Підручник з Історії України. 9 клас. Турченко - Нова програма

§ 39. Революція 1905-1907 рр. в Україні та її наслідки

ЗГАДАЙТЕ 1. Які соціально-економічні суперечності існували в українському суспільстві на початку XX ст.? 2. Яке місце в політичному житті Російської імперії займало національне питання? 3. Які методи розв’язання суспільних суперечностей були характерні для періоду модернізації?

1. Передумови революції. У 1905-1907 рр. Російська імперія стала ареною демократичної революції. Не погоджуючись на проведення вкрай необхідних соціально-економічних і політичних реформ, царський режим зробив цю революцію неминучою. При цьому майже все, що піднімало на революцію населення Росії, підштовхувало на виступ проти влади й українців.

Як і в Росії, в українських губерніях економічний розвиток не супроводжувався поліпшенням життя більшості населення. Малоземелля і безземелля, необхідність працювати на кабальних умовах на поміщиків збурювали проти влади селянство чорноземних українських губерній навіть більше, ніж малородючих губерній Росії.

Низька заробітна плата, недосконале фабрично-заводське законодавство, яке не захищало робітників від свавілля капіталістів, спричинили гостре їх незадоволення в усіх регіонах імперії. Зростав вплив західноєвропейського робітничого руху.

1. Повсталий панцерник «Потьомкін». 1905 р. 2. Панас Матюшенко (у центрі). 1905 р.

Робітники-українці, які працювали головним чином на малокваліфікованих роботах у відсталих галузях промисловості, прагнули до змін на краще не менше робітників-росіян, що були зосереджені в кам’яновугільній, металургійній та інших галузях промисловості й одержували дещо більшу заробітну плату.

Збереження в країні необмеженої влади царя, відсутність політичних свобод обурювали не лише українців, але й представників інших національних груп імперії.

Вимога прийняти конституцію об’єднувала навіть ті соціальні групи, які в усьому іншому були антагоністами — буржуазію і робітників.

Але в цій революції в українців та інших пригноблених народів імперії були і свої специфічні, національні інтереси. Українці, домагаючись задоволення своїх соціально-економічних інтересів, висували ще й національні вимоги. Перелік цих вимог був досить довгий — від забезпечення вільного розвитку української мови до відновлення у тій чи іншій формі Української держави.

2. Основні події революції 1905-1907 рр. в Україні. Російська революція розпочалась у столиці імперії Петербурзі 9 січня 1905 р. У цей день, на який припала неділя, було розстріляно велику демонстрацію робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. В історію ця подія увійшла під назвою «Кривава неділя». Розстріл остаточно розвіяв віру народу в «доброго царя».

Події негайно перекинулися в українські губернії. Страйки протесту проти розправи над мирними демонстрантами в Петербурзі охопили великі підприємства України.

У червні 1905 р. підняв повстання флагман Чорноморського флоту панцерник «Потьомкін», у багатонаціональному екіпажі якого переважали українці. Це був перший великий виступ на флоті й у збройних силах Російської імперії в цілому.

На боротьбу за землю піднімалися селяни. Якщо в першій чверті 1905 р. виступи селян проходили в окремих селах, то у квітні-червні вони поширилися на цілі райони.

Восени 1905 р. революційний рух в імперії швидко став більш рішучим (радикалізувався). На ігнорування царизмом економічних вимог робітників і селян ті відповіли висуненням політичних. Загальний політичний страйк, який у жовтні почався в центрі Росії, швидко поширився в Україну та паралізував її життя. Не маючи іншого виходу, царизм пішов на поступки. 17 жовтня 1905 р. було опубліковано царський Маніфест, який «дарував» народу політичні права й свободи і обіцяв скликання законодавчого органу - Державної думи.

Частину населення імперії ці поступки задовольнили. Це, головним чином, були заможні, ліберально налаштовані верстви населення. Вони створили політичні партії - Конституційних демократів (кадетів), «Союз 17 октября» («октябристів») - і були готові до співробітництва з владою, сподіваючись на її демократичну еволюцію.

Але заспокоїлися далеко не всі.

Після Маніфесту 17 жовтня почали швидко організовуватися найбільш реакційні прихильники старого ладу - «чорносотенці», які створили кілька політичних партій, найвпливовішою серед яких був «Союз русского народа». У багатьох містах чорносотенці організували єврейські погроми, що супроводжувалися масовими насильствами над євреями, яких звинувачували у ворожому ставленні до царя і до християн взагалі.

Селянство сприйняло Маніфест як дозвіл на захоплення поміщицьких земель. Більшовики, анархісти, частина меншовиків і есерів, радикальна інтелігенція скористалися оголошенням політичних свобод для організації масового повстання з метою захопити політичну владу. У листопаді-грудні 1905 р. такі повстання охопили багато міст в імперії, у тому числі і в Україні.

Як і влітку, восени 1905 р. особливу революційну активність проявили моряки. Найбільш потужним було повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі. Повстання почалося на крейсері «Очаков», до якого досить швидко приєдналися 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, влада 16 листопада придушила повстання. Керівники повстання лейтенант Петро ІІІмідт (1867-1906), три матроси - його помічники пули за вироком суду розстріляні.

Оратор закликає до страйку робітників Брянського заводу в Катеринославі. Жовтень 1905 р.

Менші за масштабом збройні виступи відбулися в інших гарнізонах.

Уранці 18 листопада солдати трьох рот саперної бригади кількістю до 800 осіб на чолі з поручиком Борисом Жаданівським (1885—1918) вийшли на вулиці, щоб об’єднатися з іншими частинами для проведення збройної демонстрації. Шлях їм перепинили урядові війська. У ході бою з обох сторін загинуло більше ніж 250 осіб.

Загалом у виступах солдатів та матросів 1905 р. на території України брали участь приблизно 15 тис. військових. Але всі виступи було придушено, а їх організаторів і активних учасників засуджено, причому чимало їх було страчено.

Лейтенант Петро Шмідт - керівник повстання на крейсері «Очаков». 1905 р.

Група селян, заарештованих «за аграрне безладдя», у Холодногорській в’язниці у Харкові. 1906 р.

З кінця 1905 р. революційний рух пішов на спад. Однак боротьба (страйки, селянські заворушення), поступово затухаючи, продовжувалась весь 1906 і першу половину 1907 р.

3. Розгортання українського національно-культурного руху. Російська революція одним з найголовніших своїх завдань мала демократизацію суспільного життя. Але демократичні свободи у багатонаціональній країні передбачають ліквідацію обмежень у національно-культурній сфері й надання пригнобленим народам права самим вирішувати свою долю - залишатися у складі цієї держави чи будувати свою власну.

У 1905 р. національно-визвольна боротьба в Україні була ще малопомітною, якщо порівняти її з масовими соціально-політичними рухами, якими керували загальноросійські партії. У цих умовах українські партії вагалися: чи йти їм у революцію у складі відповідних російських партій спільним фронтом, сподіваючись, що після перемоги будуть задоволені національні вимоги українців, чи домагатися своєї мети під знаменами власних партій. Така невизначеність послаблювала їх вплив на населення, яке у своїй більшості орієнтувалося на соціально-економічні (ліквідація поміщицького землеволодіння, поліпшення життя всіх верств трудового населення) і загальнополітичні (ліквідація самодержавства і демократизація життя) гасла.

Після оголошення 17 жовтня 1905 р. в Росії політичних свобод і скасування основних національно-культурних обмежень починається швидкий розвиток українського національного життя. Наприкінці 1905 р. УРП та УДП об’єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). З’явилася українська преса. У листопаді 1905 р. стала виходити перша українська газета Наддніпрянщини «Хлібороб». На початку 1906 р. стала виходити щоденна газета «Громадська думка», пізніше перейменована в «Раду».

4. Діяльність українських громад у І та II Державних думах Росії. У І Думу, яка почала працювати у травні 1906 р., від України увійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду. Головою її був адвокат і громадський діяч із Чернігова Ілля Шраг (1847-1919).

В основу програми цієї парламентської групи було покладено три найбільш гострі для українського суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада почала видавати свій власний журнал «Украинский вестник», що мав служити трибуною для всієї Росії й тому друкувався російською мовою. Українська парламентська громада була найчисленнішою серед неросійських груп у Думі. Вона відігравала провідну роль у Союзі автономістів, який об’єднував парламентські групи неросійських народів. Так само, як і українці, вони стояли за перетворення Російської імперії у федеративну державу. Українські депутати підготували окрему декларацію у справі української автономії.

Але обнародувати її з парламентської трибуни не встигли, бо за день до запланованого виступу цар розпустив Думу і видав наказ про вибори нової.

У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Понад половину всіх депутатів з України становили селяни.

Знову почало діяти українське парламентське об’єднання. Воно називалося Трудовою громадою. У Громаді було 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школі, суді й церкві. Громада вимагала також створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії зі своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа - Думські вісті», що виходив два рази на тиждень. У «Рідній Справі» друкували промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж І Дума, і тому протрималася також недовго, лише 103 дні. З червня 1907 р. її було розпущено. Ця подія увійшла в історію як «Третьочервневий переворот». Це означало завершення Першої російської революції. Почалася реакція, і революційні партії, у тому числі українські, змушені були йти в підпілля.

Ілля Шраг - голова української парламентської громади в І Державній думі. 1906 р.

5. «Просвіти». За галицьким прикладом в українських містах і містечках розгорнула діяльність мережа товариств «Просвіта». Перша «Просвіта» була відкрита в Одесі 30 жовтня 1905 р. Вона мала власну бібліотеку, створила окремий фонд для видання книжок.

Близько чотирьох сотень членів налічувало товариство «Просвіта» в Катеринославі. Там робота проводилася в чотирьох секціях: драматичній, вокально-музичній, літературній та бібліотечній. Згодом відкрили й читальню. «Просвіта» у Кам’янці-Подільському домоглася права ввести українську мову в початкових школах. Того самого року з’явилося товариство «Просвіта» і в Києві, де його започаткували видатні діячі української культури Борис Грінченко, Микола Лисенко, Григорій Коваленко та ін. Історик Микола Аркас (1852-1909) організував «Просвіту» в Миколаєві.

Організовувати «Просвіти» було нелегко, бо кожне товариство повинно було затверджувати власний статут і діяти як самостійна організація чи філія. У зв’язку із цим доля кожної організації повністю залежала від місцевого губернатора. І все ж попри всі перешкоди на середину 1907 р. в Україні вже діяло 35 осередків «Просвіти».

Там, де це вдавалося, діячі «Просвіти» налагоджували контакти з українським селом. У Катеринославській і Полтавській губерніях діяла мережа сільських хат-читалень.

«Просвіти» не лише поширювали українську літературу, а й ідеї та знання, покликані витягти село з відсталості. Цьому сприяла праця просвітян у сільських кооперативах. Кооперативи допомагали селянам здобути елементарні знання з агротехніки, взагалі навчити використання хоча б певною мірою досягнень науки. Діячі «Просвіти», займаючись щоденними господарськими справами і поширюючи українознавчу літературу, «українізували» кооперативи.

6. Товариство українських поступовців (ТУП). Українська демократично-радикальна партія (УДРП), яка мала ліберальну програму і була зорієнтована на реформи, виявилася занадто аморфною і непристосованою до роботи в підпіллі, куди царський уряд загнав після поразки революції всі національні партії. В умовах реакції частина її членів, відійшла від політики, деякі перебігли до російських кадетів, що продовжували працювати цілком легально. Решта стала шукати можливостей продовження діяльності в умовах реакції. Восени 1908 р. у Києві відбувалася нарада УДРП, на якій було вирішено відмовитися від партійної діяльності й перейти до роботи у формі безпартійної організації - за зразком Загальної української організації, що існувала до 1904 р.

Нове об’єднання одержало назву Товариство українських поступовців (ТУП). До ТУП приєдналася частина українських соціал-демократів і членів Української народної партії, які використали її як трибуну для публічної діяльності. Отже, нова організація об’єднала різнорідні сили. Але основу ТУПу (як кількісно, так і ідейно) складали колишні радикал-демократи.

Програма ТУП зводилася до трьох основних вимог: 1) парламентаризм як основа загальнодержавного ладу; 2) федеративна перебудова Росії як засіб забезпечення прав українського населення; 3) національно-територіальна автономія України в складі Росії.

Члени ТУП (тупівці) розуміли, що власними силами вони не в змозі досягти поставлених цілей. Тому вони схилялися до пошуку політичних союзників. Особливі надії покладалися на споріднену політичну силу - загальноросійську Конституційно-демократичну партію (КДП). Незважаючи на великодержавний шовінізм, який у цей час наростав у середовищі кадетів (як і в інших російських партіях), ТУП зміцнив зв’язки з КДП.

ТУП шукав зближення і з прихильниками федеративної перебудови Росії з інших частин імперії. Його діячі взяли участь у відновленні Союзу автономістів-федералістів (САФ), який існував свого часу в рамках І Державної думи. На новому установчому з’їзді САФ у Москві в 1913 р. ТУП представляли Михайло Грушевський, Ілля Шраг, Петро Чижевський.

7. Українське питання в III і IV Державних думах. У виборах до III Думи УДРП (ще до утворення ТУП) зробила акцент на співпраці з кадетами. Своїх членів партія провести не зуміла, зате мала вплив на гурток українських депутатів - головним чином, селян і священиків, який склався в Думі. У березні 1908 р. ці депутати внесли законопроект про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоруським населенням» рідною українською мовою. Але законопроект було відкинуто. Про необхідність ведення судочинства українською мовою і викладання нею в початкових школах говорив у своїх виступах у Думі член кадетської партії з українськими симпатіями Іван Лучицький, відомий київський історик. У цілому ж III Дума виявилася найбільш байдужою до українського питання.

Група виборників у IV Державну думу. Катеринослав. 1912 р.

У IV Державній думі, яка була обрана в 1912 р., українське питання стояло гостріше. Не в останню чергу це було наслідком угоди між кадетами і ТУП, згідно з якою поступовці закликали українців підтримувати кадетських кандидатів на виборах, а ті в Думі висунули низку українських вимог. Але вони мали суто культурницький характер. Вимоги автономії України не було, бо на це не погодилися російські конституційні демократи. Однак передвиборний блок все ж відіграв свою роль. На захист української мови в школах у Думі виступили навіть деякі російські депутати.

Що ж до реакціонерів (навіть українців за походженням), то вони доводили у своїх промовах, що українська мова не потрібна взагалі й що весь український національний рух - то «закордонна інтрига».

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Російська революція 1905-1907 рр., розпочавшись у столиці імперії «Кривавою неділею», негайно перекинулася в українські губернії. У червні 1905 р. підняв повстання флагман Чорноморського флоту панцерник «Потьомкін», серед матросів якого переважали українці. На боротьбу за землю і волю піднімалися селяни.

Восени 1905 р. революційний рух в імперії став посилюватися. Загальний політичний страйк, який почався в центрі Росії в жовтні 1905 р., швидко поширився на Україну і паралізував її життя. Не маючи іншого виходу, царизм пішов на поступки. Маніфест Миколи II «дарував» народу політичні права і свободи й обіцяв скликання законодавчого органу - Державної думи.

Але ці поступки задовольнили лише частину суспільства. У листопаді-грудні 1905 р. відбулися повстання в багатьох містах імперії, у тому числі і в Україні. Усі вони були придушені, а їх організатори й активні учасники покарані.

У 1905 р. національно-визвольна боротьба в Україні була ще малопомітною. Після Маніфесту 17 жовтня 1905 р. починається швидкий, форсований розвиток українського національного життя. З’явилася українська преса, розгорнулася діяльність мережі товариств «Просвіта». Важливою подією тогочасного життя була діяльність українських представників у Державній думі. У щоденній парламентській роботі вони зосереджувалися на трьох найбільш гострих для українського суспільства проблемах: земельній, освітній і питанні автономії. Українські депутати стояли за перетворення Російської імперії на федеративну державу, у якій би Україна мала автономію, включно з власним урядом.

Ці досягнення національного руху стали можливими внаслідок залучення до нього широких народних мас, особливо українського селянства. Селянські депутати в Державних думах активно співпрацювали у складі українських громад І і II Державних дум з депутатами-інтелігентами. Вимога автономії України швидко поширювалася в селянському середовищі. Перед українським національним рухом у Наддніпрянщині відкривалися нові перспективи.

Після поразки революції українські партії з метою самозбереження об’єдналися в безпартійну організацію - Товариство українських поступовців. «Українське питання» подеколи звучало з трибуни III і IV Державних дум.

Перевірте себе

1. Які причини зумовили революцію 1905-1907 рр. у Російській імперії?

2. Згадайте про основні події революції в Україні (див. карту на с. 276).

3. У яких формах розвивався в період революції український національний рух?

4. Як і коли виникли «Просвіти» на Наддніпрянщині та яку роль вони відіграли?

5. Чому українські політичні партії у 1905-1907 рр. виявилися неспроможними очолити революційний рух і домогтися суверенітету України?

6 Розкажіть про діяльність українських парламентських груп в І і II Державних думах.

7. Як виникло і яку роль відіграло Товариство українських поступовців (ТУП)?

8. Як розглядалося «українське питання» в III і IV Державних думах?

Документи та матеріали

Українська акторка Марія Заньковецька про єврейські погроми в Києві

...Вона вибігала на кожен зойк, що долинав здалеку, вона намагалася затримати погромників, благала, просила, переконувала, кричала в залежності від обставин. Багаторазово, звичайно, її було вилаяно, але кілька разів вона була винагороджена тим, що погромники кидали свої кийки і похмуро йшли додому...

Джерело: Дурилін С. Марія Заньковецька. - К., 1955. - С. 362.

Запитання і завдання

1. Якими моральними принципами керувалися люди, які, подібно М. Заньковецькій, ставали на шляху погромників?

2. Про які мотиви участі в погромах деяких їх учасників свідчать слова автора: «Погромники кидали свої кийки і похмуро йшли додому...»?

Запам’ятайте дати

• 9 січня 1905 - «Кривава неділя», початок Першої російської революції.

• 14 червня 1905 - початок повстання на панцернику «Потьомкін».

• Жовтень 1905 - загальний політичний страйк у Росії, який перекинувся в Україну.

• 17 жовтня 1905 - Маніфест Миколи II, яким у країні проголошувалися політичні свободи.

• 30 жовтня 1905 - відкрилася «Просвіта» в Одесі, перша на Наддніпрянщині.

• Листопад 1905 - почала виходити перша щоденна українська газета Наддніпрянщини «Хлібороб».

• Грудень 1905 - збройне повстання в деяких містах України.

• Травень 1906—червень 1907 - діяльність Української парламентської фракції в І і II Державних думах.

• 3 червня 1907 - переворот, яким було ознаменоване закінчення революції і початок «третьочервневої монархії» і політичної реакції.

• 1908 - утворення Товариства українських поступовців (ТУП).