Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 9. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр. В АВСТРІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

За цим параграфом ви зможете:

• характеризувати обставини створення, програму й діяльність Головної руської ради;

• визначати особливості розгляду українського питання на Слов'янському з’їзді у Празі;

• характеризувати селянський рух на Буковині в період революції 1848- 1849 рр.;

• визначати характерні риси українського національно-визвольного руху на Закарпатті в 1848-1849 рр.

1. Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух у Західній Україні в цей період?

1. Початок революційних подій у Східній Галичині

У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція, яка швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Внаслідок перемоги Березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (парламенту), який мав прийняти нові закони.

«Весна народів»

Що хотів показати художник цією картиною? Чому вона називається «Весна народів»?

В. Шаталін. Повстання селян на Буковині

У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими почали діяти поляки. Вони вимагали надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, розраховуючи, що з неї розпочнеться відродження польської держави.

Сподіваючись залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини.

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини, яких ті проігнорували, 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду, поява якої фактично заперечувала претензії поляків виступати від усього населення Галичини.

Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху у Східній Галичині.

«Зоря Галицькая» — перша україномовна газета

Засідання Головної руської ради

Розгляньте малюнок, підготуйте за ним розповідь про засідання Головної руської ради. Висловіть припущення, які питання обговорювалися на засіданнях.

Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.

У Східній Галичині про скасування панщини й надання права власності селян на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня ліквідувала кріпацтво і тут.

Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Селяни отримали громадянські права (змінювати місце проживання, обирати та бути обраними), стали власниками землі.

Якими були перші здобутки революції для українців?

Григорій Яхимович, перший голова ГУР

2. Діяльність Головної руської ради

Головна руська рада складалася із 30-ти постійних членів, серед яких одну половину становили представники греко-католицького духівництва, другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ та ін. З її ініціативи в краї засновували близько 50 окружних і місцевих руських рад. Рада організувала власну національну гвардію. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792-1863). Свої вимоги Головна руська рада вперше сформулювала в петиції на ім’я імператора, врученій губернаторові краю, графу Францові Стадіону (1806-1853), де виступала:

— за запровадження української мови у школах та діловодстві краю;

— забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;

— можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмні засади її діяльності.

Із відозви Головної руської ради до руського народу, опублікованої 15 травня 1848 р.

«Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, який одною говорить мовою; 15 мільйонів виносить, з яких півтреті мільйона землю галицьку замешкує...

Але як все на світі з часом минав, як по зимі прикрій весна наступав, так, браття, і цей сумний стан змінився через конституцію. Це велике право, це велике добродійство, — це сонце, що, як усім, так і русинам засвітило і до повного життя нас пробудило.

Вставайте ж, браття, вставайте з довгого сна вашого, бо вже час. Встаньте, але не до незгоди, рушимо разом, щоб піднести народність нашу і забезпечити надані нам свободи... щоб не зганьбили ми себе перед світом і не стягнули на себе нарікань поколінь наступних. Поступаймо з іншими народами в любові й згоді. Будьмо тим, чим бути можемо й повинні. Будьмо народом. Перепоєні почуванням національності в цьому наміренні ми зібралися й працюватимем у такій спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберігати віру й поставити наш обряд... нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність в усіх напрямках: досконалення нашої мови, заведення її в школах вищих та нижчих, видавання часописів... змагання завести нашу мову в усіх публічних установах тощо.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати потреби нашого народу й шукати способів на поправу його життя на конституційному шляху...».

1. Як визначено в документі національну належність галицьких русинів?

2. Які факти свідчать про бажання Головної руської ради зберігати лояльність до Габсбургів і діяти виключно конституційними засобами? 3. Чи можна стверджувати, що завдання, які прагнула вирішити Рада, мали поміркований характер? Обґрунтуйте свою думку.

Вимоги, які висувала Головна руська рада, здобули широку підтримку серед галицьких українців. Рада багато зробила для розвитку українського національно-культурного життя в краї. У липні 1848 р. завдяки її зусиллям було засновано Галицько-руську матицю — товариство, що займалося виданням дешевих книжок для народу українською мовою. У жовтні того ж року у Львові зібрався Собор руських учених — з’їзд діячів науки, у якому взяло участь близько 100 учасників. Він, зокрема, прийняв рішення, що українська мова має базуватися на народній мові, для письма необхідно використовувати слов’янську кирилицю, а не латинський алфавіт. Тоді ж у Львові розпочали будівництво Народного дому з бібліотекою й музеєм. Завдяки зусиллям Ради 1849 р. у Львівському університеті відкрили кафедру української мови та літератури, яку очолив М. Головацький.

Діяльність Головної руської ради викликала занепокоєння в поляків та їхніх прихильників. З ініціативи Центральної ради народової 23 травня 1848 р. відбулися збори польських шляхтичів русинського походження («русинів польської нації»), на яких створили «Руський собор» — політичної організації, метою якої було спрямування українського національно-визвольного руху в польських інтересах.

Члени Собору заперечували право українців на самостійний національний розвиток, підтримуючи відновлення незалежності Польщі з подальшим включенням українських земель до її складу. Собор видавав газету «Дневник Руський» за редакцією І. Вагилевича. Проте серед галицьких українців діяльність Руського собору не мала успіху.

Поглиблення суперечностей із поляками, які відверто ігнорували права українців, обумовило зміни вимог Ради. 9 червня 1848 р. Головна руська рада вперше звернулася до імператора із проханням поділу Галичини на польську та українську частини з двома окремими адміністраціями. Цю саму ідею делегація Ради обстоювала на Слов’янському з’їзді у Празі.

Коли була утворена Головна руська рада? Хто її очолив?

3. Українське питання на Слов’янському з’їзді у Празі

У червні 1848 р. у Празі зібралися представники слов’янських народів Австрійської імперії. Ініціаторами з’їзду були діячі чеського національного руху, які висунули ідею створення федерації зі слов’янських народів, які входили до складу імперії Габсбургів.

Галичину на з’їзді представляли делегації Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору. Лише завдяки посередництву чеських діячів удалося припинити суперечки й об’єднати представників цих трьох організацій у єдину Галицько-руську секцію. Проте незабаром суперечки поновилися. Делегати Центральної ради народової і Руського собору категорично відкидали вимогу Головної руської ради поділити Галичину на польську та українську частини. Компромісу вдалося досягти завдяки черговому втручанню господарів. Його результат був закріплений у підписаній 7 червня польсько-українській угоді «Вимоги українців у Галичині», яка проголошувала:

— рівні права на використання польської та української мов в усіх школах та установах Галичини, утворення окремих гімназій для українців і поляків, викладання обома мовами у вищих навчальних закладах;

— зрівняння в правах представників різних національностей і віросповідань;

— утворення спільної національної гвардії, спільного керівного органу влади й спільного сейму в краї;

— національна й політична рівноправність мала бути гарантована загальноімперською конституцією;

— питання поділу Галичини на польську та українську частини, що викликало найгостріші суперечки, мало бути передано на розв’язання загальноімперського рейхстагу.

Сучасники вважали цю угоду актом великої історичної ваги, подією, яка «знаменувала нову добу в історії русинів». Підставою для цього було те, що русинів уперше визнали представниками окремого народу в Галичині з власними національно-культурними правами. Положення польсько-української угоди було включено до спільного звернення учасників з’їзду до імператора.

У чому суть «українського питання» на Слов’янському з'їзді у Празі?

4. Перший досвід парламентської діяльності українців

У червні 1848 р. в Галичині та Буковині відбулися вибори депутатів до рейхстагу (нижньої палати нового загальноімперського парламенту).

Польська шляхта та австрійські чиновники, використовуючи необізнаність більшості русинів у виборах, намагалися не допустити їх представників до парламенту, вдавалися до обману, погроз тощо. Внаслідок цього зі 100 місць до рейхстагу, визначених для Галичини, українці здобули лише 39, а з восьми місць для Буковини — п’ять. Серед галицьких депутатів-українців було 27 селян і дев’ять представників греко-католицького духівництва, всі п’ять буковинських депутатів були селяни.

У роботі рейхстагу через брак досвіду й несприятливі умови (презирство заможних верств, необхідність користуватися послугами перекладачів через незнання німецької мови, якою проводилися засідання) селянські депутати гідно представляли інтереси виборців. Зокрема, вони категорично відкидали можливість стягнення компенсації грошима із селян під час обговорення умов компенсації панщини. Проте консервативна більшість домоглася рішення про сплату селянами землевласникам компенсації за звільнення від панщини.

Справжньою сенсацією в роботі рейхстагу стала перша в історії парламентська промова українця, із якою виступив селянин Іван Капущак. Він заявив, що землевласники не мають жодних прав домагатися викупу повинностей, оскільки вже взяли від селян усе, що змогли. «Батоги й канчуки, що обвивалися довкола наших голів і нашого струдженого тіла, — закінчив він свою промову, — цього вистачить їм, нехай це й буде для них нашим викупом!» Ця пристрасна промова, виголошена німецькою мовою, викликала в парламенті хвилю оплесків.

Гострі суперечки викликало внесене на розгляд рейхстагу 3 вересня русинськими депутатами питання поділу Галичини на польську та українську частини. Представники поляків, виступаючи проти цього, стверджували, що українці — це «штучна нація, винайдена минулого року». Головна руська рада представила 200 тис. підписів, зібраних на підтримку своєї вимоги поділу Галичини. Нарешті було прийнято рішення, що край необхідно поділити на дві створені за етнічним принципом самоуправні округи. Проте цього здійснено не було.

Скільки депутатів-українців було обрано до віденського парламенту?

5. Східна Галичина на завершальному етапі революції

Восени 1848 р. діячі Центральної ради народової стали готувати антиавстрійське повстання.

Наслідуючи приклад угорців, які проголосили свою незалежність, поляки також прагнули цим актом розпочати відновлення своєї державності. Головна руська рада категорично відмовилася підтримати поляків.

1 листопада у Львові розпочалося повстання. На вулицях міста з’явилися барикади.

Австрійці розпочали артилерійський обстріл центру міста. Людські втрати становили понад 100 вбитих і поранених. 2 листопада у середині дня повстанці припинили опір. У місті запровадили стан облоги. Австрійці заарештували й віддали до польових судів кількасот повстанців. Діяльність Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору заборонили. 14 листопада діяльність Головної руської ради й видання «Зорі галицької» дозволили відновити.

Пожежа у Львові після обстрілу міста австрійською артилерією (2 листоїшда 1848 р.)

Діячі Головної руської ради схвалили «відновлення порядку» в місті австрійською владою. Така позиція Ради в тих, хто не знав історії польсько-українського протистояння, викликала осуд. Проте лідери галицьких русинів, усвідомлюючи свою слабкість, розуміли, що без підтримки австрійців вони будуть поглинені поляками. При цьому австрійці використовували український рух для протидії польському.

Після придушення Львівського повстання влада в краї стала зміцнювати позиції, ослаблені під час революції. Новий намісник Галичини поляк Агенор Голуховський звів нанівець спробу поділу провінції на польську та українську частини, дискредитувавши русинів перед Віднем тим, що вони начебто збираються приєднатися до Російської імперії. За його ініціативою у 1851 р. Головну руську раду розпустили.

Коли у Львові відбулося повстання поляків проти австрійської влади?

Яку позицію щодо повстання зайняла Головна руська рада?

6. Революційні події у Північній Буковині та на Закарпатті

У роки революції 1848-1849 рр. у Північній Буковині посилився селянський рух. Це було обумовлено тим, що землевласники, фактично, саботували аграрну реформу 1848 р. У багатьох місцях організаторами селянських протестів стали обрані від цих округів депутати рейхстагу. Зокрема, серед них був ватажок гуцульських бунтів 1843- 1844 рр. Лук’ян Кобилиця. Особливо широкого розмаху виступи селян набули наприкінці 1848 — на початку 1849 рр.

У роки революції стали відчутними прояви пробудження національної свідомості українського населення. Селяни-українці почали вимагати освіту рідною мовою. Вони проголошували, що визнають Головну руську раду й підтримують її дії. 1 листопада 1848 р. відбулися збори представників усіх селянських громад краю, які висловилися за те, щоб Буковина була разом із Галичиною. Проте влада не врахувала бажання народу і зробила Буковину за конституцією 1849 р. окремим коронним краєм, унаслідок чого там посилилася влада румунських бояр-землевласників.

Упродовж 1848-1849 рр. революційні події охопили Закарпаття. Спочатку закарпатські русини вітали Угорську революцію, сподіваючись отримати у складі незалежної Угорщини автономію. Проте, коли лідери революції заперечили право на самовизначення для неугорських народів, закарпатські русини відмовилися їх підтримувати й залишилися вірними Габсбургам.

Я. Очеретько. Виступ Лук’яна Кобилиці

Олександр Духнович

Адольф Добрянський

У роки революції на Закарпатті набула поширення ідея об’єднання Закарпаття зі Східною Галичиною та Північною Буковиною в окрему автономну адміністративну одиницю імперії. Уперше ідею возз’єднання русинських земель висловив учений і священик Олександр Духнович (1803-1865) у статті «Становище русинів в Угорщині », опублікованій 1849 р. в газеті «Зоря галицька». Правомірність цього акту автор підкріплював тим, що русини обох боків Карпатських гір належать до одного народу й, залишаючись далі роз’єднаними, можуть бути поглинуті іншими народами. Саме Духновичу належить вірш, який згодом став гімном русинів Закарпаття —

«Я русин бил, єсть і буду...» (Вручаніє). Ці думки поділяв також закарпатський учений і громадсько-політичний діяч Адольф Добрянський (1817-1901). Разом із Духновичем він установив зв’язки з Головною руською радою. У січні 1849 р. закарпатська делегація, очолювана Добрянським, вручила імператорові петицію з проханням об’єднати Східну Галичину, Північну Буковину й Закарпаття в єдине адміністративне утворення.

Хто із закарпатських громадських діячів уперше висунув ідею об'єднання Закар паття зі Східною Галичиною та Північною Буковиною в єдину адміністративну одиницю?

7. Результати, наслідки та історичне значення революційних подій 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях

• Зміни соціального статусу позитивно вплинули на життя селян, які, отримавши хоч і незначні можливості для ведення власного господарства, почали із цікавістю ставитися до політичного життя, освіти і культури.

• Найважливіші результати — скасування панщини і початок запровадження в життя засад конституційного правління.

• Уперше всі політичні сили визнали існування в Галичині українського народу з його власним національним прагненням.

• Виникнення першої в XIX ст. української політичної організації — Головної руської ради, яка стала виразником вимог русинів і захисником їхніх прав.

• Перші спроби українців висунути власні політичні програми, зміст яких засвідчував їхнє усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з наддніпрянськими українцями.

• За короткий історичний період 1848-1849 рр. західні українці мали найвагоміші здобутки у своєму національно-визвольному русі серед інших народів.

ВИСНОВКИ

Виникнення Головної руської ради стало переломним моментом розвитку українського національного руху на західноукраїнських землях. Уперше українці створили власний орган громадського самоврядування, який висунув політичну програму. На Слов’янському з’їзді у Празі галицькі русини домоглися визнання їх представниками українського народу. Свідченням нового рівня політичної свідомості західних українців стала ідея возз’єднання Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття в єдине адміністративне утворення.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Як розпочалися революційні події у Східній Галичині?

2. Як на західноукраїнських землях було ліквідовано залишки кріпосницьких відносин?

3. Охарактеризуйте участь українців у роботі Слов’янського з’їзду.

4. Наведіть факти, що свідчать про дієву участь українців у роботі загально імперського рейхстагу.

5. Які події відбувалися у Східній Галичині на завершальному етапі революції? Чим завершилося Львівське повстання 1848 р.?

6. Які нові риси з’явилися у селянському русі у Північній Буковині в період революції 1848-1849 рр.?

7. Які нові явища були притаманні українському рухові на Закарпатті в цей період?

8. Робота у групах. Охарактеризуйте діяльність Головної руської ради за поданим планом: 1) обставини виникнення: 2) дата створення; 3) голова Ради: 4) склад Ради: 5) діяльність: 6) історичне значення.