Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 15. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ Й СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

За цим параграфом ви зможете:

• визначати характерні риси економічної політики російського уряду у Наддніпрянщині у пореформений період;

• аналізувати модернізаційні процеси у промисловості і сільському господарстві;

• з’ясувати особливості зародження кооперативного руху;

• характеризувати розвиток міст і торгівлі у цей період;

• пояснювати, як відбувалася міграція українського населення до східних районів Російської імперії.

1. Що таке модернізація, урбанізація, міграція, еміграція та промислова революція? 2. Коли і як у Наддніпрянщині розпочалася промислова революція? 3. Які риси притаманні розвитку сільського господарства Наддніпрянщини у першій половині XIX ст.? 4. Як розвивалися міста і торгівля в першій половині XIX ст.?

1. Економічна політика російського уряду у Наддніпрянській Україні у пореформений період

Реформи 60-70-х рр. XIX ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель, уможливили, хоч і запізнілу, індустріалізацію. її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де всього за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток краю супроводжувався змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загальноімперського прибутку. Однак на власні потреби використовувала не більше половини від цієї суми. Засобом перекачування капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправляли з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. У такий спосіб капітали фінансували розвиток інших регіонів.

Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини виявлялося також у тому, що пріоритет надавався тим галузям української економіки, які мали задовольняти потреби Російської імперії (вугледобувна, металургійна, залізорудна). Внаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні Першої світової війни Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська економіка набула однобічного характеру розвитку.

Видобуток вугілля

Які нові галузі промисловості з’явилися у Наддніпрянській Україні після реформ 1860-1870-х рр.?

2. Особливості модернізації промисловості

Пореформений період став добою подальшого розгортання промислової революції. Селянська реформа 1861 р. усунула головну перешкоду до формування ринку вільнонайманої робочої сили. Працювати на новостворюваних промислових підприємствах селян змушувало й постійно зростаюче малоземелля. У цей період Наддніпрянщина, як і інші регіони Європи, переживала демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Унаслідок цього кількість її населення зросла майже на 72 % за 40 років. Упродовж 60-70-х рр. XIX ст. кількість робітників промислових підприємств збільшилася від 86 тис. до 330 тис.

Одним із рушіїв промислової революції стало масове залізничне будівництво, яке потребувало металу, машин та іншого обладнання. Експорт не зміг би задовольнити таких величезних потреб. Спочатку залізниці будували для вивозу зерна та інших сільськогосподарських продуктів до чорноморських портів, а також для воєнних потреб. Так, першу залізницю у Наддніпрянщині прокладено у 1865 р. від Одеси до Балти. Лише у 80-ті рр. XIX ст. залізниці почали з’єднувати великі промислові центри.

На початок 1900 р. в Україні було прокладено 8417 км залізниць.

Новими промисловими районами, які бурхливо зростали в той час, стали Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни. Активне освоєння Донбасу розпочалося на початку 70-х рр. XIX ст. Завдяки урядовим пільгам тут утворювалися численні акціонерні товариства з іноземним капіталом. Унаслідок бурхливого розвитку вугільної промисловості Донбас перетворився на головного постачальника вугілля в Російській імперії.

Майже через десятиліття від початку освоєння Донбасу розгорнувся широкомасштабний видобуток залізної руди в районі Кривого Рогу. Провідне місце в освоєнні цього регіону також посідав французький капітал.

Київський вокзал наприкінці XIX ст.

Металургійний завод у Юзівці

Джон Х’юз

На початку 70-х рр. XIX ст. на Півдні розпочалося будівництво перших металургійних комбінатів. Російський уряд для спорудження великого металургійного заводу на Донбасі безоплатно виділив англійському підприємцеві Джону Х’юзу землі з вугільними родовищами. Населений пункт, у якому жили працівники заводу, називали Юзівкою (сучасне місто Донецьк).

Дуже швидко Юзівка перетворилася на важливий промисловий центр краю.

Бурхливе промислове піднесення 60-80-х рр. XIX ст. спричинило виникнення у Наддніпрянській Україні великого фабрично-заводського виробництва. Нові підприємства базувалися на використанні передової техніки (парові двигуни, верстати, системи машин), більш досконалих організаційних форм управління. Основним паливом у промисловості стало кам’яне вугілля. Перехід до нових форм виробництва наприкінці 80-х рр. XIX ст. в цілому завершився в машинобудуванні. На той час уже щонайменше 80 % підприємств використовували парову енергію.

Видобуток вугілля в Донецькому кам’яновугільному басейні

Рік

Усього в імперії (без Польщі), млн пудів

У тому числі на Донбасі

млн пудів

%

1860

7,4

6,0

81,1

1880

122,3

86,3

70,5

1900

734,5

671,7

91,4

Проаналізуйте наведені дані і визначте, як змінювалася роль Донбасу в загальноімперському видобутку вугілля.

Особливості індустріалізації в Україні:

• формування ринку вільнонайманої праці;

• промисловий переворот;

• приплив іноземного капіталу;

• зростання міст;

• розвиток вугільної, металургійної, машинобудівної, видобувної, металообробної галузей;

• утворення промислових районів (Донецький, Криворізький, Нікопольський та ін.);

• будівництво залізниць, розвиток річкового та морського транспорту;

• значна концентрація виробництва і утворення монополій.

Прикметною рисою розвитку промисловості у Наддніпрянській Україні наприкінці XIX ст. став процес концентрації виробництва та поява перших монополій — товариств підприємців із виключним правом вироблення й збуту певної продукції. У цей час виникли «Союз рейкових фабрикантів» (1882 р.), «Союз мостобудівних заводів» (1884 р.), «Союз фабрикантів рейкових скріплень» (1884 р.). Перші монополії існували переважно у формі синдикатів.

Синдикат — об’єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію і учасники якого зберігають власність на засоби виробництва та виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну.

Які нові промислові райони утворилися у Наддніпрянщині в цю добу?

Коли розпочався процес монополізації промисловості у Наддніпрянській Україні?

3. Модернізаційні процеси у сільському господарстві

Селянська реформа 1861 р. звільнила селян від особистої залежності, але мало поліпшила їхнє економічне становище. Більшість отримала наділи, недостатні за розміром для нормального розвитку господарства. Водночас автори реформи не врахували природного зростання кількості населення, унаслідок чого наділи, якими володіли селяни, стали зменшуватися до катастрофічних розмірів. До того ж їх обклали занадто високими податками і виплатами за землю.

Поява нужденного села стала прямим наслідком реформи 1861 р. Багато селян не могли придбати ні додаткову землю, ні сільськогосподарську техніку. Не маючи змоги вести самостійне господарство, вони були змушені йти працювати на панській землі. Так збереглися залишки кріпацтва у вигляді відробіткової системи. Її існування спричиняло використання застарілих сільськогосподарських знарядь праці й низькі врожаї. Це зумовило відмову від неї, замінивши відробітки вільнонайманою працею. Використання її переважало на Правобережжі й Півдні.

Наддніпрянщина, попри бідування більшості її селянства, зберігала роль європейської житниці. Наприкінці XIX ст. цей край постачав хліб до центральних губерній Російської імперії та забезпечував 90 % експорту зерна.

Водночас зі зростанням виробництва товарного зерна збільшувалося виробництво цукру, ячменю й тютюну. Товарного характеру набувало тваринництво. Провідне місце посідали українські губернії у виробництві м’яса, тонкорунної вовни, шкур, кінського волосу та інших продуктів тваринництва.

Паровий плуг

Розвиток товарного виробництва наприкінці XIX ст. сприяв деяким змінам у спеціалізації районів сільськогосподарського виробництва. Південна Україна, крім Кримського півострова, стала регіоном поширення торговельного зернового господарства. Крим та Бессарабія спеціалізувались на розвитку виноградарства. Полтавська губернія вважалася одним із головних виробників тютюну в країні. Інші губернії Лівобережжя та Правобережжя стали регіоном переважання цукробурякового виробництва.

Укажіть регіональну спеціалізацію виробництва сільськогосподарської продукції у Наддніпрянській Україні.

4. Зародження кооперативного руху

Кооператив — добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Новим явищем у модернізації господарства тогочасної Наддніпрянщини стало зародження кооперативного руху.

Кооперацію представники ліберальної громадськості розглядали як форму організації економічного життя, що сприяє його капіталістичній модернізації, створює ефективні механізми пристосування широких верств населення до умов товарного господарства і забезпечує швидке оновлення соціально-економічних відносин.

У Наддніпрянщині у 60-х рр. XIX ст. було створено близько 20 споживчих кооперативів. Першим кооперативом у краї вважається засноване 1866 р. Споживче товариство у Харкові. Товариство розпочало активну діяльність, створивши власну пекарню, їдальню, підприємство з виготовлення мінеральної води, розгорнувши торгівлю одягом, кам’яним вугіллям, дровами і швейними машинками.

Споживчі кооперативи у 60-70 рр. з’явилися також в Одесі, Лебедині, Катеринославі (нині Дніпро), Полтаві, Херсоні, Миколаєві, Чернігові, Києві, Єлисаветграді (нині Кропивницький), Бердянську тощо. Чимало виникло товариств кредитної кооперації, що надавали позички селянам на розвиток господарства.

Однак усі тогочасні кооперативні об’єднання діяли на основі звичаєвого права, не були легалізовані законами, що спричиняло чимало складнощів. Саме тому перші такі товариства виявилися недовговічними. Перешкодами на шляху їх розвитку ставали низький рівень культури населення, яке негативно ставилося до підприємливих співвітчизників, відсутність навичок самореалізації і самоуправління.

Розпад перших кооперативів зумовив хвилю розчарування щодо ідеалів кооперації, що й обумовило «мертвий період» у розвитку кооперативного руху у Наддніпрянщині в останній чверті XIX ст.

Чому перша хвиля кооперативного руху в Наддніпрянщині зазнала поразки?

5. Урбанізація. Розвиток торгівлі

Друга половина XIX ст. стала періодом швидкого зростання міст. Поряд із великими промисловими підприємствами виникали фабрично-заводські поселення, які згодом перетворювалися на нові міста. Небаченому раніше рухові населення, зростанню кількості міського населення й виникненню нових міст сприяла поява залізниць. Унаслідок розвитку промисловості й торгівлі залізничні вузли також поступово ставали містами. Кількість міського населення Наддніпрянщини в 60-90-х рр. XIX ст. зросла більш ніж удвічі, а кількість міст, за переписом 1897 р., налічувала 130. Та, попри все, міське населення наприкінці XIX ст. становило лише 13 %.

Особливо швидко кількість міського населення збільшувалася на Півдні, де виникали нові фабрично-заводські підприємства. Типовим прикладом став розвиток Катеринослава, який із невеликого містечка з населенням 19 тис. осіб у середині XIX ст. перетворився за другу його половину на одне з найбільших українських міст, кількість населення якого зросла в шість разів.

Промислова революція швидко змінювала вигляд міст. Ті, у яких зосереджувалися фабрично-заводські підприємства, перетворилися на великі промислові центри. Найбільшими з них стали Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук, Луганськ, Юзівка, Маріуполь, Кривий Ріг.

Розгортання промислової революції, зміни в житті пореформеного українського села сприяли пожвавленню торгівлі. Велике значення для її розвитку мала поява залізниць, що зробило товарообіг значно дешевшим і швидшим. Унаслідок цього фактично зникло чумацтво. Більшість із тих, хто нагромадив капітали, займаючись чумацьким промислом, вкладали їх в організацію промислових підприємств або торговельних фірм.

Залізничні станції перетворилися на торговельні центри. Дрібні торговці-посередники відкривали тут свої контори, щоб закуповувати в селян товари, на які був попит у місті. Водночас вони продавали те, що було потрібно селянам. Таким чином село втягувалося в товарно-грошові відносини, ставало частиною ринкової економіки.

Торгова площа. Харків

Київ. Хрещатик наприкінці XIX ст.

Одеса наприкінці XIX ст.

Упродовж 60-90-х рр. XIX ст. змінювалися форми торгівлі. Зростання кількості міст і міського населення спричинило поступову заміну базарів стаціонарною торгівлею через крамниці й магазини. Мережа крамниць формувалася стихійно, відповідно до попиту населення. Головне місце в їхньому асортименті посідали фабрично-заводські товари.

Для задоволення щоденних потреб населення в містах і містечках збиралися базари, на яких продавали продукти харчування. Зростання мережі базарів у 60-90-х рр. XIX ст. було пов’язане з розвитком промисловості та зростанням міст.

У пореформений період Наддніпрянщина посіла провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Через азово-чорноморські порти й розташовані на російсько-австрійському кордоні митниці Волині й Поділля вивозилася значна кількість товарів, вироблених в Україні. Більшість товарів експорту становила сировина. Поряд із зерном вивозили продукти тваринництва — м’ясо, сало, шкури, вовну тощо. Через Одеський порт у 80-90-х рр. XIX ст. експортувалися мільйони пудів українського цукру й сотні тисяч відер спирту. У більшості тогочасних європейських країн споживався саме український цукор. Через порти й митниці Наддніпрянщини ввозилися бавовняні, шовкові й вовняні тканини, чай, кава, прянощі, рис, вина тощо.

Які зміни відбувалися у формах торгівлі в цей період?

6. Переселення селян на Схід

Гостра нестача землі у Наддніпрянській Україні змушувала селян шукати інших засобів для існування. Земля значно зросла в ціні, у деяких регіонах проти 1861 р. — у три-чотири рази. Більшість селян були неспроможні придбати землю або знайти собі роботу в сільському господарстві. Місто з його новим життям відлякувало багатьох селян. Вони зазвичай трималися громади, а якщо виїздили, то прагнули осісти на нових землях старими українськими селами та працювати на землі. Водночас в Україну переїздили російські селяни, які йшли працювати на фабрики та заводи. Отже, російська міграція була спрямована до міст Наддніпрянщини, українська—до сіл у східних регіонах країни.

Переселення українських селян на землі російського Далекого Сходу, Сибіру та Казахстану, як і еміграція селян із західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в 70-90-х рр. XIX ст., стали двома потоками першої хвилі масової української трудової еміграції.

Українській еміграції на Схід були притаманні такі особливості:

— переселенці з Наддніпрянщини залишалися на землях у межах Російської імперії та не були емігрантами у традиційному значенні цього слова;

— переселення мали переважно стихійний характер вільної колонізації незаселених земель;

— основну масу переселенців становили селяни;

— на відміну від селян, які переселялись із західноукраїнських земель на Американський континент, жителі з Наддніпрянщини, оселившись у східних регіонах Російської імперії, не мали змоги створювати свої національно-культурні осередки.

Ставлення уряду Російської імперії до українських переселенців було неоднозначним. З одного боку, його інтересам відповідало освоєння вільних земель на околицях Імперії, з другого — уряд не бажав перейматися облаштуванням переселенців.

Серед переселенців 84 % становили вихідці з Лівобережжя, де найбільше дошкуляли малоземелля й залишки кріпацтва. Загалом у 1885-1900 рр. із Наддніпрянщини на Схід переселилося 367 тис. селян.

З урядових документів щодо українських переселенців до східних районів імперії

«Малороси, які багато зробили для Росії, нині не тільки не здатні служити її національним інтересам, а й навіть сильно потребують у захисті від ворожого російському урядові польського на них впливу... Необхідно залучати до України селян-великоросів, які дійсно внесли б у цей край російський дух, значно підняли б у місцевого населення любов до Росії... Тому казенні та придбані урядом землі в українських губерніях варто віддавати переселенцям із внутрішніх, чисто російських губерній, місцеве ж, обідніле населення корисно було б переселяти до інших частин Росії, на землі, призначені для переселенців... Основна причина такої політики в тому, що малороси не здатні до проведення російської національної ідеї».

1. Яким було ставлення імперського уряду до українських переселенців? 2. Що свідчить про те, що уряд намагався використати проблему переселенців для збільшення в Україні кількості російського населення?

Українські переселенці

Українські переселенці дали назви новим землям, які вони заселяли. Вузьку смугу своїх поселень на південній околиці киргизо-казахських степів українці наприкінці XIX ст. назвали Сірим Клином, або Сірою Україною. На початку XX ст. українці становили понад 50 % загальної кількості переселенців, тобто близько 33 тис. осіб. Зелений Клин об’єднував землі, заселені українцями в південній частині Далекого Сходу — Приморському краї, Амурській області та південній частині Хабаровського краю. Серед усіх переселенців до Зеленого Клину українці, за підрахунками дослідників, на початку XX ст. становили 63 %, тобто близько 110 тис. осіб.

На початку XX ст. Сірий та Зелений Клини стали двома найбільшими суцільними просторами української колонізації в Азії. Переселенці з Наддніпрянщини започаткували появу на Сході української діаспори.

Діаспора — частина етнічної спільноти, яка постійно живе в чужій країні, зберігаючи зв’язок зі своїм народом, національні традиції тощо.

Куди був спрямований переселенський рух українських селян з Наддніпрянщини?

ВИСНОВКИ

Економічна політика Російської імперії щодо Наддніпрянської України в пореформений період не зазнала змін за своєю сутністю, а лише змінилася за формою, відповідно до нової історичної ситуації. Промислова революція на українських землях завершилась у 80-х рр. XIX ст. її наслідком стала поява фабрично-заводської промисловості та формування нових суспільних верств. Від кінця XIX ст. починається швидкий процес концентрації й монополізації виробництва. Модернізаційні процеси охопили також сільське господарство. Однак недоліки реформи 1861 р. призвели до того, що їх результатом стало формування не заможного, а нужденного села. Промислове піднесення дало поштовх до зростання міст, вплинуло на сферу торгівлі. Розгортання української трудової міграції на схід Російської імперії було спричинене намаганням селянства пристосуватися до тодішньої пореформеної дійсності.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Якими були характерні риси економічної політики російського уряду в Наддніпрянській Україні у пореформений період?

2. Охарактеризуйте перебіг модернізаційних процесів у розвитку Наддніпрянщини.

3. Які тенденції й особливості розвитку сільського господарства Наддніпрянщини у пореформений період?

4. Визначте особливості розвитку міст і торгівлі Наддніпрянщини у другій половині XIX століття.

5. Як відбувалося зародження кооперативного руху?

6. Складіть порівняльну таблицю «Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у XIX ст.»:

Галузь

Особливості розвитку В XIX ст.

1-а половина XIX ст.

2-а половина XIX ст.

Сільське господарство

Промисловість

Торгівля

7. Проведіть дискусію за проблемою: «Які чинники сприяли швидкому економічному розвиткові Наддніпрянщини у пореформену добу?»

8. Робота в групах. Чому процеси модернізації швидше просувалися у промисловості, а не у сільському господарстві?