. Текст переважно відтворювали щоразу заново (як фольклорні твори). Словесна частина вертепу поділяється на дві дії. Перша з них має серйозний характер і перегукується з мотивами різдвяної шкільної драми. Друга дія — комічна, складається з кількох десятків сцен, часто не пов’язаних між собою сюжетом, лише іноді — персонажами. Персонажів одного сценічного дійства змінювали інші, тому драматична дія трималася не на сюжеті, а на характерах персонажів та швидкій зміні нанизаних одна на одну сценічних ситуацій. Отже, композиція вертепної драми — це поєднання окремих подій, що дає змогу постійно підтримувати увагу та інтерес глядачів.

Різдвяна частина драми зосереджувалася на перипетіях, пов’язаних із народженням Сина Божого, поклонінням волхвів, винищенням немовлят у Віфлеємі за наказом царя Ірода. Своїми рисами Ірод нагадує земних владик («аз есмь богат и славен, и несть мні в силі равен»), Дізнавшись, що народився Христос, який зруйнує його царство, Ірод хоче вбити всіх немовлят у місті, що спричинило сльози і страждання віфлеємських матерів, котрі проклинають царя. Певним відступом від канонічного тексту є сцена, коли чорти тягнуть Ірода до пекла:

А от так несуть розкошників сього світа,

Понеже они не могут отдать перед Богом отвіта.

Колорит цієї частини вистави визначали уведення соціально гострих сцен і вигляд персонажів: Ірод зовні нагадував поміщика, Рахіль була у плахті і запасці, Йосип — у свитці та чоботах. Прийом травестії (перероблення серйозного, часто героїчного або біблійного сюжету на смішний лад) надавав виставі національного колориту.

Друга дія вертепної вистави мала світський характер. Швидка зміна численних персонажів, що співали, танцювали, жартували, билися, цілувалися, галасували, ворожили, пили горілку, створювала веселе, динамічне видовище. Персонажі відображали соціально-етнічну структуру української спільноти XVIII ст., а в їх конфліктах виявлялися тогочасні суспільні відносини.

Дід з Бабою, котрі танцюють і співають жартівливу пісню «Ой під вишнею, під черешнею», змальовані гумористично:

Дід:

От тепер і нам припала,

Як Ірода вже не стало;

Потанцюймо ж, молодичко,

Мій ружевий квіт, хоть мало.

Баба:

Гляди лишень, сучий діду,

Щоб не ввели танці в лихо,

Забрались би в тісний кут,

Да хліб собі їли б тихо.

Дід:

Да що ти мені бовтаєш,

Чого і сама не знаєш.

Ти говориш річ сю лишню,

Я б тобі сказав піти

Під черешеньку, під вишню.

Доброзичливо змальовано Цигана, який пропонує купити нікчемну шкапу. Сатиричними рисами наділено Шляхтича, який хизується своїм походженням і гнівно висловлюється про гайдамаків, нахваляється їх усіх знищити, але ганебно тікає, як тільки з’являється Запорожець. Цей персонаж — центральний у вертепному дійстві (навіть за розміром більший від інших ляльок) і нагадує козака Мамая з народних картин:

Запорожець (до глядачів):

Гай-гай, панове! Що то як я молод був!

То-то в мене була сила:

Б’ючи й рука не мліла.

А тепер, бач, і блоха сильніша здається, —

Плечі й руки болять, уже сила рветься!

Ой ви, літа, літа, поганая справа,

В морду хоть зацупиш, вже на то розправа.

Ой бандуро моя золотая,

Коли б до тебе ще шинкарка молодая.

Танцював би з єю до смаку, до сміха,

Одцурався б єю навіки од лиха,

Бо, бач, як заграю, не один поскаче,

Да к тому весіллю, може, хто й заплаче!..

Я козак, горілку п’ю, люльку я вживаю,

Є шинкарки в мене, а жінки не маю.

А вас, панове, святками поздоровляю.

У монолозі Запорожця відтворено історію козацтва —- боротьба з турками, татарами, шляхтою, перебування в неволі. Загалом цей персонаж символізує військову силу України, її захисників та носіїв справедливості. У деяких сценах Запорожець дає негативну оцінку народним гнобителям — шляхтичу, попу-уніату, шинкарю, крамарю, яких змальовано у вертепі гротескно, карикатурно.

Закінчувалося вертепне видовище комедійними сценами, де селянин Клим платить дякові-«бакаляру» за його освітні труди напівздохлою свинею, а дяк виголошує з цього приводу відповідну орацію; Савочка-жебрак просить у глядачів платні за вертепний спектакль.

Поширеним засобом комізму у вертепі є: комізм ситуацій (Шляхтич вихваляється своєю відвагою, але тікає, як тільки з’являється Запорожець); комізм персонажів (їх жартівливе або карикатурне зображення, зокрема зовнішнього вигляду); мовний комізм (смішні діалоги, як в анекдотах, перекручування слів, каламбур). Персонажів загалом змальовано схематично, кожен із них діє згідно зі своїм становим, соціальним, віковим статусом. Мовна індивідуалізація виявляється лише в тому, що кожен з них говорить «своєю» мовою: Запорожець, Дід, Баба — по-українськи, Шляхтич — по-польськи, Москаль — по-російськи, дяк-«бакаляр» — пародійною книжною мовою, циган — по-циганськи та ін.

Вертепна драма була популярною і впродовж XIX ст., зафіксовано її вистави і в XX ст. (нині є спроби розігрувати вертепну драму не ляльками, а живими персонажами). Цей драматичний жанр вплинув на творчість І. Котляревського, П. Куліша, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького (комедійні твори).

Запитання. Завдання

1. Коли зародився вертеп в Україні? Які його мистецькі джерела?

2. У чому полягає специфіка вертепної вистави?

3. Як вертеп пов’язаний із новорічними обрядами?

4. Назвіть персонажів вертепу. Що вони символізували?