Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

Розділ IV. Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• плани великих держав щодо українських земель;

• особливості реалізації реформ 1860-1870-х рр. в Наддніпрянській Україні та їх наслідки;

• особливості процесів модернізації сільського господарства і про мисловості;

• зародження і розвиток громадівського руху, його здобутки;

• національне відродження і національний рух кримськотатарського народу.

§ 13. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати місце українських земель у системі міжнародних відносин другої половини XIX ст.;

• описувати та характеризувати події Кримської війни та їх вплив на Україну.

1. Якими були місце і роль Наддніпрянської України в міжнародних відносинах першої половини XIX ст.? 2. Якими були наслідки російсько-турецьких війн, що відбувалися наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.? 3. Як Російська імперія використовувала людський та економічний потенціал Наддніпрянщини для здійснення своєї експансіоністської політики у першій половині XIX ст.?

1. Українське питання в контексті європейської міжнародної політики

Протягом першої половини XIX ст. Російська імперія вже приєднала до себе значні території на заході і півдні: Грузію і частину Закавказзя, Бессарабію, Фінляндію, центральну Польщу. Після перемоги над військами Наполеони Російська імперія стала «жандармом Європи» — силою, яка прагнула контролювати європейську політику. Владна верхівка імперії прагнула і далі розширювати свій вплив на захід. Для того, щоб досягнути цієї мети, російський імператор планував захопити європейські володіння Османської імперії, здобути контроль над протоками між Чорним та Середземним морями і таким чином здобути відкритий доступ до акваторії Середземного моря. Європейські політики вбачали в цих планах велику небезпеку. Вони готували різноманітні проекти, які б завадили їх виконанню.

То ж коли у 1853 р. Російська імперія розпочала чергову війну проти Османської імперії, що отримала назву Кримської, деякі впливові прусські політики стали відверто висловлюватися, що корисною Пруссії буде «тільки така політика, яка приведе до розчленування та ослаблення Росії». їх ідеї полягали у тому, аби відібрати у Російської імперії Фінляндію, землі Балтії, Польщу, Південну Україну та Бессарабію. Ці плани засвідчили розуміння європейськими політиками того, що українські землі не є суто російським краєм.

Політики інших європейських країн теж почали цікавитися долею українського народу. У 1869 р. французький політик, близький приятель імператора Наполеона III сенатор К. Делямар вніс до французького сенату петицію стосовно прав українців — «15-мільйонного європейського народу, забутого історією».

Наступного разу «українське питання» повернулося до німецької політики в часи, коли «залізний» канцлер Отто фон Бісмарк - творець об’єднаної Німеччини — став домагатися для своєї країни гідного місця в європейській політиці. Він ініціював в одному з німецьких журналів появу статті, де описувалися плани відторгнення від Російської імперії її західних володінь. У ній зверталася увага і на українські землі, де планувалося створити окрему державу — Київське королівство, правителем якої мав стати представник династії Габсбургів.

Австро-угорські високопосадовці підтримали цей план. «Українське питання» поступово перетворювалося з проблеми внутрішнього життя Австро-Угорщини, Німецької та Російської імперій у складову європейської геополітики.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. у Європі склалися два протиборчі військово-політичні блоки держав: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Англія, Франція, Росія). Країни Троїстого союзу позитивно ставилися до українського національного руху, оскільки вбачали в ньому інструмент ослаблення свого суперника.

М. Дмітрієв. Переправа російських солдатів через Дунай. 1883 р.

Отже, впродовж другої половини XIX ст. «українське питання» час від часу ставало складником європейської міжнародної політики. Це був один з чинників, який європейські політики прагнули використати у боротьбі з Російською імперією.

Що таке «українське питання» у міжнародних питаннях?

2. Кримська війна 1853-1856 рр.

Як вже згадувалося у попередньому пункті параграфа, в середині XIX ст. Російську імперію називали «жандармом Європи». Приводом до цього стало те, що під час революційних подій 1848-1849 рр., відомих як «Весна народів», російський імператор допоміг Габсбургам зберегти владу, ввівши свої війська на територію Австрійської імперії і таким чином придушивши революцію в Угорщині. Спираючись на це, російський імператор Микола І дедалі наполегливіше намагався вирішити на свою користь питання перерозподілу європейських володінь Османської імперії, яку він називав «хворою людиною Європи».

Відсутність зовнішньої підтримки не завадила Миколі І у 1853 р. розпочати війну з Османською імперією. Завдяки цій війні царизм планував зміцнити вплив Російської імперії на Близькому Сході та Балканах, встановивши російський протекторат над Дунайськими князівствами (Молдавією та Валахією), Болгарією та Сербією, а також взяти під свій контроль протоки, що з’єднують Чорне та Середземне моря.

У червні 1853 р. раптово, без оголошення війни, окупував залежні від Османської імперії Дунайські князівства Молдавію та Валахію.

Військові дії відбувались на Кавказі, на придунайських землях, у Криму та гирлі Дніпра. На початку війни дії російських військ були успішними. їм вдалося розбити османські сили на Закавказзі, здобути морську перемогу у битві у Синопській бухті і таким чином вийти до кордону з Болгарією. Але втрутилися Англія і Франція. Згодом до них приєдналися Австрійська імперія та Сардинське королівство.

Під тиском цих об’єднаних сил влітку 1854 р. російська армія покинула окуповані раніше території Молдавії і Валахії, і їх місце одразу зайняли австрійські війська.

Англія і Франція поставили собі за мету знищити російський Чорноморський флот. Для цього на початку вересня англо-французькі війська заблокувати чорноморські порти і висадилися у Криму, а також взяли в облогу базу російського флоту — Севастополь.

В обороні Севастополя брали участь сформовані у Наддніпрянській Україні Одеський, Полтавський, Кременчуцький, Житомирський, Подільський і Волинський полки. За значної чисельної переваги союзників і гострої нестачі боєприпасів вони протрималися 349 днів. Проте численні військові подвиги, загибель багатьох солдатів і офіцерів виявилися марними. Здійснена у лютому 1855 р. спроба російських військ прорвати облогу була невдалою. У серпні 1855 р. англо-французькі війська остаточно розбили оборону міста, тож його захисники, затопивши рештки кораблів Чорноморського флоту, були змушені залишити Севастополь.

Синопська битва

Битва під Балаклавою

Прикордонну смугу від Одеси до гирла Дунаю обороняли три полки Дунайського козацького війська. Обороною самої Одеси також керував наказний отаман дунайських козаків. Особливо відзначилися нащадки козаків-задунайців під час оборони міста у квітні 1854 р. Спільно із залогою міста вони вели двобій з англо-французькою ескадрою та взяли участь у захопленні англійського пароплава «Тигр». Гармата з англійського фрегата донині прикрашає Приморський бульвар Одеси.

Поразка Російської імперії у Кримській війні була зумовлена перш за все її технічною та технологічною відсталістю. Озброєння російської армії значно поступалося за своїми технічними характеристиками військам союзників. Англія та Франція мали на озброєнні кораблі з паровим двигуном, тоді як російський флот складався з вітрильників. Відсутність парового флоту та залізниць унеможливлювало забезпечення армії всім необхідним.

Після закінчення бойових дій у 1856 р. було укладено Паризький договір, згідно з яким Російській імперії заборонялося мати на Чорному морі флот, прибережні укріплення та арсенали. З іншого боку, ця поразка стала причиною усвідомлення російськими урядовцями глибоких внутрішніх проблем імперії та в подальшому стала поштовхом до великих реформ 1860-х років.

Яка подія була ключовою у Кримській війні?

3. Вплив війни на становище у Наддніпрянській Україні

У Кримській війні Наддніпрянська Україна постійно була близьким запіллям воєнних дій. Це не могло не вплинути на мешканців краю, з яких набирала рекрутів російська армія. Всього із Наддніпрянщини до її лав було забрано 750 тис. осіб. Негативного впливу зазнало і господарство. Через українські землі пролягали основні шляхи переміщення частин російської армії до театру воєнних дій. Усе необхідне для потреб армії на шляху її просування реквізовувалось у місцевого населення.

Солдати — захисники Севастополя. Малюнок В. Тімма. 1855 р.

Копання окопів

На Півдні, який був прифронтовою зоною, оголосили воєнний стан. На фронт просувалися військові частини, вози зі зброєю та боєприпасами, а звідти поверталися підводи, завантажені пораненими й покаліченими солдатами. Величезний тягар війни руйнував економіку Півдня.

Почалися стихійні бунти. Квітучий раніше Крим став великою пусткою, що нагадувала цвинтар.

Російські військові, підозрюючи місцевих татар-мусульман у симпатіях до турків, знущалися над ними, виганяли з їхніх осель, примушували залишати Крим або вбивали. Політика імперії на півострові була спрямована на те, щоб під приводом воєнних дій очистити Крим від некорисного для неї елементу, яким були кримські татари.

Водночас у губерніях Наддніпрянщини, розташованих поряд з австрійським кордоном, за наказом імперського уряду розпочали підготовку до можливого несподіваного нападу. Селян Волинської та Подільської губерній було змобілізовано до цілодобового чергування, на випадок евакуації, разом із підводами.

Відчували тягар війни і робітники промислових підприємств. Луганський чавуноливарний завод постачав російській армії артилерійські снаряди. Шосткинський пороховий завод за роки війни збільшив обсяг своєї продукції у шість разів. Для праці у польових лазаретах Півдня скеровували лікарів з інших губерній Наддніпрянщини. Попри офіційну пропаганду, що війна є всенародною справою всього населення, серед різних станів українського суспільства дедалі більше поширювалося негативне ставлення до безглуздості цього конфлікту.

Які українські землі зачепила Кримська війна?

4. Селянський рух під час Кримської війни

Наприкінці війни у Наддніпрянській Україні відбувалися численні виступи селян.

Приводом до селянських заворушень стало оголошення імперського маніфесту від 29 січня 1855 р. про формування «рухомого суходільного ополчення», а також отримане київським генерал-губернатором від військового міністра розпорядження організувати чотири кінні козачі полки. Для українських селян слова «ополченець» і «козак» були тотожними поняттю «вільна людина». Серед них поширювалися чутки, що тих, хто запишеться в козаки, звільнять від кріпосної залежності.

Особливого поширення рух набув у Київській губернії, звідки й виникла його назва — «Київська козаччина». Спричинило це те, що на Київщині зосереджувалася найбільша у Наддніпрянській Україні кількість кріпаків — понад 1 млн осіб. Рух охопив повіти, в яких проживало близько 180 тис. селян-кріпаків. Для придушення «Київської козаччини» російському урядові довелося використовувати значну кількість регулярних військ.

Т. Шевченко. Покарання шпіцрутенами. 1856 р.

Останнім етапом пов’язаного з війною селянського руху став похід селян «у Таврію за волею». Спричинили його чутки про те, що для заселення Криму, спустошеного внаслідок виселень татар, російський уряд закликає переселятися туди всіх охочих, яким буде обіцяно волю і землю.

Навесні і влітку 1856 р. розпочалося масове стихійне переселення селян, які з усім своїм скарбом рушали до Перекопа. На боротьбу з переселенцями уряд спрямував кілька дивізій та полків регулярної армії, створив заслони і перекрив шляхи через Перекоп. Лише за допомогою кривавих екзекуцій з великою кількістю вбитих і поранених військові команди наприкінці 1856 р. придушили селянський рух.

Кримська війна значно вплинула на соціально-економічне становище у Наддніпрянській Україні. Вже вкотре український народ відчув на собі всі «принади» перебування під імперською владою «православних братів».

Які селянські рухи спалахнули в роки Кримської війни?

ВИСНОВКИ

В умовах відсутності власної державності українські землі вкотре ставали об’єктом міжнародних відносин.

Війни, що їх вели імперії для реалізації своїх амбіцій, важким тягарем лягали на плечі населення. Особливо це відчували на собі українці, які мешкали близько від лінії фронту.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Розкрийте місце і роль українського питання у європейській міжнародній політиці другої половини XIX ст.

2. Що спричинило чергову війну Російської імперії проти Туреччини?

3. Як розгорталися основні події Кримської війни?

4. Охарактеризуйте вплив війни на становище у Наддніпрянській Україні.

5. Якими були особливості селянського руху «Київська козаччина»?

6. Порівняйте місце і роль Наддніпрянської України в системі міжнародних відносин першої та другої половини XIX ст. Визначте спільні та відмінні риси.

7. Робота у групах. Чи могла Україна у роки Кримської війни вибороти державну незалежність?

8. Використавши додаткову літературу, складіть розповідь на тему «Оборона Севастополя».