Історія України. 10—11 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ VI. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ (1920—1939 рр.)

Протест президента Української Національної Ради Є. Петрушевича проти рішення Ради послів Антанти приєднати Східну Галичину до Польщі

Проти рішення Конференції Амбасадорів з 14 марта цього року, яким потверджено східні границі Польщі та прилучено до неї територію Східної Галичини, вважаю моїм обовязком внести іменем Української Національної Ради Східної Галичини Протест

Головні держави Антанти як побідники у світовій війні проголосили принцип уладження міжнародніх відносин в Европі: право національного самовизначення для всіх народів. На сім праві уконституював український нарід Галицької Землі в місяці жовтні 1918 р. на території Східної Галичини — Західно-Українську Державу. Відтак наслідком збройного наступу Польщі допустили головні держави Антанти, щоб Польща впровадила у Східній Галичині тимчасову військову окупацію та рівночасно прирекли нам постановою Найвищої Ради Мирової Конференції в Парижі з 25 червня 1919 р., що вирішеннє державного становища Східної Галичини наступить згідно з волею населення, то значить — на основі права національного самовизначення. А українське населеннє Східної Галичини як значно переважаюча більшість сього краю, протягом цілого часу польської окупації (1919—1923 рр.) ніколи не годилися на прилученнє Східної Галичини до Польщі, але завсе й однодушно домагалося й домагається в імя національної справедливости і права національного самовизначення: визнання Східної Галичини незалежною державою вільних народів. Коли ж тепер зовсім неожидано Конференція Амбасадорів, не питаючись про волю населення та не зважаючи на постанову Найвищої Ради, із 25 червня 1919 р., отже, з очевидним нарушенням права національного самовизначення, рішила прилучити Східну Галичину до Польщі, то іменем Української Національної Ради Східної Галичини як легального представництва українського населення Східної Галичини підношу отсим проти того рішення Конференції Амбасадорів із 14 марта рішучий протест та заявляю, що українське населеннє ніколи не погодиться з панованнєм Польщі, домагається незалежної Галицької Держави вільних народів та буде за неї далі боротися.

Париж, 15 марта 1923 р.

Д-р Євген Петрушевич

Президент Української Національної Ради Східної Галичини.

1) Пригадайте, за яких обставин та з якою метою було створено Українську Національну Раду.

2) Яке місце в історії західноукраїнських земель посідає Є. Петрушевич? Дайте власну оцінку діяльності цієї історичної постаті.

3) Чому країни Антанти не підтримали право населення Східної Галичини на власну державність?

4) Чи справедливим був протест українців проти рішення Ради послів Антанти? Чи справдився прогноз Є. Петрушевича щодо твердження про те, що «українське населення ніколи не погодиться з паніваннєм Польщі»?

5) Як позначилося на історичній долі самої Польщі приєднання до її складу західноукраїнських земель?

Із часопису «Нове життя» про осадництво

...На Волині та Поліссі, протягом п’яти перших років <...> осаджено понад 8 тисяч родин військових осадників. Дано їм найкращі землі <...> у великій кількості <...>, від 20 до 80 га. Дістали осадники і дерево на відбудову і грошей чимало <...>, осадництво мало не допускати розвитку як соціального, так і національного самоусвідомлення і створювало військові кадри на випадок соціальних чи національних здвигів. <...> Обов’язком осадництва була колонізація українських земель.

1) Хто такі осадники?

2) Із якою метою польський уряд сприяв виникненню такого явища, як осадництво?

3) Використовуючи текст документа та матеріал підручника, схарактеризуйте становище західноукраїнських земель у складі Польщі.

Історик Я. Грицак про політику «нормалізації»

Доля «нормалізації» 1935 р. нагадує перебіг подій після проголошення «нової ери» в польсько-українських відносинах (1890 р.) у Галичині. Як і тоді, угода була укладена на словах і не оформлена на письмі; отже, її майбутнє залежало виключно від доброї волі обидвох сторін. «Нормалізація» була тактичним компромісом, а не принциповою угодою. Її уклали елітарні групи українського і польського політичного естаблішменту, однак широкий загал не підтримував «нормалізації». Тому неуспіх цих заходів був неминучим з огляду на невідрадний стан польсько-українських взаємин.

В українському таборі «нормалізації» противилася не лише революційна молодь із крайової ОУН, а й значна частина національно-демократичних сил. <...>

Серед польського суспільства ідея компромісу з українцями також не користувалася популярністю. Відповідно до старої польської політичної традиції, що виводилася ще з анархії шляхетських часів, кожний місцевий чиновник міг провадити (і провадив) свою власну політику, не озираючись на варшавський уряд. <...>

Крах політики «нормалізації» поховав надії на легальне вирішення українського питання.

1) Що собою являв курс, який дістав назву «нормалізація»?

2) Пригадайте, що собою являла «нова ера» в польсько-українських відносинах. Коли і з якою метою вона була проголошена?

3) Чим курс на «нормалізацію» нагадував новоерівську політику?

4) Поясніть, чому «широкий загал» не підтримав «нормалізацію», а її «неуспіх» був неминучим.

5) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «“Нормалізація”» була тактичним компромісом, а не принциповою угодою».

6) Чому, на думку Я. Грицака, «крах політики «нормалізації» поховав надії на легальне вирішення українського питання»? Чи погоджуєтеся ви з думкою історика?

Статистичні дані про полонізацію народної освіти в Галичині та на Волині

Народні школи в Галичині

Шкільний рік

1921—1922 рр.

1927—1928 рр.

1937—1938 рр.

Українські

2426

754

352

Польські

2247

2325

2127

Утраквістичні

1635

2485

Народні школи на Волині

Шкільний рік

1921—1922 рр.

1927—1928 рр.

1937—1938 рр.

Українські

443

8

8

Польські

546

709

1459

Утраквістичні

89

421

520

1) Дайте визначення понять «полонізація» та «утраквістичні школи».

2) Проаналізуйте наведений статистичний матеріал. Зробіть власні висновки про характер національної політики Польщі щодо українського населення.

Із відозви до українського громадянства з приводу заснування УНДО

Визнаючи принціп загально признаного права про означення народів, УНДО на чолі своєї плятформи ставить здійснення в повному об’ємі права нації на всіх областях, на яких у р. 1914 український народ становив більшість населення.

УНДО стверджує, що Галичина з Лемківщиною, Волинь із Поліссям і Холмщина з Підляшам мають відмінний український характер, що це історична й сучасна неподільна власність українського народу та що згідно з принціпом про самовизначення народів і непередавненими, а, навпаки, відновленими змаганнями українського народу ці землі є вповні управлені здійснити своє природне право.

У боротьбі за найвище право нації УНДО спиратиметься на все свідоме громадянство Західної України і, виходячи з принціпу національної єдности — на всьому українському народі. Для здійснення основної мети УНДО єднатиметься з аналогічними організаціями инших поневолених народів і шукатиме допомоги в тих державних націй та їх національних і міжнародних організацій, що свою міжнаціональну політику базують на принцип права нації. <...> УНДО являється організацією національною і демократичною, організацією понадклясовою, яка беручи на увагу справедливі змагання поодиноких кляс,— підчиняє їх найвищому ідеалові нації.

Виходячи з демократичного становища, УНДО не може дати своєї апробати на істнуючий на Радянській Україні переходовий диктаторський режім і одноклясовий устрій, одначе признає сучасну Радянську Україну поважним і далекосяглим станом державности українського народу та вірить, що під напором свідомих українських мас та своєрідна державна організація завершиться здійсненням універсальних змагань української нації.

УНДО обстоюватиме й розбудовуватиме одноцільний український національний фронт, змагаючись до культурної, економічної і політичної уніфікації української нації. <...>

Із тією метою УНДО, обстоюючи в принципі приватну власність, буде боротися за перехід землі в руки нашого селянства, особливо в руки малоземельного й безземельного, без дальшого відшкодування. <...> Поруч із тим УНДО велику вагу кластиме на поширення кооперативного руху і на створення міцних основ під українську кооперативну організацію як головного засобу економічного подвигнення українського населення.

Із тією самою метою УНДО буде змагати до привернення містам на українській національній території їх природного національного характеру, кладучи здобуття торговлі і промислу українським елементом в основу своєї діяльности.

Із тією метою УНДО буде боротися за збереження дотеперішних здобутків робітничої кляси.

1) Укажіть рік заснування УНДО.

а) 1919 р.;

б) 1925 р.;

в) 1926 р.;

г) 1929 р.

2) На яких українських землях розраховувала діяти УНДО?

3) Яким було ставлення УНДО до Радянської Росії?

4) Використовуючи текст наведеного документа та матеріал підручника, складіть таблицю «Характеристика діяльності УНДО».

Лідери

Мета

Соціальна

база

Методи

боротьби

Програмні

засади

Роль у суспільно-політичному житті

           

Із відозви президії І конгресу ОУН про мету та завдання націоналістичного руху

Конгрес покликав до життя й чину єдину Організацію українських націоналістів, що має охопити всі існуючі націоналістичні групи, та ухвалив головні засади українського націоналізму.

Маючи за свою мету відновлення, упорядкування, оборону та поширення незалежної соборної української національної держави, українські націоналісти змагатимуть до зібрання творчих сил унутрі нації та до зміцнення її відпорности назовні.

Тільки повне усунення всіх окупантів з українських земель відкриє можливості для широкого розвитку Української Нації в межах власної держави.

Відкидаючи орієнтації на історичних ворогів Української Нації, але будучи в союзі з народами, які вороже відносяться до окупантів України, національна диктатура, що витвориться в бігу національної революції, забезпечить, у тяжкий час боротьби, силу Української Держави.

Щойно після відновлення державности, національна диктатура перейде, через участь у владі провідної верстви, до створення законодавчих органів на засаді Представництва всіх організованих суспільних верств, з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

Місцеве самоврядування буде основою адміністративного устрою впорядкованої Української Держави, на чолі якої стоятиме покликаний представницьким органом голова держави. У своїй зовнішньополітичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени і забезпечуватимуть її належну господарську самовистачальність та стратегічну відборонність.

В основу внутрішньополітичної діяльності ляже забезпечення духовних потреб і матеріяльного добробуту населення та збільшення національного майна шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.

Визнаючи в засаді право приватної власности, державна влада затвердить законом переведене на Сході України вивласнення поміщицьких земель без викупу, поширить силу того закону на інші українські землі, удержавить ліси та обмежить право вільної продажі землі.

Держава дбатиме про розвиток сільськогосподарської виробности шляхом підтримання середнього селянського господарства, сільськогосподарської кооперації і промисловості.

Упромисловлення України буде переводитися на основі приватної ініціятиви поруч удержавлення підприємств, що мають значення для оборони й нормального розвитку країни.

Вільна торгівля, поруч державних монополів на вироби удержавлених підприємств і на головні галузі перевозу, ляже в основі торговельної політики. Система мит і торговельних договорів охоронятиме національне господарство.

Єдиний, рівномірний і поступовий безпосередній податок, при обмеженій кількості посередніх податків, забезпечуватиме державні фінанси.

Співпрацю всіх виробничих верств Української Нації осягне державна влада регулюванням взаємовідносин поміж суспільними групами, зокрема між капіталом і працею, на засадах волі праці, права коаліції і вільних умов працівників і працедавців. Разом із цим буде затверджений восьмигодинний день праці із скороченням його в міру витворення сприятливих умов та заведене загальне соціяльне забезпечення. Переводячи засадничо відділення церкви від держави, влада співпрацюватиме з церквою у справах духовного виховання населення на підставах християнізму.

Обов’язкова, безплатна, державна школа, разом із приватними освітними установами, перебере на себе виховання українського народу в національно-державному дусі та піднесе рівень української культури й цивілізації.

Єдина, регулярна армія і фльота, збудовані на підставі загальної, обов’язкової повинности, разом із територіяльними козачими частинами, оборонятимуть Українську Державу.

Визнаючи ці засади, Організація Українських Націоналістів протиставиться всім партійним і клясовим угрупованням і буде стреміти, через опанування цілого українського національного життя на всіх землях України й на чужині, до найширшого розгорнення української національної сили та до забезпечення великій Українській Нації відповідного місця серед інших державних народів.

1) Укажіть рік створення ОУН.

а) 1919 р.;

б) 1925 р.;

в) 1926 р.;

г) 1929 р.

2) На яких українських землях розраховувала діяти ОУН?

3) Як ви розумієте висунене ОУН гасло «національної диктатури»? Яким є ваше ставлення до цього гасла?

4) Використовуючи текст наведеного документа та матеріал підручника, складіть таблицю «Характеристика діяльності ОУН».

Лідери

Мета

Соціальна

база

Методи

боротьби

Програмні

засади

Роль у суспільно-політичному житті

           

5) Порівняйте програмні засади та діяльність ОУН і УНДО. Зробіть власні висновки.

Історик В. Калініченко про політичний і національний гніт українського населення у складі Румунії

Румунський уряд замість окремих адміністративних одиниць, що історично склалися, таких, як Бессарабія, Буковина та ін., провів адміністративну уніфікацію, що не зважала на національний склад населення, створивши 10 цинутів (провінцій). Провінції ділилися на повіти (на Буковині 5 повітів), повіти на волості, волості на комуни, до комун входили по одному або два села. На чолі повітів стояли призначувані міністерством внутрішніх справ префекти, замість ліквідованого в селах самоуправління громад ставали теж призначувані «примарі». Усі вони були румунами. <...>

Румунські окупанти твердили, що буковинські українці — це не українці, а «рутени» — обрусілі румуни, які буцімто «забули рідну мову». <...>

Північну Буковину румунські власті тримали на військовому стані з невеликими перервами з 1919 до 1940 р., під час якого повсюдні арешти, суди військового трибуналу, убивства були звичайним явищем. <...>

На Північній Буковині румунські власті вже до 1927 р. перевели на румунську мову викладання всі 218 українських початкових шкіл, які існували до окупації краю Румунією. Вони також закрили всі гімназії та професійні школи з українською мовою викладання, культурно-освітні українські товариства, заборонили ввозити українські книжки й музичні твори. Було заборонено користуватися українською мовою в судах, адміністративних установах, церквах, крамницях, у громадських місцях і на вулицях. Викладання в Чернівецькому університеті велося виключно румунською мовою, доступ до навчання в ньому українській молоді був майже закритий. Так, у 1939/1940 навчальному році університет закінчили лише 4 українці, або 0,8 % усіх студентів. Дискримінаційна політика румунських окупантів у галузі освіти зумовила те, що в 1940 р. на Північній Буковині 80 % українського населення було неписьменним.

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Які українські землі увійшли до складу Румунії?

3) Схарактеризуйте становище українських земель у складі Румунії.

4) Які факти свідчать про політичне та національне гноблення на окупованих українських землях у складі Румунії?

5) У чому виявилася політика «румунізації» українського населення?

Історик Я. Грицак про становище українських земель у складі Чехословаччини

За двадцять років перебування у складі Чехо-Словаччини українці Закарпаття і Пряшівщини швидко наздогнали все те, чого їх було позбавлено за попередні п’ятдесят років угорського панування. Чехо-Словаччина, як і Польща, також обіцяла впровадження автономії для українських земель; виконання цього рішення було відкладено аж до 1938 р. Але вона принаймні визнавала за більшістю українського населення право жити в кордонах однієї адміністративної одиниці — Підкарпатської Русі (із 1928 р. — Підкарпатської руської землі). Празька влада визнавала «руський» характер цього краю, дозволивши представникам місцевого населення займати адміністративні посади. Найбільші політичні успіхи були в розбудові національної освіти. На момент входження Закарпаття і Пряшівщини до складу Чехо-Словаччини тут майже не було шкіл, у яких навчання велося рідною мовою. У 1930-х рр. їхнє число доходило до 500. Польський уряд не виконав своєї обіцянки відкрити український університет, а навпаки, позакривав усі існуючі вже українські кафедри у Львівському університеті. На противагу цьому, Чехо-Словаччина дала притулок і фінансову підтримку зразу декільком українським вищим навчальним закладам — Українському вільному університету (1921 р.) та Високому педагогічному інституту ім. Драгоманова в Празі (1923—1933 рр.), Українській господарській академії в Подєбрадах (1922—1935 рр.).

Щоправда, празький уряд не залишався стороннім спостерігачем дискусії, що точилася між українофільською, москвофільською та русинофільською орієнтаціями. Він надавав підтримку по черзі кожній із них, зупинившись у середині 1930-х рр. на останній, оскільки перші дві створювали загрозу для національних інтересів Чехо-Словаччини. Але, як у випадку з галичанами в Австро-Угорській монархії, найбільше, хто скористався з ліберальних політичних умов у міжвоєнній Чехо-Словаччині, були прихильники українофільської орієнтації.

1) Які українські землі входили до складу Чехо-Словаччини в міжвоєнний період?

2) Визначте особливості перебування українських земель у складі Чехо-Словаччини.

3) Хто такі українофіли, москвофіли та русинофіли? У чому полягали особливості політичної боротьби в Закарпатті у 20—30-ті рр. XX ст.?

Закон про проголошення самостійності Карпатської України (15 березня 1939 р.)

Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

§ 1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

§ 2. Назва Держави є: Карпатська Україна.

§ 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом КУ, на чолі.

§ 4. Державна мова Карпатської України є українська мова.

§ 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

§ 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі, і тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.

§ 7. Державний гимн Карпатської України є: «Ще не вмерла України...».

§ 8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття.

1) За яких умов було проголошено самостійність Карпатської України?

2) Укажіть, кого було обрано президентом Карпатської України,

а) К. Левицького;

б) Є. Петрушевича;

в) С. Бандеру;

г) А. Волошина.

3) Визначте форму політичного устрою Карпатської України.

4) У якому місті було проголошено незалежність Карпатської України?

5) Якою була державна символіка Карпатської України? Порівняйте її із символікою УНР та сучасної України. Зробіть висновок.