Підручник з Історії України. 9 клас. Турченко - Нова програма

§ 21. Ліквідація кріпацтва та реформи 1860-1870-х років

ЗГАДАЙТЕ 1. Як оцінювався економічний стан Наддніпрянської України в першій половині XIX ст.? 2. Які факти свідчили про наближення суттєвих змін у становищі селянства?

1. Реформа 1861 р. Друга половина 1850-х років позначена різким загостренням кризи кріпосницької системи, її агонією. Ця система не могла забезпечити не лише зростання виробництва, а навіть збереження досягнутого його рівня.

Посилювалися селянські протести. Селянство відмовлялося виконувати повинності та рвалося до волі. Ставало очевидним, що кріпосне право потрібно скасувати. Питання про необхідність реформ наприкінці 1850-х років опинилося в центрі руху, у якому брали участь представники всіх станів суспільства. Ставши перед вибором: або скасувати кріпацтво заходами «зверху», або воно буде зметене масовим селянським бунтом, - царизм мусив вибрати реформи, покликані відкрити простір для впровадження ринкових відносин у сільське господарство, забезпечити хоча б мінімальні потреби селянства.

Було підготовлено «Положення про селян» і «Маніфест», які 19 лютого 1861 р. підписав Олександр II (1855-1881). «Положення» торкалося двох найголовніших питань: особистої залежності селян від поміщика та поземельних відносин.

Селяни здобули ряд громадянських свобод - особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Колишні кріпаки отримали право укладати договори як з приватними особами, так і з державними установами, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді в різних справах: цивільних і кримінальних.

С. Васильківський. Весняний день в Україні. 1883 р. Назва картини символічна. Хоча й обмежена, реформа все ж знаменувала завершення довгої зими кріпосництва.

Крім того, вони могли, за власним бажанням, брати участь в органах громадського самоврядування, переходити в інші стани (у міщанство, купецтво та ін.), вступати до навчальних закладів, на службу тощо.

Але, ставши вільними, селяни залишалися «нижчим станом». Вони відбували рекрутчину, ще декілька років сплачували подушний податок, аж до 1904 р. зазнавали фізичних покарань. Від усього цього було звільнено дворянство, купецтво, духовенство. Протягом дев’яти років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, а значить, залишити село. Але й після цього, щоб стати повністю вільним, включаючи і право вибору місця проживання та професії, треба було вийти із сільської громади. Вихід же з неї утруднювався через різні обмеження.

Під час скасування кріпосного права поміщики зобов’язувалися відвести селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитися. Розмір наділу визначався «добровільною» угодою між поміщиком і селянином, але в межах норм, визначених законом для конкретної місцевості. В Україні, де поміщики хотіли залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були маленькі. При цьому поміщик сам визначав, де дати наділ, що, насправді, прирікало селян на отримання гіршої землі. До селянського наділу, як правило, не включалися ліси.

Якщо селянин до реформи користувався більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю у нього забирали (відрізали). Ці землі так і називали - відрізки. У Лівобережній і Степовій Україні «відрізали» майже третину загальної площі селянського землекористування. Але водночас ті, хто не мав раніше землі, тепер за рахунок відрізків її одержували і могли вести власне господарство.

До укладення викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності - оброк чи панщину. Оскільки в Україні до реформи переважала панщина, більшість тимчасовозобов’язаних мусили її відбувати. Категорію тимчасовозобов’язаних селян ліквідували лише через 20 років.

Несподівані обставини примусили царизм внести корективи в закон про селянську реформу на Правобережній Україні. Там укотре вибухнуло польське антиросійське повстання. Прагнучи знайти опору серед місцевих українських селян, царський уряд пішов на деякі поступки в земельному питанні. У цьому районі селянам землі навіть прирізали, тобто додали деяку частину до тієї, яку вони мали раніше, і скасували тимчасовозобов’язаний стан.

Спеціальне «Положення про викуп» розрізняло право викупу садибних ділянок землі та польового наділу. Садибні ділянки землі селянин міг викупити в будь-який час, але тільки тоді, коли не мав заборгованості у сплаті податків. При цьому розмір викупної суми визначався або угодою, або відповідними пунктами «Положення...». Що ж до польового наділу, то селянин міг викупити його тільки за згодою поміщика, але водночас поміщик мав право примусити селянина перейти на викуп. Отже, питання про викуп наділу цілком залежало від поміщика.

При визначенні суми платежу, в основу було покладено не ринкову ціну землі й прибуток, а розмір тогочасних повинностей селянина в поміщика. У середньому по Україні викупна ціна землі перевищувала ринкову майже в чотири рази. Селяни лише в окремих випадках спромоглися сплатити всю суму відразу. Тому держава взяла на себе проведення викупу. 80% потрібної суми вона давала селянам ніби в борг, сплачуючи її за них поміщикам. Протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з процентами. Стягнення із селян викупних платежів припинилося лише в 1906 р.

Розподіл орної землі, за реформою 1861 р.

I. Сошенко. Продаж сіна на Дніпрі. 1857 р. Селяни почали самостійно вести торгівлю.

Слідом за скасуванням кріпацтва проведено реформу державних селян, які в Україні становили понад третину всього селянства. Частина з них, козаки Чернігівської і Полтавської губерній, колоністи Степової України володіли землею, користувалися низкою економічних пільг, що давало змогу їм ще до 1861 р. утримувати господарства фермерського типу. У 1866 р. у власність державних селян перейшли значні земельні масиви. У більшості українських губерній вони були вдвічі більші від середнього наділу кріпаків, а платежі визначалися для них порівняно менші.

Реформа безпосередньо стосувалася більшості мешканців України. Адже з 13,5 млн її населення селяни становили 10,5 млн. Але й решта швидко відчула на собі її результати. До 1917 р. реформу 1861 р. називали Великою. Здійснене «згори» скасування кріпосного права, хоч і враховувало перш за все інтереси поміщиків, проте стало величезним кроком уперед. Росія стрімко переходила від Середньовіччя до Нового часу, стала на шлях модернізації, яким уже впевнено йшла Європа. Ліквідація середньовічних відносин створила умови для швидкого економічного прогресу, на який так довго чекали.

2. Реформування адміністративно-політичного управління. Після селянської реформи було проведено й реформи адміністративно-політичного управління. їх здійснювали з метою пристосувати імперію, у тому числі її складову частину - Наддніпрянську Україну, до нових умов, які виникли після скасування кріпосного права. Як і селянська, ці реформи мали суперечливий характер. Перш за все це позначилося на судовій реформі, яку провели в 1864 р.

Раніше суд був становий, закритий і цілком залежав від царської адміністрації, зокрема губернатора. Тепер судочинство відбувалося за участю сторін. По частині карних справ рішення ухвалювали присяжні засідателі, яких обирали з громадян усіх станів, включаючи селян (крім осіб, що працювали по найму). Обвинувачені отримали право захисту, яке здійснювали або самі, або через адвокатів. Суд став відкритим. На його засіданнях могли бути присутні представники преси і взагалі всі охочі. Розв’язанням дрібних справ займалися мирові судді, яких обирали на трирічний термін повітові земства і міські думи. їхні рішення могли переглядатися повітовими з’їздами мирових суддів.

Однак залишалася нерівність для осіб різних станів. Існували окремі суди для духовенства й військових. Збереглися волосні суди у справах селян, які не були пов’язані із загальною судовою системою і мали право засуджувати селян до принизливого покарання - биття різками. Проте в цілому судова реформа виявилася найбільш послідовно демократичною, що сприяло підвищенню законності в судочинстві, впливу громадськості на судовий процес.

Окружний суд. Чернігів. Початок XX ст.

Одним із заходів уряду, спрямованих на вдосконалення системи управління, стала земська реформа 1864 р., яка передбачала введення місцевого (земського) самоврядування. В Україні вона поширилася на Південь і лівобережні губернії. На Правобережжі, де ще зберігалися сильні позиції польських великих землевласників, що брали участь в антиросійському повстанні 1863 р., таку реформу провели лише 1911 р.

У губерніях і повітах створювалися виборні земські установи. Членів земств обирали від усіх верств населення, але закон надавав при цьому чимало пільг землевласникам-дворянам.

Земства отримали право займатися господарськими і культурними питаннями і багато в цьому досягли. Так, вони організували агрономічну службу, займалися просвітництвом серед селян, засновували сільськогосподарські школи й вели науково-дослідну роботу, створили кредитні установи, які обслуговували хліборобів. Земства будували дороги й організовували пошту. Вони багато зробили для народної освіти. Земства в Україні розбудували мережу початкових шкіл, а згодом - середніх і професійних. У 1910 р. в цих школах навчалося 420 тис. дітей. Великі заслуги земств у налагодженні системи

Будівля губернського земства в Полтаві. 1903-1908 рр. Сучасний вигляд.

Персонал земської лікарні в Ніжині. У центрі - лікар М. Галицький. Кінець XIX ст.

охорони здоров’я. У 1865-1870 рр. земські установи прийняли під свою опіку дрібні лікарні і всю медичну справу в повітах. У наступні роки мережа лікарняних закладів, які утримувалися земствами, постійно зростала. У 1870 р. працювало 73 земські лікарні, а в 1910 р. - 576. Медична допомога була, за невеликим винятком, безкоштовною.

Значна частина суспільства вбачала в земствах не лише вияв самоврядування на місцях, а й шлях до конституційних перетворень. Земські діячі походили переважно з демократично налаштованих кіл інтелігенції і дворянства. Серед службовців земських установ було чимало таких, що владою зараховувалися до неблагонадійних. Земці брали участь як у загальнодемократичному русі (ставлячи, наприклад, питання про обмеження царського абсолютизму), так і в національному. Зокрема, вони постійно клопотали перед урядом про впровадження у своїх школах української мови. Іноді земські діячі «не помічали», що деякі вчителі таки послуговуються у викладанні рідною мовою, хоча були зобов’язані їх за це звільняти.

З 1870 р. здійснювався перехід і до міського самоврядування. У містах України створювалися думи. Вибори до них проводилися власниками нерухомого майна, що сплачували податки. Дума обирала виконавчий орган - управу, на чолі якої стояв голова. Управи займалися благоустроєм міст, промисловістю, торгівлею, іншими господарськими питаннями, а також охороною здоров’я та освітою. У цих сферах вони мали такі ж позитивні результати, як і земства.

Київська міська дума. XIX ст.

Реформи торкнулися й шкільної справи. Технічний прогрес вимагав розширення освітніх закладів. З 1864 р. вводилася єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялося як державним і громадським установам і відомствам, так і приватним особам. Але керівництво й контроль за навчальним процесом покладалися на повітові та губернські шкільні ради, які формувалися з державних чиновників, представників земств і духовенства. Програма початкової школи була досить обмеженою. Крім обов’язкового викладання Закону Божого та церковного співу, вводилося навчання грамоти та чотирьох дій арифметики, географії, малювання.

Середню освіту здобували в класичних та реальних чоловічих і жіночих гімназіях, навчання в яких було платним. Право вступу до університетів мали лише ті особи, які закінчували класичні гімназії. Закінчення реальної гімназії давало право на вступ до вищої технічної школи, а жіночої — не передбачало взагалі ніяких прав, бо місія жінки, як проголошував шкільний статут, лише підготувати освічену «дружину і матір сім’ї».

Вище початкове училище (зліва) та пансіон Першої чоловічої гімназії (справа). Суми. Кінець XIX ст.

Важливим було відновлення автономії університетів у навчальних справах. Створювалася рада професорів, яка керувала всім життям навчального закладу. Усі ці зміни відбувалися в умовах збереження заборони на використання в навчанні української мови.

Окрім того одночасно з лібералізацією освіти уряд посилив контроль за видавничою діяльністю. За новим цензурним законом 1865 р. цензурні установи передавалися з відання Міністерства освіти до Міністерства внутрішніх справ. Для цього в ньому відкривалися управління у справах друку й комітет іноземної цензури. Одночасно діяла й церковна цензура.

Зміни торкнулися й організації та побудови армії. За військовою реформою територія імперії поділялася на округи, система яких зберігалася протягом усього XIX ст.

Українські губернії ввійшли до складу Київського, Одеського і Харківського округів. Але головним у реформі був перехід у 1874 р. до загальної військової повинності чоловіків після 20-ти років. Умови проходження служби полегшувалися, хоча й зберігалися муштра та побиття солдат офіцерами. Рекрути служили в армії не 25 років, а 6-7 років. Цей термін значно зменшувався для тих, хто мав освіту.

Серед реформ 60-70-х років XIX ст. проведено й фінансову. У 1860 р. створено Державний банк, діяльність якого в Україні позитивно вплинула на розвиток промисловості й торгівлі, сприяла розширенню мережі приватних банків. Була сформована більш-менш чітка податкова система, хоча при цьому ще довго діяв невиправдано високий подушний податок.

Друга жіноча гімназія та кірха. Суми. Початок XX ст.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Серед поміщиків напередодні реформи 1861 р. не було згоди щодо межі поступок селянству. В Україні тільки окремі з них погоджувалися на звільнення селян із землею без будь-якого викупу. Це і визначило хід селянської реформи - половинчастої, непослідовної, орієнтованої, у першу чергу, на інтереси дворянства.

З одного боку, селяни одержали особисту свободу, що було великим кроком уперед у розвитку суспільства. З іншого - вони залишалися нижчим станом. Дворянство та інші привілейовані стани відгородилися від них безліччю привілеїв. За землю селяни платили втридорога ще майже півсторіччя. До того ж наділи, які вони отримали в результаті реформи, були недостатніми для організації повноцінної господарської діяльності.

Але незважаючи на обмеженість селянської реформи, її здійснення поліпшило життя селянства і сприяло розвитку України.

Дворянський селянський земельний банк. Чернігів. Початок XX ст.

Реформи управління проводилися з метою пристосувати самодержавний лад до потреб суспільства, яке перебувало на етапі модернізації. Але зміни стосувалися лише нижчої ланки управління (земська реформа і реформа міського управління), судової системи, шкільної сфери, армії та цензури. Найбільш послідовною і демократичною була судова реформа, яка започаткувала судочинство за участю сторін і присяжних засідателів. Земська реформа вводила місцеве (земське) самоуправління. Повноваження земств обмежувалися, та все ж вони діяли досить ефективно.

Перебудовуючи різні сфери життя, російський уряд мало зважав на місцеві та національні особливості і навіть нові установи, що з’явилися внаслідок реформ, прагнув використати для зміцнення централізації та уніфікації, для посилення імперського характеру Російської держави.

Перевірте себе

1. Поясніть основні положення селянської реформи 1861 р.

2. У чому полягало особисте звільнення селян?

3. Якою була площа селянських наділів і від чого вона залежала?

4. Узагальніть особливості скасування кріпосного права в Україні.

5. Чи погоджуєтесь ви з оцінкою реформи 1861 р. як «Великої»?

6. Чому Російська імперія стала проводити реформи адміністративно-політичного управління в 60-70-х роках XIX ст.?

7. Які перспективи надавало закінчення реальної гімназії чоловікам і жінкам? Чому? Які наслідки, на вашу думку, в цій ситуації?

Документи та матеріали

Із загального Положення 19 лютого 1861 р. про селян, що вийшли з кріпосної залежності (Уривок)

1. Кріпосне право на селян, оселених в поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди...

3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їх побуту і для виконання їх обов’язків перед урядом та поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається на підставах, зазначених в місцевих Положеннях...

23. Селянам, які вийшли з кріпосної залежності, надається право нарівні з іншими вільними сільськими жителями:

1) проводити вільну торгівлю, дозволену селянам...

2) відкривати й утримувати на законній підставі фабрики і різні промислові, торговельні та ремісничі підприємства...

3) записуватися в цехи, займатися ремеслами в своїх селищах і продавати свої вироби як у селищах, так і в містах...

4) вступати в гільдії, торговельні розряди і відповідні їм підряди...

148. Поміщикові надається ... право вотчинної поліції в сільській громаді ...і разом з тим поміщик є попечитель сільської громади.

149. Поміщик має право нагляду за додержанням громадського порядку і громадської безпеки на території належного маєтку...

151. Селяни, оселені на землі поміщика, зобов’язані захищати його і його домашніх від усяких насильницьких дій...

Джерело: Історія України. Хрестоматія. - 4.1. - С. 291-292.

Запитання і завдання

Використайте уривок для підтвердження неоднозначності реформи 1861 р. Виділіть пункти, які свідчать про принципово нові можливості, що відкривалися перед колишніми кріпаками. З іншого боку, знайдіть ті, котрі говорять про збереження значної влади поміщиків над селянами.

Запам’ятайте дати

• 19 лютого 1861 - скасування кріпосного права в Російській імперії.

• 1864 - судова, земська і шкільна реформи.

• 1865 - реформа в галузі цензури.

• 1874 - перехід до загальної військової повинності.