Підручник з Історії України. 9 клас. Пометун - Нова програма

§ 39 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. ТРАДИЦІЇ І ПОБУТ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ'Ї У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1. Розвиток сім’ї та шлюбу

Спираючись на ілюстрації й документи, дайте відповідь на запитання: як змінювалась українська сім’я в кількісному відношенні?

Чим відрізнявся склад і побут сімей різних верств населення?

Українська сім’я з села Радалівка на Полтавщині (фото початку ХХ ст.)

Гуцули (з художнього альбому «Славянский мир. Этнографическая виставка 1867 года»)

Родина мешканки Борислава Зінаїди Василівни Гусак (фото початку XX ст.)

Родина Терещенків (фото з архіву В. Ковалинського)

За українським дослідником ХХ ст. Мирославом Стельмаховичем

Аж до початку XX ст. в районах Карпатської зони і Полісся зустрічалися елементи сімейної громади великої патріархальної сім’ї, яка складалася з кількох поколінь і заснована на колективній власності на землю і знаряддя праці та спільне використання продукції загального виробництва. Такі сім’ї нараховували до 20-25 осіб. Вони були поширені в районах із тяжкими умовами обробітку землі, де потрібно було більше дорослих осіб для виконання робіт на своєму полі.

Панівною формою сім’ї поступово ставала мала сім’я, чисельність якої на початку XX ст. в середньому по Україні становила близько 6 осіб.

За сучасним українським дослідником Романом Чмеліком

Розвиток української сім’ї в цей період відбувався в напрямку збільшення кількості робітничих сімей.

На початку виникнення робітнича сім’я мало чим відрізнялися від селянської. Більшість членів таких сімей не втрачали зв’язків із сільськогосподарським виробництвом. Це визначало їх традиційний уклад, який був подібний до сімей на селі. Проте у внутрішньосімейних стосунках, у розподілі родинних обов’язків, становищі молоді були помітні зміни в бік рівноправ’я та незалежності між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми.

На початку XX ст. сім’я кадрових робітників істотно відрізнялась від селянської. За типом вона була простою і, як виняток, траплялися розширені чи складні сім’ї. Кількість дітей у ній була меншою за селянську.

Селянська сім’я залишається доволі замкненою виробничо-споживчою одиницею з дотриманням традиційних культурних звичаїв і обрядів. Робітнича сім’я стає більш залежною від держави й відкритою для різних впливів, у тому числі таких негативних, як мовна й культурна асиміляція в часи окупаційних режимів: австрійського, польського, російського та ін.

За сучасною українською дослідницею Оксаною Кісь

Юридично-правове регулювання сімейних питань відбувалось на підставі законодавства тих країн, до складу яких входили українські землі, а саме Конституції Австро-Угорщини 1860 року (з поправками 1861 року) — для Галичини, Буковини та Закарпаття, та «Свода законов гражданских» Російської імперії, що був чинний на Наддніпрянщині.

Як урегульовувалися законодавчі основи шлюбу? Які відносини були між членами сім’ї? Чи можна назвати їх рівноправними?

Звід законів цивільних «Про союз шлюбний»

Ст. 1. Особи сповідання православного, незалежно від станів, можуть вступати між собою в шлюб, не питаючи на це особливого дозволу.

Ст. 3. Забороняється вступати в шлюб особам чоловічої статі раніше вісімнадцяти, а жіночого — шістнадцяти років від народження.

Ст. 6. Забороняється вступати в шлюб без дозволу батьків, опікунів і піклувальників.

Ст. 12. Шлюб не може бути законно здійснений без взаємної і невимушеної згоди поєднаних осіб.

«Про права та обов’язки, що від шлюбу виникають»

Ст. 106. Чоловік зобов’язаний любити свою дружину, жити з нею в злагоді, вибачати її недоліки й полегшувати її немочі. Він зобов’язаний доставляти дружині прожиття й утримання по можливості своєї.

Ст. 107. Дружина зобов’язана коритися чоловікові своєму, як главі сімейства, перебувати до нього в любові, повазі й у необмеженій слухняності.

Ст. 109. Кожен із подружжя може мати окрему свою власність.

«Про союз батьків і дітей і союз родинний»

Ст. 165. Батьки, для виправлення дітей непокірних і неслухняних, мають право вживати домашні виправні заходи. У разі ж безуспішності цих засобів батьки можуть: 1) дітей обох статей, які не перебувають у державній службі, за непокору батьківській владі, розпусне життя й інші пороки, ув’язнювати; 2) приносити на них скарги в судові установи.

Ст. 177. Діти повинні надавати батькам повагу, відгукуватися про них з повагою і зносити батьківські умовляння без нарікання.

2. Становище жінки в українській родині

Як розподілялись права та обов’язки у традиційній сім’ї? Які факти засвідчують прислів’я та до яких наслідків призводило таке становище? Якими правами користувалось подружжя в ситуації конфлікту?Чим відрізнялося становище жінки в родинах інтелігенції? Як ви думаєте, чому? Які зміни відбувались у становищі жінки на тлі модернізаційних процесів?

За сучасним українським дослідником Ярославом Грицаком

Статус батька не залежить від типу сім’ї. Якщо це розширена сім’я, де є декілька поколінь, то в таких сім’ях існує одна окрема фігура, яку називають «господарем» чи «хазяїном»... Це той, кому належить остаточне рішення в цій сім’ї, який розпоряджається всім, насамперед майном. За таких умов сини залишаються вдома, приводять своїх дружин, натомість дочки виходять із сім’ї, тому вважається, що сини є кращі, бо примножують статки, а дочки гірші, тому що забирають статки із сім’ї...

Чоловіки виконують тяжчу роботу, жінки виконують легшу роботу. В тогочасному уявленні це переважно робота при домі. Легшою роботою вважалося виховання дітей. Догляд і виховання дітей припадали на жіночу долю. Хоча в сім’ї жінка не має легшої ролі, це тільки так вважається, бо насправді її роль дуже тяжка, і вона займається всім, чим тільки можливо.

Українські прислів’я

Без господаря двір плаче, а без господині — хата.

За господарем тік плаче, а за господинею — піч.

Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню — по коморі.

Од господаря повинно пахнути вітром, а од господині — димом.

За сучасною українською дослідницею Оксаною Кісь

Заміжжя було передумовою, яка визначала долю жінки. Лише заміжня жінка (молодиця) могла досягти визнання як соціально-повноцінна особа...

По всій українській території разюча різниця існує щодо допустимої поведінки чоловіка та дружини в ситуації сімейного конфлікту, зокрема — у можливості застосування фізичної сили. Чоловіку дозволялось бити дружину за негідну поведінку (зраду, непокору, лінь, марнотратність тощо). Звичаєве право цього регіону дозволяло жінці покинути чоловіка, який її «збиткував» та повернутись у дім своїх родичів чи звернутись до суду. Хоча суд і виносив більшість вироків на користь жінок та карав чоловіків (переважно штрафом), при цьому всіляко намагався запобігти розпаду сім’ї.

За сучасною українською дослідницею Ольгою Драгобицькою

Загалом становище жінки в інтелігентній сім’ї та жінки-селянки мало суттєві відмінності. Здебільшого навіть незаможна інтелігентна родина наймала жіночу прислугу, яку підбирали або з числа місцевих мешканок, або через газетні оголошення. Внаслідок повного чи часткового звільнення від хатніх і господарських робіт представниця освіченої верстви одержувала більше часу на дозвілля і самоосвіту. У традиційній же селянській сім’ї, крім повного обсягу домашніх справ, жінка змушена була виконувати спільно з чоловіком і значну частину господарської праці (наприклад, заготівля сіна, збір урожаю).

За сучасною українською дослідницею Іриною Грабовською

Серед прогресивних кіл тогочасної громадськості пропагувалася ідея матеріальної незалежності жінки, а відтак і звільнення її від необхідності вимушеного заміжжя. Оскільки фінансова самостійність могла бути досягнута тільки через здобуття певного фаху, проблема звільнення від необхідності укладення раннього шлюбу тісно поєднувалася з пропагандою жіночої освіти. Вимушеному заміжжю протиставлялася громадська праця над піднесенням культурно-освітнього та господарського життя в провінції, що сприяло залученню жіноцтва до розбудови національно орієнтованих інституцій.

За сучасною українською дослідницею Оксаною Кісь

Становище жінки в сім’ї суттєво залежало від розміру її посагу. Українка посідала довічне право власності на весільний посаг, отриманий від батьків (одяг, домашні речі, худоба, земельна ділянка). Він перебував у її виключній власності (хоч і в спільному користуванні подружжя), і чоловік не міг їх відчужувати всупереч її волі. Крім того, вдова мала право успадковувати певну частину нерухомого та рухомого майна після смерті чоловіка.

Дослідники української сім’ї зазвичай указують на демократизм і рівноправність у взаєминах чоловіка й дружини. Чи погоджуєтесь ви з таким твердженням? Аргументуйте свою думку.

3. Особливості виховання дітей

На основі документів поясніть, що було спільним, а що відмінним у вихованні дітей різних верств українського населення. Свої думки аргументуйте уривками документів.

За сучасною українською дослідницею Іриною Єрохіною

Як стверджувала Н. Головацька, дочка пароха села Глубічок на Тернопільщині, суворий розпорядок дня готував її і сестер до майбутньої праці в ролі дружини священика. Діти з інтелігентних родин виростали в кращих побутових умовах. Батьки намагалися відвести їм окрему кімнату. Велика увага зверталася на харчування дітей, режим дня, гігієну, розваги.

Характеристику відносин між батьками і дітьми дала сенаторка М. Рудницька. За її словами, у ті часи виразнішим було відчуття ієрархічного порядку. Відносини між дітьми і батьками будувалися на пошані, підпорядкованості, що виключало будь-яку фамільярність, панібратство чи вільне поводження. Наприклад, звертатися до батька з питаннями, що цікавили та непокоїли, проводити з ним дискусію нікому й не спадало на думку.

За сучасною українською дослідницею Валентиною Федяєвою

Як у селянських, так і в робочих сім’ях велика увага приділялася вихованню дітей. Діти рано долучалися до праці: бавили молодших, пасли худобу, хлопчики — боронили, дівчинки — пряли, виховувалися в слухняності й повазі до рідних і старших. У сім’ях засуджувалися лінь, недбале ставлення до праці. Старші дбали, щоб діти сприйняли сформовані традиції, звичаї, погляди.

Разом з тим, матеріальна незабезпеченість змушувала батьків посилати дітей-підлітків на заробітки, де їм доручалася часом непосильна робота.

Фабричне законодавство Російської імперії про роботу малолітніх

Ст. 108. Діти, які не досягли дванадцяти років, до робіт не допускаються.

Ст. 109. Малолітні у віці від дванадцяти до п’ятнадцяти років не можуть бути зайняті роботою більше восьми годин на добу, не включаючи часу, потрібного на сніданок, обід, вечерю, відвідання школи і відпочинок. При цьому робота не повинна тривати більше 4 годин поспіль.

За сучасною українською дослідницею Оксаною Кісь

Протягом дитинства завдяки дівочим іграм та іграшкам, які наслідували жіночі функції у сім’ї, а також шляхом залучення дівчаток до виконання суто жіночих господарських обов’язків (зокрема побутових) вони здобували необхідний досвід і навички. Характерно, що передача спеціальних знань і технік (вишивка, прядіння, ткання, приготування їжі тощо) відбувалась винятково по жіночій лінії: переважно від матері до дочки, інколи — від інших жінок (бабусі, сусідки, родички, старшої сестри, подруги).

4. Сімейні традиції і звичаї

Чи відрізнялися сімейні традиції та звичаї в різних верств населення і в різних регіонах? Поясніть свою думку на прикладах документів і фотографій з весільних обрядів. У чому полягала суспільна роль традицій і обрядів? Прокоментуйте зображене на світлинах.

За сучасним українським істориком і етнологом Анатолієм Пономарьовим

Український сільський весільний обряд виник на основі давньоруського. Яскравий барвистий церемоніал весілля починався з обряду сватання, метою якого був договір про шлюб. Цей церемоніал здійснювався спеціально обраними «старостами» чи «сватами»...

У разі згоди на заміжжя дівчина виносила на дерев’яній тарілці рушники (Поділля, Наддніпрянщина) або хустки зазвичай червоного кольору (Волинь, Карпати). До XIX ст. зберігався давній звичай відмови у сватанні, що виражався в тому, що наречена вручала сватам гарбуза. Після сватання відбувалися оглядини і змова...

Весілля починалося обрядом виготовлення короваю і «гільця» — соснової гілки або гілки плодового дерева, прикрашеної барвистими стрічками, колоссям і квітами, що символізували красу і молодість, «дівич-вечір» у п’ятницю або суботу. Різноманітна була обрядовість весільного дня, яка включала поїздку дружки жениха до нареченої, зустріч нареченої, запрошення на весілля родичів, викуп нареченої, прощання з рідними...

У різних районах побутував своєрідний весільний одяг.

На початку XX ст. у весільному ритуалі відбуваються значні зміни — скорочується тривалість весільного торжества, викорінюються деякі обряди, надягання вінка нареченою замінюється фатою тощо.

За сучасною українською дослідницею Ольгою Драгобицькою

Самому весіллю в родинах священнослужителів передував тривалий етап підготовки, який включав складання списків запрошених, пошиття урочистого одягу для наречених, замовлення музик, кухарів... У рядах греко-католицького кліру було заведено кликати на весілля місцевих панів. Наречені запрошували дідичів і просили в них благословення, натомість одержували цінні подарунки. На відміну від селян, які в якості весільного вбрання використовували народний стрій, костюми наречених виготовляли за міською модою. Особливо вишуканою була весільна сукня молодої... Процес вінчання відбувався пізно ввечері. Для надання події урочистості гості супроводжували похід молодих до церкви із запаленими ліхтарями. Після шлюбної церемонії розпочиналася вечеря і танці. Святкування займало два дні.... Відзначалися й інші родинні події, наприклад іменини господарів. На урочистий обід приходили родичі, місцеві поміщики, урядовці. У світської інтелігенції родинні свята проходили за схожою схемою.

За українським письменником Богданом Лепким

Після вечері діти заможних сусідів обдаровували мого батька отця С. Лепкого горіхами і солодощами. Священик у відповідь запрошував їх родичів на частування. На другий день Різдвяних свят на обід до резиденції пароха приходило понад двадцять господарів. Їх пригощали стравами. Селяни першими вітали інтелігентів колядками та щедрівками. Як правило, вони відвідували насамперед священика, однак за особливі заслуги таке право здобували і педагоги.

За сучасним українським дослідником Омеляном Вишневським

Релігійних свят та обрядів родина завжди дотримувалася. На різдвяну Святу вечерю збиралася вся сім’я, поминали померлих, згадували відсутніх, спільно молилися перед початком вечері. Актом гуманістичного виховання був звичай, за яким діти носили Святу вечерю бабусі, хрещеним батькам, родичам, бідним сусідам. Та й колядування мало глибокий виховний сенс. Таке виховне значення закладено в театралізованому вертепі, де возвеличувалося добро і засуджувалося зло. Виховну роль відігравали ритуали хрещення, весілля, похорону.

Весільний обряд на Чернігівщині одна з найстаріших фотографій весільного обряду в Україні (фото 1867 р.)

Молодята зі Львова (фото кінця ХІХ ст.)

Обговоріть, яких традицій дотримується ваша родина. Чи є щось спільне з тим, про що ви читали? Як ви думаєте, із чим пов’язана життєздатність багатьох традицій українського суспільства?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Обговоріть, як вплинули модернізаційні процеси на формування світогляду українського населення та повсякденного життя української родини.