Підручник з Історії України. 9 клас. Сорочинська - Нова програма

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра...

Тарас Шевченко

ПЕРЕДМОВА

Підручник, що перед вами, допоможе дізнатися про нову добу української історії, котра тривала від кінця XVIII до початку XX ст. За цей час трапилося багато важливих і цікавих подій, але головною з них став початок українського національного відродження. Саме тоді українці, розділені між Австрійською та Російською імперіями, усвідомили свою єдність, належність до одного народу зі спільними мовою, історією, культурою, традиціями. Український народ, прокинувшись після тривалого «сну», почав шукати свого місця у світі.

У цих пошуках українці не були одинокими. Те саме відбувалося й у наших сусідів: чехів, словаків, поляків, угорців, білорусів, росіян та ін. Не втратили своєї актуальності й дотепер ті питання, які цим народам, а серед них і українцям, довелося вирішувати на шляху до свого національного відродження. Це створення і захист власної літературної мови, пошуки історичних коренів, написання історії власного народу, дослідження і збереження народної культури, пізніше — відстоювання цих здобутків першими національними політичними партіями, депутатами у парламентах, а іноді й зі зброєю у руках.

Отже, цей підручник розповість вам не лише про історію українських земель та події, які тут відбувалися, а й про те, як українці стали українцями, як почалася їхня боротьба за свою незалежність. Адже недарма видатний український історик Іван Лисяк-Рудницький назвав цей час «українським XIX століттям».

ЛЮБІ ДРУЗІ!

Перед тим, як розпочати вивчати новий період історії України, потрібно за змістом підручника ознайомитися з його структурою. Матеріал поділено на вісім розділів, що містять кілька параграфів, які, своєю чергою, складаються з кількох пунктів. Дати основних подій, визначення понять і термінів, персоналі! історичних діячів, на які необхідно звернути увагу і запам’ятати, виділені в тексті чорним шрифтом.

Важливе значення для засвоєння матеріалу мають історичні документи, ілюстрації, карти та схеми. Працюючи з параграфом, необхідно обов’язково прочитати поданий до нього документ і відповісти на запропоновані запитання до нього. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на підписи, що пояснюють зміст зображеного. Робота з історичною картою сприятиме формуванню уявлень про те, де відбувалися події і які зміни вони спричинили. Наведені в параграфах схеми розкривають зв’язки між складниками історичних явищ, пояснюють їх особливості тощо.

Після кожного параграфа наводяться запитання й завдання для самоконтролю рівня засвоєння матеріалу, його аналізу, формування умінь та навичок. Звертайте увагу на умовні позначення поряд із ними — вони підкажуть вам, що і як необхідно виконувати. Завершивши вивчення теми, ви зможете підсумувати її матеріал за допомогою наведених узагальнювальних завдань та здійснити самоперевірку набутих знань за тестовими завданнями.

Розділ I. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVII — в першій половині XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• становище українських земель під владою двох імперій;

• особливості соціально-економічного розвитку різних регіонів України у складі Російської імперії;

• загальноросійські й польські суспільно-політичні рухи Наддніпрянщини у першій половині XIX ст.;

• початок українського національного відродження.

ПОВТОРИМО ВИВЧЕНЕ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У 8 КЛАСІ

За поданим нижче матеріалом ви зможете:

— повторити ключові моменти історії України, які вивчалися у 8 класі;

— підготуватися до сприйняття подій «українського XIX століття»;

— усвідомити передумови українського національного відродження.

1. Які елементи фільваркового господарства відображені на гравюрі XIX ст.?

2. Що вказує на залежність селян від пана?

3. Якими були наслідки поширення фільваркової форми господарювання для розвитку українських земель?

1. Розгляньте репродукцію картини польського художника Яна Матейка «Люблінська унія». Складіть розповідь про цю подію.

2. Якими були її наслідки для українських земель?

1. Яку подію ілюструє репродукція цієї картини?

2. Яке історичне значення цієї події?

1. На картині зображено проповідь П. Скарги. До чого закликав проповідник? Яким був результат його проповідницької діяльності?

1. На фото зображено реконструкцію Запорозької Січі на о. Хортиця. Які елементи Січі відтворено в музеї?

2. Укажіть хронологічні рамки існування Запорозької Січі.

1. Яку подію Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. зображено на картині?

2. Про що вона свідчила?

1. Січове товариство якого періоду зображено на картині І. Рєпіна? Ілюстрацією якої події вона може стати?

2. Яке місце посідала Січ у відносинах між Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Московією та Османською імперією?

1. Яку назву має зображена картина?

2. Яке її символічне значення?

3. Чому подібні картини набули популярності серед українців у другій половині XVIII ст.?

§ 1. ВСТУП ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII—XIX ст.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати хронологічні межі періоду історії України, який ви вивчатимете цього року;

• скласти загальне уявлення про зміст нової доби в історії України;

• пояснювати, що таке українське національне відродження;

• характеризувати адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської та Австрійської імперій;

• зазначати, яким було національне та соціальне становище населення Наддніпрянщини та західноукраїнських земель;

• визначати особливості політики російського й австрійського урядів щодо населення українських земель.

1. Який період історії України ви вивчали минулого року? Назвіть його хронологічні межі. 2. До складу яких держав увійшли українські землі наприкінці XVIII ст.?

1. Сутність «українського XIX століття»

У 9-му класі ви продовжите вивчення систематичного курсу історії України, ознайомитеся з подіями, процесами, явищами, які відбувалися на українських землях наприкінці XVIII — на початку XX ст. Це період нової історії України, який європейські історики називають історією модерної доби, або «довгим XIX століттям».

Цей період нашої історії охопив чимало подій, але визначальним його явищем стало національне відродження українців, які перебували на той час під владою двох імперій — Російської та Австрійської (Австро-Угорської). Саме національне відродження стало змістом «українського XIX ст.».

Національне відродження — процес усвідомлення власної окремішності народів, що не мають власних національних держав.

Нація — спільнота людей, що має почуття єдності, засноване на усвідомленні спільності мови, культури, історії, звичаїв, а також прагнення спільного майбутнього в окремій державі.

На думку чеського вченого Мирослава Гроха, національне відродження народів Східної Європи долало кілька поступальних стадій: фольклорно-етнографічну (вивчення дослідниками-ентузіастами історії, звичаїв та мови народу), культурницьку (боротьба за відродження мови, розширення її вжитку в літературі та освіті, поширення національної свідомості серед населення) та політичну (виникнення політичних організацій, які розгортають боротьбу за незалежність нації). Проте ці стадії часто перехрещувалися — в межах другої інколи зароджувалися елементи третьої, або існували прояви першої стадії.

Листівка кінця XIX століття

Процеси українського національного відродження в модерну добу загалом відповідають цій схемі. Шлях, що його подолали українці впродовж цього часу, перебуваючи під владою Російської та Австрійської імперій, був важким і складним. Однак наш народ пройшов його гідно: зберіг і розвинув свої мову, культуру та історію, довів своє право на місце в спільноті.

Які стадії національного відродження виокремлює чеський вчений Мирослав Грох?

2. Процеси модернізації на українських землях

У другій половині XVIII ст., як вам уже відомо з минулорічного курсу історії України, у Центрально-Східній Європі відбулися значні територіальні зміни. їх наслідком стало те, що українські землі були поділені між Російською та Австрійською Імперіями. Особливості розвитку цих держав у XIX ст. мали значний вплив на ті події та явища, що відбувалися на території сучасної України.

У XIX ст. у Європі швидкими темпами розвивалася наука та технології. З’являлися нові галузі науки, у яких робилися численні відкриття. Вони ставали основою для удосконалення, покращення — модернізації — усіх сфер людського життя: від виготовлення сталі до особистої гігієни. Також внаслідок цих змін сформувалося нове індустріальне суспільство. Відтепер сила та авторитет країн визначалися потужністю і розвиненістю їхньої промисловості, розмірами підконтрольних земель та могутністю армій. Започаткувала цей процес промислова революція (промисловий переворот), яка почалася в Англії в останній третині XVIII ст.

Однією з ознак становлення індустріального суспільства в країнах Європи стало розгортання процесу урбанізації — зосередження населення та економічного життя у великих містах. З іншого боку, розвивалось і сільське господарство, бо в ньому почали використовуватись нові потужні машини та механізми, вирощувались нові, покращені, породи домашніх тварин та сорти сільськогосподарських культур.

Індустріальне суспільство — стадія історичного розвитку людства, якій властиве домінування промислового виробництва над аграрним, кількісне переважання міського населення над сільським, високий рівень промислового виробництва характеризується його механізацією та автоматизацією, використанням досягнень науково-технічного прогресу.

Внаслідок цього впродовж XIX ст. кількість населення, зайнятого в сільському господарстві, зменшувалася. Це стало поштовхом до того, що люди з сіл почали шукати роботу в містах і залишалися там жити. Також багато хто у пошуках кращої долі вирушав до інших країн або навіть континентів — до Америки, Австралії та Африки. ЦІ процеси зміни постійного місця проживання називаються міграційними.

Міграція — переміщення людей, пов’язане зі зміною постійного місця проживання.

Еміграція — вимушене або добровільне переселення людей до інших країн з економічних, політичних або релігійних причин.

Імміграція — в’їзд іноземців до країни на тривале або постійне проживання.

Завод в XIX ст.

Збори на ярмарок

Ринкові відносини — це відносини, що виникають між товаровиробниками й покупцями у процесі купівлі-продажу, органічний зв’язок між виробництвом і споживанням.

На межі 30-40-х рр. XIX ст. промислова революція досягла Російської та Австрійської імперій, до складу яких входили українські землі, її наслідком став перехід від аграрно-ремісничого суспільства до індустріального.

У модерну добу традиційна структура станового суспільства зазнала помітних змін. Важливу роль у розвитку суспільства стали відігравати «ділові люди» (підприємці), чиновники та інтелігенція. Важливим чинником, що впливав на суспільний розвиток, стали промислові робітники, умови життя більшості з яких спочатку були дуже важкими.

Усі зазначені явища й процеси, що охопили європейські країни в XIX ст., знайшли відображення у розвитку тогочасної України.

Що таке промислова революція (переворот)?

3. Адміністративно-територіальний устрій українських земель

Наприкінці XVIII ст. українські землі розділили між собою Російська й Австрійська імперії.

Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям та Півднем, що становило близько 85 % земель, заселених українцями. Підвладні Росії території називали Наддніпрянською Україною, або Наддніпрянщиною. На українські землі поширився загально імперський адміністративно-територіальний устрій.

Наддніпрянський краєвид

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях від другої половини XIV ст. до 1923 р.

Губернія — основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії.

Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії, до складу якої входили одна або кілька губерній.

Очільником генерал-губернаторств та губерній були, відповідно, генерал-губернатор та губернатор. На посаду їх призначав імператор Російської імперії.

У Російській імперії традиційні назви українських земель було замінено на нові. Правобережжя почали називати «Південно-Західним краєм», землі колишньої Запорозької Січі — «Новоросією», Крим та Причорномор’я — Таврією, а Лівобережжя і Слобожанщину — «Малоросією».

Який адміністративно-територіальний устрій існував у Наддніпрянщині на початку XIX ст.?

У складі Російської імперії наддніпрянські українці опинилися в політичній системі, життя якої суттєво відрізнялося від звичних їм умов. Російська імперія була великим територіальним об’єднанням, що складалося з імперського центру (Санкт-Петербург, Москва) та підвладних територій, заселених різними народами. Вона мала централізовану систему управління на чолі з імператором. Виконання законів і розпоряджень уряду покладалося на численне чиновництво, яке для населення імперії було безпосереднім уособленням влади.

У Наддніпрянщині постійно розміщалися значні військові формування російської армії, утримання яких стало важким тягарем для місцевого населення. Водночас для представників сімей української еліти військова служба була можливістю зробити непогану кар’єру.

У ставленні до Наддніпрянської України уряд імперії постійно підкреслював, що її землі є давньою й невід’ємною частиною Російської імперії - спадкоємиці Київської Русі, і що справжніми загарбниками є не вони, а поляки, які «розділили» «братні народи» і «спольщили» «молодшого брата». Уособленням цього стала викарбувала на честь приєднання Правобережжя й білоруських земель за другим поділом Речі Посполитої медаль із висловом Катерини II: «Я повернула те, що було відірване». Українців вважали «малоросами», які належали до єдиного «великоросійського народу».

На території Російської імперії проживала велика кількість великих і малих народів. Політика імперського уряду щодо них значно коливалася протягом XIX ст.: від поміркованої до жорсткої антинаціональної. Але протягом усього цього часу завжди проводилась політика русифікації. Спочатку вона використовувалась як засіб уніфікації, формування єдиного мовного та культурного ядра для всіх народів імперії, що допомогло б їх швидшій асиміляції. Крім того, на Наддніпрянщині русифікація використовувалась як засіб для ліквідації «шкідливих» польських впливів, «нагадування» місцевому спольщеному населенню, ким вони є насправді.

Чи враховував історичні та національні особливості українців такий адміністративно-територіальний устрій?

Протягом XIX ст. характер самої Російської імперії змінювався із загальноруської — спадкоємиці Київської Русі до національної російської держави, де інші народи мали стати етнографічним матеріалом для творення російської нації, і, відповідно, русифікація стала використовуватись з цією метою.

Яку мету переслідувала політика русифікації (росіянізації)?

Австрійська імперія володіла приблизно 15 % українських земель, а саме: Східною Галичиною, Північною Буковиною та Закарпаттям. Підвладні Австрії території називалися західноукраїнськими землями.

Австрійська імперія була багатонаціональною державою, в якій жоден народ не становив переважну більшість. У «клаптевій» імперії Габсбургів, як її називали, не існувало єдиної уніфікованої системи управління, унаслідок чого землі, заселені українцями, входили до різних адміністративних одиниць монархи.

Першим ще у 1699 р., у складі володінь австрійських Габсбургів опинилося Закарпаття. Двома найбільшими народами тут були українці та угорці. Закарпаття поділялося на чотири адміністративні регіони — комітати (жупи). Уся адміністративна, військова, судова та фінансова влада в комітатах зосереджувалася в жупанів — адміністраторів, призначуваних намісницьким управлінням із гурту місцевих великих землевласників.

Русифікація — сукупність дій та заходів влади Російської імперії, спрямованих на підтримку та насадження російської мови та культури.

Асиміляція — втрата власної мови, культури і самосвідомості представниками одного народу, які тривалий час перебувають у середовищі іншого народу.

Унаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) до складу Австрійської імперії увійшла Галичина. На приєднаних землях було утворено коронний край Королівство Галичини і Лодомерії з центром у Львові, до складу якого увійшли українські (Східна Галичина) та польські (Західна Галичина) землі. Умовною межею між ними була р. Сян. Територія королівства поділялася на округи й дистрикти.

Коронний край — адміністративно-територіальна одиниця Австрійської імперії (від 1867 р. Австро-Угорщини) у XVIII — на початку XX ст.

Яку мету переслідувала влада Австрійської імперії, запроваджуючи такий адміністративно-територіальний устрій західноукраїнських земель?

Уся адміністративна влада в коронному краї належала губернському управлінню на чолі з губернатором, якого призначав імператор. В округах і дистриктах влада належала війтам, у селах — мандаторам (наглядачам), які призначалися війтами, але утримувалися землевласниками. Містами управляли магістрати, склад яких призначався адміністрацією коронного краю. Вищим представницьким органом краю був становий сейм. Однак збирався він лише один раз у 1780 р.

Приєднавши до своїх володінь Галичину, імператриця Марія-Терезія прийняла титул королеви Галичини і Лодомерії. Це була дещо спотворена назва давнього Галицько-Волинського князівства, що колись існувало на цих землях. У XIV ст. угорські королі захопили їх і з часом почали використовувати титул королів Галичини та Лодомерії. Марія-Терезія, будучи одночасно правителькою і Австрії, і Угорщини, теж взяла собі цей титул.

Австрійська імперія захопила Буковину після російсько-турецької війни 1768- 1774 рр. До 1849 р. Буковина була округом в складі Королівства Галичини і Лодомерії, а після 1849 р. стала окремим коронним краєм, що отримав назву Герцогство Буковина. Його адміністративним центром було місто Чернівці. На півночі регіону проживали переважно українці, а на півдні — румуни.

Отже, західноукраїнські землі у XVII — наприкінці XVIII ст. були поділені між різними адміністративно-територіальними одиницями Австрійської імперії, де, крім українців, проживали й інші народи: угорці — в Закарпатті, поляки — в Галичині, румуни — на Буковині. Такий поділ був зручний для імперського керівництва, бо передбачалося, що ці народи витрачатимуть сили на боротьбу за землі і вплив у краї між собою, а не з владою імперії.

Назвіть особливості адміністративно-територіального устрою західноукраїнських земель.

ВИСНОВКИ

У 9-му класі ви ознайомитеся з подіями та явищами, що відбувалися на українських землях наприкінці XVIII — у XIX ст. Головним з них став початок українського національного відродження — формування української нації. Тому український історик Іван Лисяк-Рудницький назвав його «українським XIX століттям».

Українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською. На українських землях у складі Російської імперії був поширений загальноімперськнй адміністративно-територіальний устрій, який без істотних змін зберігався понад сто років. Він не враховував історичних традицій адміністративного устрою Наддніпрянщини і ставив за мету їхню уніфікацію відповідно до інших регіонів у складі імперії.

Адміністративно-територіальний устрій, запроваджений австрійською владою, мав на меті зробити їх відповідними з іншими імперськими провінціями, але при цьому базувався на історичних традиціях. Оскільки власне австрійців в Австрійській імперії було мало, влада імперії намагалась уникати конфронтації з іншими народами, що населяли імперію.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Якими є хронологічні межі Нового часу в історії?

2. Які зміни відбувалися під час модернізації, що охопила Європу в XIX ст.?

3. Що е основним змістом «українського XIX століття»?

4. Що таке індустріальне суспільство?

5. Під владою яких держав перебували українські землі на початку Нового часу?

6. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської та Австрійської імперій.

7. Обговоріть у групах. Чи сприятливими були умови для усвідомлення українцями своєї єдності?

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст