Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

Розділ II. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• становище українських земель під владою австрійських Габсбургів;

• особливості соціально-економічного розвитку різних регіонів України у складі Австрійської імперії;

• початок українського національного відродження на західноукраїнських землях, діяльність «Руської трійці»;

• участь українців у «Весні народів».

§ 7. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

За цим параграфом ви зможете:

• пояснювати, яким було національне й соціальне становище населення західноукраїнських земель;

• визначати особливості політики австрійського уряду щодо українців.

1. У складі яких держав на середину XVIII ст. перебували Галичина, Буковина й Закарпаття? 2. Внаслідок яких подій вони ввійшли до складу Австрійської імперії?

1. Національне та соціальне становище українців під владою австрійських Габсбургів

Кількість населення західноукраїнських земель наприкінці XVIII ст. становила 2,5 мли, а на початок XX ст. зросла до 6,4 млн осіб. Українське населення західноукраїнських земель австрійська влада в офіційних документах називала «рутенами», а вони самі себе — русинами. Впродовж XIX ст. серед галицьких і буковинських русинів набуло поширення нове національне ім’я — українці. Однак у Закарпатті українське населення і досі використовує як самоназву — русини.

НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НАПРИКІНЦІ XVIII ст.

Регіон

Площа, тис. км2

Приблизна кількість населення, тис. осіб

Серед них українців, %

Східна Галичина

55

2200

71

Північна Буковина

5,3

75

69

Закарпаття

14,7

250

40

У релігійній площині, сповідуючи християнство, українці Буковини, як і Наддніпрянщини, були православними, а Галичини й Закарпаття — греко-католиками.

Наприкінці XVIII ст. Із 2,2 млн населення Східної Галичини українці становили приблизно 71 %, поляки — 22 %, євреї — 6%. Однак поляки, хоча й були меншістю, посідали панівне становище у краї. Українців серед великих землевласників і міських верхів майже не було. Переважну більшість українців становило селянство і греко-католицьке духівництво. Саме останнє й було єдиним представником освічених верств серед галицьких русинів, виразником їхніх інтересів.

Населення заселених українцями комітатів Закарпаття наприкінці XVIII ст. налічувало близько 250 тис. осіб, із яких 40 % — русини-українці. Найчисленнішими національними меншинами були угорці та євреї. Більшість закарпатських русинів становили селяни, закріпачені угорськими землевласниками. Русинська знать за тривалі часи іноземного панування перейшла в католицьку віру й змадяризувалася. Вірність традиціям свого народу зберігало греко-католицьке духівництво.

Греко-католицький священик

Вагомим є внесок греко-католицького духівництва на захист галицьких і закарпатських русинів від окатоличення, полонізації та мадяризації. На відміну від римо-католиків, греко-католицьким священикам дозволялося одружуватися.

Свої духовні обов’язки священики поєднували із селянською працею, заробляючи на утримання родин. їхні сини здебільшого продовжували справу батьків. Греко-католицьке духівництво користувалося беззастережною довірою селянства. Внаслідок цього в тогочасних історичних умовах воно стало єдиною можливою суспільною елітою для галицьких та закарпатських русинів.

На Буковині наприкінці XVIII ст. налічувалося близько 75 тис. населення, серед якого українці становили 69 %. Найчисленнішими національними меншинами були румуни та євреї. Панівне становище в регіоні посідали румунські бояри-землевласники. Більшість українського населення становили селяни. Румунська шляхта зрумунізувалася ще в попередні століття. Розгортанню румунізації населення Буковини чинила опір лише невелика верства місцевого православного духівництва.

Які народи, крім українців, проживали на західноукраїнських землях?

Входження до складу Австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських, чимало змін. Вони також опинилися в складі імперської структури управління, прикметними рисами якої були переважання інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.

Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель також існували значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями, і лише доводив своє право володіти ними, визнаючи, що їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об’єднанням різних народів, жоден із яких не мав абсолютної більшості. Тому австрійська влада не намагалася нав’язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак у національному житті західних українців, що потерпали раніше від мадяризації на Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації у Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало також онімечування.

Денаціоналізація — втрата певним народом рис власної національної ідентичності й поступове поглинання іншими культурами.

Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі в доволі занедбаному стані.

Габсбурги не збиралися утримувати ці землі за рахунок центру, а розраховували на них як на джерело поповнення складу армії та надходжень до державної скарбниці.

У 70-80-х рр. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов’язаних зі здійсненням в усій імперії реформ імператриці Марії-Терезії та її сина Иосифа II. Але всі ці зміни не вирвали населення цих земель з відсталості і злиднів.

2. Стан господарства та характер економічних відносин на західноукраїнських землях

Західноукраїнські землі за рівнем свого економічного розвитку значно поступалися іншим регіонам імперії Габсбургів. Основою економіки краю було сільське господарство. У Східній Галичині переважало землеробство. Впродовж першої половини XIX ст. у краї зростало обезземелення селян. За цей час середній розмір селянських наділів зменшився з 6 до 4 га, а земельних володінь поміщиків зріс із 400 до 600 га. Землеробство мало екстенсивний характер, а отже, низькі врожаї.

Марія-Терезія

Иосиф II

На Закарпатті більшість оброблюваних земель використовували для промислового виноградарства, садівництва та землеробства. Переважна більшість земель належала угорським та німецьким поміщикам, державі її монастирям. Дрібні селянські наділи не могли забезпечити їхніх власників продуктами харчування. Це змушувало селян вирушати на заробітки до інших регіонів імперії. У господарстві гірських районів краю важливу роль відігравали тваринництво та лісорозробки. Селянство потерпало від безземелля, а близько його половини взагалі не мали землі. Значна частина селян постійно голодувала.

На більшій частині Північної Буковини провідну роль у господарстві відігравало землеробство, а в гірських районах — тваринництво, лісорозробки й мисливство. Фактичними господарями в краї були великі землевласники.

Переважна більшість західноукраїнського селянства перебувала у вкрай важкому становищі. Панщина замість двох-трьох днів, установлених наприкінці XVIII ст. реформами Марії-Терезії та Иосифа II, сягала шести днів на тиждень. Крім того, існували данина натурою, повинності на користь землевласника (літні допоміжні дні, нічна сторожа, толока тощо) і держави (будівництво доріг, мостів, 14-річна військова служба, земельний податок).

Промисловість західноукраїнських земель перебувала у тривалому застої. Вона зберігала ремісничо-мануфактурний рівень.

У 30-40-х рр. XIX ст. під впливом промислової революції, яка охопила західні провінції імперії Габсбургів, розпочалося деяке пожвавлення у промисловості Східної Галичини. У 1843 р. на підприємствах краю з’явилися перші дві парові машини. Фабрично-заводські товари, що завозилися із західних провінцій імперії, були дешевші за місцеві вироби, і тому спричиняли занепад ремісничо-мануфактурних підприємств Західної України.

Селянська гуцульська хата в XIX ст.

Вид солеварні в с. Манява Станіславського округу. Середина XIX ст. Літографія з картини А. Ланге

Яка галузь господарства становила основу економіки західноукраїнських земель? Коли на західноукраїнських землях розпочався промисловий переворот?

3. Розвиток західноукраїнських міст і торгівлі

Більшість міст Західної України мали аграрно-ремісничий характер. У Східній Галичині серед міст виокремлювався лише Львів, що був порівняно великим адміністративним, промисловим і торговельним центром. У містах і містечках у цей період з’явилося багато австрійських чиновників, відбувалося їх онімечування.

Чернівці у першій половині XIX ст.

Львів у XIX ст. (гравюра)

Населення всіх міст і містечок Закарпаття у 30-х рр. XIX ст. становило близько 51 тис. осіб. Найбільшим містом був Ужгород, де проживало близько 6 тис. мешканців. Права самоврядування міста не мали. У складі населення значну частину становили угорці та євреї.

Найбільшим економічним, культурним та адміністративним центром Північної Буковини були Чернівці, де на середину XIX ст. проживало близько 20 тис. осіб. Українці у складі міського населення становили меншість. Серед міщан краю було багато румунів, євреїв, австрійців, поляків. У соціальному відношенні більшість тутешнього міського населення становили ремісники, дрібні торговці, люди вільних професій, чорнороби тощо.

Яке місто на західноукраїнських землях було найбільшим?

Наприкінці XVIII ст. на західноукраїнських землях вели жваву торгівлю переважно єврейські, німецькі та вірменські купці. Вони довозили сюди промислові товари І товари престижного споживання. Водночас купці скуповували за низькими цінами велику рогату худобу й коней, шкури, молочну продукцію, віск, мед, зерно тощо і продавали як у краї, так і за його межами: у центральні райони Австрійської імперії і далі на Захід.

Внутрішня торгівля розвивалася на основі традиційних ярмарків і тижневих базарів. Найбільші на західноукраїнських землях центри ярмаркової торгівлі розташовувалися в Тернополі, Станіславі, Надвірній, Ужгороді, Чернівцях, Садгорі, Вижниці, Заліщиках.

Тижневі торги (базари) відбувалися у строго визначених владою містах, містечках і великих селах у певні числа й дні тижня. Наприклад, найзначнішим ярмарковим містечком Буковини вважалася Садгора, де щороку відбувалося вісім ярмарків тривалістю 11-17 днів кожний.

Характер західноукраїнської торгівлі, структура й напрямки товаропотоків були пов’язані з особливостями сільськогосподарського й промислового розвитку краю. Через те, що тут не виготовлялася значна кількість промислових виробів, особливо широкого вжитку, їх необхідно було доставляти з інших країн і провінцій імперії.

Водночас переважання у складі населення незаможних верств спричиняло низьку купівельну спроможність більшості мешканців краю. Це спонукало великих виробників сільськогосподарської продукції вивозити її до провінцій та країн з вищою купівельною спроможністю, щоб отримати за неї вищу ціну. Так само через неспроможність переробити значну кількість місцевої сировини підприємці стали вивозити її із західноукраїнських земель у непереробленому вигляді й збувати за набагато нижчими цінами, ніж готові вироби.

У чиїх руках перебувала торгівля на західноукраїнських землях?

Чому край був постачальником сировини на загальноімперський ринок?

4. Соціальні виступи населення на західноукраїнських землях

Наприкінці XVIII ст. у зв’язку зі здійсненням аграрних реформ Иосифа II селяни активізувалися, оскільки зрозуміли їх як звільнення від влади панів. Опір селян був настільки сильним, що влада змушена була для його приборкання використати війська.

Безвихідь спричиняла зростання опору. Селяни чинили розправи над управителями маєтків й панами, підпалювали економії й підприємства своїх гнобителів. Подання колективних скарг до судів спричиняло тривалі судові процеси селянських громад проти землевласників.

У гірських районах Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття, як і раніше, розгортався рух опришків.

Опришки — учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, Буковині й Закарпатті проти соціального гноблення, панування польської, угорської та австрійської шляхти в XVI — першій половині XX ст.

Роман Свередюк. Опришки

Рух опришків мав багато спільного з діями повстанців У. Кармелюка на Поділлі. Опришки нападали на панські садиби, карали їхніх власників, забирали гроші й майно та віддавали селянам. Особливого розмаху рух набув у 1810-1825 рр. На Буковині тривалий час діяв загін із 30 опришків на чолі з Мироном Штолюком. Лише 1830 р. загін розгромили, а його ватажка стратили.

Час від часу селянські заворушення спалахували в різних районах Закарпаття. Значний вплив на Закарпаття мало повстання селян сусідньої Східної Словаччини влітку 1831 р.

Також ще у 1830 р. Закарпаттям прокотилися «холерні бунти». Селяни виступили проти адміністративних заборон проти свободи переміщення.

Улітку 1838 р. селянські виступи охопили майже всю Буковину. Придушити їх удалося лише ненадовго. У 1843-1844 рр. тут знову спалахнули заворушення. Із-поміж багатьох селянських ватажків у цей час уславився Лук’ян Кобилиця (1812—1851). Спочатку він разом з іншими представниками селянських громад звертався зі скаргами до урядових установ на дії панів. Проте, переконавшись у їхній безрезультатності, селяни почали громити маєтки й відмовлятися виконувати повинності. Для придушення повсталих влада використала війська. Кілька сотень селян заарештували, а 238 повстанців покарали киями й різками. Самого Л. Кобилицю ув’язнили.

Лук’ян Кобилиця (1812-1851)

Із протоколу допиту Лук’яна Кобилиці про причини виступу селян у 1844 р.

«...Що ж стосується підбурювання підданих... то його треба приписати... головним чином Лук’янові Кобилиці, який поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів ліси. Для обґрунтування цього твердження оповідав Кобилиця підданим, що він мав цісарський патент, друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимпулунзької округи усі свободи. Але під час детального допиту він сказав, що немає такого патенту, що він тільки купив книжку про права і повинності гірських підданих, яка мала позолочену печатку, й через що прийшов до думки, що вона писана золотими буквами. Із цього патенту він сказав зробити багато копій для тутешніх підданих. Виявилося, що ця книжка, якої не знайдено в нього, в не що інше, як твір камерального радника Дрдацького про патенти панщини в Галичині та Буковині...»

1. Про які факти діяльності Лук’яна Кобилиці повідомлено в документі? 2. Які риси селянської психології використав Л. Кобилиця, щоб підняти селян на повстання?

У 1846 р. Східну Галичину охопила хвиля селянських виступів, пов’язаних із поширенням сюди польського національно-визвольного повстання із Західної Галичини. Поляки боролися проти австрійського панування. Проте галицькі селяни бачили в поляках лише своїх панів-гнобителів. Підтримуючи боротьбу влади з польськими повстанцями, вони стали відмовлятися виконувати повинності, громити маєтки й намагатися силоміць повернути собі землі, захоплені в них панами. Це спонукало австрійську владу після придушення польського повстання направити військові загони більш як у 100 галицьких сіл і взяти під охорону поміщицькі садиби.

Невщухаючі виступи селянства змушували владу шукати шляхи розв’язання нагальних соціальних проблем. У 1839 р. угорський сейм надав селянам право вільного відходу від пана за умови виконання повинностей, сплати податків і відсутності боргів. У 40-х рр. XIX ст. стали обговорюватися проекти аграрних реформ.

Що стало причиною масових селянських виступів?

Де і коли відбулися великі селянські повстання?

ВИСНОВКИ

Українці на західноукраїнських землях перебували у вкрай важкому національному й соціальному становищі, що виявлялося в загрозі денаціоналізації, відсутності власної еліти й соціальному гнобленні. Виступи селян мали постійний характер. Влада придушувала їх і водночас здійснювала певні поступки для полегшення становища селянства.

Реформи Марії-Терезії та Йосифа II, здійснені на західноукраїнських землях, загалом позитивно вплинули на розвиток краю, сприяли поширенню серед русинів прихильного ставлення до Габсбургів, завдяки чому їх стали називати вірними і вдячними Імперії «тірольцями Сходу».

Господарство західноукраїнських земель розвивалося дуже повільно. В економіці краю переважало сільське господарство, що ґрунтувалося на кріпосницьких відносинах.

На західноукраїнських землях міста й містечка зберігали традиційну роль ремісничих, торговельних і мануфактурних центрів.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Охарактеризуйте господарський розвиток західноукраїнських земель.

2. Що таке денаціоналізація? Які чинники впливали на національний склад населення західноукраїнських земель?

3. Якими були найбільші національні меншини у Східній Галичині, Закарпатті, Північній Буковині?

4. Порівняйте зміни, які відбулися в житті населення українських земель під владою Російської та Австрійської імперій.

5. Обговоріть у групах. Поміркуйте, що втратили і що отримали західні українці, опинившись під владою австрійських Габсбургів. Які завдання їм необхідно було вирішувати в нових умовах?

6. Охарактеризуйте розвиток західноукраїнських міст.

7. Як розвивалася торгівля на західноукраїнських землях?

8. Розкрийте взаємозв’язок між помітним відставанням західноукраїнської промисловості й рівнем розвитку торгівлі.

9. Хто такі опришки?

10. Коли відбувся виступ буковинських селян, одним із ватажків яких був Л. Кобилиця?

11. Обговоріть у групах. Порівняйте причини, форми й характер соціальних протестів, що відбувалися у Наддніпрянщині та на західноукраїнських землях.