Підручник з Історії України. 9 клас. Турченко - Нова програма

§ 11. Національно-визвольний рух у період Європейської революції 1848–1849 рр.

ЗГАДАЙТЕ 1. Що вам відомо про революцію 1848-1849 рр. у Західній Європі? 2. Які гасла цієї революції, на вашу думку, повинні були знайти найбільшу підтримку в Україні?

1. Розгортання революційних подій в Австрійській імперії. Скасування кріпосної залежності селян і панщини. У 1848 р. європейські народи повстали проти режиму самовладдя монархів. Населення європейських держав вимагало демократії, політичної рівноправності всіх класів і станів. Що ж до політично залежних народів, то вони виступили з вимогою відродження власної державності. Не випадково події 1848 р. увійшли в історію як «Весна народів».

Розпочавшись в Італії і Франції, революція перекинулася до Німеччини, а в березні спалахнула в столиці Австрійської імперії - Відні. 15 березня австрійський цісар проголосив конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликати парламент (рейхстаг).

Революційні події активізували національно-визвольну боротьбу західних українців. У Західній Україні накопичилося багато незадоволення і можна було чекати на масовий соціальний вибух. У критичний момент уряд, прагнучи не допустити участі в революції найчисленнішої суспільної верстви - селянства, пішов на скасування кріпосницької системи. Зокрема, у Галичині панщину з великим поспіхом скасували у травні 1848 р., майже на чотири місяці раніше, ніж в інших провінціях імперії.

За скасування панщини поміщики дістали грошові відшкодування від держави і звільнення від деяких податків. У власності вони продовжували тримати величезні масиви землі.

Землекористування в західноукраїнських землях (%).

Крім того, за ними залишалися так звані сервітути, тобто ліси та пасовища, якими користувалися селяни. На підставі закону селяни могли й далі їх використовувати, але зобов’язувалися платити за це поміщикам на основі «добровільних угод». Це спричинило численні селянські виступи протесту.

Закон про скасування панщини певний час не поширювався на Буковину, що викликало бунти селян, котрі відмовлялися відробляти панщину. Лише в серпні 1848 р. під тиском селянських заворушень його почали застосовувати й там. Згідно з рішенням парламенту селяни зобов’язувалися заплатити поміщикам за своє звільнення дві третини викупних платежів, а держава платила решту. У Закарпатті під час революції 1848 р. панщину формально теж скасували, але насправді існувала вона ще п’ять років.

2. Пожвавлення культурно-освітнього руху. Ослабленням імперської влади українці прагнули скористатися також і для задоволення своїх культурно-освітніх потреб. Цей рух очолила національна інтелігенція, яку підтримало селянство.

19 квітня 1848 р. львівські українці від імені всього українського населення краю надіслали австрійському цісарю петицію з вимогами рішучих перетворень у культурній сфері. Наголошуючи, що українці заселяли край зі стародавніх часів, мали свою державність, вони вимагали запровадження в школах рідної мови, видання законів українською мовою та її знання всіма чиновниками, зрівняння в правах духовенства всіх віросповідань, надання українцям права доступу до всіх державних установ. При цьому надії покладалися на добру волю австрійського уряду. Але поступово галицька інтелігенція починала розуміти необхідність і власної активної участі в національно-культурних та політичних перетвореннях.

В умовах національно-культурного піднесення й оголошення демократичних свобод, у тому числі свободи слова, у Львові стала виходити перша газета, друкована українською народною мовою, - «Зоря Галицька». Вона набула такої популярності, що селяни виходили далеко за околиці своїх сіл, очікуючи листоноші, щоб швидше довідатися про новини в краї і світі. Газета сприяла швидкому піднесенню національної свідомості українців і готувала їх до участі в політичному житті.

Каплиця, збудована в 1848 р. на честь скасування кріпосництва на Буковині. Вижни ця. Сучасний вигляд.

3. Утворення та діяльність Головної руської ради. Галицькі поляки перші скористалися демократичними свободами, проголошеними революцією. Вони організували свій осередок - Центральну раду народову у Львові, яка проголошувала своєю метою створення Литовсько-Русько-Польської Речі Посполитої та рівність культурних прав поляків і українців. Однак більшість поляків продовжувала обстоювати ідею, що галицькі українці не мають нічого спільного з українцями Наддніпрянщини, що це - гілка польського народу, а українська мова - діалект польської.

У відповідь на дії поляків українська інтелігенція 2 травня 1848 р. заснувала у Львові свій орган - Головну руську раду (голова Григорій Яхимович), яка мала відстоювати інтереси українського населення Галичини. У виробленій радою програмі обґрунтовувалася приналежність галицьких українців до єдиного українського народу, наголошувалося на колишній державності краю. Програма закликала українців до національного пробудження, активної діяльності щодо поліпшення свого становища в межах австрійської конституції.

У питанні щодо майбутнього Галичини у членів Головної руської ради єдності не було. Невелика її частина прагнула до створення слов’янської федерації, деякі мріяли про незалежну Українську державу із центром у Києві. Але основна маса орієнтувалася на мінімальне - поділ Галичини на Західну (населену головним чином поляками) і Східну (де більшість населення була українцями, або, як вони себе продовжували називати, русинами).

Структура Головної руської ради

Головна руська рада очолила не лише політичний, а й культурно-освітній рух у Галичині. Саме вона була ініціатором видання «Зорі Галицької», а влітку 1848 р. затвердила рішення про створення «Галицько-руської матиці» (матиця - мати), яка мала керувати організацією видання підручників українською мовою. Під тиском національних сил влада наприкінці року відкрила у Львівському університеті кафедру української мови та літератури. Першим її завідувачем став Я. Головацький. Скликаний 19 жовтня 1848 р. Собор руських учених у Львові окреслив широку програму організації української науки й народної освіти.

Поряд з Головною руською радою продовжувала діяти Центральна рада народова. Вона спиралася не лише на поляків Галичини, а й на ту ополячену українську шляхту, яка не бажала відокремлюватися від вищої верстви польського суспільства й протестувала проти положень української петиції 19 квітня. 23 квітня 1848 р. Центральна рада народова утворила власну організацію «Руський собор», що була покликана обстоювати ідею незалежності Польщі під зверхністю Габсбургів. У цій організації було й декілька демократично настроєних українців, у тому числі один із членів «Руської трійці» І. Вагилевич.

4. Зв’язки діячів українського руху з лідерами чеського і південнослов’янського відродження. Боротьба діячів українського руху за національні права свого народу знаходила розуміння і підтримку більшості лідерів слов’янського відродження на Заході. Ще в часи «Руської трійці» Я. Головацький та І. Вагилевич активно листувалися з багатьма з них. Творчі контакти українці мали зі словаками, сербами, хорватами, чехами.

Павел Шафарик. Його діяльність на захист українства була одним із чинників, які примусили австрійську владу відмовитися від намагань латинізувати українську писемність.

Окремо виділимо діяча чеського й словацького національного відродження, видатного дослідника Павела Шафарика. Він був одним з перших європейських учених, який науково й об’єктивно визначив територію та етнічні межі розселення українців, обґрунтував самостійність української мови та зробив систематичний огляд української літератури.

Коли на кінець весни 1848 р. протистояння в Галичині поляків і українців стало особливо загрозливим (пропольськи налаштовані сили почали створювати власну гвардію, а українські - загони стрільців), П. Шафарик став ініціатором проведення з’їзду слов’янських народів Австрійської імперії, на якому проблемні питання розв’язувалися шляхом перемовин.

Його заходами і зусиллями науковців Йосифа Єлачіча, Франтішка Палацького та інших чехів у Празі на початку червня 1848 р. відбувся Слов’янський з’їзд. У роботі з’їзду брали участь представники Головної руської ради, Центральної ради народової та «Руського собору». З’їзд ухвалив рішення про рівноправність української мови у школах і державних установах, рівність усіх національностей і віросповідань, створення спільної українсько-польської гвардії та керівних органів.

5. Перші вибори до австрійського парламенту. Одним з найважливіших досягнень початкового етапу революції 1848-1849 рр. було проголошення демократичних свобод і введення парламенту (рейхстагу). Імперська влада погодилася на вибори з участю станів і усіх народів імперії, у тому числі й українського.

Парламент почав роботу 10 липня 1848 р. Інтереси українців представляли 39 депутатів. Більшість із них (27) були селянами. Від самого початку стало зрозуміло, що українські селяни досить швидко переймаються не лише своїми становими інтересами, а й активно підтримують загальнонаціональні, культурно-освітні та політичні запити. Разом з депутатами, вихідцями з інших станів, вони вносили пропозиції щодо поліпшення соціально-економічного становища галицького населення й задоволення його національно-духовних вимог.

Перший досвід парламентської діяльності українців (участь українських депутатів у роботі австрійського конституційного рейхстагу 10.07.1848 р. - 7.03.1849 р.)

Українські депутати запропонували парламентові розглянути питання про територіально-національний поділ Галичини.

Ця вимога опиралася на широку підтримку українців. Меморандум з вимогою розділу Галичини на Східну і Західну підписали 200 тис. осіб. Під впливом масового політичного та національно-культурного руху галичан австрійський уряд пообіцяв задовольнити вимоги. Але далі обіцянок справа не пішла. Галичину так і не було розділено.

6. Революційні події на Буковині та в Закарпатті. На Буковину революція теж прийшла в березні 1848 р. Заворушення розпочалися в Чернівцях та інших містах, де було створено навіть національну гвардію, до якої входили міщани, ремісники, а також студенти духовної семінарії та гімназії. Можливості розвитку революції в цьому краї значно послаблювало те, що не існувало зв’язку між містами, у значній мірі неукраїнськими за національним складом, і оточуючими їх українськими селами.

Більшу активність виявили українці в час виборів до австрійського парламенту. Незважаючи на різні махінації румунських чиновників на місцях, з восьми депутатів від Буковини п’ять були українцями. Одним з них став Л. Кобилиця. Хоча буковинськими депутатами-українцями були майже неписьменні селяни, але в парламенті вони діяли спільно з депутатами українцями з Галичини. І коли Головна руська рада висунула вимогу виділити території, заселені українцями, в окремий край, буковинці підтримали цю пропозицію й домагалися входження Буковини до цього краю.

Будинок правління Ужанського комітату. 1805 р. Ужгород. Сучасний вигляд.

Закарпаття організаційно входило, як відомо, до Угорського королівства. Угорці домагалися самостійності від Відня, але при цьому заперечували права слов’ян, які проживали на території королівства, хоча б на обмежену культурно-національну автономію. Більше того, центральний уряд імперії став на бік слов’янських народів проти спроб Будапешта насильно запровадити в школах угорську мову. Тому закарпатські українці не підтримали збройне повстання угорців проти Австрії, яке розпочалося у вересні 1848 р.

7. Львівське збройне повстання 1848 р. Поразка революції в Австрії. Починаючи з літа 1848 р. сили контрреволюції в Австрії, у тому числі в українських землях, почали переходити в контрнаступ, намагалися ліквідувати ті політичні, соціальні, національні свободи, які завоювали народи імперії.

Проте останні не збиралися поступатися. У жовтні розпочалися барикадні бої у Відні. Звістки про ці події долетіли до Львова, становище там стало надзвичайно напруженим.

Пожежа у Львівській ратуші під час повстання 1-2 листопада. Середина XIX ст.

Не минало дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією. 1 листопада вогонь, відкритий військами по народу, став сигналом до повстання. Львів’яни кинулися будувати барикади.

Протягом ночі весь центр міста опинився в руках повсталих — українців, поляків, євреїв та інших.

До них приєднався студентський легіон і частина національної гвардії. 2 листопада між повсталими та урядовими військами точилися збройні сутички. Проте сили були нерівними. Австрійці почали кількагодинний артилерійський обстріл міста, під час якого було вбито 55 і поранено 75 осіб. Повстання придушили, а в місті запровадили стан облоги.

У березні 1849 р. розпущено австрійський парламент, скасовано конституцію й відновлено колишню централізаторсько-бюрократичну адміністративну систему. Улітку 1851 р. влада заборонила діяльність Головної руської ради.

Після розгрому революційних сил у містах, боротьба продовжувалася в селах. Особливого розмаху вона набрала на Буковині. Селяни протестували проти непослідовної земельної реформи, яка залишала більшу частину землі в поміщиків. Важливу роль у селянському русі відігравали депутати парламенту, обрані від сільських округів, особливо Л. Кобилиця. Він у листопаді 1848 р. очолив повстання селян гірських округів Буковини. До літа 1849 р. повстання поширювалося на нові території. Лише у квітні 1850 р. Л. Кобилицю та кількох його товаришів заарештували. Через катування він захворів і помер у жовтні 1851 р. Улітку 1848 р. посилився селянський рух у Закарпатті й Галичині. Проте там він не набув такого розмаху, як на Буковині. Після придушення революції австрійський уряд жорстоко розправився з учасниками виступів. На західноукраїнські землі прийшла урядова реакція.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Революція 1848-1849 рр. була відповіддю європейських народів на спроби їх правителів законсервувати реакційні порядки, установлені ще Віденським конгресом 1815 р. Вона докотилась і до Західної України. Навесні 1848 р. напередодні масового селянського повстання уряд змушений був іти на поступки й оголосив про скасування панщини.

Революція сприяла прискоренню самоорганізації українства. Представники уніатського духовенства й української інтелігенції сформували Головну руську раду, яка була покликана представляти українців перед імперським урядом. Значним досягненням було скликання рейхстагу. У ньому представники українського населення, у тому числі селянства, стали залучатися до парламентської діяльності, уперше на всю імперію проголосивши свої національно-культурні та політичні цілі.

Але восени 1848 р. реакція пішла в контрнаступ. Демократичні сили прагнули організувати опір, та зазнали поразки. Однією з найважливіших причин цього була відсутність єдності між представниками різних національних груп Західної України. Революцію придушили. Однак витравити із свідомості патріотично налаштованої української громадськості пам’ять про неї австрійська влада не змогла. Завоювання 1848 р. стали духовною основою для подальшого поступу національно-визвольного руху.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Поясніть термін «Весна народів».

2. Висвітліть основні події національно-визвольного руху 1848р. у Галичині.

3. Охарактеризуйте діяльність Головної руської ради.

4. У чому принципова відмінність між Головною руською радою та Центральною радою народовою?

5. Поясніть причини українсько-польського протистояння в Галичині.

6. Чому для українців важливо було здійснити поділ Галичини?

7. Чому діячі чеського та словацького рухів так щиро переймалися українськими проблемами?

8. Коли і за яких обставин відбулося збройне повстання у Львові?

9. Визначте напрямки діяльності українських депутатів в австрійському парламенті.

10. Підготуйте уявний допис до газети «Зоря Галицька» з позиції сучасника революційних подій 1848 р., поборника прав людини.

Документи та матеріали

1. З першої відозви Головної руської ради від 10 травня 1848 р.

Ми, галицькі українці, належимо до великого українського народу, що одною мовою говорить... Наш народ був колись самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами в Європі, мав свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних володарів, одним словом: був у добробуті і силі. Через непривітні умови й політичні нещастя розпався наш великий народ, стратив свою самостійність і прийшов під чужу владу...

Але тепер, коли для всіх блиснуло сонце волі, «пробудився і наш український лев і гарне нам ворожить майбутнє. Встаньте, браття, але не до звади й негоди! Будьмо тим, чим бути можемо, будьмо - Народом!».

...Ми зібралися й працюватимемо у такий спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберегти віру й поставити наш обряд і права наших священиків і церкви нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність у всіх напрямках: досконаленням нашої мови, заведенням її у школах вищих і низших, видаванням часописів... поширенням добрих та корисних книжок в українській мові та прагненням завести нашу мову в усіх публічних установах і т. п. ...

Джерело: Крип'якевич І., Дорошенко Д., Пастернак Я. Велика історія України. -Львів: Вінніпег, 1948. - С. 677-678.

Запитання і завдання

1. Порівняйте погляд на історію українського народу членів Головної руської ради і польської національної меншини в Галичині.

2. Дайте оцінку програмним засадам Головної руської ради.

2. Історик Роман Шпорлюк про знамення революції 1848 р. для українців Австрійської імперії

1848 р. русини самовизначалися як окремий народ, відмовившись від належності до «історичної», позаетнічної польської нації...

1848 р. одним із головних завдань для русинів було добитися визнання їх окремим слов’янським народом. До революції 1848 р. як для поляків, так і для політично свідомих русинів польська ідентичність останніх вважалася нормою. Селяни зі Східної Галичини вживали діалект, відмінний від мови селян Західної Галичини, проте питання національності належало радше до сфери політичної, аніж етнографічної. 1848 р. русини не лише проголосили окремішність від поляків, але й дали зрозуміти, що їхня етнічна територія не обмежується кордонами Австрійської імперії: згідно з деклараціями Головної руської ради, ця територія охоплювала південні регіони Російської імперії аж до Дону. Це означало, що населення даних територій не є ані польським, ані російським.

Джерело: Шпорлюк Р. Імперія та нація. - К.: Дух і літера, 2000. -С. 218-219.

Запитання і завдання

1. Пригадайте, кого у XIX ст. називали русинами.

2. Чи можна 1848р. вважати одним з переломних в історії українського національного руху? Відповідь обґрунтуйте.

Запам’ятайте дати

• 1848 - скасування кріпацтва на західноукраїнських землях.

• Травень 1848 - заснування Головної руської ради.

• Червень 1848 - Слов’янський з’їзд у Празі.

• Липень 1848 — березень 1849 - робота австрійського парламенту, в якому вперше були представлені депутати від українців.

• Листопад 1848 — збройне антиурядове повстання у Львові.

• 1848—1850 — масовий селянський рух на Буковині.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Меморандум - документ, пам’ятна записка з викладом поглядів з того чи іншого питання.

Сервітути (з лат. servitus - повинність, зобов’язання) - звичаєве чи законом установлене право користуватися (частково або спільно) чужою власністю. В Україні на правах сервітуту селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, пасовищами, луками та ін.