Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 18. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ НАПРИКІНЦІ 1860-х — У 1880-х рр.

За цим параграфом ви зможете:

• характеризувати особливості, форми і зміст українського національного руху в Наддніпрянщині в цей період;

• аналізувати зміст Емського указу і його вплив на український рух;

• визначати місце і роль в українському русі «Братства тарасівців» та Загальноукраїнської безпартійної організації.

Охарактеризуйте основні події і здобутки попереднього етапу українського національного руху.

Яким був вплив Валуєвського циркуляра на український національний рух?

1. Громадівський рух наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст.

Наприкінці 60-х рр. XIX ст. в умовах певного послаблення антиукраїнської політики влади відбувалося відновлення громадівського руху, але вже у формі нелегального. Центром його відродження знову став Київ, де були зібрані значні інтелектуальні сили. Поряд із колишніми громадівськими діячами з’явилася талановита молодь — М. Зібер, О. Русов, С. Подолинський та інші, — яка додала йому динамізму. Завдання кожного громадівця полягало в конкретних справах засвоїм фахом: історія, мовознавство, література тощо.

О. Русов

Крім Києва, громади відновили свою діяльність у Чернігові, Полтаві, Харкові, Єлисаветграді, Одесі. їх діяльність координувала київська «Українська громада». У 1873 р. вона виступила зі своєю політичною програмою, основною тезою якої були вимоги до оформлення федеративного ладу Росії і надання Україні широкої автономії.

Межі нелегальної роботи стримували розвиток громадівського руху. Його провідники постійно прагнули знайти легальну трибуну, яка відкрила б простір для широкої літературної, етнографічної, видавничої та іншої діяльності. Вагомим кроком у цьому напрямку стала участь у відкритті та роботі колегії Гната Ґалаґана у 1871 р., яка завдяки викладацькій діяльності членів Київської «Української громади» перетворилася на кращий навчальний заклад Києва. Іншим кроком до поширення своєї легальної діяльності було заснування в січні 1873 р. Історичного товариства Нестора Літописця. Однак найбільш плідну діяльність громадівці розгорнули завдяки створенню Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства, яке стало центром українознавчих досліджень, та придбання ними газети «Киевский телеграф» — легальної трибуни для українознавчої діяльності.

Київська громада

Коли відбулося відродження громадівського руху?

2. Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства

У 1869 р. клопотаннями імператорського Російського географічного товариства Павлові Чубинському було доручено очолити експедицію до Південно-Західного краю (Правобережна Україна) для вивчення народонаселення регіону.

13 лютого 1873 р. у Києві відбулося урочисте відкриття Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства. Головою відділу було обрано Г. Ґалаґана, управителем справ — П. Чубинського. Друкованим органом відділу стали «Записки Юго-Западного отдела И. Р. Г. О.». Неформальним органом була також газета «Киевский телеграф».

Павло Чубинський (1839-1884)

Павло Чубинський був людиною, яка вдало поєднувала талант поета, організаційний хист і прискіпливість дослідника. Приводом до його переслідування були його українофільські переконання, а особливо вірш «Ще не вмерла Україна», якому згодом судилося стати національним гімном.

Навчався в 2-й київській гімназії, потім — на юридичному факультеті Петербурзького університету. Він активно працював у недільних школах Санкт-Петербурга, співпрацював із журналом «Основа».

Повернувшись після навчання в Україну, П. Чубинський став активним членом київської «Української громади». Його наукова діяльність неодноразово відзначалася нагородами, у той час як громадсько-політична зазнавала переслідувань.

Не порушуючи жодних законів і циркулярів, уживаючи виключно російську мову, вчені-гуманітарії створили у Наддніпрянщині справжній науковий центр з українознавства й широкий науковий рух за участі науковців та ентузіастів-краєзнавців, збирачів різноманітних матеріалів та дописувачів до серйозних журналів.

За роки існування відділу (1873-1876 рр.) було видано сім томів «Трудов Юго-Западной экспедиции» (по 1200 сторінок кожний), два томи «Записок Юго-Западного отдела И.Р.Г.О.», підготовлено матеріалу на ще три томи праць М. Максимовича; створено етнографічний музей, бібліотеку, архів.

Минуло небагато часу, і активна українознавча праця занепокоїла царську охранку.

Коли було відкрито Південно-Західний відділ імператорського Російського географінного товариства? Хто його очолив?

3. Емський указ

Перший сигнал пролунав уже в січні 1875 р. Київський цензор Позиревський отримав від начальника головного управління у справах друку конфіденційний наказ: «З огляду на те, що Головне управління дістало деякі відомості про газету «Киевский телеграф», пропонується вам під час цензурування зазначеної газети ставитися до неї з особливою обачністю та, між іншим, не допускати в ній жодних статей, що проводять українські тенденції». Окрім цього, полковник київського корпусу жандармів Новицький доповідав: «...Із відкриттям Відділу (Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. — Авт.) розрізнені українофіли отримали центр і опору, навколо якої згрупувалися і почали діяти сміливіше, так що впродовж року їхній успіх став упадати в око».

Олександр II

Далі пішли доноси, у яких представники українського руху звинувачувалися в сепаратизмі. Найбільше зусиль для дискредитації українського руху доклав М. Юзефович — полтавський поміщик, колишній член київської «Української громади».

Зрештою, тривожні повідомлення занепокоїли царя. За його дорученням було створено спеціальну комісію, яка згодом дійшла висновку, що «допустити окрему літературу на простонародному українському наріччі означало б покласти тривку основу для переконання в можливості відділення, хоча б і в далекому майбутньому України від Росії».

Комісія підготувала на підпис цареві таємний указ, що отримав назву Емського акту (від назви міста). 18(30) травня 1876 р. указ набув чинності.

Емський указ було витримано в дусі Валуєвського циркуляра, але він різко посилив обмеження проти української культури, заборонивши: ввезення книжок українською мовою; друкування й видання в Росії оригінальних українських творів та перекладів, п’єс для театральних вистав, текстів до нот, діяльність громад. Указ ліквідував Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства. Заборонялася діяльність театральних труп із суто українським репертуаром. Окремий пункт Емського указу стосувався персонально М. Драгоманова й П. Чубинського, яким було заборонено жити в Україні.

Емський указ став важким ударом і для науки, і для українського руху в цілому. Він був спрямований на те, щоб вилучити українську тематику із серйозних культурних жанрів, загнати українську культуру в глухий кут провінційної відсталості, розгромити організаційні центри українського руху.

Загалом Емський указ зберігав чинність аж до 1905 р.

Документ мав негативний вплив на український рух, а саме: обмежував засоби, за допомогою яких можна було впливати на пробудження національної свідомості українського народу; стримував розвиток української культури; на деякий час призвів до дезорганізації українського руху у Наддніпрянській Україні, але не до його припинення.

Якими були основні положення Емського указу?

4. Стара громада. Молоді громади. Михайло Драгоманов

Після Емського указу громадівський рух не припинився. Попри те, що серед частини українських діячів переважали занепадницькі настрої, український рух досяг такого рівня, що жодними указами його вже неможливо було зупинити.

Діячі київської «Української громади», заявивши про розпуск організації, продовжили свою діяльність підпільно. Відтак кількість членів громади зменшилася зі 100 до 55 осіб.

Стара громада

Михайло Драгоманов (1841-1895)

У нових умовах київські громадівці й далі переймалися справами культури, підтримуючи «свідомих українців» і допомагаючи їм влаштовуватися на службу.

Залучення нових членів відбувалося за рекомендацією щонайменше двох громадівців, після оголошення на двох зібраннях, на третьому зібранні таємним голосуванням; якщо хоч один голос був проти, такого кандидата не приймали. Така система формування громади робила її консервативною й вирізняла серед інших громад, що засновувалися молоддю. Від цього й походили її назва — Стара громада

Як і на початку 70-х рр. XIX ст., перед представниками українського руху постала проблема знайти легальну трибуну для пропаганди своїх ідей.

У межах Російської імперії, де українська мова перебувала під забороною, це було неможливо. Тому український національний центр вирішили організувати за кордоном, який мав налагодити видання вільної української преси й репрезентувати український рух у Європі. Виконати таке завдання громада доручила Михайлові Драгоманову, якого за Емським указом звільнили з Київського університету.

Для українського руху важливими були погляди М. Драгоманова на майбутній державний устрій. Він не виступав за відокремлення України від Росії, стояв на федералістських позиціях. Однак при цьому виходив із можливості реорганізувати Російську імперію. Не протиставляючи народи один одному, М. Драгоманов доводив самобутність українців, їхню здатність самостійно вирішувати питання суспільного життя. У своїй статті «Пропащий час» він висловив переконання, що під російським правлінням українці більше втратили, ніж набули.

Наступ на українську культуру в 1875-1876 рр. змусив М. Драгоманова залишити Батьківщину. В Женеві він разом з іншими українськими політемігрантами видавав перший український політичний журнал «Громада» (1878-1879, 1880, 1882 рр.), який став друкованим органом, де було узагальнено погляди громадівців і висунуто програму українського руху. В основі програми лежали такі принципи, як демократизм (запровадження демократичних прав і свобод та відповідних інститутів, які б їх захищали), федералізм, культурництво, еволюційність (упровадження нового ладу шляхом поступових реформ), соціалізм (запровадження соціальної справедливості). Однак такі погляди М. Драгоманова для діячів Старої громади виявилися надто радикальними. Після взаємних звинувачень вони припинили співробітництво.

Під впливом ідей М. Драгоманова у Наддніпрянській Україні організовувалися молоді громади, у яких гуртувалася переважно студентська молодь. їх приваблювала ідея поєднання боротьби за національне й соціальне визволення.

Яку назву мав журнал, що його видавав М. Драгоманов у Женеві?

5. Громадівський рух у 80-х рр. XIX ст. «Киевская старина»

80-ті рр. XIX ст. ввійшли в історію національного відродження у Наддніпрянщині як «мертві роки». Старі громади, побоюючись репресій царизму, відмовилися від спроб політизації українського руху і сконцентрували свою діяльність виключно на ниві культурництва. Така лінія суперечила гаслам, що їх проголошував М. Драгоманов у журналі «Громада». Це спричинило різку полеміку між М. Драгомановим і лідерами Старої громади.

В умовах заборони українського слова громадівці вбачали вихід у виданні альманахів. Зміст їх був здебільшого художньо-літературний, Інколи з’являлися матеріали бібліографічного характеру, іноді — етнографічного. Перший альманах під назвою «Луна» з’явився у 1881 р. У 1883 р. в Києві вийшов альманах «Рада», у 1885 р. в Одесі — український збірник під назвою «Нива». Проте альманахи не могли замінити періодичні видання. Зрештою, завдяки зусиллям Старої громади та фінансовій підтримці В. Симиренка стало можливим видання російськомовного журналу на історичну тематику «Киевская старина». Перший номер часопису вийшов у січні 1882 р. Це були праці й матеріали з історії та археології України, етнографії, мовознавства, літературні твори, листування визначних людей, спогади, бібліографії тощо.

Однак орієнтування саме на культурницький аспект діяльності відвернула від українського руху молодь, яка з презирством ставилася до тих «вузьких культурників», що присвячували себе «малим ділам» перед «великим сходом революційного сонця».

Попри таке становище в українському русі, не можна було заперечувати існування українського національного життя: розвивались українська наука, музика, особливо театральне мистецтво, література. Хоча молодь загалом приєднувалася до загальноросійського революційного руху, українське культурництво теж знаходило прибічників серед молоді.

Важливим наслідком 80-х рр. XIX ст. для українського руху було те, що його провідники усвідомили: цей рух потребує щоденної наполегливої праці для закладання підвалин, які не дозволять йому зійти нанівець. Такі підвалини вони вирішили закласти в Галичині, де були більш сприятливі умови для розвитку українського руху, але не полишати праці й у Наддніпрянській Україні. Галичина перетворювалася на «український П’ємонт». Тоді це було єдине правильне рішення.

Навколо якого журналу гуртувалися українські діячі Наддніпрянщини у 1880-ті роки?

6. Студентський громадівський рух 90-х рр. XIX ст. «Братство тарасівців»

90-ті рр. XIX ст. — період піднесення молоді, яка організовувалася в гуртки та більші товариства з єдиною метою — зробити щось корисне для свого народу. На відміну від старших діячів, молодь не влаштовувала аполітична діяльність. Від 1896 р. у Києві існувала таємна громада «Молода Україна» з більш як сотнею учасників, що сповідувала й ідеї соціалізму, і національної окремішності українців. За даними поліції, подібних громад було 22, причому найважливіші з них зосереджувалися у Києві, Чернігові, Лубнах та Одесі. Провідники українського студентства у 1898 р. скликали перший з’їзд студентських громад, який відбувався нелегально. На з’їзді було прийнято резолюції, у яких, зокрема, проголошувалося: «Ми, українська молодіж, стремлячи до політичної самоуправи, у якій досягаються ідеали волі, рівности, братерства, домагаємося рівности всіх перед законом... свободи совісти І рівности всіх віроісповідань, просвіти на рідній мові, уведення обов’язкової безплатної науки. У політичній ділянці студенти домагаються конституційної свободи з політичною автономією, свободи слова, друку і зборів».

Рік потому українські студенти провели другий з’їзд, на якому заснували свою Центральну спілку. Основні принципи спілки вимагали:

— спинити шкідливу згубну для нашої нації русифікацію студентської молоді у Наддніпрянщині і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам свого народу;

— довести до відома як народної маси, так і інтелігентних верств суспільства, що поганий соціально-економічний і культурний стан нашого народу залежить від його національно-політичного гноблення як безпосереднього наслідку російського панування.

Найбільш радикально налаштованим серед студентських громад було «Братство тарасівців», що існувало у 1891-1898 рр. Йому судилося започаткувати період політизації та націоналістичну течію в українському русі Наддніпрянщини.

Б. Грінченко (1863-1910)

Улітку 1891 р. І. Липа, Б. Грінченко, М. Байздренко, М. Базькевич, В. Боровик, склавши на могилі Т. Шевченка клятву вірності ідеї визволення України, заснували таємне товариство, члени якого згодом стали називати себе «Братством тарасівців».

«Братство тарасівців»

Першим прилюдним виступом братства стало читання промови «Декларація віри молодих українців» на шевченківських роковинах у березні 1893 р. в Харківському університеті. Того ж року вона була надрукована в львівській газеті «Правда». На тлі аполітичного культурництва та загального занепаду українського громадсько-політичного руху після Емського указу ідеї, висловлені у промові, виглядали справжнім національним радикалізмом. У своїй промові вони стверджували такі принципи:

— українці є окрема нація;

— як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й розвитку;

— повна автономія України (на той час на це гасло не наважувався ніхто);

— єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої концепції соборності Української держави);

— радикалізм та екстремізм щодо відступників;

— негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнання його користі для національного руху;

— необхідність існування українських шкіл;

— уживання української мови та ін.

Ідеї братства знайшли своїх прихильників, але поширення не набули через різко негативне ставлення до нього представників інших течій українського руху, цілковите ігнорування соціально-економічних питань, а також з огляду на особисті якості лідера тарасівців М. Махновського.

«Братство тарасівців» було створене за принципами таємної організації й поділялось на «п’ятірки», які в середині 90-х рр. XIX ст. діяли в Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах.

У 1893 р. в Києві відбувся організаційний з’їзд, який, можливо, мав надати братству стрункішої форми. Оскільки «Братство тарасівців» не мало конкретної програми дій, а іноді просто дублювало старе культурництво у своєрідних формах (наприклад, демонстративне носіння національного одягу), воно стало занепадати, а наприкінці 90-х рр. XIX ст. фактично розпалося.

Коли утворилося «Братство тарасівців»? Яким було головне гасло товариства?

7. Загальноукраїнська безпартійна організація (ЗУБО)

Починаючи від 90-х рр. XIX ст., відбувалось і своєрідне організаційне оформлення культурництва (під тиском радикально налаштованих діячів, студентської молоді), діяльність якого була спрямована на закладення підвалин майбутньої політичної організації. Першим кроком на цьому шляху стало створення в 1898 р. на з’їзді громад Наддніпрянщини в Києві зусиллями В. Антоновича та О. Кониського Загальноукраїнської безпартійної організації (ЗУБО). Восени 1898 р. вона об’єднувала вже 22 громади у різних містах України. До організації входило 438 членів. Вона мала великі матеріальні можливості. Річний членський внесок становив 25 крб. Значну фінансову підтримку ЗУБО отримувала від підприємця-мецената В. Симиренка.

Керівництво організацією здійснювала рада, яку в різні роки очолювали композитор М. Лисенко, історик В. Антонович. При раді діяв видавничий гурток, на основі якого утворилось українське видавництво «Вік».

Загальноукраїнська безпартійна організація об’єднувала значну частину української інтелігенції, безпосередньо пов’язаної з народними масами. Однією зі сфер її діяльності було працевлаштування в земствах національно свідомих інтелігентів та поширення у Наддніпрянську Україну забороненої літератури. Діяльність організації розгорталася здебільшого під прикриттям якихось офіційних державних або напівдержавних установ, завдяки чому вона уникала особливих ускладнень у взаєминах із поліцією.

Отже, на перший погляд, Загальноукраїнська безпартійна організація переймалася тими ж культурницькими справами, що і її попередники. Однак це культурництво було вже не гуртківським, замкненим у собі, а орієнтувалося на інтелігенцію, особливо сільську, тісно пов’язану з народом. Крім того, було зроблено необхідний організаційний крок, який створив умови для формування партійної організації, — діяльність розкиданих по Україні та ізольованих громад почали об’єднувати й координувати з одного центру.

Хто очолював Загальноукраїнську безпартійну організацію?

8. Національне відродження кримських татар. Ісмаїл Гаспринський

Кінець 1860-х рр. був часом, коли після низки поразок, яких зазнали народи Сходу від європейських колонізаторів, у мусульманському світі почала вкорінюватися думка про важливість освіти, необхідність оновлення громадського й духовного життя. У суспільстві прокидалося почуття національної гідності, поширювалися ідеї розгортання широкої антиколоніальної боротьби. Ці настрої стали охоплювати і представників кримськотатарського народу. Кримські татари, як і інші тюркські народи, прихильники ісламу, мали певні обмеження в правах.

Від часів російської анексії на тлі демографічного зростання населення Російської імперії чисельність кримських татар стрімко скорочувалася. До того ж вони перебували у дуже вузькій соціальній ніші, яка не дозволяла їм розвиватись економічно, освітньо І культурно. Єдиний шлях вирватися з цього становища — кар’єра військового.

Така ситуація сприяла появі лідерів нового типу, які могли б поєднати ідеї модернізації із традиціями свого народу. В останній третині XIX—на початку XX ст. таким лідером кримських татар і загалом тюркських народів Російської імперії став Ісмаїл Гаспринський (1851-1914).

І. Гаспринський за роботою в кабінеті. 1910 р. З фондів музею І. Гаспринського

Ісмаїл Гаспринський народився неподалік Ялти у родині офіцера російської служби. Першу освіту хлопець здобув вдома та у традиційній мусульманській початковій школі. Продовжив своє навчання у Сімферопольській гімназії, згодом у військових навчальних закладах Воронежа і Москви. Однак військова кар’єра не приваблювала юнака. Не закінчивши навчання, він повернувся до Криму, де склав відповідні іспити і став учителем початкової міської школи. У 1871-1875 рр. здійснив поїздку закордон: побував у Франції (Париж) та Єгипті (Каїр). Саме після мандрів Європою у нього стала визрівати думка про необхідність радикальних реформ духовного життя мусульман, які базувалися б на поєднанні науково-технічного прогресу християнських і збереженні оновлених релігійних принципів ісламських народів.

Ісмаїл Гаспринський як мусульманин і патріот свого народу стояв біля витоків і був безпосереднім учасником загальноісламського й загальнотюркського рухів, що зароджувалися в Російській імперії наприкінці XIX ст. Він уникав будь-яких форм націоналізму та клерикалізму і вважав, що піднесення культурного рівня народу має базуватися на відновленні його традиційної духовності через освіту і прищеплення нових цінностей: побутова культура, наприклад, гігієна, освіченість, самовдосконалення, активна діяльність. Традиції мають бути обов’язково збереженими, тим більше, що, як вважав Гаспринський, не все варто переймати в Європи — важливий саме синтез національної культури і передових досягнень західної цивілізації.

З іменем Ісмаїла Гагринського пов’язані заснування та розвиток просвітянського руху, який обстоював ідею модернізації культурних стандартів ісламського світу, поступову секуляризацію, де б релігійні цінності гармоніювали з цінностями світського суспільства та демократичними нормами.

Письменницький талант І. Гагринського, що найповніше розкрився в останній чверті XIX ст., зробив його патріархом нової кримськотатарської літератури. Його перу належать повість «Африканські листи», написаний в епістолярному жанрі роман «Листи Молли Аббаса Франсові», історичне оповідання «Дівчина-левиця», містична новела «Лихо Сходу», «Французькі листи», «Сонце зійшло» та інші художні твори.

Активно займався І. Гаспринський і науковою працею, зокрема у сферах історії, етнографії та писемної культури свого народу. Він розшукував і вивчав літературні пам’ятки середньовічного мусульманського Криму.

Проте Ісмаїл упродовж усього життя основні свої зусилля спрямовував на випуск періодичних видань кримськотатарською мовою. У 1883 р. І. Гаспринський у Бахчисараї організовує і редагує видання двомовної (кримськотатарською та російською) газети «Терджиман-Перекладач». Вона була першою і впродовж багатьох років залишалася єдиною тюркомовною газетою в межах Російської імперії.

У 1905 р. І. Гаспринський та його однодумці створили мусульманську лібераль ну організацію «Іттіфак ель Муслімі» («Союз мусульман»), яка восени 1905 р. пере йшла на позиції загальноросійської партії «Союз 17 жовтня» (октябристи).

Хто очолив національне відродження кримських татар у другій половині XIX ст.?

ВИСНОВКИ

Попри урядові заборони, український рух продовжував свій розвиток. У 80-90-ті рр. XIX ст. він вступив у новий етап.

Культурницька робота в межах громад уже не задовольняла молоде покоління українських діячів. Одні представники громадівського руху намагалися привнести поширені на той час у Європі ідеї соціалізму (М. Драгоманов і «Молоді громади»), інші — виступили з націоналістичними гаслами («Братство тарасівців»). Загальним підсумком розвитку цього етапу українського руху у Наддніпрянщині став перехід до політичного етапу національно-визвольної боротьби.

Ісмаїл Гаспринський є знаковою особистістю для кримських татар і загалом тюркських народів, які проживали в Європі. Це один із лідерів, фактично засновників національного відродження тюрків у Російській імперії і, як його часто називають, батько кримськотатарського народу.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Чим діяльність громадівців наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст. відрізнялася від попереднього періоду?

2. Яку роль у тогочасному українському русі відіграла діяльність Південно-Західного відділу Р. І. Г. Т.?

3. Як був прийнятий і який мав вплив на український рух Емський указ?

4. Охарактеризуйте роль Старої громади і молодих громад в українському русі.

5. Якими були особливості й здобутки громадівського руху у 80-х рр. XIX ст.?

6. Як розгортався й чим відрізнявся від попередників студентський громадівський рух 90-х рр. XIX ст.?

7. Як утворилося «Братство тарасівців»? Чому з ним пов’язують початок політизації й виникнення націоналістичної течії в українському русі?

8. Яку роль в українському русі відіграла Загальноукраїнська безпартійна організація?

9. Які особливості національного відродження кримських татар?

10. Проведіть дискусію за проблемою: «Якими були здобутки українського руху в Наддніпрянщині наприкінці 60-х — у 90-х рр. XIX ст.?».

11. Робота в групах. Чому наприкінці XIX ст. центр українського руху перемістився з Наддніпрянщини в Галичину?