Підручник з Історії України. 9 клас. Турченко - Нова програма

§ 5. Початок національного відродження

ЗГАДАЙТЕ 1. Коли було знищено автономію Гетьманщини? 2. Які наслідки для Наддніпрянської України мала її інтеграція до Російської імперії?

1. Опозиційні настрої в середовищі нащадків козацької старшини. Знищення царизмом Гетьманщини стало сигналом для боротьби за відновлення національних прав українців. Перша генерація борців за українське відродження формувалася з колишньої козацької еліти. Більшість знатних українських родів, отримавши дворянство, пішла на службу імперії, розширюючи і зміцнюючи її. Але частина з них неприязно ставилася до будь-яких змін, що йшли з Росії, обороняла давній лад і культуру, мріяла про відродження втраченої автономії України.

Українських патріотів єднали не лише прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, намагалися відновити знищену російським самодержавством армію.

Опозиційна діяльність представників українського суспільно-політичного руху найбільше виявилася в роботі патріотичного гуртка в Новгороді-Сіверському. До гуртка належали або були з ним пов’язані декілька десятків освічених представників відомих козацьких старшинських родів (Полетики, Капністи й ін.). Майже всі вони отримали найкращу на той час освіту в Київській академії та західноєвропейських університетах. Члени гуртка пропагували ідею української самостійності, поширювали твори, у яких, зокрема, давали високу оцінку діяльності Івана Мазепи, Павла Полуботка, боролися за права всього українського шляхетства й козацтва.

У 1787 р. Василь Капніст очолив групу автономістів, яка опрацювала проект відновлення козацького війська. Російський уряд не прийняв таких пропозицій. Тоді частина української старшини зважилася на більш рішучий крок - установлення безпосередніх зв’язків з прусським двором, налаштованим, на її думку, на війну з Росією. У 1791 р. Капніст приїхав (разом із братом) до Берліна, де мав зустріч із королівським канцлером. Капніста цікавило, чи підтримає Пруссія українське повстання в разі її війни з Росією. Проте відповідь була обережною. Пропонувалося повернутися до цього питання в разі, якщо дійсно почнеться пруссько-російська війна. Однак пруссько-російські відносини незабаром нормалізувалися.

Василь Капніст - один з найяскравіших представників козацької автономістської старшини кінця XVIII ст.

Опозиційний запал у середовищі козацької старшини поступово згасав. Реальні царські привілеї притягували до себе сильніше, ніж перспектива боротьби із самодержавством за Україну і пов’язана із цим небезпека. Однак аж до початку 40-х років XIX ст. нащадки козацької еліти все ще виконували роль лідера національно-визвольної течії суспільно-політичного руху України. Але своє лідерство вони стверджували не у сфері політики, як це було раніше, а у сфері інтелектуальної діяльності. Перш ніж остаточно відійти в небуття, козацька еліта спалахнула справжнім феєрверком яскравих історичних, літературно-художніх і публіцистичних творів. Найвизначнішим історичним трактатом початку XIX ст. була «Історія Русів». Головна ідея твору - ствердження права кожного народу на самостійний державний розвиток. У книжці розповідалося про боротьбу українців проти польського й московського поневолення. У ній підкреслювалося порушення Москвою тих прав, що були визнані за Україною у 1654 р. «Історія Русів» мала великий вплив на формування самостійницьких настроїв.

Найвизначнішим літературним твором цього періоду була поема «Бнеїда» Івана Котляревського (1769-1838), перша частина якої вийшла у світ 1798 р. їй судилася щаслива доля. З «Енеїди» починається нова українська література, яка ґрунтується на живій українській мові. Нагадаємо, що до І. Котляревського мовою художньої літератури була церковнослов’янська, малозрозуміла народу.

Іван Котляревський — поет, який започаткував добу нової української літератури, палкий патріот рідного краю й відомий громадський діяч.

Таким чином, Котляревський почав відвойовувати для українців надзвичайно важливу ділянку буття - художню літературу. Потім на основі літературної мови формувалася наукова, політична, військова, церковно-релігійна та інша термінологія, яка відкривала перед українцями можливість охарактеризувати власного мовою будь-яке доступне розумінню людини явище.

Перетворення живої української мови в літературну мало для народу величезне значення. Мова - душа народу. Філософи стверджують: український дух, що ожив, уперше виявляє себе в літературі. Історики уточнюють: з опублікування першої частини «Енеїди» І. Котляревського починається процес пробудження і формування самосвідомості народу, який проявляється в розвитку його духовної культури, прагненні відтворити власне історичне минуле, захисті мови.

2. Українське культурне відродження на Слобожанщині. У 1805 р. з ініціативи відомого громадського діяча і вченого Василя Каразина (1773-1842) відкрився Харківський університет. Для тогочасного українського суспільства це була подія історичної ваги. Частина підготовлених у стінах університету високоосвічених молодих фахівців та викладачів-наставників виявила зацікавлення до розв’язання гострих українських проблем. З Харкова розпочався процес формування національної інтелігенції, яка поступово в українському русі заступала колишню козацьку еліту.

Столиця Слобожанського краю стала центром збирання історичних документів, фольклору, старожитностей. Відповідну діяльність захоплених національною ідеєю молодих інтелігентів спрямовував В. Каразин. Перебуваючи під наглядом поліції у своєму селі, він часто приїздив до університету, закликав вивчати і популяризувати національну культуру, побут народу. Помітними постатями були декани університету Григорій Успенський, Петро Гулак-Артемовський, поет і педагог Лев Боровиковський, письменник Григорій Квітка-Основ’яненко, пізніше професори університету поет і етнограф Амвросій Метлинський, філолог, палеограф, етнограф Ізмаїл Срезневський, а також випускник університету, видатний історик і письменник Микола Костомаров.

Василь Каразин - засновник Харківського університету, учений і конструктор, автор відкриттів у неорганічній та органічній хімії, визначний агроном і метеоролог.

Харківський університет - перший у підросійській Україні. Він виховав багато патріотів, які залишили слід у науці, освіті й культурі.

Навколо них згуртувалися молоді вчені, учителі. Багато з них їздили Слобожанщиною в пошуках народних дум, пісень, переказів, повір’їв. Статті про побут, звичаї, усну народну творчість та історію України регулярно друкувалися в харківських журналах «Украинский вестник», редактором якого був Григорій Квітка-Основ’яненко, а також «Харьковский демократ», «Украинский журнал».

3. Утворення і склад Кирило-Мефодїївського товариства. Вищим досягненням українського національно-визвольного руху першої половини XIX ст. була організація та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Ця національна патріотична організація виросла на традиціях українського суспільно-політичного руху попередніх поколінь і відкрила новий етап у боротьбі українського народу за своє національне і соціальне визволення.

Кирило-Мефодіївське товариство виникло в Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р. З його появою на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція (представники дворянства, купецтва, селянства, міщан, духовенства). Вона підхопила естафету українського опозиційного руху, яку не змогла втримати козацька старшина. Символом товариства став золотий перстень з вигравійованими іменами слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. У товариство ввійшло 12 осіб, діяло воно нелегально.

На членів товариства вплинули поезії Т. Шевченка. Він рішуче виступав за визволення слов’янських народів від деспотизму, скасування кріпацтва, відродження вільної України. Ці твори могли читати всі: і селяни, і дворяни. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх прагнень. Шевченків заклик до одночасного національного та соціального визволення став основою програмних документів кирило-мефодіївців.

Невідомо, чи був Т. Шевченко безпосереднім учасником братства, але він спонукав його членів до активнішої роботи. Т. Шевченко займав більш рішучу, ніж інші, позицію, вважав, що лише просвітницької діяльності недостатньо й треба готуватися до повстання проти самодержавства.

1. Тарас Шевченко. Автопортрет. 1840 р. Т. Шевченко - найвидатніший представник нового покоління патріотів України. 2. Микола Костомаров - один з найвидатніших істориків і громадсько-політичних діячів України XIX ст.

Одним із засновників товариства був Микола Костомаров (1817-1885). Він народився в Україні, але мав російське походження, здобув освіту в Харківському університеті і після недовгого вчителювання на Волині одержав у 1845 р. призначення до Київського університету. У своїх лекціях з історії, книжках він показував не лише подібність але й відмінність «двох народностей» (української та російської), дві засади історичного розвитку: демократичну козацьку в Україні та самодержавну, притаманну Росії.

Костомаров указував, що український характер формувався на поєднанні психології чутливого, наділеного любов’ю до природи, співучого, поетичного й водночас працьовитого господаря, хлібороба з його одвічним потягом до землі - з одного боку, й жадоби свободи, виплеканої в умовах степу й козацької вольниці, - з іншого. Українці, за М. Костомаровим, «знати не хотіли ні царя, ні пана». Він наголошував на невідповідності деспотизму й монархізму самій природі українства. Порівнюючи український і російський характери та світосприйняття (ментальність), М. Костомаров наголошував на істотні відмінності між ними. Зокрема, якщо росіяни прагнули до життя общиною, яка існувала сотні років та забезпечувала виживання в суворих природно-кліматичних умовах, і тому тяжіли до єдиновладдя і сильної держави, то українці завжди виявляли схильність до особистої свободи. Це спонукало їх утворювати «добровольні товариства», які не порушували права такої свободи.

Аналіз глибинних відмінностей українців і росіян став обґрунтуванням самостійності двох народів, підтвердженням наявності в них рівних прав на державність. М. Костомаров висував ідею єдності пригноблених слов’янських народів, що тільки й могла їх врятувати від національного та соціального гноблення. Ця ідея й лягла в основу діяльності кирило-мефодіївців.

Нарешті, великий вплив на сучасників мав член товариства Пантелеймон Куліш (1819-1897) - письменник, учений, педагог, громадський діяч.

Пантелеймон Куліш. Йому належала визначна роль не лише в Кирило-Мефодіївському братстві, а й у подальшому суспільному русі в Україні.

Крім літературно-художніх творів, П. Куліш підготував перший підручник з історії України для дітей старшого шкільного віку. У доповіді шефа жандармів графа Орлова Миколі І зазначалося: «Книжки Куліша могли б так само впливати на малоросіян, як і вірші Шевченка, тим більше, що створені для дітей старшого віку».

Програмні положення Кирило-Мефодіївського товариства викладено в «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського товариства Св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров.

4. Вплив діяльності Кирило-мефодїївців на розвиток українського національного руху. Певний час кирило-мефодіївцям вдавалося діяти таємно. Вони збиралися на квартирах членів братства, де вели дискусії, обговорювали документи товариства і його подальші плани. Свої ідеї вони поширювали у приватних бесідах з людьми, яким довіряли. Серед них найбільше було студентської і військової молоді, інтелігенції й дрібного чиновництва. Але в березні-квітні 1847 р. діяльність товариства було викрито, а його членів заарештовано.

Кирило-мефодіївці справили величезний вплив на подальший розвиток українського національного руху. Наступне покоління українських патріотів взяло на озброєння всі їхні головні ідеї: необхідність відродження Української держави з демократичним (республіканським) устроєм, рівноправністю всіх громадян; встановлення в Україні справедливого соціально-економічного ладу; національно-культурне відродження українського народу.

Маєток Тарновських у Качанівці на Чернігівщині. XVII-XIX ст. Сучасний вигляд. Господар маєтку Василь Тарновський був близький до Кирило-Мефодіївського товариства. Затишні алеї парку відвідували Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гоголь.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Криза кріпосницького ладу, антиукраїнська національна політика царизму викликали в суспільстві незадоволення. Воно виявилося перш за все в опозиційних зусиллях нащадків української козацької старшини й мало вияв у діяльності патріотичного гуртка в Новгороді-Сіверському, появі історико-літературних творів, у яких оспівувалася українська старовина і доводилося право України на самостійне життя. Коли козацько-старшинська еліта зійшла з історичної арени прапор національного відродження перехопила різночинна інтелігенція. Вищим її досягненням стала організація та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

Історичне значення товариства полягає в тому, що воно стало спробою української різночинної інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Уперше було розроблено широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для наступників. Важливо й те, що товариство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій.

Кирило-мефодіївці зробили значний внесок у розвиток української національної ідеї. Попереднє покоління патріотів (козацька старшина) показало українцям, що вони - окремий народ з багатою державною історією, мовою та культурою. Братчики зробили наступний важливий крок: вони дійшли висновку, що українці повинні звільнитися з національного та соціального рабства, відродити власну державу.

Перевірте себе

1. За яких умов і обставин розпочалося українське національне відродження?

2. Визначте роль козацької старшини в історії України від кінця XVIII ст. до початку 40-х років XIX ст.

3. Які ідеї пропагували кирило-мефодіївці?

4. Охарактеризуйте програмні документи товариства.

5. Назвіть найвідоміших представників Кирило-Мефодіївського братства.

Документи та матеріали

Видатний український поет і філософ Євген Маланюк про духовну атмосферу Наддніпрянської України початку XIX ст.

Зіпхнуті до стану напівтваринного, занурені у тупім безладді, вже поза межами історії, десь поміж кухнею і спальнею - дотлівають останні рештки козацької і гетьманської еліти. На могутнім тлі буйного соняшного краєвиду, серед руїн бурхливої минувшини, западають у смертельний сон хутори й маєтки здеморалізованої аристократії - нині - «дворянства всеросійського». Нерухома, майже цвинтарна тиша залягає над Україною. Час від часу тишу ту порушують хіба що звуки бальової музики та ще п’янкий гомін бенкетників, що їх духовне життя звузилося до їдження і пиття («лочеморди»). Щоправда, на тих банькетах п’яне натхнення і п’яна відвага підносять часом чарку «за Українську республіку»... але ці пияцькі вигуки ще яскравіше підкреслюють могильну тишу погасаючої, вже от-от умерлої історії...

Така ситуація - нагорі, серед тих небагатьох, що їх Катерина Друга обдарувала «вольностями дворянськими». А внизу - придушене напівмертвим тілищем шляхти, остаточно закуте тією ж Катериною в кайдани кріпацтва - многомільйонове селянство. Про його національність співають кобзарі - живе, хоч незряче сумління нації, символ притьмареної, але все ще живої, історичної пам’яти. В лоні того закутого селянства, що на нього переклала історія національне завдання цілого народу, відбуваються повільні, але глибокі процеси: там дозріває вулканічне з’явлення Шевченка.

Джерело: Маланюк Є. Книга спостережень. Проза. - Торонто, 1962. - С. 196-197.

Запитання і завдання

1. Про які соціально-політичні процеси писав Є. Маланюк? Чому він бачив залишки козацько-гетьманської еліти «поза межами історії»?

2. Даючи дуже жорстку оцінку нащадкам козацької старшини, яку важливу сторону їх діяльності початку XIX ст. Є. Маланюк випустив?

3. Як ви розумієте висловлювання «Кобзарі - незряче сумління нації»?

4. Чому появу Т. Шевченка Є. Маланюк порівнював з виверженням вулкана?

Запам'ятайте дати

• 1791 — таємна місія Василя Капніста до прусського короля.

• 1805 — заснування Харківського університету, осередку українського культурного відродження.

• Січень 1846 — березень 1847 - діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Політична партія - добровільне об’єднання людей, що представляє волю певної соціальної групи, прагне оволодіти державною владою, впливати на формування та політику органів держави відповідно до свого бачення шляхів розвитку суспільства.

Різночинці — «люди різного чину і звання», вихідці з купців, міщан, духовенства, селянства, дрібного чиновництва та ін. В основному займалися розумовою працею. Серед них було багато противників самодержавства.