Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

Розділ V. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини у другій половині XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• зміни, які відбулися у становищі українського населення західноукраїнських земель;

• особливості соціально-економічного розвитку краю;

• розгортання українського руху і його течії;

• перетворення Східної Галичини на «Український П’ємонт»;

• видатних діячів українського руху.

§ 20. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.;

• характеризувати зміни, що відбувалися в соціально-економічному розвитку.

1. Яким було становище українців під владою Габсбургів? 2. Як вплинули на розвиток західноукраїнських земель реформи Марії-Терезії та Иосифа II? 3. Що було характерним для розвитку соціально-економічних відносин на західноукраїнських землях впродовж першої половини XIX ст.?

1. Населення та умови життя на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.

Упродовж другої половини століття кількість населення західноукраїнських земель збільшилася. За даними австрійських та угорських державних переписів 1857 і 1900 рр., тут мешкало відповідно 2600 тис. і 3814 тис. українців. Таке стрімке

зростання населення свідчило про демографічний вибух. Проте питома вага українців у його складі зменшилася. Спричиняло це як збільшення української трудової еміграції до Америки, так і зростання чисельності поляків, угорців, німців, євреїв тощо. Зростання чисельності населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. У Галичині густота населення в сільській місцевості за цей час збільшилася з 32 до 102 осіб на 1 кв. км.

Упродовж другої половини XIX ст. соціально-економічні характеристики західноукраїнських земель не зазнали суттєвих змін. Станом на кінець XIX ст. вони залишалися аграрним суспільством, позаяк 95 % населення трудилося на землі, а близько 1 % працювало на промислових підприємствах. Західноукраїнська інтелігенція, з місцевим духівництвом включно, була чисельно невеликою. Так, у Східній Галичині вона становила близько 0,5 % загальної кількості українського населення. Рівночасно поляки, скажімо, складали 22 % мешканців Східної Галичини, а їхня Інтелігенція — понад 3 % загальної кількості населення.

Національний склад населення західноукраїнських земель наприкінці XIX ст.

Якою була чисельність українського населення на західноукраїнських землях?

2. Особливості економічного розвитку Галичини, Буковини та Закарпаття

Революція 1848-1849 рр. хоча і завершилася поразкою, проте сприяла подальшому становленню Індустріального суспільства в західноєвропейських державах.

Зовсім інша ситуація склалася на західноукраїнських землях. Після 1848 р. кріпосницькі порядки вже не перешкоджали економічному розвиткові. Одначе тут не спостерігалося такого бурхливого зростання продуктивних сил, як в інших частинах імперії Габсбургів. Економічна ситуація навіть погіршилася. Це було спричинено тим, що з 1861 р. починається широке будівництво залізниць (збудовано залізницю Львів—Відень), яке поєднало західноукраїнські землі з головними промисловими центрами Імперії. Здавалось, це мало б сприяти економічному піднесенню, як це було у провідних країнах Європи. Проте у край хлинув потік товарів з індустріально розвинених регіонів імперії (Австрія, Чехія), який розорив місцеві промисли і зруйнував всю традиційну систему господарювання. Все це відбувалося на тлі швидкого зростання населення.

Завод Юліуша Міколяша у Львові

Залізнична станція Буковини

Нафтова та озокеритні копальні на Потоці в м. Бориславі

Щоб врятувати ситуацію, місцева адміністрація краю намагалася залучити інвестиції.

Зацікавлення в іноземного капіталу викликали родовища нафти, мінеральних солей, величезні масиви лісу. Внаслідок цього стали швидко розвиватися нафтодобувна та лісозаготівельна галузі промисловості. Наприкінці XIX ст. іноземний капітал посів провідні позиції в економіці західноукраїнських земель.

Сільське господарство західноукраїнських земель розвивалося надзвичайно повільно. Це був не лише найбільший аграрний регіон імперії, а й край із найнижчим рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва. Величезні земельні масиви перебували у власності поміщиків, тоді як більшість селянства постійно страждала через малоземелля, незважаючи на деяке розширення посівних площ.

Чому масове залізничне будівництво на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. (3,7 тис. км) негативно позначилося на економічному розвитку регіону?

3. Розвиток промисловості. Становище західноукраїнських робітників

Західноукраїнська промисловість розвивалася сповільненими темпами. Переважна більшість промислових робітників працювала не у великій фабричній промисловості, а на дрібних підприємствах і майстернях.

Галузева структура промисловості краю була однобокою. Основну частину продукції давали галузі з добування і переробки місцевої сировини — лісова, лісопильна, нафтова, буровугільна, соляна. Найбільшою була нафтова, яка почала розвиватися з 70-х рр. XIX ст. її центром був Борислав. Контроль над розвитком цієї галузі одразу встановили австрійські та німецькі підприємці. Віденський уряд перешкоджав спорудженню нафтоперегінних заводів у Східній Галичині. Галицьку нафту переробляли на австрійських та угорських заводах.

Велика кількість високоякісних лісів (дуб, смерека та бук) зумовила у другій половині 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст. стрімкий розвиток лісопильної промисловості. Іноземні підприємці за безцінь скуповували чи орендували у поміщиків масиви та вирубували їх. До лісових районів Карпат було підведено залізничні колії, і цінну деревину вивозили до Західної Європи. На початку XX ст. з Карпат щорічно вивозилося 608 млн м3 лісу.

Натомість темпи розвитку інших галузей деревообробної промисловості були дуже повільними. Потреби західноукраїнського населення у меблях, папері й картоні задовольнялися імпортною продукцією.

До найменш розвинених галузей належали легка й металообробна індустрія. Легка промисловість залишалася на стадії дрібного ремесла. Місцеві ткачі, шевці та кравці забезпечували одягом і взуттям лише сільське населення, а міщани носили одяг із тканин західноєвропейських текстильних фабрик.

Становлення фабрично-заводської промисловості у краї відбувалося надзвичайно повільними темпами. У другій половині XIX ст. тут діяли лише п’ять великих державних тютюнових фабрик (у Східній Галичині — чотири, на Закарпатті — одна), на яких працювали 4 тис. робітників. У Східній Галичині існувало також кілька сірникових фабрик, металургійних і машинобудівних підприємств.

Розвиток промисловості був пов’язаний з виникненням нової суспільної верстви — промислових робітників. Наприкінці XIX ст. їхня кількість у краї становила близько 55 тис. осіб. Джерелами поповнення робітництва були розорені ремісники й селяни.

Становлення фабрично-заводської промисловості:

• Збільшилася кількість промислових підприємств, але 95% з них були дрібними.

• Промисловий переворот відбувався повільно.

• Деякі галузі промисловості не витримували конкуренції дешевої продукції з Австрії і занепадали.

• Основними галузями були лісопильна і добувна (нафта, сіль, озокерит).

• Відчутний вплив іноземного капіталу.

• Розвиток залізничного транспорту.

Становище західноукраїнських робітників було одним із найгірших у Європі. Вони працювали в жахливих умовах і ледве виживали. У гонитві за високими прибутками підприємці не бажали витрачати гроші на створення безпечних умов праці. Внаслідок цього кількість нещасних випадків постійно зростала. Робочий день тривав у середньому 12-18 годин.

Заробітна платня промислових робітників у краї була в півтора раза меншою, ніж у центральних районах імперії. За офіційними даними австрійських установ, платня робітників у Львові становила 48-58 % заробітку їхніх колег у Відні. Нерідко (а особливо в Бориславі та на лісозаготівлях) заробіток видавали не грошима, а талонами, за якими робітники могли отримати продукти за вищими цінами лише у крамниці підприємця. Поширення набуло штрафування робітників під різними приводами. Розмір платні промислових робітників не забезпечував їм прожиткового мінімуму.

Які галузі промисловості розвивалися на західноукраїнських землях?

4. Розвиток сільського господарства і становище селян

Аграрні реформи, здійснені на західноукраїнських землях під час революції 1848-1849 рр., вивільнили селян від залишків кріпацтва, проте їхнє становище залишалося вкрай важким. За своє звільнення селяни мусили впродовж 50 років сплачувати щорічні платежі.

Західноукраїнські землі стали краєм, де в сільському господарстві основу становили дрібні селянські господарства розміром 2-5 га (80 % селянських господарств), які навіть не забезпечували мінімальних потреб селянина, та великі земельні володіння по 15-20 тис. га.

Внаслідок цього еволюція сільського господарства відбувалася дуже повільно. В економічних відносинах між селянами й поміщиками переважали відробітки — за позичене зерно, за оренду землі, за дрова тощо. Лише наприкінці XIX ст. вони стали поступатися місцем вільнонайманій праці. Одним із найголовніших питань для селянина в той час було право користуватися сервітутами.

Сервітут — обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором.

Неможливість нормального ведення господарства без використання лісів і пасовиськ була очевидною. Проте землевласники заздалегідь призначали надмірну ціну за користування ними, розуміючи, що дітися нікуди. Сподівання тисяч селян знайти справедливість у судах були марними.

Неспромога більшості селян забезпечити себе всім необхідним завдяки праці у власному господарстві змушувала їх шукати додаткових заробітків. Чимало йшло наймитувати до великих землевласників. Проте за свою працю вони отримували вчетверо менше, ніж сільськогосподарські робітники в інших провінціях імперії Габсбургів.

Наймані робітники миють овець перед стрижкою

Витяг з таємного рапорту австрійської поліції про ставлення західноукраїнського селянства до євреїв (1890 р.)

«За винятком щоденного хліба селяни на кожному кроці залежать від верея. Він служить для них і замовником, і дорадником, і посередником, і довіреною особою. І якщо ми захотіли б прогнати їх, то селяни першими вимагатимуть їхнього повернення. Хоча євреї повною мірою користуються перевагами цього становища, надаючи під проценти позички, контролюючи не лише селян, а й духівництво, було б помилковим казати про переважання антисемітизму в розумінні расової ненависті».

1. Які особливості взаємин між українцями та євреями у краї помітили австрійські урядовці? 2. Якими були позитивні й негативні аспекти економічних відносин між представниками цих народів у краї?

Новою проблемою у напівжебрацькому житті західноукраїнського селянства стало лихварство. Вимушені позичати гроші для сплати численних податків, селяни швидко опинялись у залежності від лихварів, які, вдаючись до безсоромного шахрайства, під приводом сплати боріу і відсотків на нього (в середньому 150-250%), відбирали їхні господарства. Наслідком безпросвітного становища селян було поширення пияцтва. Землевласники часто самі штовхали їх до цього, видаючи замість платні за роботу талони, що їх можна було реалізувати лише в шинку. Тому не дивно, що наприкінці XIX ст. у Східній Галичині один шинок припадав на кожних 230 мешканців, тоді як початкова школа — на кожних 1500.

Основною галуззю сільського господарства в краї було рільництво. Через зубожіння селян прогрес у способах обробітку і технічному оснащенні землі був дуже незначним.

Упродовж другої половини XIX ст. урожайність сільськогосподарських культур у краї була в півтора-два рази нижчою, ніж у західноєвропейських країнах.

І все ж, хоч І повільно, вигляд західноукраїнського села змінювався. Формується нова суспільна верства західноукраїнських селян-підприємців. На відміну від міської буржуазії та поміщиків, селяни-підприємці були переважно українцями.

Упродовж другої половини XIX ст. в сільському господарстві західноукраїнських земель поступово відбувалася аграрна еволюція, внаслідок якої воно переходило на ринковий шлях розвитку.

Які фактори негативно вппивали на розвиток сільського господарства на західноукраїнських землях?

Одні з перших українських емігрантів до Америки - баптисти І. Сипченко, Г. Кузений, І. Юхимів та Ю. Сич

5. Початок трудової еміграції українців

Злиденні заробітки або цілковита їх відсутність, зубожіння, нестача землі, пошуки порятунку від голодної смерті, тягар національного гноблення й політичного безправ’я стали основними причинами еміграції.

Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х рр. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст.

Відбувалася вона у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції.

Переважно емігрували до Бразилії, Аргентини, США і Канади. На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн — Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.

За другу половину XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини в пошуках кращої долі за океан виїхало близько 250 тис. осіб. Упродовж 1871-1900 рр. Закарпаття залишили 170 тис. переселенців.

На нових місцях українські емігранти опинялись у важких і незвичних умовах. На Американському континенті вони стикалися з новими звичаями і традиціями, які значно відрізнялися від тих, до яких вони звикли на Батьківщині. Щоб пристосуватися до умов економічного, соціального й культурного життя, потрібен був певний час. Для більшості українців він був важким і тривалим.

Перша хвиля трудової еміграції із західноукраїнських земель тривала до початку Першої світової війни. У цілому вона була частиною світового міграційного процесу, що особливо активізувався на зламі ХІХ-ХХ ст. За масштабами вона переважала всі наступні хвилі української еміграції. її наслідком стала поява на Американському континенті значної української діаспори.

Трудова еміграція мала і позитивний момент. Мігранти переказували з-за кордону своїм родичам значні суми, що суттєво впливало на економічне життя краю.

Якими були причини трудової еміграції українців?

6. «Рутенська акція»

З-поміж усього західноукраїнського населення становище закарпатських русинів було найважчим. Земельна реформа початку 50-х рр. уже вичерпала свій потенціал. 51 % селянських господарств (58 тис.) володіли земельними ділянками (телеками) розміром до 1 га (2 гольди), тоді як для нормального ведення господарства потрібно було принаймні 3-5 га. 128 великих землевласників володіли 32,2% земель.

Едмунд Еган (1851-1901)

За наполяганням мукачівського єпископа Ю. Фірцика, занепокоєного становищем селян, угорський уряд вислав у Закарпаття спеціаліста з сільського господарства Едмунда Егана для перевірки.

Еган склав докладну картину становища русинів краю, яка виявилась навіть гіршою, ніж уявлялося. «Цей народ поволі занепадатиме матеріально і морально щораз то нижче, доки не загине зовсім... Якщо уряд думає допомогти русинам... необхідно взятися за оздоровлення всього недужого організму».

Розроблені Еганом заходи лягли в основу організації «Верховинської господарської акції», яка почала здійснюватися з середини 1897 р. Попервах було орендовано у графа Шенборна 12 600 гольдів землі, а згодом 20 000, переважно пасовиськ, на яких розводили завезену з Німеччини та Швейцарії худобу високопродуктивних молочних порід, роздану місцевим селянам. Для переробки молока, що його здавали селяни, у Нижніх Воротах було створено спеціальне молочне господарство.

Важливим заходом Егана було обмеження свавілля лихварів, які стали справжнім лихом для селян. У 1899 р. було створено кредитну спілку, яка під низькі відсотки давала селянам позички.

Хоча ці заходи мали поверховий характер, вони певною мірою сприяли поліпшенню життя населення. Проте не всім сподобалася діяльність Егана: занепокоїлися лихварі, місцеві чиновники, деякі політичні діячі. 20 вересня 1901 р. за таємних обставин його було важко поранено, а через два дні він помер. Відтак «Рутенська акція» зійшла нанівець. Населення краю, як і перше, потерпало від утисків панів, лихварів та неврожаїв.

Що таке «Рутенська акція»?

7. Кооперативний рух

Одним із напрямів розбудови національного життя стало розгортання кооперативного руху, який мав вирвати українське селянство із залежності від польських панів та лихварів, сприяти соціально-економічному розвиткові українського села.

Кооперативний рух у Галичині, що зародився у 60-ті рр. XIX ст., набув свого розвитку у 80-90-ті рр. Засновником кооперативного руху на західноукраїнських землях був Василь Нагірний (1847-1921). Він розгорнув активну діяльність зі створення мережі кооперативних спілок у краї. Спочатку це були кредитні спілки, що мали врятувати селянство від грабіжницьких відсотків лихварів і шинкарів (150-250 %).

У 1883 р. В. Нагірний заснував споживчий кооператив «Народна торгівля», в рамках якого створено мережу крамниць по селах і містах, де за помірними цінами можна було придбати необхідні речі для господарства селянина, оминаючи посередників.

Василь Нагірний (1847-1921)

У 1892 р. засновано страхову компанію «Дністер», що надало кооперативному рухові стабільності.

Крім кредитування і страхування селян, кооперативи поширювали серед останніх сучасні методи господарювання (товариство «Сільський господар», 1899 р.), підтримували освіту, сприяли поширенню громадсько-політичної, навчальної та іншої літератури.

Хто був засновником українського кооперативного руху в Галичині?

8. Міста і міське населення

Західноукраїнські міста внаслідок імперської політики гальмування індустріалізації краю впродовж тривалого часу зберігали свій традиційний вигляд. Швидше за інші розвивалися Львів і Чернівці, а також міста, що були значними залізничними центрами — Станіслав, Стрий та ін. Зростало також населення Дрогобича й Борислава, де виникли нафтодобувні підприємства.

У Галичині мешканці міст становили 10% від усього населення. Українців серед міського населення було лише 14-25%. Більшість належала полякам та євреям. А втім, навіть невеликі за кількістю українські міські громади відігравали значну роль у розвитку українського національного життя.

Містами-осередками українського культурного й політичного життя в краї були у другій половині XIX ст. Чернівці, Перемишль, Станіслав, Коломия, Тернопіль, Ужгород.

Загальноукраїнським центром національно-визвольного руху став Львів.

Упродовж XIX ст. Львів зберігав значення польського культурного й політичного центру. Користуючись своїм привілейованим становищем у Східній Галичині, поляки намагалися збільшити свій вплив у місті. Тому впродовж цього часу Львів постійно був ареною боротьби між поляками та українцями.

В економічній площині західноукраїнські міста зберігали свій характер центрів ремесла й торгівлі. Однак українців у складі місцевого купецтва майже не було. Абсолютну більшість у цьому секторі економіки мало єврейське купецтво. Завдяки їхній діяльності в краї було налагоджено економічні зв’язки між містами й селами. Єврейські купці скуповували в селах сільськогосподарську продукцію і привозили на продаж селянам необхідні товари. У містах вони мали численні крамниці, де продавали продукти й готові товари, вироблені місцевими ремісниками або завезені з інших регіонів імперії. Рівночасно з торгівлею єврейські купці здійснювали інші комерційні операції: позичали гроші, продавали товари в борг тощо. Завдяки їхній діяльності західноукраїнське селянство втягувалось у товарно-грошові відносини.

Будинок страхового товариства “Дністер” у Львові

Львів. Кінець XIX ст.

Розгляньте фотографію, складіть за нею розповідь - «На вулицях Львова»

Друга половина XIX ст. для західноукраїнських земель, на відміну від Наддніпрянщини, не стала часом, коли її міста докорінно змінилися. Давній вигляд міст за нової доби визначався особливостями економічного розвитку краю.

Яке місто на західноукраїнських землях було найбільшим?

ВИСНОВКИ

Економічне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини, як і раніше, залишалося наближеним до колоніального.

Регіон був ринком збуту готової продукції з центральних регіонів імперії І джерелом надходження сировини. У другій половині XIX ст. західноукраїнське селянство розгорнуло боротьбу за сервітути, котра виявилася не на його користь. Украй злиденне становище більшості селян штовхало його до еміграції. Одним із способів боротьби за поліпшення свого життя було розгортання кооперативного руху. Міське життя залишалося нерозвинутим. У регіоні було лише декілька відносно великих міст.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Яким був склад населення та умови життя українців на західноукраїнських землях?

2. Заповніть таблицю «Економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.»:

Галузі

Риси розвитку

3. Чому провідною проблемою західноукраїнського села у другій половині XIX ст. стали сервітути?

4. Чи можна однозначно твердити, що трудова еміграція із західноукраїнських земель мала виключно негативний характер?

5. Визначте характерні риси розвитку міст на західноукраїнських землях.

6. Яка мета українського кооперативного руху в краї? Як ви розумієте гасло кооперативного руху в Галичині: «Свій до свого по своє!»