Підручник з Історії України. 9 клас. Турченко - Нова програма

Тема 5. Українські землі у складі Австрії (Австро-Угорщини) у другій половині XIX ст.

§ 28. Економічний стан

ЗГАДАЙТЕ 1. Яким був стан економіки західноукраїнських земель у першій половині XIX ст.? 2. Яким був рівень розвитку сільського господарства до реформи 1848 р.?

1. Особливості соціально-економічного розвитку. У 1866 р. завершилася австро-прусська війна за об’єднання німецьких земель. Австрія зазнала поразки й 1867 р. погодилася на поділ влади в імперії з Угорщиною. Виникла дуалістична Австро-Угорщина. Проте на українцях це жодним чином не позначилося. Хіба що Закарпаття вже не лише фактично, а й юридично перейшло в підпорядкування Угорщини. Не змінилося й економічне життя Галичини, Буковини й Закарпаття.

Західна Україна мала сприятливі природно-кліматичні умови і могла з великою користю для своїх жителів включитися в модернізацію, яка охопила Західну Європу. Але цього не трапилося. Як і в попередні десятиліття, у другій половині XIX ст. українські землі залишалися слаборозвинутими задвірками імперії. В індустріальну епоху вони вступали обтяжені значними пережитками феодально-кріпосницьких відносин.

А вперед тоді виривалися країни, які швидко й рішуче долали ті нашарування попередніх епох, що стримували поступ. Такою не була Австро-Угорщина, такою не могла бути і повністю залежна від неї Західна Україна. Політика імперської влади щодо східних районів держави мала яскраво виражений колоніальний характер. Західноукраїнські землі остаточно перетворилися на ринок збуту товарів і доступне джерело цінної промислової та сільськогосподарської сировини для метрополії. Вони забезпечували модернізацію в центральних і західних провінціях імперії. А це унеможливило власне економічне піднесення.

2. Суперечності в розвитку сільського господарства. Підавстрійська Україна залишалася аграрним краєм. На кінець XIX ст. в сільському і лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було зайнято 75% усього населення, а на Закарпатті - навіть 85 %. Проголошену 1848 р. селянську реформу провели в 1850-х роках. Уряд зробив усе, щоб втрати поміщиків були мінімальними і щоб вони отримали все потрібне для пристосування до нових умов господарювання. Селян зобов’язали заплатити великі суми за втрачені поміщиками повинності й податки. Показово, що селянин Східної Галичини вносив суму викупних платежів у три рази більшу, ніж чеський, і в п’ять разів більшу, ніж німецький.

Після реформи ця частина України залишилася краєм поміщицьких латифундій. Великим землевласникам (головним чином полякам), що мали 5 і більше тисяч гектарів, належало понад 40% усіх земель. У той же час основна маса селян страждала від малоземелля і готова була за безцінь працювати на поміщиків.

Уже в останні роки століття угорський уряд наважився на спробу хоча б трохи поліпшити економічне становище закарпатських українців, головним чином селян. Реформа, відома як «Рутенська (Верховинська) акція», передбачала наділення безземельних селян землею, заснування сільськогосподарських курсів, промислових шкіл та позичкових кас дрібного кредиту. Але реформа впроваджувалася вибірково (на все Закарпаття поширилася лише 1900 р.), дуже обережно й несміливо. Тому залишилася майже непоміченою.

І все ж, незважаючи на значні залишки кріпацтва, сільське господарство Західної України в другій половині XIX ст. модернізувалося, орієнтуючись на ринок. У поміщицьких і багатих селянських господарствах працювали вільнонаймані робітники, дедалі ширше стала застосовуватися сільськогосподарська техніка, поглиблювалася спеціалізація районів. Галицьке Поділля, наприклад, стало районом торговельного зернового господарства. По всьому краю розширювалися посіви тютюну, хмелю, зростали площі під картоплю, льон і коноплі. Спостерігався прогрес і в садівництві, яке в окремих місцях набуло промислового характеру: фрукти вивозилися в головні центри Австрії.

Розвивалося також торговельне тваринництво, особливо в гірських і підгірських районах. Худобу збували на місцевих ринках, у західних провінціях імперії, а також вивозили за кордон.

3. Аграрне перенаселення і його наслідки. Малоземелля і безземелля змушувало десятки тисяч селян кидати рідні домівки в пошуках кращої долі. Ситуацію ускладнив демографічний бум, що охопив у другій половині XIX ст. всю Україну, у тому числі й Західну. З 1857 р. до кінця XIX ст. населення західноукраїнських земель збільшилося з 3,9 млн до 6,4 млн осіб. Українці з них становили відповідно 2,6 млн і 4,6 млн, решту - поляки, євреї, німці, угорці та ін.

Слабка промисловість не могла поглинути надлишок сільського населення. Аграрне перенаселення досягло великих масштабів і надзвичайно здешевило робочі руки.

Тяжкі економічні умови примушували селян покидати батьківщину й шукати кращої долі в чужих краях. Наприкінці XIX ст. почалась масова еміграція - переселення до Канади, СІНА, Бразилії і навіть до Австралії. У 1890-х роках із Західної України за океан емігрувало більше як 250 тис. осіб.

На сезонну, переважно сільськогосподарську, роботу виїздили в Німеччину, Росію (Бессарабію, Царство Польське, Литву), Румунію, Данію, а також в Угорщину й Австрію. Еміграція відбувалася в жахливих умовах. Осіб, які емігрували, затримувала поліція, їх ошукували агенти, що бралися організувати переїзд, грабували корабельні компанії, не кажучи вже про злидні, які чекали на багатьох з них на чужині.

4. Зародження кооперативного руху. Західноукраїнська демократична інтелігенція намагалася поліпшити долю селянства й міської бідноти, залучивши їх до кооперативного руху. Кооперативи були покликані забезпечити допомогу незаможним, зокрема захистити їх від лихварства, що набуло в краї масового характеру. Якщо селянин не сплачував з великими відсотками боргу, лихвар відбирав у нього землю й продавав її з молотка.

Будинок страхової компанії «Дністер», яка відігравала велику роль у розвитку кооперативного руху на західноукраїнських землях.

Євген Олесницький - організатор кооперативного руху

Спочатку товариство «Просвіта», організоване наприкінці 1860-х років для масового поширення освіти й виховання національної свідомості, спробувало фінансувати кооперативні крамниці та кредитні спілки. Але воно не могло забезпечити потрібну кваліфіковану допомогу та організувати спеціалізовані кооперативи. Цю потребу взявся задовольнити інженер-архітектор Василь Нагірний (1847-1921) - піонер західноукраїнського кооперативного руху, котрий протягом десяти років вивчав досвід швейцарських кооперативів. У 1883 р. він організував споживчий кооператив «Народна торгівля», що ставив собі за мету закуповувати й продавати великі партії продуктів, оминаючи посередників, а заощаджені гроші передавати селянам.

Кількість кооперативів швидко зростала. Зокрема, відомий галицький громадсько-політичний діяч Євген Олесницький (1860-1917) заснував у 1899 р. товариство «Сільський господар», покликане навчати селян сучасних методів господарювання. Найчисленнішими серед кооперативів були кредитові спілки. Деякі з них виникли ще в 1870-х роках, проте лише в 1890-х роках вони отримали стабільну, добре відрегульовану основу. Ще одна важлива економічна установа з’явилася в 1895 р. у Львові - страхова компанія «Дністер». Невдовзі вона мала більше ніж 200 тис. клієнтів.

5. Формування фабрично-заводської промисловості. Попри політику Відня і Будапешта об’єктивні тенденції європейського та світового розвитку не могли оминути Західну Україну. 1870-1890-ті роки стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості в краї.

Наприкінці XIX ст. на західноукраїнських землях нараховувалося близько 220 середніх і великих промислових підприємств. Решта — майже 95 % — залишалася дрібними (мали до п’яти осіб). На них працювало більше половини зайнятого в промисловості населення. Кожний сьомий працював на невеликому підприємстві, власником якого й був. На Галичину, у якій проживало 28 % населення Австро-Угорщини, припадало лише 5,5% парових двигунів імперії.

Двигуни та інші машини концентрувалися на підприємствах центральних і західних регіонів імперії. Там уже на початку 1870-х років завершився промисловий переворот. У Західній Україні він затягнувся ще на 10-15 років.

Основною причиною промислового застою краю був імпорт фабрично-заводських виробів з більш розвинутих західних провінцій Австрії. На відміну від українських, новим підприємствам в австрійських районах надавалися значні податкові пільги. Західноукраїнська промисловість не могла витримати конкуренції дешевих товарів і почала занепадати. Особливо це стосувалося обробної промисловості: цукрової, текстильної, шкіряної, паперової, сірникової. Краще розвивалися ті галузі, які не мали конкуренції в імперії (борошномельна, спиртогорілчана, нафтова, лісопереробна, солеварна). Вони спеціалізувалися в основному на виробництві й первинній обробці сировини, яка потім вивозилася для подальшої переробки на Захід.

У 1870-1880-х роках найбільш розвинутим і технічно оснащеним було лісопильне виробництво. Причини цього полягали, з одного боку, у наявності величезних лісових масивів, з другого - у великому попиті на будівельні матеріали з дерева на Заході. Німецькі й австрійські підприємці квапливо скуповували карпатські ліси й по-хижацьки винищували їх.

У ті ж роки під впливом збільшення попиту на нафтопродукти розвивався Дрогобицько-Бориславський нафтовий район. Почалося швидке переобладнання нафтовидобувної промисловості. Видобування нафти ручним способом, який у Прикарпатті панував ще в першій половині 1860-х років, відходило в минуле. З’являлася нова техніка. Канадські капіталісти у 1880-х роках уперше застосували в Галичині вдосконалений метод буріння глибоких свердловин. Унаслідок використання бурильної техніки видобуток нафти зростав. У 1870-х роках її щорічно добували 20-30 тис. т, а в 1900 р. - понад 325 тис. т. Неперероблену нафту вивозили в Австрію, на місці її очищалося не більше як третину.

Нафтопромисел «Інфанті». Кінець XIX ст. Борислав. Галичина.

Великими у Східній Галичині, Закарпатті та в Північній Буковині були поклади кам’яної та кухонної солі. За 1860-1890-ті роки її видобуток зріс більш ніж удвічі. Західна Україна давала 64% видобутку солі в імперії. Незначні зміни відбулися в більшості галузей харчової промисловості. Цукрове виробництво під кінець століття занепало. Лише в середині 1890-х років почав працювати єдиний новий цукровий завод на Буковині.

У 1870-1880-х роках значне місце у промисловості Західної України займало видобування озокериту (гірського воску). Та через зменшення попиту на світовому ринку і відсталу техніку його видобуток падав.

У промисловості західноукраїнських земель переважав іноземний капітал - головним чином австрійський, німецький, англійський, французький, бельгійський. Він контролював найголовніші галузі, насамперед нафтову. За рахунок хижацької експлуатації природних багатств краю і визиску робітництва іноземні підприємці одержували небачені в інших країнах Європи прибутки.

Західноукраїнські землі дістали залізничне сполучення із Заходом: у 1861 р. залізничну колію проклали через Краків і Перемишль до Львова, через п’ять років - до Чернівців, а в 1880-х роках - через Стрий на Закарпаття. Згодом вона з’єднала Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. З 1860 по 1890 р. протяжність залізниць збільшилася в 10,4 раза і досягла 2,7 тис. кілометрів. Проте залізничне будівництво, яке в Росії та країнах Заходу сприяло бурхливому розвитку важкої індустрії, на західноукраїнських землях лише незначною мірою вплинуло на розвиток виробництва промислової продукції, головним чином лісової і будівельних матеріалів. Натомість завдяки залізниці західний регіон України став легкодоступним джерелом сировини і ринком збуту для фабричної промисловості розвинутих західних провінцій монархії Габсбургів.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Економічна політика австрійської влади не найкращим чином позначалася на стані західноукраїнських земель. Вони залишалися сировинним придатком імперії.

Надзвичайно суперечливо проходив розвиток сільського господарства. Село було переобтяжене залишками кріпацтва. Звільнивши селянство від юридичної залежності поміщиків, уряд зробив усе, щоб землевласники змогли безболісно пристосуватися до нових ринкових умов. Аграрна реформа перетворилася в майже неприкрите, цинічне пограбування селянства. Панівне становище у краї залишилося за великими поміщиками. На долю селян випало малоземелля і безземелля, злидні і зубожіння.

Разом з тим після реформи сільське господарство все ж стало прискорено капіталізуватися. Дедалі ширше використовувалася сільськогосподарська техніка, поглиблювалася спеціалізація районів. Намагаючись поліпшити становище селянства, інтелігенція очолила кооперативний рух, який став набувати масового характеру.

Недосконалі економічні відносини в краї викликали аграрне перенаселення, яке посилилося демографічним бумом. Промисловість була не в змозі поглинути вільні робочі руки. Десятки тисяч селян мусили йти на заробітки в сусідні держави або навіть емігрувати в Америку.

Украй повільно відбувалося формування фабрично-заводського сектору економіки. Великих підприємств було дуже мало. Переважала середня, дрібна й кустарно-реміснича промисловість. Промисловий переворот відбувся пізніше, ніж у центральних і західних регіонах імперії.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. В інтересах якоі соціальної верстви проводилася селянська реформа в 1850-х роках? Доведіть свою думку фактами.

2. Представники яких національних груп переважали серед землевласників? Чому так склалося?

3. Що таке аграрне перенаселення? Чому воно виникло в Галичині?

4. Охарактеризуйте початок трудової еміграції із Західної України.

5. Яку роль відіграли кооперативи в економічному житті краю?

6. Чим пояснити повільне формування фабрично-заводської промисловості?

7. Якого типу підприємства переважали в промисловості краю?

Документи та матеріали

Вісті з Бразилії. Уривок із статті з газети «Громадський голос» (1896)

Нужда галицька так надоїла нашим людям, що і в пекло не бояться йти, щоб лиш втекти від рідного краю...

Пішов голос про Бразилію. Незнаний це край, далекий, але народ не зважав, не роздумував довго: утекти з неволі - це одинока рада.

І почався гарячковий рух, гарячкова продажа ґрунтів і мандрівка до нової землі. Тисячі братів наших перенеслись до Бразилії, а як їм там живеться, про це досі не мали ми докладної відомості... В одному листі від нашого чоловіка знаходимо ось які звістки про той край, котрий наші обаламучені люди уважають якимсь земним раєм...

Недавно приїхали люди з Галичини. їх вислано на місце, віддалене на кілька миль від Курітіби, головного міста Парани. В цьому місці, однак, були скалисті гори, а на скалі, розуміється, хліб не родить...

З усієї Бразилії в одній Парані закладаються колонії рільничі; тут емігранти, що одержали землю, мають надію, що, може, хоч внукам їх буде ліпше, як в Галичині. В кожному іншому місці емігранти стають невільниками панів, що садять великі плантації кави...

Емігрантів вважають у Бразилії за худобу; жовніри бразильські б’ють і знущаються над ними дуже часто, а стати в їх обороні не можна...

Джерело: Історія України. Хрестоматія. -Ч. І. - С. 307.

Запитання і завдання

1. Що спричинило масову еміграцію із західноукраїнських земель?

2. На основі наведеного уривка охарактеризуйте життя за океаном переселенців з України.

Запам'ятайте дати

• 1883 - почав працювати перший споживчий кооператив.

• 90-ті роки XIX ст. - початок масової еміграції із Західної України.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

• Жовнір - солдат.

• Страхова компанія - фінансова установа, що створює за рахунок своїх клієнтів спеціальний фонд для покриття їхніх збитків від нещасних випадків.