Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 22. ПЕРЕТВОРЕННЯ ГАЛИЧИНИ НА «УКРАЇНСЬКИЙ П’ЄМОНТ». ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

За цим параграфом ви зможете:

• розповідати про суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях наприкінці XIX ст.;

• визначити причини появи радикальної течії в українському русі й українських політичних партій;

• давати оцінку політичним програмам українських політичних партій.

1. Які течії домінували в українському русі Галичини в 60-70-х роки? 2. Чим можна пояснити розкол в українському русі?

1. Радикальна течія в українському русі Галичини

Вихід українського руху (як старорусинів, так і народовців) на широку політичну арену мав неминучим наслідком вплив на нього модерних європейських політичних теорій, зокрема соціалізму. Нові віяння в Галичині зініціювала східноукраїнська інтелігенція, яка на той час була більш розвиненою в інтелектуальній площині. Цьому сприяла, зокрема, енергійна діяльність Михайла Драгоманова, який закликав молодь йти далі старшого покоління, не лише словом, а й ділом розвивати українське суспільство. На його заклики відгукнулася невелика група західноукраїнської молоді. Так в українському русі виникла ще одна течія — радикальна.

Перші прибічники М. Драгоманова з’явились у віденському клубі українських студентів «Січ». Наприкінці 70-х рр. XIX ст. його ідеї підтримували два львівські студентські гуртки: один, що перебував під впливом старорусинів, — «Академический кружок», інший — народовський «Дружній лихвар». Згодом коло прихильників розширювалося. Найбільш здібними послідовниками поглядів М. Драгоманова стали Іван Франко та Михайло Павлик, які піднесли український рух у Галичині на новий інтелектуальний рівень, подолавши його провінційну обмеженість і консерватизм.

Свою діяльність представники нової течії розпочали з активної пропагандистської роботи. З 1876 р. Павлик і Франко редагували журнал «Друг». Вони відкинули «язичіє», яким публікувався журнал, і перейшли на українську народну говірку. Свої перші критичні статті спрямували проти старорусинів. Згодом зачепили і народовців, висміюючи їх за пересічність літературної продукції та консерватизм. Проте основний удар критики було спрямовано проти духівництва, що його радикально налаштована молодь намагалась усунути від керівної ролі в духовному житті суспільства.

Михайло Павлик (1853-1915)

Сторінка журналу «Друг» за 1876 р.

Юліян Бачинський (1870-1940)

Юліян Бачинський народився у с. Новосілка (тепер — Бережанського району Тернопільської обл.) у родині греко-католицького священика. Соціалізмом захопився, навчаючись в академічній гімназії. У 1890 р. його обрали до проводу РУРП. Один з головних теоретиків цієї партії, а також заснованої у 1899 р. Української соціал-демократичної партії. Публікував свої тексти в часописах «Народ», «Радикал», «Громадський голос», «Будучність» (преса УРП), «Земля і воля» (УСДП) тощо. Ю. Бачинський увійшов в історію передовсім як автор книги «Ukraina Irredenta» (1895), в якій на засадах марксизму обґрунтував неминучість самостійної України.

Хоча загалом ідеї, що їх проголошували радикали, не були сприйняті українським суспільством, вони вплинули на появу нових симпатинів соціалістичних ідей (Микола Ганкевич, Станіслав Козловський, Кирило Трильовський, В’ячеслав Будзиновський, Володимир Охримович та ін.).

У жовтні 1890 р. радикали створили першу українську політичну партію в Галичині — Русько-українську радикальну партію (РУРП). У гострій внутрішній полеміці між старими і молодими радикалами вперше в українському русі було висунуто й аргументовано постулат єдності українських земель і політичної самостійності України. Він містився у книзі Юліана Бачинського «Ukraina Irredenta» (1895 р.).

Яку назву мала перша українська партія? Коли вона виникла?

2. «Нова ера» в українсько-польських відносинах та її наслідки

У 2-ій половині XIX ст. австро-угорський уряд серйозно зацікавився українським рухом у Наддніпрянській Україні, сподіваючись з його допомогою відірвати Україну від Росії. Ця ідея збіглася з прагненнями деяких провідників Київської громади (В. Антонович, О. Кониський та ін.) схилити на бік української справи керівні кола Австро-Угорської монархії з метою здобуття нових національно-культурних прав для галицьких українців. Для цього треба було примирити українців і поляків у Галичині.

Переговори з досягнення порозуміння почалися ще в середині 80-х рр. Вони велися таємно у вузькому колі осіб. Польську сторону репрезентував князь Адам Сапега, українську — О. Барвінський, А. Вахнянин та ін., які вирішили вести галицьку політику в порозумінні з Київською громадою. Влітку 1888 р. було досягнуто угоди про видання місячника «Правда», який мав стати органом «цілої України-Руси», пропагувати «духовну єдність» українського народу, переділеного між двома державами, а водночас готувати суспільство до польсько-української згоди.

Казимир Бадені

Сильвестр Сембратович

Зрештою, під тиском віденської та київської сторін угоди було досягнуто і 25 листопада 1890 р. оприлюднено.

Українці вимагали від польської адміністрації краю визнати самостійність української нації та більше дбати про її розвиток, однаково прихильно ставитися до двох народів у Галичині, обіцяючи лояльне ставлення до Австро-Угорської монархії та династії Габсбургів. Угоду підтримали греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович і галицький намісник граф Казимир Бадені. Як запевняли обидві сторони, вона мала почати «нову еру» в українсько-польських відносинах. А втім, ця політика тривала недовго. Польська сторона не бажала йти на поступки, які дозволили б українському рухові поставити питання про поділ Галичини на українську й польську та домагатися автономних прав. На початку 1894 р. обидві сторони відмовилися від продовження угоди.

І все ж, попри провал, «нова ера» мала далекосяжні наслідки. Поволі реалізувалася програма, накреслена її ініціаторами. Вона передбачала: відкриття кафедри історії України у Львівському університеті, надання Товариству ім. Т. Шевченка статусу наукового з перспективою перетворення його на українську академію наук. Фактично було відкрито кафедру української історії; засновано чотирикласні школи з українською мовою викладання при чоловічих семінаріях у Тернополі й Станіславі та жіночій у Львові. Також було створено ощадне товариство «Дністер» (1892) для українського населення.

Іншим вагомим наслідком польсько-української згоди стала прискорена структуризація українського політичного життя в Галичині. Ще до проголошення «нової ери» старі радикали — Франко, Павлик, Терлецький та ін. — скликали на початку жовтня 1890 р. збори радикальної інтелігенції у Львові та проголосили створення РУРП. Радикали вміло скористалися з «нової ери» для політичного самоствердження на основі її критики. У лавах народовців стався розкол. Продовження політики згоди з поляками обстоювала група, що гуртувалася навколо О. Барвінського, їх називали новокурсниками. їх підтримувало вище греко-католицьке духівництво. Більша частина народовців на чолі з Ю. Романчуком зайняла виразну антипольську позицію. їх називали незалежними.

Отже, «нова ера» призвела до розколу в українському русі, що негативно позначалося на результатах виборів до Галицького сейму в 1895 р. Спроба ж скликати з’їзд представників усіх течій у березні 1894 р. для вироблення подальшої спільної позиції успіху не мала.

Вкажіть хронологічні межі «нової ери» українсько-польських відносин.

3. Утворення політичних партій

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея вийшла за межі середовища інтелігентівського і проникла у широкі маси. На історичній арені з'явилося нове, енергійніше покоління діячів, яке висунуло вимогу повної незалежності України. Саме наприкінці XIX ст., а особливо після відзначення 100-річчя виходу «Енеїди» І. Котляревського, почалося поширення термінів «Україна», «український» замість «Русь», «руський».

Як уже згадувалося, першою політичною партією стала створена у жовтні 1890 р. у Львові Русько-українська радикальна партія (РУРП) під проводом І. Франка і М. Павлика. У 1895 р. до програми було додано положення про те, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної Української держави, а в найближчій перспективі —у межах автономної провінції Австрійсько-Угорської монархії. Партія видавала газети «Народ», «Хлібороб» і «Громада». Значну увагу партія зосереджувала на пропаганді своїх ідей у селянських масах через різноманітні установи й організації.

Попри наполегливу працю, через радикалізм, антиклерикалізм і соціалістичну ідеологію РУРП не отримала широкої підтримки в галицькому суспільстві, хоча в 90-ті рр. займала провідні позиції. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через нечисленність українського пролетаріату. Наприкінці 1899 р. партія переживала кризу.

Розбіжності в керівництві РУРП створили передумови для виникнення нових партій. Так, у 1899 р. від неї відійшли прихильники марксизму. Вони заснували Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Видатними її партійними членами були Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Партія мала обстоювати інтереси українського робітництва, підтримуючи гасло політичної незалежності України.

У грудні 1899 р. частина радикалів, яка дотримувалася націоналістичних поглядів (І. Франко та ін.), а також основна маса народовців на чолі з Є. Левицьким та В. Охримовичем, за посередництва М. Грушевського, фінансової підтримки з Наддніпрянщини утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП). Очолили партію М. Грушевський, Є. Левицький, В. Охримович, Д. Савчак, І. Франко. Перший з’їзд партії відбувся в 1900 р. У своїй програмі-максимум УНДП проголосила соборність України, «де б усі частини нашої нації об’єдналися в одну новочасну культурну державу», і національну незалежність України. У програмі-мінімум ставилося завдання домогтися автономії краю в межах Австрії. Щодо інших питань це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати соціальних колізій. Своєю поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихильність більшої частини населення. Під її впливом перебували «Просвіта» й інші організації та установи.

Учасники І з’їзду УСДП

Доповнення до програми РУРП, прийняте на IV з’їзді в 1895 р.

«Стоячи на грунті наукового соціалізму і годячись на всі випливаючі з сього консеквенції — так на полі політичнім, економічнім і культурнім, — заявляв Русько-українська партія радикальна, що здійснення усіх її ідеалів соціалістичних можливе при повній самостійності політичній русько-українського народу і повнім, необмеженім праві його: рішати самому у всіх справах його дотикаючих. Зокрема, в Австрії стремить вона до утворення окремої руської політичної території з руських частей Галичини і Буковини з якнайширшою автономією».

Чим було зумовлено появу в програмах провідних партій Галичини пункту про незалежність України?

Зі зростанням організаційної та політичної сили українофілів у Галичині слабнув вплив русофілів, які здавали свої позиції як на організаційному, так і на політичному рівнях.

Отже, в українському русі Галичини на початку XX ст. відбулись остаточна партійна структуризація і політична стабілізація: провідне місце в цій структурі посіла УНДП, в опозиції до неї були РУРП і УСДП. Об’єднувало всі українські партії прагнення політичної самостійності України.

Які українські партії були створені наприкінці XIX ст.?

Коли у програмах українських партій Галичини з’явилося положення про необхідність боротьби за незалежну соборну Україну?

4. Іван Франко і розвиток української суспільно-політичної думки

У політичному русі та розвитку суспільно-політичної думки Галичини та всієї України Іван Франко (1856-1916) відіграв важливу роль.

Іван Франко (1856-1916)

Іван Франко — письменник, учений, громадський діяч. У 1875 р. закінчив Дрогобицьку гімназію, навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах.

З 1894 р. очолював філологічну секцію, а з 1898 р. також етнографічну комісію НТШ, редагував «Літературно-науковий вісник». Стояв біля витоків Української радикальної партії. Свої твори почав друкувати на початку 70-х рр. Залишив значну поетичну, прозову публіцистичну спадщину.

Політичні погляди І. Франка сформувались у студентські роки. Впродовж тривалого часу він перебував під ідейним впливом М. Драгоманова, проводячи федеративні принципи в теорію та практику соціалістичного руху в Галичині.

Після смерті Драгоманова І. Франко звільнився від його ідейних впливів і перейшов на позиції самостійництва. Розрив із соціалістами був зумовлений тим, що він усвідомив: соціалізм не приведе до національного визволення України, бо під соціалістичними гаслами могутні нації можуть поглинути інші. Він казав, що «польські соціал-демократи є найтяжчі вороги», а російська соціал-демократія — набагато «гірший ворог, ніж російське самодержавство і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичним і... в’яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному ґрунті».

Перехід на самостійницькі позиції зумовив розрив І. Франка з радикалами. Він став одним із керівників Української національно-демократичної партії.

Ідеалом у суспільному житті Франко вважав вільну незалежну націю. Все, що провадиться поза нацією, є обманом або прикриттям для поневолення іншої нації.

Ці ідеї, що їх Франко почав сповідувати на зламі століть, стали домінуючими в Галичині. Ідеал незалежної держави згуртовував усі прошарки українського суспільства регіону.

Ким був Іван Франко? Яких політичних поглядів він дотримувався?

5. Розвиток українського національно-визвольного руху на Буковині

Через брак власної інтелігенції українське національне відродження на Буковині почалося доволі пізно. Головну роль на початку національного відродження українців краю відігравало духівництво. Визначною постаттю того часу був православний єпископ Євген Гакман (1834-1873 рр.). Завдяки його діяльності було впорядковано релігійне життя та засновано перше українське культурно-просвітницьке товариство «Руська бесіда» (1869 р.).

Як і в Галичині, в українському русі Буковини утворилися дві течії: русинська (русофільська, москвофільська) і народовська (українофільська). У 70-80-ті рр. домінувала русинська течія. Для поширення свого впливу її діячі розбудовували мережу навчально-освітніх, культурних закладів, видавали газети і журнали. У 1870 р. вони організували своє політичне товариство «Руська рада» під проводом В. Продана, який водночас очолював «Руську бесіду».

Однак під впливом народовської течії Галичини і творів української літератури з Наддніпрянщини у середовищі буковинської інтелігенції взяли гору українофільські настрої. Одним із перших на Буковині почав писати свої твори народною мовою Осип-Юрій Федькович-Гординський (1834-1888). Під кінець XIX ст. на літературному небосхилі Буковини з’явилася талановита Ольга Кобилянська.

Євген Гакман

Юрій Федькович

«Руський народний дім» в Чернівцях. Поштова листівка

Степан Смаль-Стоцький

До зміни ситуації на користь української течії спричинило відкриття у 1875 р. в Чернівцях університету, в якому спершу було три кафедри з українською мовою навчання, а згодом — п’ять.

Початок 80-х рр. XIX ст. виявився вельми успішним щодо поширення народовської (української) течії на Буковині. У 1884-1885 рр. буковинські народовці перебрали провід у «Руській бесіді» та «Руській раді». Було засновано товариство «Руський народний дім». Розпочалося видання часопису «Буковина».

У 1887 р. з ініціативи О. Поповича виникло товариство «Руська школа» (з 1910 р. — «Українська школа»). Воно дбало про українські потреби в державних школах, засновувало українські приватні школи, утримувало жіночу учительську семінарію в Чернівцях та реальну гімназію у Вашківцях.

Від кінця XIX ст. політичне життя розвивалося подібно до галицького. Тому українські політичні партії Буковини були тотожні галицьким. Так, 1906 р. постали Радикальна (Теодор Галіпов, Ілько та Остап Поповичі) та соціал-демократична (Осип Безпалко, Григорій Андріящук та ін.) партії. У 1908 р. почала діяти Національно-демократична партія (С. Смаль-Стоцький, барон Микола Василько, Омелян Попович та ін.), яка стала провідною політичною силою в краї.

Отож українці Буковини впродовж XIX — початку XX ст. зробили великий крок у перетворенні на національно свідому частину української нації.

Які діячі та організації стали на чолі українського руху в Буковині?

6. Розвиток українського національно-визвольного руху на Закарпатті

Після угорської революції 1848-1849 рр. австрійська влада змушена була піти на деяке розширення демократичних свобод, задоволення певних національних інтересів народів, зокрема закарпатських русинів. Останнім навіть було дозволено обіймати урядові посади. Скориставшись із пом’якшення денаціоналізаторської політики, русинська інтелігенція Закарпаття розгорнула діяльність із поширення освіти серед народу, захисту і розвитку рідної мови, звичаїв, віри і церкви.

Газета «Карпати»

З ініціативи О. Духновича в 1862 р. було створено товариство Івана Хрестителя, а 1866 р. — Св. Василія Великого. Останнє відіграло значну роль у призупиненні денаціоналізаторської політики угорського уряду. Товариство ще до свого офіційного оформлення розгорнуло широку видавничу та просвітницьку діяльність. У 1865 р. вийшла друком «Граматика письменнаго русскаго языка» К. Сабова, яка на тривалий час стала підручником для середніх шкіл Закарпаття, а у 1890 р. — «Русская грамматика и читанка» того самого автора.

Завдяки діяльності членів товариства на Закарпатті з’явилися перші періодичні видання. Упродовж 1867-1871 рр. в Ужгороді виходила тижнева газета «Свет», а до 1873 р. — «Новый Свет», а згодом до 1886 р. — «Карпати». Всі видання товариства друкувалися згаданим вище «язичієм».

Проте послаблення тривали недовго. Після реорганізації 1867 р. Австрійської імперії в дуалістичну Австро-Угорську монархію угорська влада розгорнула широкий наступ на права закарпатських русинів. Угорці мовби мстилися русинам за те, що ті не підтримали їх під час революції та допомагали російським військам у придушенні угорської революції. Упродовж короткого часу було ліквідовано всі здобутки русинів 40-60-х рр. Розпочався наступ на греко-католицьку церкву Закарпаття. У 1868 р. угорський парламент прийняв закон про рівноправність національностей, згідно з яким усі громадяни Угорщини в політичній площині становили «неподільну єдину мадярську націю». Угорський наступ виявився таким потужним, що на початку XX ст. повністю зникла шкільна освіта народною мовою, а товариство Св. Василія Великого в 1902 р. припинило свою діяльність.

Відтак особливо гостро постала проблема дослідження історії Закарпаття для обґрунтування історичних прав русинів на політичне існування, пробудження в них національної самосвідомості. Вагомий внесок в успішне розв’язання цього важливого завдання зробили два історики — Анатолій Кралицький та Іоанн Дулішкович.

Назвіть провідних діячів національного руху на Закарпатті у другій половині XIX — на початку XX ст.

ВИСНОВКИ

В останній чверті XIX ст. продовжується подальше стрімке становлення українського руху. Він вступає у політичну фазу свого розвитку. У 1890 р. було засновано першу політичну партію — Русько-українську радикальну партію. Наприкінці століття всі провідні українські партії включають до своїх програм положення про незалежну соборну Україну. Завдяки зусиллям діячів з Галичини і Наддніпрянщини західноукраїнські землі були перетворені на «український П’ємонт».

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Що зумовило появу радикальної течії в українському русі наприкінці XIX ст.? Яку мету вона переслідувала?

2. Охарактеризуйте процес становлення українських політичних парті і і, дайте їх класифікацію.

3. Якими були причини та наслідки «нової ери» в українсько-польських відносинах?

4. Яка роль І. Франка в розвитку політичної думки на західноукраїнських землях?

5. Хто автор брошури «Україна Irredenta»? Які нові ідеї в ній були висловлені?

6. Порівняйте розвиток українського руху на Буковині, в Галичині, Закарпатті. Де український рух досяг найбільшого успіху і чому?

7. Чи вдалося українському рухові перетворити Галичину на «український П'ємонт»?