Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

Розділ III. Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• особливості розвитку культури України цього періоду;

• розвиток освіти, науки, літератури, театрального, музичного та образотворчого мистецтва, архітектури;

• видатних представників української культури;

• повсякденне життя українців цієї доби.

§ 10. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ. РОЗВИТОК ОСВІТИ, НАУКИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості розвитку культури України цього періоду;

• порівнювати розвиток освіти на українських землях під владою Австрійської та Російської імперій;

• характеризувати основні досягнення української науки цього періоду;

• пояснювати, якими були здобутки тогочасної української літератури.

1. Якими були особливості розвитку культури України в другій половині XVIII ст.? 2. Як розвивалася освіта на українських землях у другій половині XVIII ст.? 3. Якими були основні досягнення науки України цього періоду? 4. Назвіть видатних діячів української літератури другої половини XVIII ст. та їхні твори.

1. Особливості розвитку культури України

Основним змістом процесів, що відбувалися в цей період, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Значний вплив на розвиток культури мало перебування України під владою Австрійської та Російської імперій. Негативний вплив на її розвиток мали відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що роз’єднували єдину етнічну українську територію.

У Наддніпрянщині національно-культурна політика Російської імперії стосовно українців поєднувала заходи їхньої русифікації та культурної асиміляції, які здійснювалися жорсткими адміністративними засобами. Наддніпрянська Україна під російською владою перетворювалася на одну з пересічних провінцій імперії. Унаслідок цього чимало талановитих українців через неможливість реалізувати себе на Батьківщині вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Тому багато досягнень тогочасних українських культурних діячів зараховували до російської культури.

У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих австрійським Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Східній Галичині, мадяризацією на Закарпатті та румунізацією у Північній Буковині. Денаціоналізації та асиміляції галицьких і закарпатських українців чинила опір греко-католицька церква. Оскільки у складі Австрійської імперії за західноукраїнськими землями зберігалося другорядне становище щодо інших провінцій, то русинські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю. Однак загальна ситуація в регіоні внаслідок здійснення реформ Марії-Терезії та Йосифа II була дещо сприятливішою для розвитку культури, ніж та, що існувала у Наддніпрянщині.

Які фактори негативно впливали на розвиток української культури?

2. Освіта

Наприкінці XVIII ст. у Наддніпрянщині становище у сфері початкової освіти було складним. Унаслідок зубожіння селян закривалися школи, ауряд ними не опікувався. За імперською реформою системи освіти 1803 р. у Наддніпрянщині створювали навчальні заклади трьох типів. Початкові парафіяльні училища, де навчали лише закону Божого, арифметики й грамоти, були призначені для дітей представників «нижчих станів». Початкові повітові училища призначалися для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях навчалися діти дворян, чиновників та багатих купців.

Середню освіту давали гімназії, навчання в яких було платним. Лише їх закінчення давало право вступу до університету або на державну службу.

Вихідців із кріпосних селян за спеціальним розпорядженням до гімназій та вищих навчальних закладів не приймали. Упродовж першої половини XIX ст. у Наддніпрянщині діяло 19 гімназій, де навчалося 4 тис. учнів.

Що впливало на зазначений на карті розподіл грамотності населення?

Рішельєвський ліцей

Київський університет Св. Володимира

На початку XIX ст. з’явилися перші професійні школи — ремісничі училища, фельдшерські школи, училища садівництва, виноробства, бджільництва тощо.

Єдиним вищим позастановим навчальним закладом до 1817 р. залишалася Києво-Могилянська академія. Спеціальним рішенням уряду від 1817 р. її ліквідували й створили замість неї духовну академію, що давала виключно вищу богословську освіту.

Для представників яких станів були призначені за реформою 1803 р. початкові повітові училища?

Перший вищий навчальний заклад нового типу — університет — було відкрито 1805 р. у Харкові. Він мав словесний (історико-філологічний), юридичний, математичний і медичний факультети. У 1834 р. відкрили Київський університет Св. Володимира, який мав філософський та юридичний факультети. Навчання в університетах тривало чотири роки.

Проміжну ланку між середніми та вищими навчальними закладами становили ліцеї, які в своєму дев’ятирічному курсі поєднували гімназійну та університетську програми: Волинський ліцей у Кременці (1805 р.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.).

Українську мову в усіх навчальних закладах Наддніпрянщини використовувати в процесі навчання було заборонено.

У якому місті Наддніпрянщини було засновано перший університет?

На західноукраїнських землях зміни в системі освіти відбулися за реформ Марії-Терезії та Йосифа II. У 1774 р. було прийнято закон про обов’язкову початкову освіту для дітей 5-12 років. Причому вони мали право навчатися своєю рідною «материнською» мовою. Згодом запровадили нову систему освіти, за якою навчальні заклади поділялися на елементарні (початкові), що були однорічними в селах і трирічними в містах і містечках, чотирикласні головні та нормальні у великих містах і дворічні гімназії.

Закінчення гімназій, у яких здобували середню освіту, давало змогу вступу до академій та університетів. У всіх навчальних закладах, крім початкових, навчання здійснювалося німецькою мовою.

У Східній Галичині русинам доводилося чинити опір спробам поляків зробити початкові школи польськими. Проте поляки домоглися від австрійської влади прийняття рішення в 1805 р. про передачу всіх початкових шкіл краю під контроль римо-католицької церкви. Унаслідок цього посилилася полонізація початкової освіти. Переважна більшість дітей селян-русинів через скрутне матеріальне становище батьків взагалі не відвідували школи. У 1841 р. в початкових школах Галичини навчалося лише 14 % дітей шкільного віку.

На Буковині відбувалася румунізація системи освіти. Викладання велося румунською й німецькою мовами, українська до шкіл не допускалася.

У Закарпатті завдяки зусиллям греко-католицької церкви існувала найкраща система народної початкової освіти. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. тут діяло близько 300 шкіл, що утримувалися церковними громадами, й викладання у них велося русинською народною мовою. В усіх інших навчальних закладах краю викладання здійснювалося угорською мовою, що перешкоджало навчатися в них дітям русинів. Угорський уряд наполегливо здійснював мадяризацію Закарпаття. За законом 1844 р. в усіх видах шкіл краю запроваджувалася угорська мова.

Повну середню освіту давали гімназії. У 40-50-х рр. XIX ст. у Східній Галичині діяло вісім гімназій, у Північній Буковині — одна, на Закарпатті — дев’ять. Закладами вищої освіти на західноукраїнських землях були Львівський університет (заснований 1661 р., відновлений 1784 р.), Реальна (торговельна) академія (1817 р.) і Технічна академія (1844 р.). Викладання здійснювалося латиною й німецькою мовою. Однак при Львівському університеті для студентів-русинів у 1787-1809 рр. діяв «Руський інститут», де науки викладали церковнослов’янською мовою.

Революція 1848-1849 рр. спричинила деякі зміни в ситуації з освітою на західноукраїнських землях. У цей період тут відкриваються недільні школи для дорослих, де навчання здійснювалося українською мовою. У Галичині їх було 60, у Закарпатті — 9.

Назвіть заклади вищої освіти на західноукраїнських землях.

3. Наука

Перша половина XIX ст. стала періодом вагомих здобутків українських учених у природничих науках. Розвитку астрономії сприяло заснування астрономічного кабінету у Харкові (1808 р.), обсерваторії у Києві (1845 р.). Цікаві спостереження небесних явищ здійснив професор Харківського університету Тимофій Осиповський (1765-1832). Він також був визначним математиком і створив тритомний «Курс математики», який впродовж кількох десятиліть був основним підручником із цієї дисципліни. Математик Михайло Остроградський (1801-1861) за видатні досягнення був обраний членом Римської, Туринської, Паризької і Петербурзької академій наук.

Чим уславились зображені діячі науки?

Тимофій Осиповський

Михайло Остроградський

Михайло Максимович

Володимир Караваєв

Ученим-енциклопедистом був перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804-1873). Він автор підручників для студентів «Основи біології» та «Основи зоології», праць «Роздуми про природу» і «Систематика рослин». М. Максимович переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», уклав три збірки українських народних пісень, проводив дослідження з історії Києва, Полтави, Переяслава.

Видатну роль у розвитку хімічної науки відіграли праці професорів Харківського університету О. Ходнєєва та М. Бекетова. З ініціативи В. Каразіна в 1812-1830 рр. у Харкові, Києві, Миколаєві та Полтаві було створено метеорологічні станції, що започаткувало регулярні спостереження за погодними умовами. Значну роль у розвитку ботаніки, садівництва та агрономії відігравала науково-дослідна робота в ботанічних садах, які в цей період було створено в Києві, Одесі, Кременчуці, Харкові та Ялті. На західноукраїнських землях великий ботанічний сад існував при Львівському університеті.

Успішно розвивалася медична наука. Засновником української хірургічної офтальмології став професор Київського університету Володимир Караваєв (1811-1892). Професор Харківського університету М. Єллінський написав двотомний підручник з основ хірургії.

Із розвитком науки пов’язана поява наукових центрів, які сприяли дослідницькій діяльності вчених і популяризації їхніх ідей. Першим науковим центром у Наддніпрянщині стало засноване В. Каразіним на Харківщині Філотехнічне товариство (1811-1818 рр.). У 1812-1829 рр. при Харківському університеті діяло Товариство наук. Основним напрямом діяльності Тимчасового комітету для розшуку старожитностей (1835-1845 рр.), створеного в Києві, стали археологічні дослідження.

Найбільшим культурно-освітнім і науковим центром на західноукраїнських землях був «Оссолінеум» (Народний заклад ім. Оссолінських), заснований польським істориком і громадським діячем Юзефом Оссолінським у 1817 р. У ньому зберігалися архіви польської шляхти, колекції зброї, картин, скульптур, археологічних пам’яток тощо. До складу «Оссолінеуму» входили також велика бібліотека, друкарня й музей.

Бібліотека «Оссолінеуму»

Назвіть видатних науковців першої половини XIX ст.

4. Література

У тогочасній українській літературі та мистецтві основними художніми напрямами були класицизм і романтизм. Розвиток класицизму пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. Естетики романтизму дотримувалися харківські романтики (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров та інші), члени «Руської трійці» (Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич), у Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму вважається творчість київських романтиків — Т. Шевченка, П. Куліша У класичному та романтичному стилях писав свої твори Є. Гребінка.

Класицизм — один з основних напрямів європейської літератури й мистецтва XVII — початку XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.

Романтизм — напрям у європейській літературі та мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії та Франції. Він привертає увагу до внутрішнього світу людини; його головним образом є недосяжна мрія, ідеал.

Бурлеск — комічна поезія.

Травесті — гумористична поезія, близька до пародії.

Іван Котляревський (1769-1838)

Іван Котляревський — майстер бурлескно-травестійного жанру й засновник нової української літератури, написаної народною мовою. Переробивши поему римського поета Вергілія «Енеїда», І. Котляревський не лише написав однойменну поему народною мовою, а й переніс її зміст на український ґрунт. Завдяки цьому Еней та його товариші перетворилися на запорозьких козаків. Національний український колорит автор поєднав із багатим етнографічним матеріалом, описав народний одяг, їжу, ігри, танці, співи, обряди, звичаї, вірування, хатнє начиння тощо. Перше часткове видання «Енеїди» з’явилося 1798 р., повне — 1842 р. Його поява стала початком нової доби в українській літературі, за якої відбувалося остаточне витіснення старої книжної мови народною.

П. Гулак-Артемовський

Г. Квітка-Основ’яненко

П. Куліш

Є. Гребінка

У творчості Петра Гулака-Артемовського (1790-1865) іумор і сатира мали форму гострої критики соціальної несправедливості. Найбільше прославився він як байкар. Найвідомішим його твором була байка «Пан та собака», де автор зобразив жахливе життя українських кріпаків.

«Творцем нової української прози» називають Григорія Квітку-Основ’яненка (1778-1843). Його перу належать повісті «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», п’єси «Сватання на Гончарівці», «Щира любов», «Шельменко — волосний писар» та інші твори. У деяких із них автор глузував, але без злоби, над вадами людської натури, в інших — заглиблювався в гіркі реалії життя українського села.

Письменник Євген Гребінка (1812-1848) уславився своїми байками («Малороссийские приказки»), які завдяки лаконічності вислову, добрій мові й національному колориту вважають одними з найкращих в українській літературі.

Значне місце в українській літературі посідає творчість Пантелеймона Куліша (1819-1897). Його перу належить перший український історичний роман «Чорна рада», історичні поеми «Україна», «Настуня», «Кумейки».

Вершиною розвитку української літератури була творчість Тараса Шевченка (1814-1861), який став не лише її класиком, а й національною гордістю українського народу. Поезії він розпочав писати у другій половині 30-х рр. XIX ст. У Петербурзі було видано його збірку поезій «Кобзар» (1840 р.) і найбільшу історичну поему «Гайдамаки» (1841 р.). У 1843-1845 рр. Т. Шевченко створив збірку поезій «Три літа», де рішуче виступив проти соціального й національного гноблення українців, затаврував усіх кривдників народу — панів, царів, тиранів, «розпинателів народних».

На західноукраїнських землях нову українську літературу започаткували члени «Руської трійці». Найталановитішим серед них визнавали М. Шашкевича. Зміст його творів («Туга», «Розпука», «Веснівка», «Підлісся») мав переважно меланхолійне забарвлення, яке часто поєднувалося з національними закликами.

Тарас Шевченко

Микола Устиянович

Одним із найталановитіших західноукраїнських поетів вважали Миколу Устияновича (1811-1885). У його доробку чимало віршів, балад і пісень. Романтичні картини карпатського життя розгортаються перед читачем у новелах «Помста верховинця», «Страсний четвер».

ВИСНОВКИ

У цей період розвиток української культури відбувався під впливом західноукраїнських культурних явищ та політики, яку здійснювали на українських землях Австрійська та Російська імперії. В освіті імперськими урядами було здійснено реформи, які ставили за мету змінити її відповідно до потреб часу. Становище в освітній сфері на західноукраїнських землях унаслідок шкільних реформ Габсбургів було дещо кращим, ніж у Наддніпрянщині. Наукові досягнення цього періоду були виявами високого рівня можливостей українських учених. Упродовж першої половини XIX ст. виникла нова українська література, яка зробила вагомий внесок у формування національної культури, стала важливим чинником українського націєтворення.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Охарактеризуйте особливості розвитку культури України цього періоду.

2. Порівняйте розвиток освіти у Наддніпрянщині і на західноукраїнських землях.

3. Охарактеризуйте здобутки української науки цього періоду.

4. Як відбувалося становлення нової української літератури?

5. Робота в групах. Розпочніть складання таблиці «Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.».