Підручник з Історії України. 9 клас. Турченко - Нова програма

§ 47-48. Мистецтво

ЗГАДАЙТЕ 1. Яку роль в розвитку української літератури і живопису відіграв Т. Шевченко? 2. Назвіть основні досягнення українського живопису, архітектури і скульптури в першій половині XIX ст.

1. Живопис. Визначне місце в українському мистецтві належало живопису. Розвиток побутового жанрового мистецтва пов’язаний з творчістю послідовників Т. Шевченка - Лева Жемчужникова (1828-1912), Івана Соколова (1823-1910), Костянтина Трутовського (1826-1893). Одним з найяскравіших майстрів побутового жанру був Микола Пимоненко (1862-1912). У своїй творчості він майже не відходив від тем сільського життя.

1. К. Трутовський. Надягають вінок. Його картини української тематики мали велику популярність. 2. К. Костанді. У люди (па заробіток). 1885 р.

М. Пимоненко досяг високої майстерності у відтворенні сонячних барв природи України і народного побуту («Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії»). Деякі картини М. Пимоненка мають гострі соціальні мотиви, показують драматичні ситуації з життя села.

Чималий внесок у розвиток побутового жанру зробив Киріяк Костанді (1852-1921). Вихованець Одеської малярської ніколи, а потім Петербурзької академії мистецтв, Костанді в 1907 р. здобув звання академіка. Його картини «В люди», «Старенькі», «З пташиного польоту» написані з великою майстерністю. Його полотна «У хворого товариша», «Гуси», «Рання весна», «В люди» стали окрасою національної культури. З 1902 р. Костанді очолював «Товариство південноросійських художників», яке в 1905 р. розпочало видавати в Одесі свій журнал.

Загальновизнаним майстром пензля був Микола Ярошенко (1846-1898).

Розвивався пейзажний живопис. Визначним майстром у змалюванні українського краєвиду («Чумацький шлях», «Ранок на Дніпрі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Степ», «Місячна ніч на Дніпрі») був Архип Куїнджі (1842-1910). Але вершиною пейзажного живопису стала творчість Сергія Васильківського (1854-1917). Близько 3,5 тис. його полотен - це своєрідний гімн українській природі. Серед них почесне місце посідають «Ранок», «Отара в степу», «Степ на Україні», «На Харківщині».

М. Пимоненко. Брід. 1901 р.

Як і інші види мистецтва, живопис західноукраїнських земель зазнавав впливу художніх шкіл Австрії, Німеччини й Польщі, хоч у цілому він продовжував залишатися національним. Ліричністю і глибиною зображення вирізнялися картини Корнила Устияновича (1839-1903) «Батьківська пара», «Гуцулка біля джерела». Йому належить також полотно «Шевченко на засланні». Переважно портретним живописом займався Теофіл Копистинський (1844-1916), пейзажами - Тит Романчук (1865-1911). Почався творчий шлях Івана Трута (1869-1941).

На початку XX ст. український живопис зробив новий крок. Серед найвизначніших майстрів пензля слід назвати живописця-баталіста Миколу Самокиша (1860-1944). Навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, а потім у Парижі, Самокиш досяг високої майстерності зображення батальних сцен. За серію перших картин його удостоїли звання академіка. М. Самокиш із Сергієм Васильківським у 1900 р. створили альбом «Українська старовина», а в 1912 р. - «Мотиви українського орнаменту», які й до цього часу вражають глядачів. Йому належать також батальні альбоми «Війна 1904-1905 років» та серія малюнків про війну з Наполеоном у 1812 р.

У творах художників України початку XX ст. яскраво проявляється орнаментальне начало, яке є однією з основних ознак мистецтва модернізму.

А. Куїнджі. Ранок на Дніпрі. 1881 р.

2. Архітектура. Серед образотворчих видів мистецтва важливе місце посідала архітектура. Розмах міського будівництва внаслідок зростання чисельності міського населення, потреба в нових приміщеннях для установ, банків, контор, залізничних вокзалів, елеваторів, критих ринків тощо - усе це зумовлювало посилені пошуки нового стилю в архітектурі, який би відповідав новим умовам життя. Хоча міста продовжували забудовуватися хаотично і різностильно, але з’являлися споруди (як правило, у центрі міст) значної архітектурної цінності. Так, у Києві в 70-ті роки XIX ст. на Хрещатику виріс будинок міської думи в стилі бароко, а на прилеглих вулицях - готель «Континенталь», будівля театру. У кінці 90-х років XIX ст. у місті побудували оперний театр.

Пожвавлення будівництва в Києві залучило до міста талановитого архітектора Олександра Беретті (1816-1895). За його участю було споруджено Володимирський собор, спроектовано ряд будинків по Володимирській вулиці. Наприкінці XIX ст. у Києві розгорнув діяльність відомий архітектор Олександр Кобелєв (1860-1942).

За його проектом зведено будинок Політехнічного інституту. Автором проекту будівлі залізничного вокзалу став Олександр Вербицький (1875-1958).

Володимирський собор. Київ. Сучасний вигляд.

Головний корпус Київського політехнічного інституту. Центральна частина. Сучасний вигляд.

У забудові Харкова велику роль відіграв архітектор Олексій Бекетов (1862-1941). Він же спроектував драматичний театр у Сімферополі. Дуже швидко забудовувалася Одеса - на той час третє місто в Російській імперії за кількістю населення. В Одесі працювало багато талановитих архітекторів і будівельників. У 1870-х роках розгорнулася відбудова Севастополя, зруйнованого під час Кримської війни. Серед нових споруд привертав до себе увагу будинок Військово-історичного музею Чорноморського флоту. Нові приміщення театрів, навчальних закладів, міських дум, вокзалів тощо з’явилися і в інших містах України, переважно губернських.

На західноукраїнських землях у пошуках сучасного стилю архітектури вдавалися до модернізації стилів минулих епох, захоплювалися ліпними та скульптурними прикрасами. Тут виділилася група талановитих митців. Як зрілий майстер архітектури зарекомендував себе Юліян Захаревич (1837-1898), за проектами якого споруджено ряд будівель у Львові, Чернівцях та інших містах. Це будинок Львівського політехнічного інституту, зведений у стилі італійського Відродження, будинок Галицької ощадної каси тощо.

Оперний театр в Одесі. Сучасний вигляд.

Модернізаційні процеси викликали зміни в архітектурі. З початком XX ст. поширюється новаторський український стиль, піонером і послідовним виразником якого був Василь Кричевський (1873-1944). Архітектори цього напряму охоче використовували мотиви українського бароко і народного дерев’яного будівництва, традиції і модерн, основним засобом виразу якого став орнамент.

Національний стиль в українській архітектурі найбільш вдало було втілено в будинку Полтавського губернського земства (1903-1908), у якому використано форми дерев’яної народної архітектури. Автором споруди був В. Кричевський. Для оздоблення фасаду та інтер’єрів будинку широко застосовано кераміку і майоліку, виготовлену за спеціальними ескізами учнями Миргородської керамічної школи та народними майстрами Опішні.

Оформлення внутрішніх приміщень та настінні розписи, у яких використано мотиви та орнаменти українського народного мистецтва, виконали художники Сергій Васильківський, Микола Самокиш, Василь Кричевський. В українському національному стилі збудовано також школу ім. Івана Котляревського в Полтаві, художню школу в Харкові, прибутковий будинок у Катеринославі та ін. Характерною рисою цих споруд була імітація в камені форм дерев’яної народної архітектури, використання елементів давньої церковної архітектури, зокрема веж. Мотиви української народної архітектури у західноукраїнському будівництві початку XX ст. добре помітні в спорудах архітекторів Івана Левинського (1851-1919), Олександра Лушпинського (1878-1943), Євгена Нагірного (1885-1951) у Львові (будинки товариства «Дністер» - 1905 р., бурси Українського педагогічного товариства - 1908 р. та ін.).

Інтер’єр Полтавського губернського земства (нині Краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Сучасний вигляд.

3. Скульптура. Нові риси з’явилися у скульптурному мистецтві. Видатним українським скульптором, який у малих формах художньо зображував різні типи людей та їхні заняття, був Леонід Позен (1849-1921). Широковідомими стали його композиції «Шинкар», «Кобзар», «Переселенці», «Скіф», «Запорожець у розвідці». Йому належить низка пам’ятників, установлених у Полтаві, зокрема Івану Котляревському та Миколі Гоголю.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому, який і сьогодні є однією з окрас Києва. Скульптор М. Микешин.

Розвивалася й монументальна скульптура, але пов’язана вона була переважно з пам’ятниками царям і вищим сановникам. Однак були й винятки. У 1853 р. на схилах дніпровських круч у Києві постав пам’ятник князю Володимиру роботи Л. Позена. Високим мистецьким рівнем вирізнявся пам’ятник Богдану Хмельницькому (1888) Михайла Микешина.

Скульптурне мистецтво західноукраїнських земель перебувало під значним впливом віденської, мюнхенської та римської художніх шкіл. Помітний вплив на його розвиток справив італійський скульптор Паріс Філіппі після переїзду до Львова.

4. Зміни в міській і сільській забудові. Суперечності модернізації позначилися на житлових умовах населення. В сільській місцевості зміни відчувалися мало: двокамерні хати (хата-сіни) поступово витіснялися трикамерними (хата-сіни-комора). Наприкінці XIX - на початку XX ст. в сінях почали відгороджувати місце для кухні. Внутрішнє планування хати залишилося таким, як і сто років до того.

У селищах біля заводів зводили казарми-бараки для колективного проживання робітників. Будували їх із цегли, дерева чи саману. Робітники спали на нарах, які стояли в два-три яруси. Приміщення обігрівали печі. Для одружених тут же відгороджувалися кутки. Окремі підприємці виділяли для сімейних робітників у казармах ізольовані квартири. Робітники, які не хотіли жити в казармах, будували землянки або хати-мазанки, а біля них - сараї і погреби, поруч заводили городи і садки.

Шахтарське селище Юзівка. 1912 р.

Київ. Початок XX ст.

5. Релігійне життя. В умовах модернізації традиційна роль церкви в житті народу змінюється. Зокрема, поширюються секуляризаційні тенденції - тобто прагнення до звільнення від релігійних обмежень, повернення до реального світу з його проблемами. У суспільстві стають популярними гасла релігійної терпимості, свободи віровизнання, відокремлення церкви від держави, школи від церкви тощо. Одним з проявів цього було поширення в суспільстві атеїстичних поглядів.

Разом з тим секуляризація підштовхувала духовенство до реформування церкви, пристосування її до швидкозмінних запитів мирян.

Історично склалося так, що в Україні протягом століть не було єдиної церкви. Християнські церкви - православна, греко-католицька і римо-католицька - перша переважно на Сході, дві інші на Заході України - намагалися як задовольняти релігійні запити українців, так і виражати їхні духовні інтереси в цілому.

Потрапивши в XVII ст. під владу московських патріархів, а згодом російських чиновників, православна церква в Україні почала відриватися від вікових традицій українського народу і стала на службу імперській політиці. Єпископами, священиками, учителями духовних семінарій та в духовних бурсах-школах часто були росіяни, які навчали в дусі великоросійського патріотизму. Усього наприкінці XIX ст. серед духовенства українських губерній українців було 50 %.

Від 1799 р. на Київському митрополичому престолі жодного разу не було українця, аз 1812 р. вже не висвячували українців на єпископів. Російська православна церква стала засобом зросійщення й денаціоналізації віруючих. Імперський уряд заборонив уживати українську мову навіть у проповідях. На початку XX ст. було дозволено відправлення церковного богослужіння мовою багатьох народів Росії, але не українською. Духовенство зобов’язувалося стежити за політичними рухами, у тому числі й українськими, та інформувати про них поліцію.

Уряд заборонив будувати церкви в українському стилі, малювати ікони, переслідував українські звичаї.

Крім двох головних християнських церков, в Україні існували релігійні громади інших конфесій (католицизм, іудаїзм, мусульманство, протестантизм та ін.), які мали своїх прихильників переважно серед представників національних спільнот.

У підросійській Україні, незважаючи на всі зусилля уряду і церковних властей, серед православного духовенства було чимало людей, які намагалися надати церкві українського національного характеру. Як і у світських навчальних закладах, у Київській духовній академії та духовних семінаріях існували опозиційні гуртки, у тому числі й українофільського характеру (Громади). Під їхнім впливом перебувала частина духовної молоді. З початком революції в різних місцях України — на Волині, Катеринославщині, Київщині, Поділлі, Полтавщині, Чернігівщині — духовенство та парафіяни виступили за

Полтавські семінаристи. 1902 р.

українізацію проповіді та богослужіння, за визнання одного з найприродніших людських прав - звертатися до Бога рідною мовою. 1903 р. у Відні українською мовою опубліковано Біблію у перекладі П. Куліша, І. Нечуй-Левицького та І. Пулюя. Частина накладу була завезена в Наддніпрянську Україну. В умовах революції 1905-1907 рр., коли контроль церковних верхів ослаб, українізацію проповіді подекуди вдавалося зробити самовільно. Досить широко проповідь рідною мовою стала практикуватися й на Поділлі. На Катеринославщині в 1909 р. навіть було видрукувано збірник проповідей українською мовою. У 1906-1911 рр. з’явилася можливість видати в Москві українською мовою Біблію, над перекладом якої працював П. Морачевський.

З різних губерній надходили повідомлення про бажання духовенства і віруючих запровадити викладання українською мовою в церковно-парафіяльних школах та духовних семінаріях. Синод мусив реагувати на подібні постанови. У 1907 р., як виняток, було дозволено викладання української мови в церковнопарафіяльних школах на Поділлі, а в 1908 р. санкціоновано введення в Подільській семінарії тих предметів (щоправда, необов’язкових), про які клопотався єпархіальний з’їзд.

Але поодинокі локальні перемоги суті справи не міняли. Це зрозуміли деякі національно зорієнтовані священики й миряни. «Нам, українцям, потрібна українська православна церква, як білорусам білоруська», - писав у 1911 р. у листі до української газети «Рада» один зі священиків.

Іншу роль у житті українців відігравала греко-католицька церква. Цій церкві належало видатне місце в національному відродженні на західноукраїнських землях. Вона охоплювала найширші маси населення, її священики будили національну свідомість у найглухіших селах. Часто священик був єдиною високоосвіченою людиною на селі, до якої всі зверталися за порадою. Один із діячів цієї церкви на установчих зборах львівської «Просвіти» говорив: «Дивні речі чинить Провидіння... Та Унія, що її сприяв польський уряд в XVI ст., перевернулася в XIX ст. в найбільшу захисницю української національної справи, давши низку патріотів священиків-католиків, що врятували Галичину від полонізації».

Греко-католицький Кафедральний собор в Ужгороді. Початок XX ст.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

В умовах модернізації українського суспільства і наростання національно-визвольного руху спостерігалася значна активізація всіх форм духовного й культурного життя українського народу. Не обійшло це піднесення й образотворче мистецтво. Розквіт переживав український живопис, у якому було помітним повернення до українських традицій.

У літературі й мистецтві поступово утверджувалися принципи модернізму, які відповідали настроям новітньої доби, сприяли формуванню української свідомості, ідеї культурної, літературної, географічної, мовної та політичної єдності східної і західної частин України.

Розвиток міст сприяв архітектурній творчості. З’явилися видатні майстри-архітектори, чиї творіння, особливо в містобудуванні, не загубилися у вирі бурхливих подій XIX ст. і привертають до себе увагу до сьогодні. Це саме стосується й скульптури, особливо монументальної.

Під впливом модернізації історичні зміни відбувалися і в релігійному житті населення України.

Перевірте себе

1. Картини яких українських художників, про яких ішлося в тексті параграфа, ви бачили?

2. Охарактеризуйте розвиток архітектури в Україні в другій половині XIX ст.

3. Що нового з’явилося в українській архітектурі на початку XX ст.?

4. Як розвивалося скульптурне мистецтво в Україні?

5. Які зміни відбувалися під впливом модернізації в релігійному житті?

6. Яке значення мали переклади на українську мову Біблії і Євангелія?

Документи та матеріали

Зі спогадів видатного українського художника Миколи Мурашка про київську школу малярства

На кінець 1879 р. у нас таких, що записалося, було понад сто. Ми цілком примирилися із своєю метушливою скромною діяльністю. Більша частина в нас були бідняки, вчилися безплатно. Це були діти ремісників, для яких малювання було істотною необхідністю. І це нас морально задовольняло. Через те, що всієї маси учнів ми прийняти не могли, то доводилось тримати школу відкритою цілий день, 3 10 год ранку і до 7 год вечора, тільки з двогодинною перервою. Приходили, як кому зручно і можливо, і одні змінялися іншими. Для ремісників, які не могли потрапити до нас в будні, ми встановили безплатні недільні уроки від 12 до 3 год після полудня, які з того часу тривали протягом усього часу існування школи. Крім ремісників, прибігали до нас всякі малюки, учні, користуючись свободою свята.

Джерело: Киевская рисовальная школа 1875-1901 гг. // Воспоминания старого учителя. - К., 1907. -С. 65-66.

Запитання і завдання

1. Що, на вашу думку, спричинило такий великий потяг до малярства широких мас українців?

2. Назвіть українських художників - сучасників М. Мурашка.

Запам’ятайте дати

• 1853 - у Києві було споруджено пам’ятник князю Володимиру роботи Л. Позена.

• 1888 - створення в Києві пам’ятника Б. Хмельницькому роботи М. Микешина.

• 1903 - у Відні українською мовою опубліковано Біблію у перекладі П. Куліша, І. Нечуй-Левицького та І. Пулюя.