Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 19. НАРОДНИЦЬКИЙ, СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНИЙ ТА ЗЕМСЬКИЙ РУХИ

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості народництва;

• аналізувати виникнення й початок робітничого та соціал-демократичного рухів;

• характеризувати земський рух.

1. Якою була ідеологія та діяльність російських народників? 2. Якими були особливості робітничого руху в тогочасній Європі? 3. У чому полягала ідеологічна концепція соціалізму? 4. У чому сутність марксистського вчення?

1. Народництво. Народницькі гуртки в Україні

Обмеженість реформ 60-х рр. XIX ст. спричинили зростання невдоволення різних прошарків суспільства. Молодь, схильна до максималізму, стала основою радикального руху, який виступав за прискорення кардинальних змін. Радикально налаштовану молодь імперії, що об’єднувалась у таємні організації для боротьби з існуючим ладом, називали народниками. Ця назва походила від ідеалізації молодою різночинною інтелігенцією народу (в умовах Російської імперії — селянства).

В. Маковський. Вечірка народників. 1897 р.

Народництво — ідеологія й громадсько-політичний рух, що охопив вихідців з дворянства і різночинної інтелігенції Російської імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Поєднував у собі соціалістичні ідеї з вимогами селянства. Виступав як проти залишків кріпосництва, так і проти капіталістичного розвитку суспільства.

Інтелігенція — суспільна група, що складається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, інженери, педагоги, науковці тощо).

Народники виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. Зародившись наприкінці 60-х рр. XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х рр. XIX ст. Народники були переконані в тому, що колективістські традиції сільської громади є основою соціалістичної організації суспільства. Росія, на їхню думку, на відміну від країн Західної Європи, мала оминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму.

У загальноімперському русі народників активну участь взяла й радикально налаштована українська молодь, яку не задовольняли культурницькі межі українського руху.

Перший гурток народників було організовано у 1871 р. у Санкт-Петербурзі Михайлом Чайковським. Згодом подібні гуртки виникли в багатьох містах імперії.

Народництво в Україні розвивалося майже так, як і в Російській імперії, маючи, щоправда, деякі особливості. В українському селі селянська громада не відігравала такої ролі, як у центральних районах Росії, а в українського селянина було розвинено почуття власності. Це суперечило головній ідеї народництва про природну схильність селянина до соціалізму.

Перший гурток на зразок санкт-петербурзького виник у Києві 1872 р. (П. Аксельрод, Г. Гуревич, С. Лур’є та ін.). У 1873 р. в Одесі сформувався один із найбільших у Російській імперії гурток під керівництвом Ф. Волховського.

Найбільш активним гуртком народників у Наддніпрянщині була «Київська комуна», створена у Києві 1873 р. Вона об’єднувала близько 80 осіб, переважно студентів.

У 1874 р. близько 3 тис. народників «пішли в народ».

Залишивши навчання в університетах, переодягнувшись у селянський одяг, народники понесли на село революційні соціалістичні ідеї. Проте «ходіння в народ» зазнало поразки. Селяни просто відмовлялися мати справу з чужинцями з міста, а нерідко навіть допомагали жандармам виявляти революціонерів. Там, де народникам удалося налагодити контакт, селяни ще слухали те, що безпосередньо стосувалося їхніх потреб, а розмов про соціалізм узагалі не розуміли. Вони вірили в «доброго» царя, який задовольнить їхнє прагнення про справедливий розподіл землі та покарає кривдників (поміщиків і чиновників).

Провал «ходіння в народ» змусив народників шукати нових способів боротьби. Восени 1876 р. у Санкт-Петербурзі було створено законспіровану народницьку революційну організацію «Земля і воля». У програмі організації наголошувалося на необхідності створення «народно-революційної організації». Для цього передбачалося розгорнути широку агітацію серед населення, викликати протест проти дій влади та організовувати збройні бунти. Причому захопити владу передбачалося в найкоротший термін завдяки насильницькому перевороту.

Народницькі організації, що діяли в Україні, не ввійшли до складу «Землі і волі», проте підтримували з нею тісні зв’язки. Ще на початку 1875 р. вони об’єдналися в гурток «Південних бунтарів» на чолі з В. Дебогорієм-Мокрієвичем.

У 1877 р. від гуртка відокремилася група Я. Стефановича, яка намагалася використати заворушення, що охопили селян Чигиринського та Черкаського повітів Київської губернії, для організації повстання. Я. Стефанович сфальсифікував «Височайшу таємну грамоту», у якій говорилося, що цар знає про важке становище своїх підданих, але йому заважають поміщики. Тому селяни самі мають подбати про себе: скинути поміщиків й справедливо розділити всі землі.

П. Аксельрод

Я. Стефанович

Видаючи себе за царського комісара та спираючись на «царські грамоти», Я. Стефанович почав організовувати нелегальну селянську організацію «Таємна дружина». 1 жовтня 1877 р. планувалося розпочати повстання. Проте у вересні змову було розкрито, близько 1000 учасників заарештовано. Події в Чигиринському повіті, відомі як Чигиринська змова, були єдиним масовим селянським виступом, спровокованим народниками.

Коли і де у Наддніпрянщині виник перший народницький гурток?

2. Розгром і занепад народницького руху

Утративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, народники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл В. Засулич у петербурзького градоначальника Трепова у січні 1878 р. та її виправдання в суді викликав хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.

Так, 23 лютого 1878 р. у Києві В. Осинський, І. Івичевич та О. Медведєв учинили невдалий замах на відомого своєю непримиренністю до народників заступника прокурора Київського окружного суду М. Котляревського. Найбільшого розголосу набуло вбивство Г. Гольденберґом за участю Л. Кобилянського харківського губернатора Д. Кропоткіна.

Терор народників від самого початку був приречений на поразку. Без широкої народної підтримки змінити існуючий лад ідеалістами-одинаками було неможливо. Впродовж 1878-1879 рр. поліція розгромила найбільші гуртки і групи та віддала до суду їхніх учасників.

Тероризм — здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи, дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства, політичних убивств, провокацій.

Незважаючи на репресії, радикально налаштовані народники намагалися активізувати терористичну діяльність. Проте не всі поділяли такі погляди.

У серпні 1879 р. таємна організація «Земля і воля» розпалася на самостійні організації — «Народну волю» та «Чорний переділ». «Народна воля» розгорнула революційний терор проти влади. Подібні гуртки існували в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах України. Члени організацій здійснювали терористичні акти проти вищих чиновників. Винесений народовольцями смертний вирок цареві Олександру II було виконано 1 березня 1881 р. Однак це не дало позитивних результатів. Новий імператор Олександр III посилив репресії проти народників, а у внутрішній політиці розпочав політику контрреформ. Тактика революційного терору зазнала цілковитої поразки.

Замах на імператора Олександра II. Гравюра XIX ст.

Отже, ні терористична, ні пропагандистська діяльність народників не досягла поставленої мети. Серед лідерів руху ширилось усвідомлення помилковості їхніх поглядів і переконань. Здійснити соціалістичну революцію, спираючись на селянство, виявилося неможливим.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. XIX ст. народницький рух поступився робітничому й соціал-демократичному рухам. Упродовж 90-х рр. XIX ст. одна частина народників перейшла на позиції лібералізму, друга — сприйняла марксизм, третя — залишилася на старих позиціях, організувавши на початку XX ст. партію соціалістів-революціонерів.

Що таке тероризм? Назвіть найгучніший терористичний акт народників у Наддніпрянській Україні.

3. Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів

Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в Європі робітничого і соціал-демократичного рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства — промислових робітників за специфічними рисами та інтересами. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило робітника сприйнятливим до всіляких революційних учень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних учень, найбільш поширеним у другій половині XIX — на початку XX ст., виявився марксизм, який пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і в тогочасній Україні зокрема знайшло багато прихильників. Проте слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, яка поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище, як перед тим із народницькими — на село.

Першими пропагандистами нового вчення, а саме його економічної частини, на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.

Уперше з основами свого вчення М. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві 1871 р. Головну увагу він зосереджував лише на економічному аспекті вчення. Інший популяризатор марксизму С. Подолинський організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також видав власні брошури соціально-економічного змісту: «Про багатство та бідність», «Про хліборобство» тощо. С. Подолинський розробив оригінальну теорію «громадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Микола Зібер

Євген Заславський

Перша постійно діюча марксистська група в Україні під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла 1893 р. у Києві. її організатором був Юрій Мельников. Інші марксистські групи з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Українці рідко траплялися серед цих перших марксистів. Це пояснювалося тим, що серед робітництва на українських землях переважали росіяни, євреї тощо.

Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він мав стихійний, неорганізований характер. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були колективна відмова від роботи, знищення машин та обладнання, страйки тощо.

Від середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який у 1875 р. виник в Одесі на чолі з Євгеном Заславським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

Де і коли виникла перша робітнича організація у Наддніпрянщині? Яку вона мала назву?

4. Земський рух

Земства уже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії. Незважаючи на те, що більшість становили поміщики (близько 75 %), в умовах загальнореформаторських настроїв, що панували в імперії в 60-70-х рр. XIX ст., вони стали носіями ідей подальшої лібералізації Росії й запровадження конституції.

За своїм характером земський рух був ліберальним. В основі ліберальної альтернативи суспільного розвитку лежала ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу із правлячими колами.

Ф. Лизогуб

В умовах здійснення Олександром III політики контрреформ опозиційна діяльність земств почала занепадати. Проте на початку XX ст. земства знову стають одним із центрів опозиції самодержавству.

Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність вони розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різні сили. Серед земських діячів вирізнялися: на Полтавщині — Ф. Лизогуб (майбутній прем’єр-міністр Української Держави П. Скоропадського в 1918 р.), В. Леонтович, Б. Мартос, М. Туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, М. Василенко, О. Лазаревський.

Найактивніша фаза земського руху припала на кінець 70-х рр. XIX ст. і набула певного політичного забарвлення. У той період провідні діячі земського руху намагались об’єднати всі сили, які виступали за конституційну перебудову Російської імперії.

Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні проекти реформ й надсилали їх до комісії або цареві. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу — Державної думи. Проте всі ці пропозиції після вбивства царя залишилися нереалізованими.

З якою подією пов’язують початок політичної організації земців у Наддніпрянщині?

ВИСНОВКИ

Виникнення народництва стало відображенням зростаючої активності різних верств населення Російської імперії та їхнього бажання змінити існуючі порядки. Доволі активну участь у ньому взяли українці.

Зростання кількості промислових робітників, пов’язане із завершенням промислової революції, зробило можливою появу нового суспільного явища — робітничого руху зі своїми специфічними потребами і вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що намагалася вдовольнити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби.

Земський рух у той час став єдино можливою ліберальною опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Що сприяло появі народницького руху?

2. Якою була головна ідея народників?

3. Обговоріть у групах. Чи міг народницький рух суттєво вплинути на ситуацію на Наддніпрянщині? Чому?

4. Чи має виправдання терористична діяльність як засіб зміни існуючих порядків в державі? Чому він виникає? Обґрунтуйте свою точку зору.

5. Визначте особливості і прояви розгортання соціал-демократичного та робітничого рухів на теренах Наддніпрянщини.

6. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравав земський рух?

7. Проведіть дискусію за проблемою: «Місце і роль народницького, робітничого, соціал-демократичного і земського рухів у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини цієї доби».