Історія України. 7—9 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ VII. УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.

З «Історії України та її народу» О. Єфименко про причини Руїни

Другу половину XVII ст. по смерті Хмельницького південноруські історики називають «періодом руїни». Цей час для України, власне, для Правобережжя, і був саме руїною — добою, коли жодні життєві пагони не встигали зміцніти й гинули під натиском ворожих сил.

Суперництво двох сусідніх держав — Москви і Польщі — роздирало край навпіл: лівобережна частина, природно, горнулася до Москви, маючи більше підстав боятися її сили й розраховувати на її допомогу, правобережна, із тих же причин, — до Польщі. Татари, за якими стояла Туреччина, пильно стежили за всім, що відбувалося, і постійно втручалися в міжусобиці з метою грабунку та наживи. Зовнішня політична анархія підтримувала внутрішню, тобто соціальну ворожнечу черні проти знатних. У свою чергу знатні більше тяжіли до шляхетської Польщі, чернь — до демократичної Москви. І, нарешті, Запорожжя, цей військовий табір, аж ніяк не схожий на звичайне цивільне суспільство, беручи участь у житті України, стояв на заваді унормуванню цього життя.

I ось перед нами, на історичній сцені України, якась безладна та безглузда гра випадковостей. Змінюються гетьмани, з’являються і зникають партії; походи, битви і мирні переговори мерехтять перед нами, неначе в калейдоскопі. Нарешті все рушиться, знищуючи політичну цільність і самостійність України. [47, с. 116]

1) Поясніть значення поняття «Руїна».

2) Визначте причини Руїни.

3) Спрогнозуйте наслідки Руїни для подальшого розвитку України.

Із Гадяцького трактату, укладеного гетьманом І. Виговським із Річчю Посполитою (1658 р.)

Комісія поміж станами Корони Польської та великого князівства Литовського з одного і вельможним гетьманом та військом Запорозьким з другого боку. <...> в обозі під Гадячим, року Божого 1658, Бог дав, щасливо і вічнотривало закінчена. <...>

...У той спосіб постановили ми вічний, який ніколи не можна розірвати, мир.

1. Релігія грецька старожитна, та і така, із якою стародавня Русь приєдналася до корони Польської, аби залишалася при своїх прерогативах в усіх містах, містечках, селах, як у Короні польській, так і у Великому князівстві Литовському, також на сеймах, у військах, трибуналах, не лише в церквах, а й у публічних процесах. <...>

Також релігії грецькій дається сила вільно засновувати церкви, чернецтва, нові монастирі, так само поновлювати та відбудовувати старі. <...>

Київський митрополит <...> із чотирма владиками: луцьким, львівським, перемишлянським, холмським і п’ятим із Великого князівства Литовського <...> мають засідати в сенаті з такою прерогативою і вільно голосувати, як у сенаті засідають ясновелебні їхні милості римського сповідання. <...>

Академію Київську дозволяє його королівська милість. <...>

Його королівська милість <...> дозволяють також другу академію там, де побачать їй принагідне місце, яка буде заживати таких прав і вольностей, як і академія Київська...

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно відкривати без утруднень і вільні науки відправляти, і книги друкувати всякі...

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом <...> повертається, тож його королівська милість надає вічну амністію...

2. ...Уся Річ Посполита народів польського і Великого князівства Литовського, і Руського та провінцій, що до них належать, відновлюється в повноті так, як було перед війною. <...>

А коли буде необхідність війни зі сторонніми панами на зміну кордонів... вище названі народи мають ставати добре, по-дружньому як одне ціле однієї і нероздільної Речі Посполитої. <...>

Війська Запорозького має бути число шістдесят тисяч, або як вельможний гетьман подасть на реєстрі. Затяжного війська — десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, має залишатися під владою того-таки гетьмана, і з податків, ухвалених на сеймі, у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському та інших має йти кошт від Речі Посполитої на те військо. <...>

Війську стверджуються всілякі вольності привілеями найясніших королів польських надані, утримуючи їх при стародавніх вольностях та інших звичаях, і їх не тільки ні в чому не ображатимуть, але всіляку загалом підтверджують повагу... Жодних податків із козацьких хуторів, сіл, містечок і домів не братимуть, <...> але як люди рицарські мають бути вони вільні від усіляких найбільших і найменших утяжень, також від <...> мит по цілій Короні і Великому князівству Литовському. <...> При тому всілякі напої, лови, польові та річкові, та інші козацькі пожитки вільно мають лишатися при козаках, згідно зі старими звичаями.

...Жодних військ польських та литовських або чужоземних ніхто не буде впроваджувати у воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське. <...>

Для ліпшого підтвердження цих пактів і певності, гетьман руських військ до кінця свого життя гетьманом руським і першим сенатором у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському залишатиметься, а після його смерті має відбутися вільне обрання гетьмана, тобто оберуть чотирьох електів статусом воєводств Київського, Брацлавського та Чернігівського, із яких одного король, його милість, вибере.

Монетний двір для карбування всіляких грошей у Києві або будь-де, як належить і буде зручно, має бути засновано... <...>

Добра рухомі й нерухомі, королівщини, також і суми грошей обивателів Руської землі, <...> зараз до вітчизни повертаються, конфісковані, мають бути повернені. <...>

Ніяких послів від сторонніх держав не приймати, а коли такі трапляться, їх до його королівської милості мають відсилати. <...>

А для ліпшої певності, оскільки гетьман із Запорозьким військом і відірвані воєводства відкидають усі інші протекції сторонніх народів, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і шляхетні до шляхетних, повертаються, для певнішого дотримання цього теперішнього постановления дозволяють тому народові руському його королівська милість та Річ Посполита мати осібних печаткарів, маршалків, підскарбіїв разом із сенаторською достойністю та інші уряди руського народу... <...>

Гетьман військ руських вільний мати резиденцію при його королівській милості. [132, с. 105—112]

1) Складіть історичний портрет гетьмана І. Виговського. Дайте власну оцінку його діяльності.

2) Визначте причини укладення І. Виговським Гадяцького договору.

3) Проаналізуйте основні його умови. Дайте власну оцінку договору.

4) З’ясуйте наслідки Гадяцького договору.

5) Поміркуйте, чому Гадяцький договір, укладений із поляками, не знайшов підтримки в більшої частини українського населення.

6) Складіть таблицю «Порівняльна характеристика Зборівського договору, „Березневих статей” і Гадяцького договору».

Характеристика

Зборівський договір

«Березневі статті»

Гадяцький договір

Дата

Між якими сторонами укладений

Основні умови

Висновок

Із Літопису Григорія Грабянки про гетьманування Ю. Хмельницького

Усі ганили Виговського, що він відступився від православного монарха, від царя-государя. Там його ще й убили б, коли б він не оточив себе добірним польським військом. І здаючись із власної волі фортуні, він відіслав Юрію Хмельницькому булаву та всі клейноди і, здавши гетьманство. <...>

Проте король, як за останню надію хапаючись за козаків <...>, підтверджує згоду на обрання гетьманом Хмельницького. І Хмельниченко, певно сподіваючись здобути в королівської величності різні послуги навзаєм, хоч і вирядив королівського посла з почестями, однак усе ж послав до Москви послів і просив іти з військом до Переяслава. <...>

Спеціальним указом його царська величність в особі боярина Трубецького затвердила Хмельниченка на гетьманство. <...> І як іще за часів старого Хмельницького так і за Юрка було дозволено людям з усього Подніпров’я і навіть із-за Дністра переселятися на лівий бік у царській землі, убезпечені від нападів ляхів і татар. А ті ж, що не знаходили собі пристанища в Малій Росії, могли їхати собі й далі у Велику Русь. Колись безлюдні землі понад Дінцем та Доном починають густо заселюватись новими містами та селами. Царська величність поділила їх на п’ять полків і настановила полковників у Сумах, Охтирці, Харкові, Ізюмі та в Рибному. Ці полки мали свої суди і свої права та користувалися далі вольностями, що були надані Війську Запорозькому. [28, с. 121—122]

1) За яких обставин у 1653 р. Ю. Хмельницького було обрано гетьманом України?

2) На які поступки Москві пішов Ю. Хмельницький, уклавши Переяславські угоди 1659 р.?

3) Складіть історичний портрет Ю. Хмельницького. Поясніть, у чому полягає недалекоглядність його політики.

Із Літопису Григорія Грабянки про Чуднівську кампанію та укладення Слободищенської угоди

Потім Юрко, син Хмельницького, зібрав у Кодачку раду, на котрій був присутній також і боярин Василь Васильович Шереметьев. На раді вирішили, що боярин і наказний гетьман Цюцюра підуть на Польщу через Котельно, а Юрій Хмельницький з обома військами йтиме своєю дорогою <...> і зійдуться під Львовом. <...>

Після того як був укладений мир [зі шведами], польський король дістав змогу послати всі свої сили <...> на Україну. До того ж він ще мав за союзника кримського хана. З’єднавшись із ним в умовленому місці, він під Чудновим та Слободищами неждано напав на росіян та козаків. <...> Напав, розбив і взяв в осаду. Хмельницький не раз виходив на битву з ляхами і татарами, проте нічого не домігся. Він бачив, що сил у ворога багато, до того ж вони щодень множаться і ніякими зусиллями не будучи в спромозі вирватися з осади, змушений був запросити миру. <...> Проте й ляхи довго не могли тримати в осаді знеможених росіян, бо й самі, подолавши великий перехід <...>, не мали запасів. <...> Обидві сторони перебували у великій скруті. І йдучи назустріч побажанням Шереметьева, ляхи почали переговори. За мирною угодою, що уклали обидві сторони, було вирішено всіх козаків, що були в поході з боярином, видати в татарський полон, як плату за послуги, російські війська вивести з Києва, а ввести туди польські. <...>

Підбадьорені цією перемогою, поляки знову забрали під свою владу Україну, за винятком трьох полків — Переяславського, Ніжинського та Чернігівського, над якими наказним гетьманом був Яким Сомко, що вірно тримав сторону царської величності. <...> І сьогобічна Україна так і залишалася під переможною рукою царської величності. [28, с. 123—124]

1) Що ви дізналися з наведеного джерела про Чуднівську кампанію та укладення Слободищенської угоди?

2) Якими були наслідки укладення Слободищенського трактату для українських земель?

3) Поміркуйте, які обставини змушували українців обирати протилежні зовнішньополітичні орієнтири.

4) Чому Слободищенську угоду дослідники вважають межею, після якої Українська козацька держава розпалася на Лівобережну та Правобережну У країну? У чому полягає історична трагедія поділу України?

Із Літопису Григорія Грабянки про гетьманування І. Брюховецького

Того ж року після Різдва Христового з Москви повернувся щедро обдарований гетьман Брюховецький і привіз із собою у всі головні міста України воєвод великоруських (окрім давніх, оскільки в Києві, у Чернігові, у Переяславі та в Ніжині здавна були воєводи). А саме — у Гадяч, у Полтаву, у Миргород, у Лубни, у Прилуки, у Стародуб, у Новгородок, у Глухів, у Батурин та в інші. А від тих воєвод у менші міста та в приписані їм повіти послані були прикажчики, тоді ж понастановляли ціловальників, тобто присяжних збирачів податків! Вони на торжищах та ярмарках від усякої проданої та купленої речі брали з козаків та селян подать. І так пильно ту справу робили, із таким рвінням, що ні одна копійка повз їхні руки не пройшла. А воєводи, на всій Україні взявши люд під свою владу, на всіх громадян, на все поспільство наклали данину. <...>

Навесні того ж року з Москви по всій Україні розіслали спищиків і ті спищики усіх людей у містах та селах переписали. Записали кожного — від художника до найбіднішого, записали скільки в кого синів, хто чим займається, чим промишляє, де торгує, яку землю, заводи та угіддя має. Переписали млини, ставки, винниці, броварні, солодовні, пасіки, хутори. І на все те подать наклали.

А восени того ж року супроти присланих воєвод, із причин їхніх здирств великих та напастей і перепису, збунтувалися козаки. <...> Року 1667. Царська величність послала на Запорожжя Косогова з московським військом для оборони запорожців від татар. Це рішення обурило запорожців і вони почали визначати Москві межу. Косо гов доповів про все це царській величності і від царя надійшло веління повернутися з військом та гарматами додому. Проте запорожцям цього видалося мало, вони невдоволені були, що на Україні по всіх містах поставлені воєводи, обурювалися податями та даниною і народ підбурювали до непокори, оскільки кожен із людей, або їхні сини, бували на Запорожжі і розповідали про московські побори. На Україні спалахнули бунти. <...>

На той час якраз надійшла гетьманові і грамота царської величності, у якій сповіщалося, що боярин із військовим загоном на кількадесят тисяч прийде зимувати на Україну. А оскільки козаки не бачили, чого це те військо має приходити, бо ніяких ворожих дій від суміжних земель та царств не було, то і вся старшина і весь люд посполитий страшенно переполошилися, думаючи, що військо руське йде Україну віддавати ляхам. <...>

Саме з цієї причини тоді й прийшло на Україну сила запорожців і почали вони з Москвою відкрито чвари заводити та сваритися. А тут ще й Дорошенко, схоже що за намовою ляхів, безперестану писав до Брюховецького і дорікав йому. «Чого це, — писав він, — на вічний сором та на прокляття собі Брюховецький по всіх містах віддав вільний народ воєводам на поталу. Чого це народ, що недавно звільнився з шляхетського полону, звільнився дерзновенно і мужньо, із великим кровопролиттям, чого цей народ має платити данину з усякого промислу і гнути спину на воєвод, тоді як і ні гетьман, ні полковники, ані козацькі начальники до вольностей люду не мають ніякого діла? Такого нашому народу ще не доводилось переживати! Хто б із попущенія господнього не завойовував Русь, які б монархи не владарювали, завжди на Малій Русі старшина була своя. Ніхто ще силою не насилав своїх старшин». <...>

Після богоявления господнього, піддавшися на Дорошенкову намову, з’їхалася генеральна старшина Брюховецького, з’їхалися його полковники, ті, що були настановлені із запорозького гультяйства, що вийшли з голоти та пошлюбили собі дочок крамарських, а потім самі до крамарства пристали, з’їхалися ті, що тільки й думали про грабунок. Прибули вони на раду і порішили з гетьманом Брюховецьким відступитися від царської величності. Повелів Брюховецький убивати воєвод, хоч сам добровільно прийняв їх у своїх містах. Чуючи наживу та грабунок, із цим наказом вищезгадана генеральна старшина відразу ж погодилася і, роз’їхавшись по своїх полках, почали одних воєвод висилати геть, а інших, що закрилися в містах, брали приступом та вбивали. [28, с. 134—137]

1) Укажіть період гетьманування І. Брюховецького.

а) 1657—1659 рр.;

б) 1659—1662 рр.;

в) 1663—1668 рр.;

г) 1669—1672 рр.

2) Як наведене джерело відображає поширення в Україні російської влади та поступове обмеження прав українського народу за часів гетьманування І. Брюховецького?

3) Про що свідчили перепис населення та збирання податків в Україні московськими чиновниками?

4) Що особливо обурювало П. Дорошенка в ситуації, яка склалася в Україні?

5) Поміркуйте, чому І. Брюховецький вирішив очолити повстання проти московських воєвод в Україні.

Зі статті В. Антоновича «Петро Дорошенко»

Козаки, на вимогу мурз, оголошують Дорошенка «наказним» гетьманом, і на початку 1666 р. він скликає в Чигирині козацьку раду, яка вручила

йому булаву. <...> Своїми універсалами новий гетьман закликає лівобережних козаків переходити під його булаву, виступати проти Брюховецького. Він же захищає козаків Переяславського полку, які вбили свого полковника Данька, від розправи над ними російських військ. Та подальшим діям, спрямованим на возз’єднання України, зашкодила трагічна в історії українського народу подія: 30 січня 1667 р. Росія й Польща таємно, за спиною українців, підписали Андрусівське перемир’я. <...> Згідно з цією угодою Дорошенка змушували визнати владу польського короля, але гетьман плекав широкі національні плани. Наприкінці 1666 р. на Україні з’явились польські війська під орудою Себастіана Маховського. Поляки спалювали та спустошували міста й села, винищували населення.

Дорошенко разом із кримською ордою став на захист краю. <...> На початку 1663 р. було укладено союз із кримським ханом, і тоді, разом з ордою, Дорошенко оточив Яна Собєського біля Підгаєць. Але татари відступили, і майбутній польський король урятувався, уклавши з гетьманом тимчасову угоду. Дорошенко усвідомлював, що для подальшої боротьби з Польщею на спустошеному, обезлюдненому Правобережжі не знайти достатньо власних сил. На підтримку Росії він не міг сподіватися, бо цар віддав Правобережжя Польщі. <...> Залишилося шукати заступництва в турецького султана на умовах, на яких підкорилась йому Молдавія й Валахія. Підписану на початку 1669 р. угоду підтримала козацька рада на річці Росаві біля Корсуня. Тут від імені султана гетьманові вручили булаву, бунчук, стяг, а також грамоти, у яких мовилося, чому Порта брала козаків під свій захист.

Взаємини Дорошенка з Росією пожвавилися після підписання польсько-турецької угоди в Бучачі 1672 р. <...> Ведучи вмілу дипломатію, Дорошенко гадав, що цар віддасть йому булаву над усією Україною, але тут він помилився. Московський уряд волів підтримувати таких претендентів, які були б дрібними й покірними владолюбцями й сліпим знаряддям у руках центрального уряду в підкоренні чужих народів. <...>

Ще 1668 р., коли з лівобережних міст вигнали російських воєвод, і кипіла народна ненависть, і козаки шматували тіло Брюховецького, стихія проголосила Дорошенка гетьманом Лівобережжя. <...> Як тільки Дорошенко повернувся на Правобережжя, князь отримав від царя нові інструкції, рушив із військом до Чернігова. Тут він розпочав переговори з козацькою старшиною, і 1669 р. лівобережним гетьманом став чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний. Отож, план Дорошенка щодо возз’єднання України залишився нездійсненим.

Наступили нові міжусобиці, кровопролиття; між обома гетьманами спалахнула війна. Два роки палала Україна. <...> Уперта боротьба розгоряється між Дорошенком і Ханенком, за спиною яких стоять і Туреччина, і Польща. Дорошенко розгромив Ханенка біля Стеблева, Четвертинівки та інших місць, захопив і Умань <...>, і 1672 р. він спричинився до великого турецького нашестя на Польщу. <...>

Дорошенко здійснив першу половину своєї програми, ставши единим гетьманом Правобережної України під заступництвом Туреччини. Із 1672 р. він налагоджує жваві стосунки з московським урядом щодо возз’єднання двох частин України під булавою одного гетьмана і захистом царя. Російський уряд готовий був підтримати ідею Дорошенка про возз’єднання, але доручає її своєму ставленикові — новообраному гетьманові Лівобережжя Іванові Самойловичу. <...> Правобережну Україну тоді вважали своєю землею і Туреччина, і Польща, яка не визнавала Бучацького договору й вела із султаном війну за Україну. Сусіди кілька років спустошували міста й села, знищували населення, забирали ясир. Українці Правобережжя масово тікали на Лівобережжя, але їх поселяли далеко від Дніпра. Незабаром цей край перетворився на велику руїну, обезлюднів, здичавів. За три-чотири роки багаті й людні колись міста Ладижин, Умань, Брацлав, Черкаси, Корсунь, Канів та інші стали пусткою, і в народній пам’яті збереглися під іменем — «Руїна». [61, с. 192—195]

1) Укажіть період гетьманування П. Дорошенка.

а) 1657—1659 рр.;

б) 1659—1662 рр.;

в) 1663—1668 рр.;

г) 1665—1676 рр.

2) Коли і за яких умов П. Дорошенко став гетьманом Правобережної України?

3) Чому в 1669 р. П. Дорошенко пішов на прийняття протекторату Туреччини над Україною?

4) Поясніть, чому спроба цього гетьмана об’єднати Правобережну та Лівобережну Україну зазнала провалу?

5) Складіть таблицю «Характерстика Андрусівського перемир’я та Бучацького мирного договору».

Характеристика

Андрусівське перемир’я

Бучацький мирний договір

Дата

Ким укладено

Основні положення

Наслідки для українських земель

6) Дайте власну оцінку діяльності П. Дорошенка.

Із Літопису Самійла Величка про Конотопські статті (1672 р.)

Щоб гетьман без відома всього війська нікого не судив і не карав. Били чолом великому государю, його царській величності, генеральні полковники, сотники, уся старшина і все Запорозьке Військо, щоб вони не терпіли ніякої неволі й жорстокості від нашого новообраного гетьмана, як то було від зрадника Демка, і щоб він над ними не чинив ніякого суду без поради всієї старшини і безневинно. А за переступ, коли хто в тому об’явиться, судом і доказом військовим (карав і відставляв від чину, коли хто того чину буде недостойний, також і з іншим військовим товариством), і посполитим народом чинив не за волею, а за судом і правом. <...>

Про служивих і всіляких людей, що втікають із Великої Росії в Малу Росію, щоб їх не приймати, а прийнятих раніше, щоб висилати назад.

У Глухівських статтях було постановлено: малоросійським жителям не приймати і не тримати в себе служилих людей, солдатів, драгун і всілякого чину людей, що не захотіли служити великому государю, його царській величності, також боярських людей і селян, які, вчинивши вбивство, чи розбій, чи що інше вкравши, прибіжать у малоросійські міста. За тою статтею зрадник Демко ніякого не вчинив заказу малоросійським жителям і через таємну свою зраду допускає приймати тих утікачів. І нині безперервно б’ють чолом великому нашому государю, його царській величності, стальники, стряпчі, дворяни, усякого чину служилі і посілі люди, що в малоросійських містах жителі приймають їхніх людей, селян, які вчинили їм усілякий розор і смертне вбивство, грабіж і підпали, і від чого їм чиниться велике розорення. Тож новообраному гетьманові, генеральній старшині та всьому Запорозькому Війську надалі не приймати ніяких утікачів та селян, а яких прийнято досі, то тих відпускати відразу після нинішнього договору.

Обозний, уся старшина й козаки постановили бути на цій статті і розіслати про те в усі полки свої універсали. [86, с. 156—157]

1) Який гетьман згадується в документі як «зрадник Демко»? Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою діяльності цього українського гетьмана? Свою відповідь аргументуйте.

2) Який український гетьман підписав Конотопські статті?

3) Які нові обмеження влади гетьмана вони містили порівняно з попередніми статтями? Дайте власну оцінку таким заходам російської влади.

4) Проаналізуйте діяльність гетьмана, який підписав Конотопські статті. Яку основну політичну мету він ставив перед собою? Чи досяг він її? Дайте власну оцінку його діяльності.

Українська народна пісня про І. Сірка

Та ой як крикнув же так козак Сірко,

Та ой на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!»

Та туман поле покриває,

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали,

Що то орли та із Січі вилітали,

Аж то військо та славне запорозьке

Та на Кримський шлях із Січі виїжджало.

Та ми ж думали, ой та ми ж думали,

Та що сизий орел по степу літає, —

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, та ми ж думали, ой та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє, —

Аж то військо та славне запорозьке

Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми думали, ой та ми ж думали,

Що то місяць в степу, ой зіходжає, —

Аж то козак Сірко та козак же Сірко

На битому шляху та татар оступає. [102, с. 92]

Із Літопису Самійла Величка про І. Сірка ...Кошовий отаман низового Запорозького війська Сірко 1675 року в липні місяці в останніх числах, повернувшись від Дорошенка до Запорозької Січі, скликав на Січ із ближчих і дальших віток та польових річок Запорозьке військо і запропонував йому на головній раді свій намір помститися ханові й всьому Криму за минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан із турецькими яничарами, прийшовши вночі і по-злодійському втиснувшись у Запорозьку Січ, хотів її зруйнувати і вигубити та забрати в полон усе низове військо. Усе військо охоче згодилося до цього наміру. <...> Сірко, вибравши кращих 20 тисяч і перебравшись через Дніпро на кримський бік <...>, не йшов просто до Перекопу, а вдався ліворуч у степ, стережучись, щоб татари, які блукали в степах, його не побачили, у чому йому пощастило. Він же, Сірко, з усім своїм військом скоротечно перейшов через ті довгі степи і, легко переправившись у Кримську державу через Сиваш у добре знанім собі місці, лишив Перекоп далеко праворуч.

Потім, лишивши при собі найвиборніших молодців три чи чотири тисячі, зупинився з ними в середині Криму над Сивашем біля згаданої переправи, а все інше військо при добрих отаманах відправив у Крим, наказавши нещадно струснути весь Крим і п’ятого дня повернути назад, до Сиваської переправи. Те військо, несподівано ввійшовши своїми вітроногими кіньми просто в середину кримських поселень і розділившись за порадою на кілька частин, виповнило й засіяло собою весь Крим, і, плюндруючи його вогнем і мечем, торкнулося Козлова, Карасева, Бахчисарая — ханської столиці — та інших кримських міст і нанесло превеликі їм біди й розор у їхніх поселеннях. Хан тоді з кримськими султанами й мурзами, звідомившись про таку біду й несподіваних та нечемних гостей у Криму, вихопився якнайшвидше, і то заледве з Бахчисарая і всіма кримськими начальниками і вислизнув у Кримські гори. До нього повтікали й інші татари, що врятувалися від запорозької зброї, ще інші повтікали до міцних міст, а треті лишилися покладені трупом по кримських селах і полях від бойової зброї. Потім, коли хан звідомився від пійманих запорозьких «язиків», яке було то військо, хто над ним був начальником і чільним вождем і як прийшло воно в Кримську державу, то з усім кримським військом, якого прибралося до нього в горах на п’ятдесят тисяч, рушив просто з гір і кинувся був до Сиваша, до тієї переправи, через яку запорожці вторгнулись у Крим, не сподіваючись там жодного іншого Запорозького війська. Він хотів станути біля переправи і дочікуватися повернення всього Запорозького війська, що плюндрувало Крим. І саме в той, власне, день, коли все Запорозьке військо мало повернути з Криму до Сірка й своєї переправи, пристигнув до Сиваша й хан з ордами, а побачивши біля переправи Запорозьке військо із Сірком, почав шикуватися та прибиратися до бою, розуміючи, що позаду нього вже немає козацького війська і що воно збіглося все до своєї переправи. Тим часом і Запорозьке військо, що гостило в Криму з великою його руїною, з’єдналося і з великими користьми та полоном повертало все до Сірка і до своєї переправи. Вони довідалися від татарського «язика», що хан пішов до Сиваша на їхню переправу, і відразу вдалося на бік, де лишило всі свої користі та здобичі з частиною війська, і, розвинувши на оману татарам здобуті татарські прапорці, поспішило вслід за ханом.

Тоді хан, побачивши позад себе військо з ординськими прапорцями і сподіваючись, що то розігнані татари зібралися і йдуть до нього на поміч, відразу міцно вдарив усією потугою на Сірка, але його не зломив, утративши в тому разі до чотирьох тисяч орди, і повернув назад. Сірко ж, запевне, вгледівши й упізнавши своє військо, що йшло позаду хана, спокійнісінько ладнався до повторної сутички з ханом, а хан також прибирався на Сірка, сподіваючись, що ззаду йде йому в допомогу орда. Коли ж хан ударив удруге на Сірка, то одержав від нього таку, як і першого разу, відсіч із великою шкодою у своїх ордах. А як тільки хан почав повертатися від Сірка, то Сірко з усім своїм військом у змиг ока всівся на коні, ударив сильно орду і почав налягати та разити її. А коли татари з ханом побачили позаду себе не ординські, а козацькі війська, відразу втратили військову фантазію й серце і з великим стрімом та розсипкою по кримських полях удалися тікати назад, якраз в очі козацьким військам, що йшли були позаду. Ті ж, ганяючи їх розрізнених по полі, забили їх кільканадцять тисяч, кілька тисяч забрини в полон, а з ними ледве не піймали і самого хана.

Після такої щасливої й урочистої перемоги над ханом усе козацьке військо, з’єднавшись із Сірком і забравши свої користі, що були на боці, прийшло до Сиваша, своєї переправи, — перевалило тоді вже на полудень, відпочило після військових трудів і, підсилившись харчем, одразу рушило з Криму через Сиваш на цей бік, що йде від Сиваша до Запорожжя. Сиваш вони перейшли перед заходом сонця і вже не йшли тим трактом, яким ішли до Криму із Січі, а відразу вдалися від переправи до Камаланчака, Чорної долини і Качкарів, лишивши Перекоп ліворуч. А біля долини Чорної і Качкарів струснули всі поля й пасовиська кримської худоби, загорнувши численні череди й овечі ватаги з татарами, що були при них. Тоді рушили вгору по Дніпру до своєї Січі, маючи в себе безліч усілякої кримської здобичі й татарського ясиру з християнами, які були в кримській неволі, — усіх їх мали тринадцять тисяч. А віддалившись од Криму з усім військом та користьми на кільканадцять миль і станувши десь у доброму місці на полудневий попас, Сірко звелів одним козакам варити за достатком каші, щоб вистачило її для них і для ясиру, а другим велів розділити ясир надвоє, християн осібно, а бусурман осібно. Коли ж їх було розлучено, то він звелів усіх бусурман пов’язати, а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі сім тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: «Хто хоче, ідіть із нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму». Коли християни й ті з християн, що народились у Криму, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зболили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. А друга частина, чотири тисячі, захотіли на Україну, у свою землю. їх усіх Сірко звелів погодувати, одних лишив при собі, а інших відпустив у Крим. А відпускаючи, запитав їх, чого б то вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають уже в Криму свої осідлиська й господарства і через це краще там бажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи.

Сірко, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Він вийшов на могилу, що там була, і дивився на них, аж доки стало їх не видно. А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні і, догнавши, усіх їх без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом. Оті козаки, одержавши прецінь таке розпорядження від Сірка, догнали тих згаданих людей і вчинили згідно з тим розпорядженням, так що жодної живої душі не лишили в живих. Через невеликий час і сам Сірко, сівши на коня, скочив туди, де виконували його наказ. А приїхавши туди й побачивши, що його волю виконано, подякував козакам, що трудилися в тому, і вимовив до мертвих трупів такі слова: «Простіть нас, брати, а самі спіте; тут до страшного господнього суду, ніж би мали розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель».[86, с. 188—191]

1) Як у народній пісні відображено боротьбу кошового отамана з татарами? Якими були наслідки набігів кримських татар на українські землі?

2) Що ви дізналися з тексту джерела про боротьбу козаків на чолі з кошовим отаманом Запорозької Січі І. Сірком проти кримських татар?

3) Поясніть, чому татари називали І. Сірка «семиголовим драконом» та «урус-шайтаном»?

4) Доведіть або спростуйте твердження: «І. Сірко — людина видатних військових здібностей».

5) Складіть історичний портрет І. Сірка. Дайте власну оцінку його діяльності.

6) Якою була роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях 60—80-х рр. XVII ст.? Поміркуйте, чому І. Сірко нерідко діяв усупереч державним інтересам українських гетьманів?

Із Київського синопсису про поразку турецьких військ під Чигирином (1677—1678 рр.)

Року <...> 1677 <...> турецький султан, вирушивши на православно-російський край, найбільше ж на богом бережений <...> град Київ, бажаючи його під свою бусурманську владу підбити, послав свої сили турецькі і татарські з Ібрагім-пашею, і з ханом кримським спочатку під славне старовинне місто козацьке <...> Чигирин, наказавши Чигирина здобувати, а, здобувши, зразу ж іти під Київ. <...> Хоч і багато тижнів Чигирина всіма силами, усякими воїнськими промислами, безперестанними приступами, підкопами, гранатами, незчисленною стріляниною день і ніч доставали і з часу на час кінця своєму злому намірові очікували, але не змогли досягти успіху. Бо з града Чигирина міцно ратні (люди) царської пресвітлої величності і козаки боронилися і поганців багато тисяч побили, в облозі сидячи.

...Погані агаряни1 <...> серпня <...> числа 27 всіма силами здобували місто Чигирин. ...Але в той же день <...> напав на гордовитих поганців страх і трепет великий, і зразу ж кинулися тікати чужі полки з таким великим, якого ще ніколи не бувало, соромом і величезною втратою сил бусурманських, які <...> гнані були так, що, від безперестанного втікання вдень і вночі втомившися, велика кількість їх скрізь по дорозі загинула, а решта від превеликого страху божого ледве добігли до свого дому; град же Чигирин звільнений був від усяких бід. <...>

...Року <...> 1678 <...> турецький султан <...> ще більші свої турецькі і татарські сили зібрав і послав <...> під Чигирин. <...> Ті бусурманські сили <...> доставали його різними способами, приступами, страшною вогняною стрільбою, гранатами, підкопами і всякими наговорами, протягом довгого часу силкуючись злий намір свій виконати, але велику загибель собі там знайшли. Бо ратні його царської <...> величності люди під командуванням <...> окольничого <...> Івана <...> Ржевського, а військо запорозьке бадьорістю полковника чигиринського Григорія Карповича <...> без числа турків і татар поражали. <...> Коли ж великі сили <...> при <...> воєводі князі Григорії Григорійовичу Ромодановському і численні полки війська запорозького при гетьмані Івані Самойловичу <...> біля Дніпра зійшлися, то зразу ж усі разом <...> пішли липня 31 <...> до Чигирина на підтримку своїх. <...> Почувши про це, візир1 турецький <...> постарався сімнадцять пашів із великими бусурманськими силами <...> послати проти військ православних. <...> Православне ж військо <...> належну відсіч ворогам на всі боки давало, із великою сміливістю всі праволучно йдучи проти бусурман на гору, що лежить від Черкас до чигиринської ріки Тясьмин, до виходу, що називається Кувичинським. <...> Бусурмани ж, бачачи таку несподівану в християнських воїнах хоробрість і мужнє серце їх <...> від окопів, і від гармат великих і меншої зброї вогнепальної, від наметів, і від усяких запасів своїх повтікали, стрімголов один одного переганяючи і один одного залишаючи, утікали, куди очі бачать. [71, с. 210—215]

1 Мусульмани.

1) Які події передували Чигиринським походам? Кого було обрано гетьманом Правобережної України? Чи мав цей гетьман реальну владу в українських землях?

2) Використовуючи текст наведеного джерела та матеріал підручника, заповніть таблицю «Чигиринські походи турецько-татарського війська».

Характеристика

Перший

Другий

Дата

Учасники подій

Результат

Наслідки для українських земель

З «Історії Слобідської України» Д. Багалія про заснування міст і слобід Слобідської України

У 1652 р. був осажений на річці Тихій Сосні і Острогощі Острогозьк; туди одразу явився цілий український полк у 1000 чоловік, окрім семейств, із полковником Іваном Зіньківським і всією полковою та сотенною старшиною. По царському указові воєвода Арсенєв їх почав уряжати на віковічне життя. Кріпость в Острогозьку робили московські служилі люди під приводом воєводи разом з українцями; будівлі для себе в місті будували самі українці. Подвір’я для острогощан були дадені в посаді за острогом, себто за кріпостю, або за замком, невеликої міри через те, що їх треба було захищати від татарських нападів і для сього потрібно було тулитися їм близько одно біля другого; полковник дістав двір у 300 кв. сажнів, прості козаки — тільки по 70. Але кожному одведено було окрім того тутечки ж землю під огороди, клуні й токи — проти свого подвір’я. Усім одведена була теж земля на поле, на покос і на інші потреби. Дадена царем грошова запомога на будівлю і сіянку ярини, дадено на прокорм жита й овса. Вислано для кріпості з Воронежа дві гармати. Острогозька кріпость була споряжена так, як і інші по московських українних містах. <...>

1 Командувач військами.

У тому ж 1652 р., як і Острогозьк, було засноване місто Суми. У 1653 р. вже була збудована під приводом воєводи Арсенєва кріпость Суми на Суминому городищі. Будували її самі українці, котрі прийшли сюди зі своїм осадчим Герасимом Кондратьєвим. Нові переселенці <...> поселилися на дикому шляховому полі, куди раніш приходили татари і плюндрували Путивль, Рильськ та інші великоросійські міста. Прийшли вони сюди з ріжних місць України. Вабили їх до себе вільні ґрунти, лани і особливо ліси, де було багацько усякого звіря, дикої бджоли і легко було гнати дьоготь та смолу. <...> Сумчани дуже широко розвинули свою промислову діяльність. <...>

У 1654 р. був заснований Харків і декілька інших слобід, із котрих потім зложився Харківський полк. На Харківське городище прийшла спочатку маленька купка (37 семей) переселенців трошки раніше 1654 р. <...> Невеличка купка в 37 семей пробувала тут до 1654 р., але велика купа переселенців явилася на Харківське городище в 1654 р. і збудувала кріпость. У 1654 р. у Харкові українці пробили собі шлях до торських солоних озер, куди їздили по сіль, себто чумакували; значить, і харківці, як і сумчане, займалися промислами. <...> Трохи згодом на Харківське городище явилася одразу велика купа переселенців, їх було, окрім семейств, 587 чоловік. Вони завели стани і пасіки, ловили звіря і рибу, поставили буди, де гнали дьоготь. Виходить, що й харківці займалися тим, що й сумчане; і не дивно, бо біля Харкова було тоді багато лісу, так що приходилося дорогу до Тора для чумацтва просікати в лісах. <...> Укупі з Харковом почали заселятися й інші міста та слободи, із котрих потім склався Харківський полк, як то: Зміїв, Хорошево, Печеніги. [9, с. 28—31]

1) Якими були причини української колонізації Слобожанщини? Звідки походить така назва регіону?

2) Як наведене джерело висвітлює заснування міст і слобід Слобідської України?

3) Якими були територіально-адміністративний устрій і система управління Слобожанщини? У чому полягають їх особливості?

4) Схарактеризуйте господарське життя слобожан у XVII ст.

Із «Вічного миру» між Росією і Польщею (1686 р.)

...Домовилися ми й постановили, що всієї Малої Росії цього боку Дніпра <...> містам і землям і місцям <...> з усіма своїми повітами, селами і поселеннями <...> як вони до цього часу за перемирним договором на боці їхньої царської величності перебували, так і тепер залишатися мають на боці їхньої царської величності на вічні часи; <...> а за Дніпром-рікою Київ має залишатися також на боці їхньої царської величності. <...> Вниз ріки Дніпра, що називаються Запороги, козаки, що живуть на Січі, і в Кодаку <...> мають бути <...> у володінні і в державі <...> їхньої царської величності. <...>

...А що <...> між нами виникло ускладнення про ті розорені міста і місця, які від містечка Стаєк, вниз Дніпра по річці Тясьмин (лежать), а саме: Ржищів, Трахтемирів, Канів, Люшни, Сокольня, Черкаси, Боровиця, Бужин, Вороньків, Крилов і Чигирин <...> тоді, царської величності ближні бояри і думні люди, погоджено цю статтю так обміркували і постановили, що ці міста залишатися мають пустими, так, як вони тепер є. [104, с. 773—776]

1) Які чинники вплинули на укладення «Вічного миру»?

2) Проаналізуйте основні положення цього документа. Зробіть висновки.

3) Визначте наслідки укладення цього договору для українських земель.

Із «Записок про Московію» де ля Невіля про зустріч із гетьманом І. Мазепою

...Із Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька день гостем володаря Мазепи, що держить найвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На кордоні України мене зустріла почесна козацька варта та з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку резидує володар Мазепа...

Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами... Мова його взагалі добірна й чепурна... При його дворі два лікарі німці, із якими Мазепа розмовляє їх мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою...

Він дуже поважаний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбивий і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними приняттями у своїй резиденції для козацької старшини...

Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах...

Він належить до тих людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити й не сказати. Усе ж гадаю, що ледве чи любить московського царя, бо ані слова не сказав, коли я йому скаржився на московське життя... [114, с. 123—124]

1) Яку характеристику українському гетьману І. Мазепі дає автор джерела?

2) Який авторитет мав гетьман серед старшини та козаків?

3) Складіть історичний портрет І. Мазепи. Схарактеризуйте його політику. Дайте власну оцінку його заходів.

Із Літопису Григорія Грабянки про гетьманування І. Мазепи

Після того як Самойловича взяли під арешт, 25 червня на гетьманування настановили Івана Мазепу. <...>

Року 1689. Рано навесні Василь Васильович Голіцин та гетьман Мазепа і бояри Шейн, Долгорукий, Змійов, Шереметов та Шепельов уже вдруге ходили з російським військом у Крим. Вирушили так рано, що вже у квітні місяці добралися всіма основними силами й обозом до Самари і, відпочивши там таки добре та привівши в порядок обоз, із божою допомогою до Святої Трійці підійшли під Перекоп. У час походу татари не раз нападали на табір, проте кожного разу великоруське та малоруське військо давали їм відсіч і відбивало. Одного разу навальним нальотом вони таки пробилися в табір, Сумському та Охтирському полкам заподіяли відчутної шкоди в людях та возах, проте сердюки гетьмана, що саме нагодилися на цей час, боєм вигнали татар з обозу. Потім татари побачили, що таку велику силу їм несила утримати, повтікали в Крим і почали хитрувати. Коли наші війська зі своїми окопами почали під Перекоп підступати, тоді татари запросили миру, пообіцяли великому боярину викуп і обдурили його. Вони насипали в бурдюк, замість червінців, ремінців, а зверху прикрили їх справжніми грішми і дали Голіцину. Тоді військо, що добралося до Криму з такими труднощами і з охотою добуло славу та здобич, змушене було неохоче відступати, на чім світ лаючи гетьмана. Гетьман змушений був виїхати до війська і вимовляти свою невинність та лагідними словами угомоняти воїнів. Опісля Мазепу та полковників покликали в Москву, там царі Іван та Петро Олексійовичі щедро обдарували їх і тримали гостями від дня Святого пророка Іллі до Покрови Святої Богородиці. А в цей час там за зраду скарали бояр, а Толщина заслали в Сибір.

Року 1690. Козацьке військо ходило під Очаків, де попалило посади та чимало лиха накоїло татарам. Відтоді в нове місто Самару почали ходити на сторожку полками поперемінно. Кожен полк сторожував чверть року.

Року 1692. Орди Кримські та Білгородські взимку взяли в полон людей навкіл Домонтова та прочувши, що козацьке військо на чолі з гетьманом стоїть напоготові, повернули назад. За ними аж за Дніпро погнався осаул Гамалія з немалим кінним загоном та так і не догнав. Однак градське військо та компанія пішли під Очаків, спалили посад, узяли ясир і повернули назад.

Того ж року Мазепин канцелярист Петрик утік на Запоріжжя, а звідти в Крим. Навесні взяв підняв орду і запорожців, прийшов на Полтавщину, почав її пустошити та міста скоряти під свою руку. Та варто було Мазепі зібрати малоруські полки і виступити проти орди та Петрика, як вони відразу ж покинули Малоросію і втекли в Крим.

Року 1693. Узимку ханський син та Петрик з ордами прийшли під Полтаву. Проте заставши там гетьмана Мазепу і військо напоготові, побоялися і, небагато лиха окіл Полтави накоївши, безуспішно повернулося у свої краї. [28, с. 162—163]

1) Укажіть, коли відбувся Другий Кримський похід.

а) 1687 р.;

б) 1689 р.;

в) 1695 р.;

г) 1696 р.

2) Що ви дізналися з тексту документа про перебіг цього походу? Яким був його результат?

3) Як наведене джерело відображає перебіг Азовських походів 1695—1696 рр.? Якими були їх результати?

Універсал гетьмана І. Мазепи про дводенну панщину (1701 р.)

Жаловались нам жителі с. Смоляжі на п. Самуйла Афанасьевича, сотника веркіївського, державцу цього села, что дозорца его, п. сотника, к ним назначений, великії і неістирпимії їм в работизні діял прикрості, незноснії чинячи обіди і в панщині непрестано вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі облегченія і защити. Ми призвали означеного сотника і поручили суду нашему генеральному разобрать діло; жалоба вказалася справедливою, за что сотника ми не похвалили; однако же не отбираем от него того села, но приказиваєм, аби не больше, только два дні в тиждень, работу ему панщиною отправовали, а іншії дні на свої оборочали потреби, і в рок по осмачки овса от робочой товарний давали, над що жодних датков і повинностей не масть і не повинен будет он п. сотник вимагати, под неласкою нашою. [135, с. 421]

1) Інтереси яких верств населення захищав універсал гетьмана І. Мазепи?

2) Поміркуйте, чи сприяв цей універсал І. Мазепи зростанню його популярності серед селян. Спрогнозуйте реакцію селян на цей документ.

Із Літопису Григорія Грабянки про повстання С. Палія

Після того як польський король, зі згоди та з відома папи і цісаря, замирився з російським монархом і коли поклали вони силами всіх християнських монархів воювати турків і татар, тоді багато хто з малоросійських та запорозьких звитяжців зібрали собі охочих козаків і, ставши ватагами, тобто полковниками, із власної волі подалися на бусурман, стали на захист християн та їхніх кордонів. Вони нишпорили степами по обох берегах Дніпра, кормилися м’ясом дичини, переховувалися і піджидали татарські загони, які гнали ясир із Польщі та Росії в Крим та в Білоградщину. Нападали на них, розбивали, забирали коней і зброю, а християн — жінок і чоловіків — відпускали у свої землі і супроводжували в дорозі додому. Тим козакам, що добровільно несли службу в широких і безмежних степах, має завдячувати все християнство і з подивом має говорити про них. Бо й справді в тих диких та широких степах не має ні доріжки, ні сліду, як у морі. Однак ватаги добре знали шлях і ходили там немов добре схоженою дорогою. Ходили з великою опаскою, аби їх не могли виявити татари, по кілька місяців не палили вогню і тільки раз на день їли. їли толокно та потовчені сухарі. Не даючи своїм коням навіть іржати, вони немов дика звірина ховалися по тернах та в комишах і з великою опаскою, то з’їжджаючись, то роз’їжджаючись, верстали свою путь. У тих безмежних та диких степах вони відшукували дорогу вдень по сонцю, по високих гірських кряжах та могилах, а вночі — по зорях, вітрах та річках. Отак ходячи, вони видивлялись татар, неждано нападали на них і невеликими загонами величезні купи їхні розбивали, християн звільняли та додому відпускали, а самих турок і татар відвозили в Москву або в Польщу до короля. їх там приймали і добре обдарувавши, по доброті монаршій і шануючи вольності всього війська запорозького на Запорожжя в Малу Росію відпускали.

Із-посеред тих вільноохочих запорозьких ватагів або охочих полковників виділявся Семен Палій, що був родом із Борзни. Він дружився на Задніпров’ї у Фастові і, тримаючи при собі військо вільноохочих, не тільки не допускав, щоб татари Польщу та Росію воювали і опустошали, але й сам ходив і свої загони посилав на села татарські — на Бучаки, у Білгорощину та на Очаків — і руйнував їх. Коли ж супроти нього виходили татари, то він мужньо і щасливо ось уже на протязі кільканадцяти років побивав їх, побивав із великою користю для корони польської та для всього християнства. Утихомиривши Задніпров’я і пообсаджувавши численні міста своїми залогами, він жив як удільний пан. Його вільноохоче військо стояло постоєм на Поліссі аж до кордону з Литвою і збирало на його користь десятину з пасік, із продукту та з усякого прибутку по всьому Задніпров’ю, навіть аж біля Дністра та Случі. Супроти нього не раз ходили походами Кримські та Білгородські татари, ведучи із собою як підмогу яничар. Вони підходили навіть до Фастова (де була резиденція Палія), хотіли тут його взяти. Проте він так їх побивав і проганяв, що навіть одного разу щонайголовнішого султана живцем узяв. Потім татари вирішили замиритися з ним і почали обдаровувати багатими дарунками. А ляхи, забувши тих, завдяки чиєму військовому промислу і чиєю мужністю вони звільнилися від тієї напасті і деякий час у тиші та супокої жили, забулися про все те, і заздрячи своєму визволителю, підступом напали на нього, узяли і в темницю в місто Майборок відіслали. Просидівши там доволі довго, він сів прямо в кайданах на коня, якого зумисне підвели йому, і втік до свого війська. Тоді коронний гетьман послав із кварцяним військом, із німецькою та польською піхотою рейментара. Усім загоном при артилерії та гранатах вони підступили до Фастова. Та Палій не вислав своє військо зустрічати ворога, а сховав його в лісах, сам замкнувся у Фастові. Коли ж поляки пішли на місто, тоді те військо, що було сховане, ударило на них із поля, а сам Палій із міста напав на шляхетські окопи і так всипав ляхам, що вони заледве в таборі утрималися. Не зволікаючи, вони замирилися з Палієм і понесли ганьбу у свою землю. Опісля Палій завжди відчував ворожість польського панства та, маючи приязнь царської величності та польського короля, жив не тужив, владарював над усім Задніпров’ям аж до Дністра та Случі, владарював немов гетьман, проте гетьманом не був. Був тільки полковником, щонайпершим серед усіх полковників і щонайвідважнішим у всіх битвах. А гетьманом на Задніпров’ї був Самусь. [28, с. 163—165]

1) Укажіть, коли відбулося національно-визвольне повстання під проводом С. Палія на Правобережжі.

а) 1695—1696 рр.;

б) 1700—1702 рр.;

в) 1700—1708 рр.;

г) 1702—1704 рр.

2) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, складіть таблицю «Характеристика повстання під проводом С. Палія».

План

Характеристика

Причини

Охоплена територія

Перебіг подій

Результати та наслідки

3) Якою була роль І. Мазепи в подіях національно-визвольного повстання на Правобережжі?

Із Маніфесту до українського війська та народу

Ми стоїмо тепер, Братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху до себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірну, а ми між ними є точка, або ціль усього нещастя. <...> Моє міркування, чуже всім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є таке: коли Король Шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає Царя Російського і зруйнує царство його, то ми, із волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі й віддані в рабство Полякам. <...> І вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї. <...> А як допустити Царя Російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого Царя того; бо ви бачите, що <...> прибравши собі владу необмежену, карає народ той свавільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці Царській. <...> Отже, зостається нам, Братіє, із видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше. <...> Бачився я з обома воюючими Королями, Шведським і Польським, і все вміння своє вжив перед ними, щоб переконати першого про проекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі. <...> Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату провіант і фураж, у кількості можливій без власного зубожіння нашого; а при майбутньому загальному замиренні всіх воюючих держав вирішено поставити країну нашу в той стан держав, у якому вона була перед володінням Польським, із своїми природними Князями та з усіма колишніми правами й привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Європі держави: Франція і Німеччина. <...> І ми тепер уважати повинні Шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немовби од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи та самодержавства. [61, с. 307—309]

1) Чим керувався І. Мазепа при укладенні українсько-шведського союзу?

2) Як він обґрунтовує свій вибір на користь Швеції?

3) Поміркуйте, чому запорожці, незважаючи на протистояння з І. Мазепою, підтримали його.

Із листа І. Мазепи до стародубського полковника І. Скоропадського (жовтень 1708 р.)

Мій ласкавий приятелю, пане полковнику стародубівський!

Нехай буде відомо вашій милості те, що ми, гетьман, бачачи Вітчизну нашу Малоросійську, що приходить до крайньої згуби, коли ворожанам здавна сила московська те, що поклала була від багатьох літ при всезлобному своєму намірі, тепер почала досягати із занепадом останніх прав та вольностей наших, коли без жодного з нами погодження, почала забирати малоросійські городи у своє посідання, людей наших, пограбованих і до кінця знищених, із них повиганявши, а своїми військами осаджувати, і нехай би те чинили в полках Стародубському, Чернігівському та Ніжинському, маючи й вигадуючи з притаманної собі хитрості брехливі причини, начебто те чинять для оборони від наступу шведських військ, а й біля дальніх міст, куди шведські війська не мислять ніколи наступати, заходилися були, як до Полтави з Білгорода ординовано два полки. І над іншими містами те б виповнилося, коли б ми, за звичною нашою горливістю до Малоросійської Вітчизни, тому їхньому лихому намірові не запобігли. А до того не тільки маємо від зичливих приятелів таємні перестороги, а й самі те явними доказами бачачи і цілковито відаючи, що нас, гетьмана, генеральну старшину, полковників і весь керівний склад Запорозького війська, хочуть за притаманними їм звабами до рук прибрати і запровадити в тиранську свою неволю, ім’я Запорозького війська згладити, а козаків у драгунію та солдатів перевернути, народ же малоросійський навіки віддати в рабство. І коли б не Господь поміг од тиранських їхніх рук урятуватися, то, певне, і той би їхній намір ворожий дійшов би до здійснення, адже ні для чого іншого Олександр Меншиков та князь Дмитрій Михайлович Голіцин зі своїми військами до нас поспішали, ні для чого іншого звабами своїми спершу з військом, а потім так само і зі старшиною до обозів своїх московських вабили, тільки щоб нас усіх могли забрати в тяжку неволю (а не дай Боже!) і на тиранські муки. Бачачи понад те, що московська потенція безсильна і невоєнна, завжди втечею рятується від непоборних шведських військ, прибігла сюди не боронити нас від наступу тих-таки шведських військ, але вогнем, грабунками і немилосердним мордуванням прийшла руйнувати, а міста відбирати у своє посідання; ми ж тож удалися за угодою і спільною постановою спільно з панами генеральними особами, полковниками та старшиною всього Запорозького війська в непоборну потенцію найяснішого короля його милості шведського, маючи непосоромную у всемогутньому Бозі, єдиному заступнику ображених, що любить правду і ненавидить лжу, що його королівська величність завжди оборонить щасливою зброєю від того московського тиранського іга Вітчизну Малоросійську і Запорозьке військо звільнить, а забрані наші права та вольності не тільки приверне, але із загальною користю і з безсмертною славою Запорозького війська на майбутній вік примножить і розширить, у чому нас утвердив і упевнив своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією. За чим і Ваша милість, оскільки є правдивий своєї Вітчизни син, не зичачи їй крайньої погибелі, знищення та руїни, берися до єдиної з нами всіма згоди і до спільної оборони тієї ж своєї Вітчизни, також дбай усіма способами, за даним тобі від Бога розумом та мистецтвом, викоренити московське військо із Стародуба, згодившись щодо того з панами полковниками переяславським та ніжинським, певний того бувши, що московська сила нічого не зможе там вашій милості та місту Стародубу зашкодити, бо вона невзабарі буде зброєю королівської величності шведської загнана у свої межі. А коли б ваша милість до викорінення того московського гарнізону, що лишається у Стародубі, стільки сили і способу не мав, то радимо вашій милості звідтіля іти і поспішати до боку нашого з товариством у Батурин, аби не потрапив із невіджалованим нашим жалем у московські руки. Того від нашої милості повторно і пильно жадаючи, зобов’язуючи й наказуючи горливістю та любов’ю до Вітчизни, йому ж зичимо від господа Бога здоров’я.

Вашої милості зичливий приятель Іван Мазепа, гетьман і кавалер.

Із Дигтирівки, 30 жовтня 1708 року. [59, с. 128—129]

1) Як у листі І. Мазепа пояснює причини повстання проти Петра І?

2) Поміркуйте, чи можна цей крок І. Мазепи вважати зрадою.

3) Як І. Скоропадський відреагував на лист І. Мазепи? Чи приєднався він до гетьмана? Чому?

4) Чи виправдалася ставка гетьмана І. Мазепи на союз зі Швецією?

5) Як Петро І помстився українцям за перехід І. Мазепи на бік шведів?

6) Чим закінчилася Північна війна?

Угода та Конституція П. Орлика (1710 р.)

...Щоб на Україні була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського трону константинопольського.

...Вітчизна наша щоб у потверджених пактами Речі Посполитої і Московської держави кордонах, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам’яті Богдана Хмельницького, була відступлена, вічно віддана й пактами укріплена від Речі Посполитої в гетьманську область, щоб не були насильно змінені й порушені її кордони.

...Має ясновельможний гетьман із найяскравішим ханом кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та потвердження постійної приязні, на яку оглядаючись довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її у будь-чому присилування.

...При трактуванні найяснішого його милості короля шведського з Московською державою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і ґрунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Війська Запорозького повернено.

...Коли деякі Війська Запорозького гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: «Так хочу, так повеліваю!» — то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, легке насильне і купне розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом таке право, яке має бути збережено постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина... За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, із кожного полку до загальної Ради мають бути обрані за гетьманською угодою генеральні радники — по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій особі. І з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи.

...У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися генеральна Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім названих вище представників, мають бути посли Запорозького Низового війська, тобто Січі.

Між Радами Україною правитиме гетьман із генеральною старшиною. Листи з інших держав гетьман повинен зачитувати старшині, так само й відповіді.

...А коли б щось було помічено з ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності виказати і з’явити про порушення прав та вольностей вітчизняних без найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади справити. [84]

1) Поясніть значення виділених слів і понять.

2) У яких кордонах мала існувати так звана гетьманська область?

3) У чому автор Конституції вбачав причини попередніх негараздів в Українській державі?

4) Якими проблемами мають опікуватися гетьман, полковники та генеральні радники, згідно з текстом Конституції?

5) На яких засадах Українська держава мала будувати відносини з Річчю Посполитою, Московською державою, Кримським ханством і Швецією?

6) На кого покладалося управління Україною в період між Радами?

7) Яким чином обмежувалися права гетьмана згідно з Конституцією?

8) Складіть історичний портрет автора Конституції П. Орлика.

Із «Літопису Малоросії...» Ж. Б. Шерера про перебування О. Меншикова в Україні

Року 1719 князь Олександр Меншиков прибув в Україну. Гетьман Скоропадський зі своїм почтом, ідучи йому назустріч, дійшов аж до Шептаків на Десні. Князь улаштував для нього і всього почту розкішний обід у Гадячі, де він пробув певний час. Гетьман, зі свого боку, пригощав князя в Глухові. Меншиков оглянув землі від Межеї до Почепа, які гетьман йому відступив. Незадоволений розмірами володіння, він вимагав додати частину земель, які належали сотникам від Маглинська до Бакланська, і ще частину земель Стародуба, наказавши обкопати їх ровами. Ці вчинки Меншикова викликали найгостріші суперечки між ним і гетьманом. Останній звинувачував його найміцнішими словами в несправедливості й трактуванні завжди вільних козаків (надто з Почепа) як кріпаків. [144, с. 278—279]

1) Хто такий О. Меншиков? Із якою метою він прибув в Україну?

2) Що вам відомо про життя та діяльність українського гетьмана І. Скоропадського? Як документ відображає виступ гетьмана на захист прав українських козаків?

3) Як наведене джерело відображає свавілля О. Меншикова в Україні?

З указу Петра І про утворення Малоросійської колегії (1722 р.)

Цього 1722 р., квітня 27 дня всепресвітліший, державніший Петро Великий, імператор і самодержець всеросійський і інше і інше, жалуючи підданих своїх — малоросійський народ, видав указ: при гетьмані пану Скоропадському в Глухові для управління судами і для іншого, що в прохальних пунктах гетьмана Хмельницького і в ухвалах на нього написано, замість однієї воєводської персони для кращої вірності й управління бути колегії, у якій бути бригадирові панові Вельямінову з шістьма чоловіками штаб-офіцерами, та при цій же колегії бути прокурорам із гвардії капітанам або капітанам-поручикам із щорічною зміною... [135, с. 458—459]

1) Із якою метою було створено Малоросійську колегію? Яким був її склад? Висловте власне міркування з цього приводу.

2) Що собою являла Малоросійська колегія? Яким чином її діяльність руйнувала традиційну систему управління в Україні?

3) З’ясуйте наслідки роботи Малоросійської колегії для подальшого розвитку українських земель. Дайте власну оцінку цього заходу російського уряду.

Із записок мандрівника й письменника В. Барського про Україну (1723—1724 рр.)

...Ішов тоді 1723 рік, коли у 20 день місяця липня вийшов я з Києва. Віку я мав тоді близько двадцяти двох років (із 1701 року, коли я з’явився на світ) і так 26 днів пробув я в дорозі. Не описую сіл та містечок, що мені зустрічалися, усім-бо вони відомі, скажу лишень про найзнаменитіші з них. А саме: ми проїхали через польські міста Острог, у якому було надруковано першу Біблію на слов’янській мові, і Почаїв, де є уніатський монастир Успенія Богородиці і там буває щороку 16 серпня на храмове свято велике зборисько людей та ярмарок — на нім випало й мені побувати. Звідтіля, хоч і не по дорозі, дісталися ми до міста, що зветься Броди. Коли ж минули певні місця, військова сторожа силою схопила нас і завела туди за каверзами жидів, котрі вельми нас озлобили, але від начальника були за це покарані, а нас було відпущено на волю. Броди — місто, обведене кам’яною стіною, стоїть на місці рівному й низькому, охрест же себе має болота й мілководдя, через це й назване було Бродами, бо до міста потрібно переходити через воду вбрід. Там жидів множество і влада їхня велика.

Звідти поїхали ми до міста Львова, по-латинському воно іменується Leopolis, а по-німецькому Lemberg; тут — камінні будинки, церкви, дзвіниці й чудові доми, досить багато також цивільного люду. Отож ми із супутником Іустином найняли в передмісті дім із прохарчуванням і платили за місяць, погодившись за тамтешнім звичаєм, аж до нового, високосного 1724 року. Я знайшов там управного лікаря і зцілив свою ногу за короткий час. Там є багато страннолюбних людей-русів, духовних і мирських, які були до нас вельми прихильні, найбільше ж ті, котрі були присилувані до унії, а таємно лишалися православними.

Львів — головне місто Львівського Воєводства і всієї польської Червоної Русі, збудоване 1280 року Левом Даниловичем, великим князем руським — за його іменем Левовим містом названий. Лежить поміж гір, має трьох єпископів: римо-католицького, русо-уніатського й арм’янського, оскільки й народ оцих вір тут живе. У Львові є єзуїтська академія, у яку ми забажали вписатися, щоб скуштувати їхнього викладу наук — бачили-бо великі успіхи тих, котрі там учаться. [36, с. 445—446]

1) Що вам відомо про автора джерела? Підготуйте невелике повідомлення про життя та діяльність цієї людини.

2) Які українські міста відвідав автор джерела? Які враження справили на В. Барського відвідані населені пункти?

3) Які визначні пам’ятки, будівлі привернули увагу автора джерела? Чому саме вони?

4) Як наведене джерело відображає повсякденне життя українців першої половини XVIII ст.?

Із «Літопису Малоросії...» Ж. Б. Шерера про промову П. Полуботка, виголошену російському царю Петру І (1787 р.)

Ваша величносте, мушу сказати Вам, що я добре бачу, як Ви без будь-яких підстав, а лише через лихі намови добродія Меншикова хочете погубити мою Батьківщину. Посилаючися на фальшиві принципи, Ви поставили себе над законами, бажаючи знищити привілеї, які Ваші попередники й Ви самі, Ваша величносте, урочисто підтвердили. Ви намагаєтеся накласти свавільні податки на народ, чию свободу Ви самі визнали. Ви не вагаєтеся використовувати на найтяжчих і найбільш принизливих роботах козаків, силуючи їх, ніби вони є Ваші раби, копати канал, який Ви наказали зробити у Вашій країні. А найприкріше для нас те, що Ви хочете позбавити нас найдорогоціннішого нашого права, а саме — вільно самим обирати наших гетьманів та проводирів. І замість того щоб лишити суддям нашого народу можливість чинити правосуддя над їхніми співвітчизниками, Ви ставите над нами судцями підданих Великоросії, які не знають або не бажають знати наші права та привілеї, безперестанку порушують їх при будь-якій можливості, пригнічуючи нас. <...> Я знаю, що на мене чекають кайдани і що мене, за російським звичаєм, кинуть у жахливу темницю, щоб я там помер із голоду. Але мене це не турбує, бо я говорю від імені моєї Батьківщини. І хай краще я помру найлютішою смертю, аніж побачу страшне видовище повної загибелі мого народу. [144, с. 283—284]

1) Що вам відомо про діяльність українського гетьмана П. Полуботка? Підготуйте історичну довідку про його гетьманування.

2) У чому П. Полуботок звинувачує російського царя? Чи справедливими, на ваш погляд, були ці звинувачення? Свою відповідь аргументуйте.

3) Дайте власну оцінку мужності та самопожертві українського гетьмана заради відстоювання прав українського населення.

З указу Катерини II, виданого князю О. Вяземському під час його вступу на посаду генерал-губернатора

Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись із ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно — безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли... [135, с. 532]

1) Чи погоджуєтеся ви з твердженням Катерини II, що «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями»? Як наведене джерело відбиває плани російської імператриці щодо цих земель?

2) Які методи управління рекомендувала використовувати Катерина II О. Вяземському, щоб перетворити українські землі на провінцію Російської імперії? Дайте їм власну оцінку.

3) Поміркуйте, чому українці дивилися на російську владу як «вовки на ліс».

4) Поміркуйте, чому Катерина II хотіла, щоб в Україні і «назва гетьманів зникла».

З універсалу гетьмана К. Розумовського про обмеження права переходу селян (1760 р.)

Щоб запобігти недоїмкам <...> і кривдам володільцям та іншим людям, які [кривди] бувають від того, що піддані забирають нажите на їхніх [володільців] ґрунтах майно, а більше й самому посполитому народові, щоб даремно не розгублювати при переході нажитого на чужих ґрунтах майна, наказуємо: оголосити по всій Малій Росії, щоб посполитий народ при переході з одного володіння в інше не забирав нажитого ним на землях володільців майна і цим не завдавав збитків зазначеним володільцям. Так само і володільці, приймаючи до себе посполитих із чужих володінь, не приймали б майна, нажитого в іншому володінні. А хто буде в цьому викритий, у праві буде той володілець, від якого посполитий перейшов із нажитим майном до іншого володільця і там його прийнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слушного вдоволення та винагороди. <...> Проте, щоб і володільці інколи <...> не могли затримувати в себе посполитих і тим самим не робити перешкоди в їх вільному переході, при своєму переході посполиті повинні з'являтися до володільців і брати в них письмове посвідчення про вільний перехід, яке володільці, беззаперечно, повинні видавати. Якщо ж деякі володільці будуть при цьому виявляти впертість, то посполиті повинні заявити про це найближчому урядові, який повинен вимагати у володільця таке письмове посвідчення, або щоб інший уряд видав його. Але й інші володільці без посвідчення не повинні приймати посполитих. [135, с. 503—504]

1) За яких умов, згідно з універсалом К. Розумовського, селянин міг перейти до іншого господаря?

2) Чиї права захищав цей універсал? Якими були його наслідки для українського селянства? Чи справедливим, на ваш погляд, був цей наказ?

3) Використовуючи матеріал підручника та текст документа, заповніть таблицю «Здобутки та прорахунки політики К. Розумовського».

Здобутки

Прорахунки

4) Доведіть, що до планів царського уряду не входило запровадження самостійного правління українського гетьмана, і діяльність К. Розумовського була під постійним контролем імперських чиновників, а його права поступово обмежувалися.

З указу Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського <...> із чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, у якій бути головним нашому генералу графу Рум’янцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майор Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам, малоросійських — генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Рум’янцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг зайняти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах із великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея — генерал-майорським, генерального писаря Туманського — чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола — полковницькими. [135, с. 532—533]

1) Хто був останнім українським гетьманом? Схарактеризуйте його політику. Як відбулася остаточна ліквідація гетьманства?

Як ви вважаєте, чи могла Україна вибороти незалежність за правління останнього українського гетьмана?

2) Яким був склад Другої Малоросійської колегії? Висловте власну думку з цього приводу.

3) Хто очолював Другу Малоросійську колегію? Які заходи були здійснені нею? Дайте власну оцінку її діяльності.

Із таємної настанови Катерини II П. Рум’янцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором

2. Тамтешні єпархіальні архієреї, хоча й зобов’язані за своїм знанням і за силою духовного регламенту турбуватись про дотримання закону Божого, так само й про поширення добрих установ серед простого народу і про більше вкорінення страху божого, і ви з належним розглядом, громадською владою іноді допомагаєте, добре знаючи, що справжній страх божий є перший засіб до зниження намірів і схильностей до пороків і злодіянь і, навпаки, до вкорінення в людях добронравності і чесності.

Тому належить вам уміло приглядатись до них і до їх підлеглих, щоб різного роду хитрування заскнілого в них властолюбства не виходили поза належну їхньому санові межу, поширюючи іноді свою духовну владу над світською, іноді також розсіваючи серед простого і забобонного народу різні корисні для їхніх намірів, а загальному спокоєві шкідливі плевели, під виглядом закону Божого і благочестя, як про це згадується в духовному регламенті.

3. Необхідна потреба полягає в тому, щоб було відомо урядові і вам точна кількість народу малоросійського, тобто як людей, належних до військового чину під різними званнями, так і посполитих міщан і купців... <...>

Задля цього... чи не зможете ви висловити нам вашу думку, на якій підставі і яким чином установити нову по всій Малоросії ревізію та й зручніше її б здійснити?

4. Через те, що для податків, які стягуються, не можна ні встановити міцної основи, ні виходити з відомої завжди суми, доки будуть тривати згадані переходи землеробів із місця на місце, то належить вам довести вашу велику старанність, тамтешній народ усіма можливими способами привести до того, щоб зазначеним переходам було покладено край.

5. В однаковій мірі вам слід прагнути розібратися в заплутаному і перемішаному там військовому та цивільному правлінні. <...> Не без здивування побачите ви прибутки військового скарбу, тобто наші казенні, самовільно розкраденими; народ, із якого вони збираються, — розореним, військо, на утримання якого вони призначені, у такому поганому стані, що ледве чи варто воно імені того, і багато просторих земель, записаних на військовий уряд тамтешніх полків, свавіллям і жадобою головних і нижчих чиновників у їх вотчини оберненими. <...>

...Не завжди треба діяти силою довіреної вам влади, більш різноманітними засобами ласки і поблажливості і, таким чином, залежно від справи часу і людини вміло треба викручуватися. До цього треба додати, що в таких випадках треба мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст. [135, с. 533—535]

1) На які «безладдя» в Україні вказує Катерина II в документі та яким чином рекомендує їх виправити?

2) Як наведене джерело відображає курс Катерини II на ліквідацію української автономії?

3) Якими методами рекомендувала користуватися російська імператриця П. Рум’янцеву в Україні? Висловте власну думку щодо цих методів, а особливо щодо рекомендацій «мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст».

4) Схарактеризуйте діяльність П. Рум’янцева в Україні. Якими були її наслідки для українського населення?

5) Чому імператриця наполягала на переписі українського населення?

6) Як запропоновані в документі заходи мали позначитися на долі українських земель?

З указу Катерини II про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні (1783 р.)

8. Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким утечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього нашого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами.

Містам, що є в намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, надати рівні вигоди і переваги, якими на підставі дарчих грамот наших предків користуються міста Київ, Чернігів, Ніжин і інші, передбачаючи, між іншим, спільні постанови, які ми видаємо для міст нашої імперії, і, крім цього, сприяти перетворенню їх на квітучий стан. <...>

12. Усе це йде мова про такі міста, які не можуть підлягати ніяким сумнівам, із приводу яких не може бути суперечок і які складаються з мешканців казенного відомства і нікому не віддані у володіння. Щодо міст, про які йдуть суперечки, то тут треба спочатку розглянути і вирішити звичайним порядком, кому вони належать. Але через те, що майже в усіх малоросійських містах за дворянами і чиновниками з різних нагод приписані двори із селянами та землі, потрібно запропонувати тамтешньому нашому генерал-губернаторові намагання придбати їх на користь міста шляхом купівлі або обміну, щоб таким чином цілком очистити міста від усього їм не властивого. <...>

15. Право на викуп майна найближчими родичами, про яке в малоросійських правах немає ніякої постанови, поширити і на губернії Київську, Чернігівську і Новгород-Сіверську, оскільки воно належить до загального державного законодавства.

...Ми визнали за необхідне вчинити однакове розпорядження і щодо тих повітів, із яких складалися колишня Слобідська Українська губернія і які тепер увійшли до складу Харківського і частково Курського і Воронезького намісництв. [135, с. 507]

1) Як наведене джерело відображає процес закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні?

2) Якими були наслідки цієї події для українського селянства?

Із рапорту Київського намісника Малоросійському генерал-губернатору про збройний виступ у селищі Турбаї

...Цього місяця згаданий радник Корбе, з’явившись до мене особисто, заявив, що упорядкування визначених у козаки та їх родин дійсно було закінчено 7 числа і вирішено було наказом державного сенату вчинити виконання цього місяця 8 числа, якого зовсім випадково трапилась від турбаївських жителів пригода. Вони після півночі о 9 годині раптом у всьому поселенні вчинили галас зі словами: «Згін сільський беруть», до вияснення чого в ту ж хвилину послав він, Корбе, земського справника, запевняючи і сам їх, що вони нічого тут не втратять. Але раптом стала наповнюватись уся вулиця народом із різною зброєю, до вбивства приготованою, як-то: піками, косами, гвинтівками, і тому подібним, і число їх примножилось бабами й обох статей малолітніми, і як швидко здійснений галас напасти на суд, настільки відважно і поспішно перейшли до того: у хаті, де суд розміщався, вибивши віконця та увійшовши до неї, усіх канцелярських служителів і всіх, хто при суді не трапився, били нещадним смертним боєм. І в той самий час, іншим натовпом відділившись у двір поміщиків Базилевських і оточивши покої і вибивши вікна <...>, і у двері увійшовши, його, Корбе, <...> палками били, і під свій караул узявши, із дому повели. Обох же поміщиків Базилевських і сестру їх, дівицю, до смерті вбили. [110, с. 235]

1) Якими були причини цього збройного повстання?

2) Якими були методи боротьби повсталих?

3) Поміркуйте, чи мав цей збройний виступ шанс на успіх? Чому?

Зі свідчення очевидця про перебіг гайдамацького повстання на Правобережжі під проводом Верлана (1734 р.)

...Від російського полковника з Умані на прізвище Полянко теперішній наказний козацький полковник Верлан одержав наказ такого змісту: «Її імператорська величність, і інша, інша, інша. Я даю йому владу за указом імператорської величності над волохами козаками і сербами, щоб вони служили її імператорській величності аж до смерті» (дальшого змісту цього універсалу не пам’ятаю).

Після одержання наказу полковник Верлан забрав сто тридцять коней із сіл Качківки, Вільшанки, Кусниці, маєтку рашківського і вирушив дня тридцятого травня <...> до Берсади; там він зустрів російського поручика з двомастами солдатами на конях <...> звідси рушили до Умані і, переночувавши, подалися до Маньківки, де стали табором і зустріли російського капітана із сімома кіннотниками; четвертого дня повернулись знову до Умані і там усі прийняли присягу, що будуть воювати проти чужоземців, тобто проти ляхів. <...>

...Тепер в обозі загону полковника Верлана <...> є тисяча волхвів, як із Польщі, так і з-за кордону, сім турецьких сербів, сто городових козаків, сто уманських. Над цими козаками полковником є Писаренко... Говорять також, що в Немирові має перебувати Самусь, гетьман задніпрянських козаків, із кількома стами кіннотників. <...>

Полковник Верлан посилав різні заклики по селах Шаргородщини та інших населених пунктах України, закликаючи чиншову шляхту, волохів і всіх здатних піднімати бунти... [5, с. 68—70]

1) Поясніть значення поняття «гайдамацький рух».

2) Визначте причини виникнення гайдамацького руху.

3) Що ви дізналися з тексту наведеного джерела про повстання під проводом Верлана? Чим це повстання завершилося?

Із документів Київської губернської канцелярії про дії на Правобережжі повстанських загонів на чолі з М. Залізняком (1768 р.)

Головний цих розбійників начальник Максим Залізняк <...> нинішнього 1768 р. у квітні місяці <...> разом із 70 людьми-утікачами запорозькими козаками для викорінення у Польщі конфедератів поляків <...> пішов <...> на містечко Жаботин, під яким розгромили конфедератів п’ятдесят чоловік <...>, а потім пішли далі по тракту до містечка Умані, де з різних місць зібралося людей із рушницями чоловік до тисячі, указу, а також повеління про це ніякого нізвідки він, Залізняк, не мав, а єдино на це погодився одним своїм свавіллям для знищення поляків <...> до містечка Умані прийшов він, Залізняк, зупинився в половину дня, а до вечора того ж дня з містечка Умані сотник Іван Гонта <...>, прибувши до нього, Залізняка, оголосив, що він має козаків до чотирьохсот, і так з обох, погодившись із ним, Залізняком, у те містечко Умань сильно увійшли по настанню вже другого дня зранку, годині о третій, а більше з ним прибічників із старшини ніхто не був і сотника Гонту і команду його нікого насильно до себе в згоду він, Залізняк, не закликав. А хоча при вході в містечко Умань ті, хто закрився в ньому, з одної гармати і дрібних рушниць по них стріляли, однак йому, Залізняку, і всій його зграї більше втрат не послідувало, крім однієї людини... А при цій зграї, яка зібралася, визнався був він, Залізняк, полковником, у яке звання він тими запорозькими козаками, із якими була в нього згода <...> вибраний був ще при виступі його, Залізняка, із Мотроненського монастиря. <...>

Його, Залізняка, як головного порушника прикордонної тиші, колесувати і живого покласти на колесо, але замість цього скасувавши це, нині вживане до найважливіших злочинців покарання бити кнутом — дати сто п’ятдесят ударів і, вирізавши йому ніздрі і поставивши на лобі і на щоках указні знаки, заслати в Нерчинськ на каторжну роботу вічно. <...>

Бувшим із ним, Залізняком, разом у спільництві розбійникам, а саме, Павлу Тарану, який називався отаманом, також Давиду Вербенку, Федору Волошину, Андрію Голубенку, Михайлові Білоусу, Федорові Ковбасі, Нестору Литвиниченку за вчинені ними грабунки і смертні вбивства, у яких вони при слідстві й обвинувачувались, і за самовільну їх, без відома команд своїх відсутність, і за таємний прохід через кордон — у Польщу — відсікти голови, а замість цього бити їх кнутом — дати по сімдесят ударів кожному і, вирізавши ніздрі і поставивши указні знаки, заслати в Нерчинськ на каторжну роботу вічно. [20, с. 435—436, 444—445]

1) Поясніть значення поняття «Коліївщина». Складіть невеликі повідомлення про керівників повстання, відомого під назвою Коліївщина, — М. Залізняка та І. Гонти.

2) Як наведене джерело висвітлює перебіг повстання? Чим воно закінчилося?

3) Яким було покарання керівників повстання? Висловте власну думку щодо жорстокості покарання.

Із листа овруцького стольника Й. Колендовського про трагічну загибель керівника опришків О. Довбуша (1754 р.)

...Його вбив у Космачі Степан Дзвінчук... Дзвінчук прострілив [йому] руку. Тоді поранений Довбущук відбіг від хати спочатку не більше як на десять кроків. Там упав, і почала з нього литися кров. Він, піднявшись, відходив із ними через город аж до лісу... на другий день, зібравшись, орендар і громада пішли по лісу і знайшли його під кущем, однак ледве живого... Довбущука забрали з лісу ледве живого... Але він вже мало говорив. Його питали: «Де ти скарби подів, Олексо?» Він відповідав: «У Чорногорі, біля Свідови». Коли повідомила мене про це громада, я негайно прибіг у Космач, але вже його в живих не застав. Тоді, поклавши [його] на віз, я супроводжував до ясновельможного пана гетьмана в Станіслав. Коли довіз його до Коломиї, пан ловчий, який був тоді в Заболотові, довідавшись про вбивство цього ж Довбущука, написав мені, щоб його тіло залишити в Коломиї до розпорядження ясновельможного пана гетьмана щодо четвертування. Його розтято на дванадцять частин, які розвезено і виставлено на стовпах у Кутах, Косові, Криворівні, Космачі, Лучках, Микуличині, Чорному Потоці, Зеленій, Вербіжі і Коломиї. [20, с. 115]

1) Хто такі опришки? У якому регіоні вони діяли? Якими були особливості опришківського руху?

2) Підготуйте невелике повідомлення про керівника опришків О. Довбуша.

3) Що ви дізналися з тексту наведеного джерела про загибель О. Довбуша?

Із маніфесту Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі

...Вони почали років із десять тому назад <...> надто далеко заходити зі своїм зухвальством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе <...> не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Отоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті, і інші здавна належали. <...>

...Вони насмілились <...> зводити і будувати для них свавільно власні зимівники. <...>

Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки втікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і довести в себе власне хліборобство, у чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.

Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську. <...> Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час перебувають у їх володінні. [135, с. 536—637]

1) Укажіть рік зруйнування Запорозької Січі за наказом Катерини II.

а) 1708 р.;

в) 1775 р.;

б) 1765 р.;

г) 1785 р.

2) У чому в маніфесті Катерина II звинувачує запорозьких козаків?

3) Чи справедливими, на ваш погляд, є ці звинувачення? Свою відповідь аргументуйте. Якими були дійсні причини зруйнування Запорозької Січі?

4) У чому полягає історичне значення Запорозької Січі для історії України?

Українська народна пісня про зруйнування Запорозької Січі

Світ великий, край просторий, та ніде прожити:

Славне військо Запорозьке хотять погубити.

Ой, цариця загадала, а Грицько пораїв,

Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.

Вже ж на річці Базавлуці і москалі стали,

Славні ж хлопці-запорожці пили та гуляли.

Ой, все ж москаль Запоріжжя кругом облягає,

А наш батько Калнишевський того й негадає.

Ой, із Низу, із лиману вітер повіває,

А вже ж москаль, а вже ж москаль Січу обступає.

...А москалі не дрімали, запас одбирали,

А московськії старшини церкву грабували:

Та беруть срібло та беруть злото, восковії свічі.

Ой, заплакав пан кошовий з старшиною в Січі.

Ой, вийшов же пан кошовий та на круту гору:

«Не руйнуйте, люди добрі, хоч Божого дому!»

Запорозькі отамани, як орли, літали,

Свого батька кошового вірненько благали:

«Позволь, батьку-отамане, нам на башти стати,

Ні одному генералу з плеч голову зняти!

Москаль стане лагерями, а ми куренями,

Москва стане із штиками, а ми з кулаками,

Ой, щоб слава не пропала поміж козаками!»

«Не дозволю, миле браття, вам на башту стати;

Однакове християнство — грішно вигубляти!»

А вже ж уступила одна дивізія та серед самої Січі —

Ой, взяла ж вона січові гармати, всі козацькі здобичі.

Ой, крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи серед церкви:

«Прибирайтесь, славні запорожці, так, як би і к смерті!»

Ой, крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи на дзвіниці:

«Гей, відкидайте, славні запорожці, списи та рушниці!»

Ой, пливе щука з Кременчука, розбита із лука...

Ой тепер же нам, Калниш кошовий, з тобою розлука!

Ой, пішли, пішли славні запорожці та не пішки — дубами,

Ой, як оглянуться до славної Січі, умиються сльозами. [23, с. 239]

Напис на надгробній плиті на могилі останнього кошового Запорозької Січі П. Калнишевського

Тут поховане тіло кошового колишньої колись Запорозької грізної Січі козаків отамана Петра Калнишевського, засланого в цю обитель за височайшим повелінням у 1776 році на смиренність. Він у 1801 році, за найвищим повелінням, знову був звільнений, але вже сам не побажав залишити обитель, у якій знайшов душевний спокій смиренного християнина, який щиро пізнав свої провини.

Помер 1803 року, жовтня 31 дня, у суботу, 112 років від народження, смертю благочестивою, доброю. [130, с. 73]

1) Як у народній пісні змальовано зруйнування Запорозької Січі?

2) Чому П. Калнишевський не дозволив козакам чинити опір російським військам?

3) Якою була доля запорожців після ліквідації Січі?

4) Якою була подальша доля останнього кошового Запорозької Січі П. Калнишевського? Складіть його історичний портрет. Дайте власну оцінку діяльності гетьмана.

5) Які емоції викликають у вас наведені документи?

Із характеристики розвитку землеробства на Лівобережній Україні

...У залежності від ґрунту врожай хлібів буває неоднаковий.

У степових повітах він, звичайно, у вісім, десять і дванадцять, а в лісових — у п’ять, шість і до десяти разів збільшує прибуток. Чудова родючість степових земель повинна б, у порівнянні з лісовою, давати значно більший прибуток, але цей останній у багатьох місцях не поступається першому. За моїм спостереженням причина цього полягає в недосконалих <...> плугах, якими користуються степові хлібороби. Ними, через їх будову, так важко орати, що треба запрягати по шість і вісім волів, які з великим напруженням ідуть дуже поволі; часом трьом чоловікам важко обслужити один плуг; оскільки не кожний селянин має таку кількість волів і потрібну кількість членів сім’ї, то, звичайно, два, три і чотири господарі впрягаються в один плуг і таким чином орють свої ниви. Із цього виходить, як незручність, так і втрата родючості, бо, по-перше, під жито і інші хліба, які цього вимагають, тільки один раз, на початку літа рілля зорюється під пар, оскільки для другого разу на це не вистачає часу, хоч замість цього другий раз і орють особливим знаряддям, яке називається рало; але на ньому нема такого заліза, як на плугах, а тільки вбитий один, два і більше дерев’яних зубів, і воно нагадує борону, то, по-друге, підняту плугом дуже широкими і грубими скибами, масну і тверду ріллю не можна на дрібні частини розділити ні ралом, ні бороною, і через те частина посіяного насіння не сходить, а інша заглушується бур’янами.

На відміну від цього хлібороби лісових місцевостей краще встигають у швидкому обробітку землі своїми знаряддями. У лісових місцевостях дуже рідко вживається плуг, який менший і легший від степового. Звичайно, там вживають таке знаряддя як соху. <...> У соху без коліс запрягають одного коня <...> тоді, як у соху на колесах запрягають двох, трьох і чотирьох волів або коней; за першою ходить один чоловік, за останньою також один, але не більше двох. На однокінці заліза не більше, ніж його має соха на колесах, а на обох стільки, як на плузі, що оре землю; це <...> леміш <...> на осі і менше піднімає землі. <...> Степовий плуг відрізує за раз землі від шести до восьми вершків, соха на колесах — чотири, п’ять, однокінка — чотири, але дві останні працюють швидше і цим встигають два рази на рік зорати все поле, роздрібнюють ріллю на малі шматочки, що найосновніше в хліборобстві, і менше вимагають робочої худоби та людей. [140, с. 167—168]

1) Як наведене джерело відображає особливості розвитку землеробства на Лівобережній Україні?

2) Як географічний чинник впливав на способи обробітку землі?

3) У чому полягає різниця обробітку землі в лісовій і степовій смугах?

З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії

Перетворення Криму на вільну і незалежну область не спричинило спокою для Росії, а перетворилося для неї в нові турботи зі значними витратами.

Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того, щоб зберегти її, нам потрібно... виснажувати свої війська важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Приймаючи до відома всі ці обставини, Ми прийшли до рішення... зробити в майбутньому Кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією Російської держави. [25, с. 237]

1) Укажіть рік ліквідації Кримського ханства.

а) 1764 р.;

б) 1765 р.;

в) 1775 р.;

г) 1783 р.

2) Яким був офіційний привід для ліквідації Кримського ханства?

3) Які заходи російської влади передували цій події?

4) Підготуйте повідомлення за темою «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.».

Із топографічного опису Малоросійської губернії (1798—1800 рр.)

Малоросійська губернія складена при відновленні своєму з намісництві Новгород-Сіверського, частин: Чернігівської, Козелецької, Переяславської, Пирятинської, Золотоніської, Хорольської, Кременчуцької, Полтавської, Зеньківської, Гадяцької, Лубенської, Роменської, Прилуцької, Ніжинської, Сосницької, Конотопської, Глухівської, Новгород-Сіверської, Стародубської і Мглинської.

Сія губернія містить у собі: міст статних двадцять: губернський Чернігів; повітові: Козелець, Переяслав, Пирятин, Золотоноша, Хорол, Кременчук, Полтава, Зеньків, Гадяч, Лубни, Ромни, Прилуки, Ніжин, Сосниця, Конотоп, Глухов, Новгород-Сіверський. <...>

Посадів п’ятнадцять: містечок сто дванадцять, слобода одна; сіл тисяча чотириста п’ятдесят одне; «деревень» тисяча п’ятсот сорок дев’ять; хуторів три тисячі сто п’ятдесят п’ять; монастирів статних сімнадцять; застатних шість, старообрядських сім. Церков: кам’яних сто вісімдесят дев’ять, дерев’яних тисяча вісімсот вісімдесят три. Каплиць дерев’яних вісімнадцять. Будинків: кам’яних дев’яносто чотири, дерев’яних триста тридцять три тисячі чотириста двадцять чотири. [92, с. 24—29]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Як наведене джерело характеризує адміністративно-територіальний устрій Малоросійської губернії?

3) Яка роль належала топографічним описам при дослідженні історії українських земель?

Зі статті Г. Квітки-Основ’яненка «Про Харків і повітові міста Харківської губернії»

...Губернське місто Харків, звичайно, поселене в числі перших слобід українських із 1646 року. Старожили розповідали, що перші його поселенці заснували своє помешкання з декількох дворів над річкою Харків, біля лугів і озер, при джерелі, що нині називається Білогородська криниця. Із примноженням прихожих поселення поширювалося вниз по річці, по правому березі і всередину нинішнього міста. Коли ж по горі й по низу, над озерами й болотами, що нині є Поділ, біля церкви Св. Трійці, примножилися жителі, і кримські татари, бачучи твердий намір новопоселенців утримати край за собою, посилили свої набіги, то й жителі, а може бути, уже тоді існуюче начальство полкове приступили до побудови «фортеці», як тоді називали. За записками харків’ян полкове місто відоме з 1653 року. Фортеця ця споряджена була, по можливості, гарматами різних калібрів, із власності полковника й старшини. Існує переказ, що, приступаючи до будівництва міста і в ньому храму Божого, харківці звернулися до духовного начальства, прохаючи молитв і благословення від чернігівського архієрея, під чиїм відомством у церковному відношенні вони перебували в попередніх своїх місцях проживання. За їх бажанням прислані були духовні чини з усією святинею для влаштування в новозбудованих у цьому краї церквах священнослужіння і священики та причет, котрі побажали тут поселитися. [69, с. 52—53]

1) Що ви дізналися з наведеного джерела про заснування міста Харкова?

2) Яка роль належала місту Харкову та Харківській губернії в історії України?

3) Яку роль відігравала церква в житті переселенців?

Із книги Д. Яворницького «Історія міста Катеринослава» про заснування цього міста

У 1777 р. за наказом Г. Потьомкіна в тому місці, де Кильчень впадає в Самару, було закладене місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Обставини виникнення цього великого історичного й економічного центру України певною мірою знайшли своє відображення в наведеному документі.

Для спорудження міста потрібно було багато робітників, різного роду майстрів, підрядчиків, нарядчиків, наглядачів, прикажчиків, техніків та ін., але приміщень для них у новому місті не було і не могло бути. Довелося таким людям розміщуватися в найближчому до майбутнього міста селі Новому Кодаку.

Село Новий Кодак було давнім запорозьким селищем, відомим уже в 1660 р. У 1750 р. це село іменується в паперах запорозького архіву містом. У той час місто Новий Кодак було центром управління запорозької Кодацької паланки, оскільки воно розташовувалося біля самої переправи через р. Дніпро й стояло біля битого Чумацького шляху. На кінець XVIII ст. велика кількість населення м. Нового Кодака була значно поповнена вихідцями із Січі, котрі, поселяючись у ньому, обзаводилися сім’ями і замість зброї бралися за плуги для підняття ними багатої й родючої землі.

Із прибуттям у Новий Кодак маси людей, які брали участь у будівництві Катеринослава, кількість його населення ще збільшилась. Від 1787 до 1791 р. Новий Кодак заміняв собою майбутній новий Катеринослав і тому в живій мові та в деяких офіційних паперах іменувався містом Катеринославом-ІІ. [146, с. 37—38]

1) Як документ відображає заснування міста Катеринослава?

2) За допомогою наведеного джерела, матеріалу підручника та додаткової літератури з’ясуйте, як відбувалося освоєння півдня України в другій половині XVIII ст.

З «Енциклопедії освіти» про Києво-Могилянську академію

Києво-Могилянська академія один із перших за характером вищих навчальних закладів України, освітній та науковий центр східнослов’янських народів XVII—XVIII ст. Створений у Києві в 1632 р. шляхом об’єднання школи богоявленського братства (засноване 1615 р.) та школи при Києво-Печерській лаврі (засноване 1631 р.). До 1701 р. частіше називалась Києво-братською чи Києво-Могилянською (за іменем одного із засновників та покровителів — Петра Могили) колегією. Кількість студентів Києво-Могилянської академії на початку XVIII ст. досягала 2000, згодом коливалась у межах 500—1200 (крім дітей духовенства, в академії навчались діти городян, козаків, селян). У Києво-Могилянській академії греко-слов’янські освітні традиції поєднувались зі структурою західноєвропейських гімназій академічного типу. Києво-Могилянська академія поділялась на 7 (у XVIII ст. на 8) класів («шкіл»). Після початкових класів (фара, інфіма, граматика) учні переходили до середніх — риторики та поетики; а студенти, що вирішили прийняти духовний сан, продовжували освіту у вищих класах — філософи (строк навчання 2 роки) та богослів’я (4 роки). Лекції читалися переважно латинською мовою, вивчались також грецька та слов’янська мови. Викладачі поряд з успадкованою схоластикою користувалися досягненнями педагогіки гуманізму (при вивченні грецьких авторів). Опрацьовувались проблеми логіки, психології, духовної громадянської педагогіки. Проводились публічні диспути, ставилися вистави релігійного та морального змісту. Професорами Києво-Могилянської академії були І. Гізель, Ф. Прокопович, С. Яворський, М. Козачинський, Г. Кониський. Вихованцями академії були М. Бантиш-Каменський, Симеон Полоцький, Я. Ковельський, Г. Сковорода, Є. Славинецький, гетьман України І. Самойлович. У XVII ст. філії Києво-Могилянської академії діяли у Вінниці, Гощі, Кременці, Яссах (Молдовське князівство). За її зразком були створені колегіуми в Чернігові (1701 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1738 р.). Досвід Києво-Могилянської академії використовувався при організації Слов’яно-греко-латинської академії (Москва) та інших середніх та вищих навчальних закладах Росії. Вихованці академії зробили значний внесок у розвиток освіти в Україні, Росії, Білорусії, Молдови, південних слов’ян. Києво-Могилянська академія діяла до 1817 р.

У 1819 р. реформована в Київську духовну академію. Діяльність Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу гуманітарного типу поновлено в 1991 р. [45, с. 384—385]

1) Що ви дізналися про створення Києво-Могилянській академії?

2) Яку освіту можна було здобути в цьому закладі?

3) Аргументовано доведіть або спростуйте наведене твердження: «Києво-Могилянська академія була справжнім європейським центром науки».

4) Визначте місце Києво-Могилянської академії в культурному просторі України XVIII ст. Яким було значення її діяльності?

Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)» про Ф. Прокоповича

Народився Феофан Прокопович <...> 8 червня 1681 р. у Києві в родині купця. <...> У 1684 р. семирічного Єлисія було віддано до початкової школи при Братському монастирі, де він навчався впродовж трьох років. А восени 1687 р. він вступає до Києво-Могилянської колегії. Після її закінчення їде до Львова, де стає греко-католиком, прибравши ім’я Самійло. <...> Одержавши від митрополита рекомендаційні листи, вирушає до Рима, де 1698 р. вступає до колегії Св. Афанасія. <...>

Провчившись у Римі три роки, Самійло 1702 р. прибуває до Почаєва, де знову стає православним, а 1704 р. повертається до Києва. Тут при вступі до Київського братства постригається в ченці, прибираючи ім’я свого дядька Феофана Прокоповича.

1705 р. він уже професор поетики Києво-Могилянської академії. Із 1706 р. викладає риторику, а впродовж 1707—1709 рр. — філософію, фізику, геометрію — науки, які досі не входили до навчальної програми академії. Водночас виконує обов’язки префекта київських училищ. У Києві 25-річний професор пробує свої сили в літературній творчості. <...> Після Полтавської битви <...> Прокоповича було призначено ігуменом Братського монастиря та ректором Києво-Могилянської академії.

Він пропагує філософські теорії Декарта, Локка, Бекона, роз’яснює вчення Коперника і Галілея. Визнаючи Бога як основу всього сущого, Прокопович водночас вважав, що матерія розвивається на основі власних законів, вона не створюється й не знищується. За період читання курсу богослов’я в Києво-Могилянській академії від 1712 до 1716 р. Ф. Прокопович написав сім трактатів, у яких намагався викласти основні богословські догми. До пояснення природних явищ він підходив із позицій наукового експерименту. Одним із перших у Росії Прокопович використовував мікроскоп,телескоп.

На початку 1716 р. Петро І викликав Прокоповича до Петербурга. Сильна й обдарована натура Прокоповича приваблювала Петра, який розпізнав у ньому далекоглядного й гнучкого політика, вольового і стійкого борця, людину, яка могла стати виразником його починань і реформ.

13 цього часу колишній ректор Києво-Могилянської академії стає найближчим радником Петра І з питань освіти і церкви, науки, культури, права тощо. <...> Крім церковно-богословських трактатів пише публіцистичні статті, підручники, редагує переклади, готує передмову до морського статуту, дає ґрунтовні історичні довідки і т. ін.

14 лютого 1721 р. відбулося відкриття святого Синоду. <...> Духовна колегія на початку її заснування складалася з президента, двох віце-президентів, чотирьох асесорів. Одним із віце-президентів Синоду було призначено Феофана Прокоповича. <...>

На схилі життя Прокопович гуртує довкола себе найосвіченіших людей свого часу. Письменник А. Кантемир, історик, В. Татищев були не лише його друзями, а й спільниками. <...>

Відомо, що Прокопович володів кількома мовами, писав вірші російською, польською та латинською. Мав багату бібліотеку, що налічувала близько 30 тисяч книжок, здебільшого латиною. На власні кошти створив і розмістив у своєму будинку школу для бідних та осиротілих дітей.

Помер Феофан Прокопович у Петербурзі 8 березня 1736 р. Похований у Новгородському Софійському соборі. [16, с. 205—208]

1) Яку освіту здобув Ф. Прокопович?

2) Які дисципліни він викладав у Києво-Могилянській академії?

3) Філософські теорії яких учених пропагував Ф. Прокопович? У чому полягала прогресивність його викладацької діяльності?

4) Схарактеризуйте філософські переконання цієї людини. Дайте власну оцінку його науковій діяльності.

5) Визначте роль і місце Ф. Прокоповича в розвитку української науки XVIII ст.

Із біографічного довідника про філософські погляди Г. Сковороди

Найголовнішим доробком творчості, справою всього життя Григорія Сковороди стали численні філософські трактати, присвячені людині, її буттю, — «Наркісс. Розглагол о том: узнай себе» (бл. 1769—1770 рр.), «Симфоніа, нареченная книга Асхань, о познании самого себе» (1770—1771 рр.), «Бесіда, нареченная двоє...» (1772 р.), а також діалоги та притчі «Сіон» (1772—1773 рр.), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773—1774 рр.), «Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира» (1774 р.), «Икона Алкивиадская» (1776 р.), «Брань архистратига Михаила со Сатаною...» (1783 р.), «Благодарный Еродій» (1787 р.), «Убогій Жайворонок» (1787 р.), «Діалог. Имя ему — Потоп зміин» (1788—1791 рр.). Написані ним байки в 1766—1774 рр. (збірка «Басни Харьковскія») також можна трактувати як маленькі філософські твори, адже, за Сковородою, байка має сприяти пошукам і розкриттю вічної істини.

Найкраще та найясніше сутність його власної філософської системи викладена в трактаті «Потоп зміїний», який, власне, став підсумком усього творчого життя мислителя: «Є три світи. Перший є всезагальний і світ життєвий, де все народжене проживає. Цей складається з незліченних світ світів і є великий світ. Другі два є частковий і малий світи. Перший — мікрокосм, тобто — світик, світик або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія... Усі три світи складаються з двох, єдиноскладаючих сутностей, названих матерія і форма». Внутрішня сутність макрокосму й мікрокосму однакова, бо є виявом однієї й тієї ж вічної й безкінечної матерії. Звідси він робить висновок, що досить пізнати мікрокосм — людину, і можна збагнути весь світ — макрокосм. Тому сократівське «пізнай себе» означає в Сковороди пізнати Бога, бо людина (мікрокосм) є активним моментом у гармонійній взаємодії з великим світом (макрокосмом), а єством «внутрішньої» людини, за Сковородою, є Бог. Унікальність його тлумачень полягає в тому, що філософія тлумачиться ним як саме життя, а не якась там теорія сама по собі. «Філософія або любов до мудрості, — наголошує Сковорода, — скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духові нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».

Вінцем філософського бачення «сродності» зі світом, природою, рідним краєм є трактат «Икона Алківіадская», де Сковорода дає чітке пояснення «світу символів» — Біблії, яка є третім світом і слугує посередником між макрокосмом і мікрокосмом. І тут, яків попередніх світах, теж вирізняються дві «натури» — «видима» (предметна образність символу) і «невидима» (смисл, «розшифровка» сенсу символу). «Біблія є брехня і шал Божий не тому, щоб вона брехні нас учила, але тільки у брехні викарбувала сліди й шляхи, що повзучий розум наш возводять до піднесеної правди». У Біблії «в цих брехнях, як у лушпинні, закрилося сім’я істини». Тож шлях до «невидимої» натури лежить через «розшифровку» символів натури «видимої». Сама ж «розшифровка» має метою знайти відповідний «сродний» спосіб гармонійних взаємин зі світом. Головне джерело всіх бід людських — «несродність» (невміння чи небажання творчого пошуку «сродної праці»). «Ори землю або носи зброю, роби купецьку справу або художество твоє. Роби те, для чого народжений...»; «Щасливий, хто з’єднав свою приватну справу із загальною. Сіє і є істинне життя», — закликав Г. Сковорода.

Благородній меті пробудження народу віддав своє життя народний мислитель і справжній просвітитель народу Г. Сковорода. Розповідають, що Катерина II, зустрівшись із філософом, запитала, чому він такий чорний. На що мислитель відповів: «Е! вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні». У цьому глибокий його смисл життя...

Великий і невтомний мислитель-філософ Г. Сковорода помер у с. Іванівна (нині Сковородинівка) 9 листопада 1794 р., де він зробив свою останню в житті зупинку. Там же і його скромна могила, а на могилі камінь із його власного епітафією, що пломеніє відтоді словами: «Світ ловив мене, та не спіймав». [17, с. 688—690]

1) Що вам відомо про життя та творчість відомого українського філософа Г. Сковороди?

2) Проаналізуйте філософські погляди Г. Сковороди. Прокоментуйте, як ви їх зрозуміли.

3) Доведіть або спростуйте твердження: «Г. Сковорода вважається найсамобутнішим українським мислителем XVIII ст.».

Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)» про Д. Бортнянського

Народився Д. Бортнянський 1751 р. у м. Глухові на Чернігівщині (нині Сумська область) у родині козака, який служив у гетьмана К. Розумовського. Навчався у школі півчих у Глухові. Семирічним хлопцем у числі десяти кращих співаків і музикантів відісланий до Петербурга, де він продовжив освіту у складі придворного оркестру та придворної капели. <...>

Із 1769 р. Д. Бортнянський навчається у Венеції по класу композиції у відомого італійського професора Б. Галуппі; згодом продовжує освіту в Римі, Мілані, Неаполі, Болоньї. Під час десятирічного навчання в Італії Д. Бортнянський написав свої перші інструментальні та хорові твори, опери на античні сюжети — «Креонт» (1776 р.), «Алкід» (1778 р.), «Квінт Фабій» (1779 р.), поставлені на італійській сцені.

Повернувшись до Росії, він упродовж 1779—1796 рр. — придворний композитор і клавесиніст при великому князі Павлі І у Гатчині і Павловську. У 80-х рр. митець досяг найбільших успіхів у своїй творчості. Саме в цей час Бортнянський пише опери «Свято сеньйора» (1786 р.), «Сокіл» (1786 р.), «Син-суперник» (1787 р.) та багато інших вокально-інструментальних творів. Коли Павло І став царем, Дмитра Бортнянського призначають на посаду директора придворної капели. Він здійснює її реорганізацію, поповнює колектив талановитими співаками і музикантами, переважно вихідцями з України; активно проводить виважену адміністративну діяльність, поєднує диригентську і педагогічну роботу.

Д. Бортнянський написав понад 100 творів хорової церковної музики, у тому числі близько 70 концертів. <...>

Він першим відійшов від традиційного на той час італійського стилю у складанні хорових духовних творів і започаткував написання їх за слов’янськими традиціями, з українськими народними мотивами, розробляв давні церковні мелодії. <...>

Творча спадщина Дмитра Бортнянського справила помітний вплив на розвиток української, російської та світової хорової культури. На його творах училися видатні українські композитори: М. Лисенко, М. Леонтович, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, К. Стеценко та ін. <...>

Помер Д. Бортнянський 10 жовтня 1825 р. в Петербурзі. [16, с. 243—244]

1) Яку освіту здобув Д. Бортнянський?

2) Які твори належать цьому талановитому композитору? По можливості прослухайте їх. Які емоції вони у вас викликали?

3) У чому полягає прогресивність творчої діяльності Д. Бортнянського?

4) Яким було значення творчої діяльності Д. Бортнянського для подальшого розвитку українського музичного мистецтва?

5) Визначте внесок українського композитора в українську та світову мистецьку скарбницю.

6) Доведіть або спростуйте твердження: «Д. Бортнянський був високоосвіченим культурним діячем, справжнім корифеєм духовної та світської музики, талановитим педагогом».

Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)» про І. Григоровича-Барського

Народився Іван Григорович Григорович-Барський 1713 р. в Києві, на Подолі, у сім’ї дрібного крамаря, який до того ж був старостою Успенського собору. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, до якої вступив 1724 р. Тут він захопився малюванням, гравіруванням та архітектурою. У 40-х рр. І. Григорович-Барський починає працювати в Київському магістраті головним архітектором і водночас розробляє проект міського водогону, що охоплював увесь Поділ. Центральною спорудою його був павільйон-фонтан, так званий «Феліціан» («Самсон») на майдані (нині Контрактова площа). У цей час І. Григорович-Барський спорудив браму й оформив оздоблення собору Кирилівського монастиря, надавши споруді легкості й граціозності. Однак головною роботою зодчого тут була надбрамна двоповерхова церква-дзвіниця Василя Великого. <...>

У 60-х — на початку 70-х рр. XVIII ст. І. Григорович-Барський став найпопулярнішим архітектором Києва. Упродовж двадцяти років він збудував церкву Красногорського монастиря, Набережно-Микільську дзвіницю, галерею Костянтинівської церкви, корпус братських келій Межигірського монастиря, Покровську церкву в Києві — одну з найкращих своїх споруд. <...> Крім того, І. Григорович-Барський збудував багато цивільних споруд у Києві, зокрема будинки нової бурси, гостинного двору на Подолі та ін. І. Григорович-Барський також бере участь у будівництві унікального собору в м. Козельці, розпочатому 1766 р. видатним українським архітектором Андрієм Квасовим, та Трьохсвятительської церкви в с. Лемешах (нині Козелецький район Чернігівської області). Останнім витвором І. Григоровича-Барського була дзвіниця Успенського собору Києво-Печерської лаври (1782 р.).

Помер І. Григорович-Барський у травні 1785 р. в Києві. [16, с. 245—246]

1) Яку освіту здобув І. Григорович-Барський?

2) Яким є внесок архітектора в розбудову міста Києва? Доведіть, що в 60-х — на початку 70-х рр. XVIII ст. він став найпопулярнішим архітектором головного міста України.

3) Назвіть найвідоміші споруди, побудовані за проектами І. Григоровича-Барського.

4) Визначте роль і місце І. Григоровича-Барського в розвитку української культури XVIII ст.