Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №8.

ТРАДИЦІЇ ТА ПОБУТ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Варіант 1.

Навчальна екскурсія до краєзнавчого або історичного музею.

Варіант 2.

1. Де проживала більшість населення українських земель: у місті чи в селі?

2. Чому зміни у житті мешканців села менше піддаються змінам, ніж міста?

Мета: 1. Визначити, які зміни відбулися у побуті та повсякденному житті українців у другій половині XIX — на початку XX ст.

2. На підставі аналізу наведеного тексту визначити, які риси характерні для української традиційної сім’ї цього періоду.

3. Шляхом дискусії сформувати уявлення про вплив соціально-економічних змін на розвиток українського суспільства.

Хід заняття

І. Ознайомтеся із запропонованим: матеріалом, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання.

На початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення і в звичаях та традиціях українського населення. Такі процеси були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте в Україні вони мали свої особливості (збереження патріархальності у сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та ін.). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами.

Селяни на початку XX ст.

1) Родина. Станом на кінець XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей.

Панівною формою сім’ї в Україні була мала родина.

2) Взаємини між членами селянської родини. Головою сім’ї та розпорядником усіх господарських робіт в сім’ї був батько. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, від розміру господарства, наявності працездатних в сім’ї і, зрозуміло, від пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що одержували рівні частки, за винятком молодшого. Він отримував більше, якщо з ним залишалися жити старики-батьки після розділу. Жінці належало тільки майно, що входило в придане. Воно становило її особисту власність (іноді навіть із земельним наділом) і називалося материзною. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину по жіночій лінії. Відсторонення жінок од права спадкування загальносімейним майном свідчило про її нерівність і залежне становище в сім’ї. Дочки в родині займали підлегле становище; після заміжжя вони переходили в чужий рід, в чужу сім’ю і тому їм не належало частки у загальносімейному майні.

У малій сім’ї, що часто складалася з батьків, неодружених дітей і одного одруженого сина, ще доволі сильною була залежність і підпорядкування її членів сім’ї їхнім чоловікам. У побуті зберігалося чимало патріархальних пережитків, а взаємини нагадували взаємини в великій або нерозділеній сім’ях. У заможних селянських родинах патріархальна влада голови сім’ї була найбільш деспотичною. Воля і розпорядження його були законом для всіх членів сім’ї.

Молодому подружжю в таких сім’ях доводилося підкорятися волі батьків, бути залежними від батька, як голови сім’ї, а невістка цілком підпорядковувалася свекрусі, яка розпоряджалася домашнім господарством і продуктами та розподіляла роботу по господарству між молодшими жінками. Перевантажена роботою у будинку, по господарству, доглядом за дітьми, невістка терпіла чимало образ від свекрухи, яка прагнула перекласти на неї більшість домашніх клопотів.

3) Виховання дітей. У перші роки життя виховання і догляд за дитиною були обов’язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Любов і ласка у вихованні поєднувалася з вимогливістю, з прищепленням побутових звичок і трудових навичок. Діти в родині росли в дусі послуху і поваги до рідних та старших. Особливо засуджувалися лінь, небажання допомагати родині, недбайливе ставлення до праці. Велику увагу в селянській родині приділяли заохоченню. Для розвагу дітей було обмаль часу. Вони допомагали по господарству, бавили молодших братів і сестер, пасли худобу і т. д. Матеріальна незабезпеченість змушувала батьків посилати на заробітки дітей-підлітків.

4) Сімейні звичаї та обряди. Весілля. Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — з 18 років). Це пояснювалося насамперед господарськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину віддавали раніше зі страху, щоб вона не залишилася незаміжньою, що в народі вважалося негожим.

У шлюб здебільшого вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою.

За звичаєвим правом українського народу, згода тих, хто вступав у шлюб, була не обов’язковою. Чого не скажеш про батьків. Шлюб завжди супроводжувався весіллям з його багатою обрядовістю. Важливе значення народ надавав саме традиційному весільному обрядові, а без нього, хоча вінчання відбулося, спільне життя молодих не допускалося.

З усіх звичаїв та обрядів найяскравішим і цілісним був весільний обряд.

Українське весілля на Львівщині

Весільний одяг на Півдні України на початку XX ст.

Він складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє певне значення і зміст. Весілля в Україні справляли переважно у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт.

Весілля зазвичай починалося зі сватання нареченої. Посли нареченого — старости — як правило, літні поважні люди домовлялися про шлюб з батьками нареченої. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв. Відмова від весілля після заручин була неможливою.

На заручинах домовлялися про час весілля. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів і пісень випікали коровай — весільний хліб, що мав спочатку магічне значення; а в XIX ст. і пізніше він символізував багатство і забезпеченість сім’ї; в нього клали гроші «на щастя», і наприкінці весілля ділили, обдаровуючи кожного з присутніх на весіллі з тим, щоб вони взяли участь у побажанні добробуту і щастя молодій сім’ї.

Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля і відбувалися, як правило, в неділю. Цього дня відбувалося розплітання коси у нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю і вінчання в церкві.

5) Родини і хрестини та інші обряди. Чимало звичаїв та обрядів супроводжували і таке сімейне торжество, як народження дитини. У родині відзначали хрестини одразу після хрещення дитини в церкві. На хрещенні велика роль належала кумам. У традиційній частині хрестин основним обрядом вважалося загортання немовляти у вивернутий вовною нагору кожух та вкладання його на покуті (червоний кут). Після церковного хрещення в будинку немовляти влаштовувалося частування, обов’язково з обдаровуванням матері новонародженого та бабусі і приготуванням традиційних страв.

6) Міська родина. Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбиток на шлюбно-сімейні відносини. Проте слід зазначити, що українці неохоче переселялися до міст і становили меншість міського населення. Більшість міського населення у Наддніпрянській Україні становили росіяни, євреї, поляки та ін. На західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та ін.

Переселення значної частки населення з села у місто породило таке явище, як маргінальність.

Маргінал — це особи, соціальна група, які перебувають не у характерній для цієї особи, соціальної групи відносинах, нормах, традиціях.

Значна частина українських сімей намагалась зберегти зв’язок з селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється страхом відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища, а також тим, що більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, яка отримувала мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прожиття.

Зазвичай чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість на жінку лягала значна частина роботи з обслуговування сім’ї. Важким було для жінки-робітниці і материнство. Відпусток до і після пологів, медичної допомоги і дитячих закладів не було. Доводилося часто залишати малюків на піклування старших дітей.

II. Робота з картою.

Який регіон українських земель мав найбільшу частку в населенні національних меншин?

У якому регіоні України спостерігалося швидке зростання населення упродовж XIX ст.?

III. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

НАШ КРАЙ НА ПОЧАТКУ XX ст.

Історія рідного краю

До якої імперії — Російської або Австрійської — входив регіон, у якому ви живете, на початку XX ст.?

1. Покажіть на карті населений пункт, у якому ви живете. На території якого району, області він розташований?

2. На території якого історико-етнографічного регіону він розташований?

3. Схарактеризуйте особливості адміністративно-територіального устрою цього регіону на початок XX ст.

4. Які населені пункти існували на той час у вашому регіоні? Порівняйте їх з тими, що існують тепер. Чи зазнали змін їхні назви, розміри?

5. Чи є у вашому краї населені пункти, які виникли на початку XX ст.? Назвіть їх і поясніть походження їхніх назв.

6. Яким був етнічний і соціальний склад населення вашого краю на початку XX ст.?

Зміни, що відбувались у господарському житті українських земель у цей період

1. Що ви знаєте про особливості розвитку сільського господарства краю у ті часи?

2. Які сільськогосподарські культури переважно вирощували тоді у вашому регіоні?

3. Яким був стан промисловості й торгівлі?

4. Визначте спільне та відмінне у господарському житті краю у порівнянні з іншими регіонами України цього періоду.

5. Що вам відомо про соціальне становище у краю і соціальні протести населення?

6. Відвідайте місцевий краєзнавчий (історичний) музей і підготуйте за його експозицією повідомлення про побут і повсякденне життя населення краю на початку XX ст.

Нові явища у культурному та духовному житті населення українських земель на початку XX ст.

1. Що ви знаєте про вірування, звичаї і традиції населення вашого краю?

2. Які події, пов’язані з розвитком української культури, відбувалися на території краю?

3. Назвіть відомих діячів української культури цього періоду, які походили або проживали у краї. Яким був їхній внесок у розвиток культури?

Нові явища у культурному та духовному житті населення українських земель на початку XX ст.

1. Які пам’ятки культури на початку XX ст. розташовані у вашому регіоні? Підготуйте розповідь про одну з них.

2. Які церковні споруди, збудовані у той час, збереглися на території вашого краю?

3. Визначте спільне та відмінне в духовному і культурному житті мешканців краю у порівнянні з іншими регіонами України цього періоду.

4. У яких творах української літератури розповідається про тогочасну історію вашого краю або регіону, у якому він розміщувався? Яку інформацію про тогочасні події і життя населення можна отримати з них?

ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМОЮ «НАШ КРАЙ НА ПОЧАТКУ XX ст.»

1. Складіть таблицю «Наш край на початку XX ст.» і, спираючись на неї, порівняйте основні події та історичні процеси в краї з подіями і процесами тогочасної української та європейської історії.

Період

Основні події та історичні процеси

Історія краю

Історія України

Історія Європи

Наш край на початку XX ст.

2. Складіть таблицю «Наш край на початку XX ст.»

Прізвище

Роки життя

Чим уславився

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ

«КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В СЕРЕДИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.»

1. Складіть перелік подій, що були вирішальними у розвитку української культури другої половини XIX — на початку XX ст. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Поясніть значення понять і термінів: «нація», «меценати», «емансипація», «реалізм», «український модерн», «еклектизм».

3. У яких містах України на початку XX ст. працювали університети?

4. Назвіть імена українських учених світового рівня. Хто був першим лауреатом Нобелівської премії з України?

5. Чому перший український професійний театр, заснований у 1882 р., називали «Театром корифеїв»? Назвіть імена видатних українських драматургів та артистів тієї доби.

6. У чому символічність написання українського національного (державного) гімну України П. Чубинським і М. Вербицьким?

7. Заповніть таблицю «Розвиток української культури у другій половині XIX — на початку XX ст.»:

Галузь

Діячі

Здобутки

8. Порівняйте розвиток освіти у Наддніпрянщині та на західноукраїнських землях.

9. Складіть опис одного з творів мистецтва (картина, скульптура, архітектурна пам’ятка) українських майстрів другої половини XIX — початку XX ст.

10. Назвіть факти, які підтверджують, що українська культура другої половини XIX — початку XX ст. не поступалася кращим зразкам світової культури.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА КУРСОМ

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. 9 КЛАС»

Понад сто років, що були висвітлені на сторінках підручника, були важливими в історії України. Це доба великих змін у житті українців та їхньому світогляді. Незважаючи на те, що в цей період українці були повністю позбавлені національної державності, були розділені між двома імперіями, вони зуміли знайти в собі сили усвідомити свою окремішність і боротися за національне визволення. Другою важливою зміною в житті українських земель був їх швидкий промисловий розвиток (зокрема, східних і південних районів), особливо у другій половині XIX ст., втягування їх у світове господарство.

Національне відродження, що охопило різні регіони України наприкінці XVIII — на початку XIX ст., маючи свої регіональні особливості, у 60-ті роки XIX ст. злилося в єдиний національний рух, в якому виокремлювалися два струмені: на західноукраїнських землях, що перебували під владою Австро-Угорщини, і у Наддніпрянській Україні, що була під владою Російської імперії. Розвиваючись у складних умовах переслідувань і заборон (особливо в Російській імперії), набуваючи різних організаційних форм наприкінці XIX ст., український рух став перед проблемою вироблення чіткої власної політичної програми. Цей процес політизації призвів до появи трьох основних політичних течій: соціалістичної, ліберальної (національно-демократичної) і націоналістичної. Обстоюючи національні інтереси українського народу, кожна з течій головним і першочерговим висувала одне з положень: соціальне визволення, здобуття демократичних свобод або відродження української держави.

Трагедією українського руху стало те, що різні течії так і не змогли прийти до єдності дій у боротьбі за Українську державу. До того ж лише в Галичині, яка стала «українським П’ємонтом», українські політичні партії незалежно від політичних уподобань проголосили, що метою їхньої боротьби є здобуття незалежності України.

Таким чином напередодні Першої світової війни український рух, хоча і був вагомим чинником політичного життя двох імперій, не досяг тієї консолідованості, яка б могла привести до здобуття незалежності. Тому українські діячі напередодні Першої світової війни починають покладати велику надію на зовнішні сили.